Перегляд вихідного коду сторінки Війна за галицько-волинську спадщину

{{Otheruses|Війна за спадщину }}
{{Infobox Military Conflict
|conflict=Війна за галицько-волинську спадщину
|partof= 
|image= Polska 1333 - 1370.png
|size            = 300px
|caption=Володіння претендента на трон Русі Казимира у роки його правління (1333-1370 рр.)
|date= [[1340]] — [[1392]]
|place= [[Королівство Русі]]
|result= [[Кревська унія]]
|combatant1= <center>[[Королівство Польське]]<br/>[[Угорське королівство]]<br/>[[Мазовецькі князівства]]</center>
|combatant2= <center>[[Велике князівство Литовське]]<br/></center>
|commander1=[[Казимир III|Казимир П'яст]]<br/>[[Людовик Угорський|Людовик Анжуйський]]<br/>[[Владислав Опольчик]]<br/>[[Ядвіга Анжуйська]]<br/>[[Владислав II Ягайло]]
|commander2=[[Любарт-Дмитро]]<br/>[[Дмитро Детько]]<br/>[[Кейстут]]<br/>[[Данило Острозький]]<br/>[[Юрій Наримунтович]]
|strength1=невідомо
|strength2=невідомо
|casualties1=невідомо
|casualties2=невідомо
}}

'''Війна за спадщину Королівства Русі,'''&nbsp;також відома як '''війна за галицько-волинську спадщину''' та '''Довга війна'''<ref>Золота доба українського лицарства. Військо та зброя. Політика і право. Економіка й торгівля. Персоналії / за заг. ред. Б. Черкаса.&nbsp;— Х.: КСД, 2018.</ref>&nbsp;— збройний конфлікт за спадщину [[Галицько-Волинське князівство|Королівства Руського]] який тривав з [[1340]] до [[1392]] року.

Розпочалась після смерті Короля Русі [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрія ІІ Болеслава]] у [[1340]] році. Закінчилася [[1385]] року підписанням [[Кревська унія|Кревської унії]], яка об'єднала литовську та польську держави під владою єдиного монарха, [[Владислав II Ягайло|Владислава ІІ Ягайла]]. Остаточно питання спірних територій вирішилося лише в 1392 році, коли підписали [[Острівська угода|Острівську угоду]], а волинський князь [[Федір Любартович]] утратив свій уділ.

== Причини і передумови війни ==
[[Файл:Yuri II Boleslav.jpg|thumb|170px|left|Юрій II Болеслав]]

[[Війна]] за спадщину Королівства Русі є типовим середньовічним династичним конфліктом. Конфлікти у династії трапляються, коли є кілька чи багато родинних претендентів на трон. Щоби зрозуміти причини Війни за спадщину Королівства Русі, слід розуміти родинну ситуацію Королів Русі.

[[25 грудня]] [[1253]] року Папа Римський (а точніше його легат) коронує Данила титулом «[[Король Русі]]».

{{джерело|Король Лев і королева Констанція}} мали трьох дітей. Святослава була бездітньою монахинею, тому важливими для цієї історії є їхні діти - ''король Русі'' [[Юрій Львович|Юрій І]] та його сестра [[Анастасія Львівна]]. Король Русі [[Юрій Львович|Юрій І]] був одружений зі сестрою [[Владислав I Локетек|Владислава Локетка]], [[Євфимія Куявська|Євфимією]]. Вони мали чотирьох дітей: [[Андрій Юрійович]], [[Лев Юрійович|Лев ІІ]], [[Марія Юріївна]] та [[Анастасія Юріївна]]. [[Анастасія Львівна]] також мала багато дітей, з яких на руську спадщину претендували [[Владислав Добжинський|Владислав]] та [[Болеслав Добжинський|Болеслав]].

