Перегляд вихідного коду сторінки Встановлення Прапора Перемоги над Рейхстагом

{{Проблеми|
{{more footnotes|дата=10 травня 2020}}
|refimprove=10 травня 2020
|нейтральність=10 травня 2020
|стиль=10 травня 2020
}}

[[Файл:Raising a flag over the Reichstag - Restoration.jpg|міні|праворуч|225пкс|''«Прапор Перемоги над Рейхстагом»''<br/>Одна з фотографій [[Халдей Євген Ананійович|Євгена Халдея]] з червоним прапором над [[рейхстаг]]ом. Зроблена [[2 травня]] [[1945]]]]

'''Встано́влення Пра́пора Перемо́ги над Рейхста́гом'''&nbsp;— подія, яка відбулася під час [[Битва за Берлін|Берлінської операції]] 30 квітня&nbsp;— 1 травня 1945 року. Першими встановили свої прапори: взвод розвідки 674-го полку (командир взводу С.&nbsp;Сорокін) на скульптурній групі&nbsp;«Німеччина» і двоє бійців із 380-го полку&nbsp;— М.&nbsp;Єрьомін та Г.&nbsp;Савенко, на колоні парадного входу, приблизно о 14:25. Перші два прапори були скинуті німцями. О 22:40 знову на скульптурі «Німеччина» (домінантна скульптура західного фасаду) встановили свій прапор розвідники-артилеристи з групи В. Макова. Трохи пізніше там же помістили свій прапор бійці групи М. Бондара. Десь у районі четвертої години ранку&nbsp;1 травня прапор 756-го полку встановили бійці розвідвзводу під командою О.&nbsp;Береста. У цю групу входили М.&nbsp;Єгоров і М.&nbsp;Кантарія, призначені Головним Політичним Управлінням (ГоловПУРом) на роль прапороносців Перемоги. Цей прапор був установлений на скульптурі лицаря-герольда над східним фасадом [[Райхстаг (будівля Федеральних Зборів Німеччини)|Рейхстагу]]. Прапор політвідділа 3-ї ударної армії, призначений «прапором Перемоги» 19 червня 1945 року, за збігом обставин, на Рейхстазі не побував, але ж шанується в Росії як «прапор Перемоги».

== Наказ Сталіна ==
{{розділ без джерел|дата=травень 2020}}
Команда встановити прапор Перемоги над Рейхстагом вперше пролунала 9 квітня під час наради начальників політвідділів [[1-й Білоруський фронт|1-го Білоруського фронту]]. Напередодні член військової ради фронту генерал К.&nbsp;Тєлєгін зателефонував до приймальні Сталіна і запитав над якою будівлею Берліну має бути піднятий прапор Перемоги. За деякий час із приймальні повідомили&nbsp;— над Рейхстагом.

Наступного дня кожен червоноармієць знав, що «лігво звіра»&nbsp;— це Рейхстаг. Приймаючи таке дивне рішення щодо встановлення символу Перемоги, Сталін, найімовірніше, просто не був готовий до відповіді на це питання. Справа в тому, що з 1939 року в цій будівлі був розташований медичний архів, а пізніше ще й шпиталь, пологове відділення [[Шаріте|клініки «Шаріте»]] і дитячий садок. Сталін, мабуть, просто не знав інших будівель у Берліні.[[Файл:Soviet Znamya Pobedy.svg|міні|праворуч|300пкс|Прапор Перемоги]]

=== Прапор Перемоги ===
У СРСР і в сьогоднішній Росії «прапором Перемоги» вважається прапор виготовлений у політвідділі 3-ї ударної армії і нібито встановлений на Рейхстазі двома молодими бійцями, М.Єгоровим і М Кантарією. Незважаючи на те, що події навколо Рейхстагу висвітлювалися досить широко і було зроблено велику кількість вражаючих фотографій найкращими фоторепортерами Радянського Союзу, ніяких фотопідтверджень перебування прапору політвідділу на куполі, чи на іншому місці Рейхстагу не зафіксовано. Сьогодні  ми маємо фотографії 11 прапорів (два з них домальовані). І не один з них не схожий на «прапор Перемоги» з московського музею.