{{джерело|Після смерті короля Русі [[Юрій Львович|Юрія І]] правили його сини [[Андрій Юрійович|Андрій]] і [[Лев Юрійович|Лев ІІ]], але оскільки вони загинули, одразу почалася боротьба за трон Русі. Проте проблема престолонаслідування була швидко вирішена. Бояри вирішили обрати польського княжича Болеслава. Той прийняв православ’я, узявши нове ім’я Юрій.}}<ref>{{Cite book
|title=Історія Укаїни
|last=Федака
|first=Сергій
|year=2014
|publisher=Знання
|location=Київ
|pages=782
|language=українська
|isbn=978-966-346-854-9 (серія)
978-966-646-732-0
}}</ref>

[[7 квітня]] [[1340]] року у [[Володимир-Волинський|Володимирі]] галицькі бояри отруїли князя Юрія ІІ<ref>''Грушевський М.'' [http://litopys.org.ua/hrushrus/iur30107.htm Історія України-Руси. Том III. Розділ I.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190630220444/http://litopys.org.ua/hrushrus/iur30107.htm |date=30 червня 2019 }}</ref>, після чого королівство залишилось без монарха. Претендентів на трон було багато (наприклад уже згадані сини [[Анастасія Львівна|Анастасії Львівної]] [[Владислав Добжинський|Владислав]] та [[Болеслав Добжинський|Болеслав]]), проте головними борцями за владу в землях Романовичів були король [[Казимир III Великий|Казимир]] та литовський князь [[Любарт|Любарт Гедимінович]]. Казимир доводив своє право отримати руську корону на правах представника династії [[П'ясти|П'ястів]], до якої належав отруєний монарх. Також він виводив своє право династичними зв'язками з династією [[Романовичі]]в. Казимир був сином Гедвіги Каліської та онуком [[Йолента Польська|Блаженної Іоланти]], рідної сестри [[Констанція Угорська|Королеви Русі Констанції]]. Казимир також був небожем [[Євфимія Куявська|Євфимії]] (тобто його рідна тітка була Королевою Русі) та кузеном Юрія ІІ. А король Русі Юрій І приходився Казимиру не лише «дядьком через шлюб рідної тітки», а й двоюрідним дідом. Литовські претенденти з династії [[Гедиміновичі]]в також апелювали до своїх родинних зв'язків із цієї династією.

Казимир і Гедимін були родичами, але зі смертями у [[1339]] році [[Альдона Литовська|Алдони Анни]]&nbsp;— доньки литовського князя [[Гедимін]]а, дружини Казимира ІІІ, та самого Гедиміна у [[1341]] році, союз між ними розірвався.

== Перший етап війни (1340—1348) ==
[[Файл:Detko cr.jpg|міні|ліворуч|170пкс|Дмитро Дедько]]
[[Файл:CasimirtheGreat.jpg|thumb|150px|right|Казимир III]]
[[Файл:Ludwik Wegierski.jpg|thumb|150px|right|Людвік I Великий]]
[[Файл:Matejko Jadwiga.jpg|thumb|150px|right|Ядвіга I]]
[[Файл:Jagiello.jpg|thumb|150px|right|Владислав ІІ Ягайло]]

У [[1340]] році після смерті князя Юрія ІІ бояри Руського королівства закликали на князювання литовського князя [[Любарт-Дмитро|Любарта Гедиміновича]], який по прибуттю на Волинь хрестився під іменем Дмитро, та став новим князем. Любарт фактично правив на [[Волинь|Волині]], а на [[Галичина|Галичині]] поставив місцевого боярина [[Дмитро Дедько|Дмитра Дедька]]<ref>''Войтович Л.'' Боротьба Любарта-Дмитра Гедиміновича за відновлення Галицько-Волинської держави // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки.&nbsp;— Луцьк, 2009.&nbsp;— №&nbsp;22.&nbsp;— С. 120—127</ref>. Претендент на трон Русі, польський король Казимир, зайняв [[Львів]], проте закріпитися у галицьких землях надовго не зміг&nbsp;— ''«собрався й пойде на Русь: вопервыхъ прійде, мѣсяца априля, подъ [[Львів|Лвовъ]] и обляже єго»''{{Fact}}. Він обмежився формальним визнанням від Дедька своїх прав на спадщину Русі і повернувся додому, таким чином Дмитро Дедько з 1340 року визнавав своїми [[Сюзеренітет|сюзеренами]] двох монархів водночас.

[[1341]] року галицький [[староста]] уклав союз із [[Золота Орда|ординцями]] і литовцями, визнав [[сюзеренітет]] [[Гедиміновичі]]в і здійснив, за підтримки татар, разом з князем [[Данило Острозький|Данилом Острозьким]], похід на Казимира, який завершився [[Битва на Віслі (1341)|битвою на річці Вісла]] у якій жодній з сторін не вдалось здобути перемоги<ref>{{Cite web|url=http://1576.ua/uploads/files/6363/Grushevskyi_M_Istoria_Ukrainy_Rusi.T4.1576.ua.pdf|title=Історія України-Руси, Т. 4. С. 25.|last=Грушевський М|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=|archive-date=11 квітня 2017|archive-url=https://web.archive.org/web/20170411140536/http://1576.ua/uploads/files/6363/Grushevskyi_M_Istoria_Ukrainy_Rusi.T4.1576.ua.pdf}}</ref>.