Перша фотографія «прапору Перемоги» з'явилася в газеті «Правда» 3 травня 1945 року. Величезний прапор майорів над кутовою вежею Рейхстагу. Прапор було домальовано. Найбільш відомим «прапором Перемоги» є особистий прапор фотокореспондента Є.Халдея вперше надрукований в журналі «Огонек» 13 травня 1945&nbsp;р.{{Main|Прапор Перемоги}}

<br/>

== Історія встановлення Прапора ==
{{розділ без джерел|дата=травень 2020}}
Після того, як 24 квітня в район парку [[Великий Тіргартен|Тіргартен]], на краю якого стоїть Рейхстаг, вийшли три дивізії 3-ї ударної армії: [[150-та стрілецька дивізія (СРСР)|150-та]], [[171-ша стрілецька дивізія (СРСР)|171-ша]] та [[207-ма стрілецька дивізія (СРСР)|207-ма]], в ГоловПУРі були зроблені перші конкретні заходи по встановленню прапора Перемоги. А саме, був вироблений план та призначені виконавці. На роль виконавців були взяті двоє молодих бійців, що встигли провоювати трохи більше трьох місяців. НКВД ретельно перевірила їх біографії. Бійці були переведені 26 квітня з лінійного підрозділу у розвідроту, щоб зберегти їх життя для виконання особливого завдання. Цього ж дня, як пише в своїх мемуарах Ф.&nbsp;М.&nbsp;Зінченко, 756-му полку був переданий «прапор Перемоги» виготовлений у політвідділі 3-ї ударної армії (у Росії популярна легенда, що це один із дев'яти прапорів, виготовлених ще 22 квітня. Автор цього міфу нач. політвідділу 3-ї ударної армії Лісіцин){{Джерело}}.

План ГоловПУРу був такий: батальйони беруть Рейхстаг, а потім наверх будівлі заходять прапороносці під надійною охороною і встановлюють прапор Перемоги. Прапороносців нагороджують [[Орден Червоного Прапора|орденами Червоного Прапора]], їхні імена заносять до підручників. Але ж замполіти допустилися великої помилки. Щоб встановлення виглядало природним, а не організованим зверху, політвідділ 3-ї ударної армії запустив чутку, що будуть нагороджені золотими зірками Героїв Радянського Союзу всі бійці та їх командири, що встановлять перший червоний прапор над Рейхстагом. На цю дурню повелися всі&nbsp;— і прості солдати, і їх командири.

По плану Рейхстаг був повинен штурмувати 756-й полк 150-ї дивізії, але він до 29 квітня зазнав великих втрат. Тому головними діючими підрозділами в штурмі були 674-й полк 150-ї дивізії і 380-й полк 171-ї дивізії. Щоб не переводити вже узгоджених прапороносців в інший підрозділ командування вирішило підключити батальйон Неустроєва (756-й полк) у заключній фазі взяття Рейхстагу.

Перший штурм захисники Рейхстагу відбили. Під час другого штурму до будівлі увірвалися до 100 бійців. (Це яскраво описали у своїх мемуарах О. Бессараб і Л. Литвак). У цей час, близько 14:25, і були встановлені перші два прапори: прапор 380-го полку встановили на колоні центрального входу М.&nbsp;Єрьомін та Г.&nbsp;Савенко, а на домінантній скульптурі на даху Рейхстагу&nbsp;— 7 розвідників (С.&nbsp;Сорокін, Г.&nbsp;Булатов, П.&nbsp;Брюховецький, І.&nbsp;Лисенко, В.&nbsp;Правоторов, С.&nbsp;Орешко, М.&nbsp;Почковський) і лейтенант Р.&nbsp;Кошкарбаєв. Бійці, що увірвались у Рейхстаг, були відрізані від своїх і тимчасово блоковані. У цей час німці і поскидали перші прапори.

Під час третього штурму, що почався о 22:00 30 квітня, були встановлені два прапори [[79-й стрілецький корпус (СРСР)|79-го корпусу]] спеціально організованими групами під керівництвом майора М.&nbsp;Бондара і капітана В.&nbsp;Макова. О 22:40 свій прапор встановили на тій же скульптурі «Німеччина» над парадним входом розвідники-артилеристи групи В.&nbsp;Макова: Г.&nbsp;Загітов, О.&nbsp;Лісіменко, М.&nbsp;Мінін та О.&nbsp;Бобров. Через деякий час на цій же скульптурі встановили свій стяг і бійці М.&nbsp;Бондара.

А з прапором політвідділу (його ще називають прапор Військової ради) 3-ї ударної армії, дорученим для встановлення 756-му полку трапилася дуже цікава історія. Після встановлення прапору о 14:25 30 квітня і після сталінського поздоровлення з цього приводу, Ф.&nbsp;Зінченко вирішив, що необхідність встановлення прапору політвідділу відпала, дав відбій Єгорову та Кантарії, а сам пішов поздоровляти командира 674-го полку О.&nbsp;Плеходанова з успіхом. Але&nbsp;близько 23:00 йому зателефонував командир дивізії В.&nbsp;Шатілов і повідомив, що політвідділ 3-ї ударної армії наполягає на встановленні його прапора.

Терміново викликали М.&nbsp;Єгорова і М.&nbsp;Кантарію, але ж ніяк не могли відшукати прапор політвідділу, тому що було дуже темно і в руїнах «дому Гіммлера», де на той час знаходився штаб 756-го полку, нічого не було видно. Слабенькі ліхтарі допомагали погано. Боячись наслідків невиконання важливого політичного завдання Ф.&nbsp;Зінченко і замполіт полку І.&nbsp;Єфімов вручили прапороносцям перший ліпший прапор, що знайшли, сподіваючись вранці, при денному світлі, відшукати прапор політвідділу і замінити прапор-«дублер».

Але була ще одна проблема. На домінантній скульптурі «Німеччина» вже були встановлені два прапори 79-го корпусу і встановлювати там же ще один було недоречно. Тому зі взводом розвідки був надісланий замполіт батальйону О.&nbsp;Берест, котрий мав завдання відшукати гідне місце для майбутнього «прапору Перемоги». Берест вивів взвод до східного фасаду Рейхстагу, де височіли скульптури кінних лицарів-герольдів (російські джерела йменують цих герольдів «Вільгельмами», але це нісенітниця).

Установлений прапор 756-го полку попав на декілька відомих знімків, зроблених 2 травня. Кореспондент Марк Редькін був сфотографований на північно-східній башті Рейхстагу. За ним видно цей прапор причеплений до фігури найближчого вершника. Фотокор Борис Шейнін засняв момент коли прапор 756-го полку знімали зі скульптури. Дуже добре видно, що прапор 756-го полку довший за «прапор Перемоги»  на цілий метр.

Після капітуляції Берліна з політвідділу 3-ї уд.армії прибув фотограф А.&nbsp;Морозов для зйомки героїв- прапороносців Єгорова і Кантарії з прапором політвідділу. Але прапор на герольді  ще не встигли поміняти і полковник Зінченко дав вказівку вивести Морозова до скульптури «Німеччина» з якої всі причеплені прапори були зняті. Морозову пояснили, що прапори зняли німці під час бою. Але  трохи спантеличений Морозов все ж побачив якийсь прапор, що лежав неподалік. То був саморобний прапор взводу Сорокіна. Морозов зробив одну з найвідоміших фотографій Єгорова і Кантарії на даху Рейхстагу. Бійці зняті не з офіційним прапором перемоги, а з досить великим прапором виготовленим нашвидкоруч із німецької перини.

Прапор політвідділу знайшли в приміщенні штабу ще 1 травня. Але ж спочатку запеклі бої не дали можливості цей прапор поміняти (поставити на герольді), а потім більш спритними виявились інші бійці, що зайняли своїми прапорами всі найкращі місця, в тому числі на куполі. Прапор політвідділу залишився лежати в канцелярії 756-го полку.