У грудні [[1343]] року папа [[Климент VI]] надав Казимиру право два роки збирати десяту частину всіх церковних доходів із [[Гнезненська митрополія|Гнезненської]], [[Краківська митрополія|Краківської]], [[Познанська митрополія|Познанської]], Куявської, Плоцької, Любуської та Камінської єпархій ''«для приборкання татар, русинів і литовців»'', а також закликав лицарів та духовенство приєднатись до цієї боротьби<ref>''Theiner A.'' Monumenta historica Poloniae, 1864, Typis Vaticanis&nbsp;— 604</ref>. В цьому ж році Казимир досяг миру із [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]], уступивши йому [[Хелмінська земля|Хелмінську]] та [[Михайлівська земля|Михайлівську]] землі та відмовившись від прав на [[Померанія|Помор'я]], що дало йому змогу зосередити всю увагу на боротьбі за Галичину та Волинь.

У 1343 році Казимир підписав мирний договір з Любартом-Дмитром і [[Кейстут]]ом Гедиміновичами, за яким Казимир визнавав владу династії Гедиміновичів у Галичині за винятком двох вищезгаданих{{Яких}} земель, за що Гедиміновичі обіцяли Казимиру допомогти у нападі на [[Ратиборське князівство]] у [[1345]] році.

== Другий етап війни (1349—1366) ==
{{main|Литовсько-польський договір (1352)}}
[[Файл:Subdue_of_Ruthenia_in_1366.png|300px|thumb|left|Повторне взяття Казимиром Королівства Русі в 1366 році]]
Проте [[Казимир III Великий|Казимир]] не збирався полишати планів завоювання Русі. Забезпечивши свої тили у [[1348]] році шляхом укладання договорів з [[чехи|чехами]], [[Тевтонський орден|тевтонцями]] і [[Золота Орда|ординцями]], а також вибравши сприятливий момент після поразки [[Гедиміновичі]]в у [[битва на Стреві|битві з хрестоносцями над Стревою]], Казимир розпочав новий похід на Русь.

Кампанія [[1349]] року стала для Казимира досить успішною&nbsp;— він захопив майже всю територію Королівства Русі, окрім східної Волині з [[Луцьк]]ом та [[Поділля]]м. Проте у [[1350]] році Гедиміновичі повернули собі всю Волинську землю і захопили низку міст у Галичині.

У [[1352]] році Казимир здійснив новий похід, який закінчився підписанням мирного договору [[24 червня]] [[1355]] року<ref>Цей договір є найстарішим писемним договором між даного історичного періоду, що зберігся до наших днів</ref>. За ним Казимир отримував [[Галичина|галицьку]], перемишльську і сяноцьку землі, а Гедиміновичі&nbsp;— володимирську, луцьку, белзьку, [[Холмщина|холмську]] і [[берестейська земля|берестейську]] землі. Волинське місто [[Кременець]] залишалося у спільному володінні обох монархів. Оскільки цей мир зберігав [[статус-кво]] [[1350]] року, що не задовольняло Гедиміновичів, він протривав до [[1366]] року.

У [[1366]] році Казимир вкотре порушив підписані ним угоди і провів добре підготовлену кампанію з метою підкорити Волинь. Він здобув [[Холм]], [[Белз]], [[Володимир-Волинський|Володимир]] і Луцьк, змусивши підписати Гедиміновичів новий мирний договір. За ним Любарт, отримував лише Луцьку землю та частку Володимирської землі. Казимир забирав собі холмську і белзьку землі, частину володимирської землі, а також райони південної Волині з містами Крем'янцем, [[Перемиль|Перемилем]] і [[Олесько]]м. У Белзькій і Холмській землі Казимир поставив своїм васалом [[Юрій Наримунтович|Юрія Наримунтовича]], а в [[Володимир-Волинський|Володимирі-Волинському]] і [[Ратне|Ратному]]&nbsp;— [[Олександр Коріятович|Олександра Коріятовича]], внуків Гедиміна.