На звання прапору Перемоги претендував прапор встановлений по наказу коменданта Берліну генерала М.&nbsp;Берзаріна 9 травня на куполі Рейхстагу. Але ж доля «прапора Перемоги» була вирішена 19 червня на нараді у Сталіна, коли Жуков робив доповідь про підготовку до параду Перемоги. Зам. керівника  ГоловПУРу генерал І. Шікін запропонував пронести попереду параду «прапор Перемоги».

20 червня з Німеччини терміново були надіслані на парад «прапор Перемоги» (прапор політвідділу) і п'ятеро супроводжуючих, включно з Єгоровим та Кантарією. Але ж грубої помилки допустилися командир 150-ї дивізії і її замполіт. Вони наказали намалювати на прапорі номер дивізії. А це було неприпустимо&nbsp;— нести попереду всього параду прапор однієї з дивізій. Це був би плювок в обличчя всієї армії. Прапор зняли з параду і відправили в музейне сховище, де він і пролежав до травня 1965 року.<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Салют на честь Перемоги на даху Рейхстага.jpg|border|150px]]
|[[Файл:Колективний знімок на сходах Рейхстагу.jpg|border|150px]]
|-
|<div style='text-align: center;'><small>Салют на честь Перемоги на даху Рейхстагу.<br/> Солдати батальйона під командуванням<br/> Героя Радянського Союзу С. Неустроєва</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>Колективний знімок радянських солдатів<br/> на сходах рейхстагу [[1 травня]] [[1945]]&nbsp;р.<br/>(солдат із перебинтованою головою&nbsp;— [[Щербина Петро Дорофійович|Петро Щербина]])</small></div>
|}
</center>

== Фотографія Халдея «Прапор Перемоги над Рейхстагом» ==

[[Файл:Red army soldiers raising the soviet flag on the roof of the reichstag with two Watchs.jpg|міні|праворуч|200пкс|Оригінальна фотографія Євгенія Халдея, на якій добре видно годинник та військовий компас Адріянова на руках радянського бійця<ref name="Der Spiegel">Sontheimer, Michael (May 7, 2008). [http://www.spiegel.de/international/europe/0,1518,551972,00.html  «The Art of Soviet Propaganda»]. Der Spiegel. Retrieved March 1, 2010. {{ref-de}}</ref>.]]

{{Main|Халдей Євген Ананійович}}

На всесвітньо відомій фотографії Євгена Халдея «Прапор Перемоги над Рейхстагом» (''див. на початку сторінки'') було сфотографовано бійців [[8-ма гвардійська армія (СРСР)|8-ї гвардійської армії]]: [[Київ|киянина]] [[Ковальов Олексій Леонтійович|Олексія Ковальова]], [[Ісмаїлов Абдулхакім Ісакович|Абдулхакіма Ісмаїлова]] та Леоніда Горичева<ref name="www.warheroes">[http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=8232  ''«Герои страны». Ковалёв Алексей Леонтьевич'' (Сергій Каргапольцев)] {{ref-ru}}</ref><ref>[http://kiyany.obozrevatel.com/news/2007/5/10/31128.htm  «Знамя над рейхстагом водрузил киевский пожарный»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070514190741/http://kiyany.obozrevatel.com/news/2007/5/10/31128.htm |date=2007-05-14 }} {{ref-ru}}</ref><ref name="Планета українців">[http://ukrplanet.org/index.php?option=com_content&task=view&id=41&Itemid=1  Як народжувалися найвідоміші фото радянської пропаганди]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

Халдей, за завданням Фотохроніки [[ТАРС]]у, зробив фото 2 травня 1945 року, коли вже скінчилися вуличні бої і Берлін було повністю окуповано радянськими військами. До того ж, на рейхстазі було встановлено багато червоних прапорів. Фотограф попросив перших солдатів, які трапилися йому, допогти зробити фотознімки. Невдовзі він відзняв із ними дві касети<ref name="Халдей">[http://www.epochtimes.ru/content/view/5101/34/  ''«Знамя Победы над Рейхстагом». Сенсационная история фото''] {{ref-ru}}</ref>.