Необхідно додати, що важливу роль під час війни відіграли стосунки ворогуючих сторін з різними союзниками, зокрема татарами, які поперемінно підтримували то одну, то іншу сторону конфлікту.<ref>''Шабульдо Ф. М.'' Кондоминальный статус украинских земель в XIV&nbsp;в.: от первых территориальных приобретений Польши и Литвы во владениях Золотой Орды до ярлыка Мамая // Balcanica Poznaniensia. Acta et studia. Ludy koczownicze Eurazji. XIV. UAM / Pod redakcj Ilony Czamanskiej i Witolda Szulca. Poznan, 2007. S. 157—182.</ref>

== Третій етап війни (1370—1392) ==
Після смерті Казимира у [[1370]] році, скориставшись [[Interregnum|міжкоролів'ям]] у Польщі, Любарт-Дмитро та Кейстут Гедиміновичі розпочали бойові дії проти поляків. На їхню сторону одразу перейшли русько-литовські князі Олександр Коріятович і Юрій Наримунтович, [[ленник]]и Казимира. Завдяки цьому [[Гедиміновичі]] повернули собі втрачені Володимирську, Белзьку і Холмську землі.

[[1377]] року помер [[Список великих князів литовських|Великий князь Литовський і Руський]] [[Ольгерд]]. Між його спадкоємцем [[Владислав II Ягайло|Ягайлом]] та іншими князями почалися конфлікти, через що Любарт-Дмитро залишився сам на сам з потужною угорсько-польською унійною державою короля Людовіка Великого який успадкував Польське королівство після смерті Казимира.

[[Людовик Угорський|Людвік I Великий]], король Угорщини, Польщі, Хорватії, Неаполя, Сицилії та Єрусалиму вдало скористався ситуацією у Великому князівстві Литовському. Він зібрав потужну армію зі своїх земель, [[Волинський похід Людовика Угорського|організував новий похід]] і захопив волинські міста [[Белз]], [[Холм]] і [[Городло]]. Згідно з перемир'ям, Любарт визнав себе васалом Людовіка, завдяки чому закріпив за собою Володимирську і Луцьку землі. Сам же Людовик посадив старшим у Галичині і відвойованих волинських землях [[Володислав Опольський|Владислава Опольчика]], князя опольсько-ратиборського, який титулував себе ''«Пан та дідич Руської землі»,'' а також карбував власну монету. Старостами на Галичині були призначені переважно угорці та поляки, соратники Владислава. Юрій Наримунтович позбувся свого лена і був переведений до [[Любачів|Любачева]].

У грудні [[1378]] року Людовик видав у [[Вишеград (Угорщина)|Вишеграді]] грамоту, якою постановив взяти від Владислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями в володіння своє, своїх дітей і святої корони нашої»<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 112.</ref>, чим перетворював Галичину на звичайну провінцію Угорського королівства.

Після смерті Людовика І Великого у [[1382]] році Любарт не зважився на нову війну, але викупив спірні міста&nbsp;— Олесько, Городло, [[Лопатин (смт)|Лопатин]], Кременець, [[Перемиль]] і [[Сестрятин]]&nbsp;— в угорських старост.

=== Завершення війни ===
У [[1385]] році між Польською короною та Великим князівством Литовським укладено [[Кревська унія|Кревську унію]], за якою утворено єдину федерацію шляхом шлюбу польської королеви [[Ядвіга Анжуйська|Ядвіги]] і литовсько-руського великого князя [[Владислав II Ягайло|Ягайла]]. Це поклало край війнам обох держав за Королівство Русі, однак зробило нагальним питання усунення ставлеників іншої претендентки на трон Русі&nbsp;— [[Марія Анжуйська|Марії Анжуйської]] (сестри Ядвіги). У [[1387]] році [[Галицький похід Ядвіги (1387)|Ядвіга організувала похід]] на Королівство Русі, вигнала ставлеників Марії звідти і запанувала на цих землях як повноправна правителька.

У [[1386]] році Ягайло на підставі того, що [[Федір Любартович]] не був сином Євфимії, першої дружини великого князя [[Любарт|Любарта-Дмитра]] і дочки [[Андрій Юрійович|Андрія Юрійовича Галицького]], відібрав у нього в [[1387]] році [[Луцьк]], а у [[1393]]&nbsp;р.&nbsp;— Володимир. На конфіскованих територіях спочатку призначено [[намісник]]ом [[Федір Острозький|Федора Острозького]]. А на початку [[1388]]&nbsp;р. Луцький уділ передано [[Вітовт]]у, який з того часу став титулуватися князем Луцьким та Гродненським<ref>{{Cite web| url= https://polona.pl/item/723390/72/ |title = див. Codex epistolaris Vitoldi Magni Ducis Lithuaniae 1376-1430. — S. 25.|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>.