Прапор, який на фотознімку тримає Олексій Ковальов, фотограф привіз із собою. Як згадував Євген Халдей, три прапори йому зшив його далекий родич Ізраїль Кішіцер, за професією [[кравець]]. У Берліні Халдей зробив фотографії з кожним прапором<ref name="Халдей"/>.

Перший прапор він сфотографував на даху адміністративного будинку берлінського літовища Темпельхоф, біля скульптури з [[орел|орлом]]. Другий&nbsp;— над [[Бранденбурзькі ворота|Бранденбурзькими воротами]]. А третій розташував на даху рейхстагу<ref name="Халдей"/>.

Слід зазначити, що перед публікацією фотографії «Прапор Перемоги над Рейхстагом» Євгену Халдею довелося її ретушувати, оскільки головний редактор журналу «[[Огонёк|Огоньок]]» побачив у одного з радянських бійців на фотографії,&nbsp;— старшого сержанта Абдулхакіма Ісмаїлова,&nbsp;— наручний годинник на одній руці та [[компас Адріанова]] на іншій, що здалеку виглядало ніби він мав два годинники, по одному на кожній руці, що, в свою чергу, в очах міжнародної спільноти, виглядало б як [[мародерство]] радянських військ у Берліні (''див. фото справа'')<ref name="Der Spiegel"/><ref name="Планета українців"/><ref name="Халдей"/><ref>[http://www.newsru.com/world/07may2008/spiegel.html ''Символичное фото водружения знамени на Рейхстаг было сфальсифицировано: с руки солдата стерли ворованные часы'' (newsru.com, 7 травня 2008)] {{ref-ru}}</ref>.

== Відновлення справедливості ==

[[Файл:Герой України.jpg|thumb|right|150px|Мініатюра ордена «Золота Зірка» звання Герой України]]

6 травня 2005 року Указом [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]] [[Берест Олексій Прокопович|Олексію Бересту]] було посмертно присвоєно звання [[Герой України]] із удостоєнням ордена «Золота Зірка» «за бойову відвагу у [[Німецько-радянська війна|Великій Вітчизяній війні]] [[1941]]—[[1945]] років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом»<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=753%2F2005  Указ №&nbsp;753/2005 від 6 травня 2005 року]</ref>.

Щоправда, 2010 року [[Всеукраїнське об'єднання «Свобода»|ВО «Свобода»]] подало позов про позбавлення Олексія Береста звання Герой України. Позов було викликано тим, що Донецький суд створив прецедент, скасувавши Указ про присвоєння звання Герой України [[Бандера Степан Андрійович|Степану Бандері]] на підставі того, що він помер до 1991 року (до проголошення незалежності України) та не був громадянином української держави. У коментарі до заяви позивач зазначив, що не має претензій до особистості Береста, але закон має бути один для всіх<ref>[http://www.4post.com.ua/politics/163749.html  «Свобода» вирішила через суд відібрати Героя у Олексія Береста]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} Перевірено 2010-09-03</ref>. Формальною підставою для позову було те, що Берест загинув 1970 року і на час присвоєння йому цього звання не був громадянином України<ref>{{Cite web |url=http://narodna.pravda.com.ua/politics/4c126f8fa83f6/ |title=Але Береста залишили героєм |accessdate=2010-07-14 |archive-date=2014-09-30 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140930031134/http://narodna.pravda.com.ua/politics/4c126f8fa83f6/ }}</ref>. Донецький суд розглянув позов і відмовив у його задоволенні, оскільки позивач прострочив річний термін після опублікування Указу для звернення до адміністративного суду. Звання Героя Бересту було залишено<ref>[http://nation.at.ua/news/doneckij_sud_zalishiv_oleksiju_berestu_zvannja_geroj_ukrajini/2010-06-11-45  Донецький суд залишив Олексію Бересту звання «Герой України»]</ref>.

== Подальші шляхи ==

* [[Берест Олексій Прокопович|Олексій Берест]] після закінчення війни служив у [[Севастополь|Севастополі]] та [[Німеччина|Німеччині]]. Демобілізувавшись, він переїхав до [[Ростов-на-Дону|Ростова-на-Дону]], де мешкала його дружина. З 1953 до 1958 року перебував у в'язниці за сфальсифікованою статтею про розкрадання коштів, а також за хуліганство (викинув у вікно ревізора, коли той його образив). Загинув Олексій Берест 3 вересня 1970 року, коли врятував дівчинку з-під коліс потягу. Йому було лише 49 років<ref name="Панорама">''Газета «Панорама». Випуск №&nbsp;19 (11-18 травня 2005) «Герой Украины»''</ref>.
* [[Щербина Петро Дорофійович|Петро Щербина]] після демобілізації повернувся у рідне село [[Скельки (Богодухівський район)|Скельки]]. Через те, що на батьківщині розповів правду про встановлення Прапора Перемоги над рейхстагом, про Олексія Береста, про себе, органи КДБ відразу звинуватили його в брехні. Щербина, не витримавши такого ставлення до себе, виїхав до [[Кострома|Костроми]]. Одружився, мав двох дітей<ref name="Сільські вісті">{{Cite web|url=http://www.silskivisti.kiev.ua/18334/index.php?n=1996|title=«Прапороносець Петро Щербина» Микола НЕЧИПОРЕНКО|accessdate=16 червня 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20090505022832/http://silskivisti.kiev.ua/18334/index.php?n=1996|archivedate=5 травня 2009|deadurl=yes}}</ref><ref name="Главное">[http://glavnoe.ua/articles/a2079 «Хто встановив прапор над рейхстагом» Леонид ЛОГВИНЕНКО]</ref>.
* [[Єгоров Михайло Олексійович|Михайло Єгоров]] був демобілізований 1947 року. Закінчив в місті [[Смоленськ]]у радпартшколу. Працював на Руднянському молочноконсервному комбінаті. З часом почав пити. Загинув в автокатастрофі 1975 року<ref name="Главное"/><ref>[http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=278  Герої Радянського Союзу. Михайло Єгоров] {{ref-ru}}</ref>.
* [[Кантарія Мелітон Варламович|Мелітон Кантарія]] був демобілізований 1946 року, після закінчення війни. Він повернувся на батьківщину, працював у колгоспі. Пізніше мешкав в [[Абхазька Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Абхазькій АРСР]]. Був обраний [[депутат]]ом Верховної Ради Абхазької АРСР. Під час [[Грузино-абхазький конфлікт|Грузино-абхазького конфлікту]] переїхав до [[Тбілісі|Москви]]. Помер у Москві 1993 року<ref>[http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=282  Герої Радянського Союзу. Мелітон Кантарія] {{ref-ru}}</ref>.
* 17 лютого 2010 року в [[Дагестан]]і, у м. [[Хасав'юрт]]і, у віці 94 роки помер ветеран Другої світової війни Абдулхакім Ісмаїлов. Він був останнім бійцем, якого сфотографував Євген Халдей на знімку «Прапор Перемоги над рейхстагом»<ref name="Корреспондент">[http://ua.korrespondent.net/world/1048362  У Дагестані помер останній ветеран з фотографії про встановлення прапора Перемоги над рейхстагом]</ref>.

== Прапор Перемоги над Рейхстагом у мистецтві та філателії ==

<center><gallery widths="160" heights="160">
Файл:1989 CPA 6060 mint.jpg|Картина П.&nbsp;Логінова та В.Памфілова «Прапор Перемоги» на радянській марці ([[1989]])
Файл:Водружение знамени Победы над Берлином.jpg|«Установлення прапора Перемоги над Берліном». В.&nbsp;Божко
Файл:Победа. Берлин 1945 года..jpg|«Перемога. Берлін 1945 року» Мочальський В. ([[1947]])
</gallery></center>

== Кінохроніка ==
* [http://www.youtube.com/watch?v=fADMBwtwNhA&feature=related  '''Прапор Перемоги над рейхстагом''']

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Література ==

* ''Неустроев С. А.'' [http://militera.lib.ru/memo/russian/neustroev_sa/index.html  «Путь к рейхстагу.»]&nbsp;— Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1986.&nbsp;— 192 с., 8 с. ил. 20 000 прим. {{ref-ru}}
* ''Зинченко Ф. М.'' [http://militera.lib.ru/memo/russian/zinchenko_fm/index.html  «Герои штурма рейхстага.»] М.: Воениздат, 1983.&nbsp;— 192 с.&nbsp;— (Военные мемуары). / Литературная запись Н.&nbsp;М.&nbsp;Ильяша. // Тираж 65 000 прим. {{ref-ru}}
* ''Клочков И. Ф.'' [http://militera.lib.ru/memo/russian/klochkov_if/index.html  «Мы штурмовали рейхстаг».]&nbsp;— Л.: Лениздат, 1986.&nbsp;— 190 с., ил.&nbsp;— Тираж 150 000 прим. {{ref-ru}}
* ''Субботин В. Е.'' [http://militera.lib.ru/memo/russian/subbotin_ve/index.html  Как кончаются войны.]&nbsp;— М.: Воениздат, 1968.&nbsp;— 336 с. Тираж 75000 прим. {{ref-ru}}
* ''Шатилов В. М.'' [http://militera.lib.ru/memo/russian/shatilov_vm2/index.html  «Знамя над рейхстагом» 3-е изд.]&nbsp;— М.: Воениздат, 1975. {{ref-ru}}
* ''Сапрыков В. Н.'' [http://www.biblio.nhat-nam.ru/Pobednoe.pdf  «Дважды победное»]&nbsp;— М.: «Московские учебники&nbsp;— СиДипресс», 2008. {{ref-ru}}
* {{книга
|автор          = [[Нікулін Микола Миколайович|Никулин Н. Н.]]
|частина        =  
|заголовок      = «Воспоминания о войне»
|оригінал       = 
|посилання      = http://www.belousenko.com/books/nikulin/nikulin_vojna.htm
|відповідальний = 
|видання        = 2-е издание
|місце          = СПб
|видавництво    = Издательство Гос. Эрмитажа
|рік            = 2008
|том            = 
|сторінки       = 
|сторінок       = 216
|серія          = 
|isbn           = 
|тираж          = 
}} {{ref-ru}}
* ''Пономаренко А.П''. «Прапор Перемоги. Ігри для дорослих», Київ, «Український пріоритет», 2019,&nbsp;— 446 с

== Джерела ==

{{Навігація
|Портал       = Друга світова війна
|Вікісловник  = 
|Вікіпідручник  = 
|Вікітека     = 
|Вікісклад    = 
|Проєкт       =
}}
* [https://web.archive.org/web/20090508042347/http://znamyapobedy.ru/  '''Прапор Перемоги'''] {{ref-ru}}
* [http://waffen.ucoz.ru/news/u_vojny_ne_zhenskoe_lico/2010-03-26-3826  Російський вебсайт, присвячений Великій Вітчизняній війні (фотоматеріали)] {{ref-ru}}
* [http://www.umoloda.kiev.ua/number/425/171/15335/  ''«Прапор над рейхстагом піднімали українці Петро Щербина та Олексій Берест»'' Андрій Багнюк]
* [http://www.rg.ru/2004/05/07/reihstag.html  «Егоров и Кантария. А третий лишний?» Мария Бровкина] {{ref-ru}}
* «Прапор Перемоги. Ігри для дорослих».

[[Категорія:Німецько-радянська війна]]
[[Категорія:Червона армія]]
[[Категорія:Події 30 квітня]]
[[Категорія:Події 1 травня]]
[[Категорія:Травень 1945]]
[[Категорія:Історія Берліна]]
[[Категорія:Фотографії 1945]]
[[Категорія:Фотографії часів Другої світової війни]]