Волинь&nbsp;— з [[1388]] до [[1392]]&nbsp;р. зберігала статус особистої волості Вітовта, який у той час вважався простим удільним князем, а Великим Князем Литовським і Руським залишався Ягайло. Белзьке князівство під владою мазовецьких П'ястів проіснувало до 1462&nbsp;р.

Остаточно війну за спадщину Королівства Русі припинено з [[Острівська угода|Острівською угодою]] [[1392]] року, підписаною Ягайлом і Вітовтом.

== Наслідки ==
У результаті майже 50-річних династичних воєн землі [[Королівство Русь (назва)|Королівства Русі]] виявилося поділеним між його сусідами&nbsp;— Королівством Польським і Великим князівством Литовським. Перше здобуло собі усю Галичину, західне Поділля та частину волинських земель з містами Белзом і Холмом, а друге&nbsp;— більшу частину Волині з Володимиром і Луцьком. Цей поділ зберігався до підписання [[Люблінська унія|Люблінської унії]] у [[1569]] році.

Королівство Русі припинило існування як єдиний політичний організм ще у 1340, після смерті останнього Романовича, проте державні утворення на його території існували ще протягом певного часу. У [[1434]]&nbsp;р. особливий устрій [[Галицька земля|Галицької землі]], яка була персональним [[Руський домен короля|Руським доменом короля]] Польщі було скасовано. На її території створено [[Руське воєводство]] польської корони. Волинська земля остаточно увійшла в склад [[Велике князівство Литовське|Литовсько-Руської держави]] лише у [[1452]]&nbsp;р., після смерті Великого князя Руського та останнього Волинського удільного князя&nbsp;— [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайла]]. Але особливий статус Волині зберігався аж до [[1566]]&nbsp;р., коли на її території утворено [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинське воєводство.]]

== Див. також ==
* [[Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства]]
* [[Битва на Синіх Водах]]
* [[Велике князівство Руське (1432—1435)]]
* [[Подільське князівство]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Література та джерела ==
* [http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0004549 ''Филевич И.'' Борьба Польши и Литвы-Руси за галицко-владімирское наслҍдіе, С.-Петербургъ, 1899] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220310065609/http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0004549 |date=10 березня 2022 }} {{ref-ru}}
* [http://litopys.org.ua/hrushrus/iur40102.htm ''Грушевський М.'' Окупація українських земель Литвою й Польщею. Історія України-Руси, Т.IV, Розділ I. Львів: НТШ, 1904] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210517224721/http://litopys.org.ua/hrushrus/iur40102.htm |date=17 травня 2021 }}
* ''[[Войтович Леонтій Вікторович|Войтович Л.]]'' [http://nbuv.gov.ua/UJRN/ps_2010_59_6 Польща, Мазовія, Литва та Угорщина у боротьбі за спадщину Романовичів] // Проблеми слов'янознавства.&nbsp;— 2010.&nbsp;— Вип. 59.&nbsp;— С. 52—66.
* ''[[Крип'якевич Іван Петрович|Крип'якевич І]]. ''[http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv13.htm Галицько-волинське князівство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120129030958/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv13.htm |date=29 січня 2012 }}.&nbsp;— Київ, 1984.
* ''[[Чобіт Дмитро Васильович|Чобіт Д]].'' Українська Волинська держава XIV—XV століть // Пам'ятки України: національна спадщина.&nbsp;— 2017.&nbsp;— №&nbsp;1 (6—7).&nbsp;— С. 11—29.
* ''Ермаловіч М.'' Старажытная Беларусь: Віленскі перыяд.&nbsp;— Гіст. дасл.&nbsp;— Мн. : Выд. цэнтр «Бацькаўшчына»; МП «Бесядзь», 1994.&nbsp;— 91 с.&nbsp;— ISBN 985-6026-01-6. {{ref-be}}
* ''Błaszczyk G.'' Dzieje stosunków polsko-litewskich od czasów najdawniejszych do współczesności. Tom I. Trudne początki.&nbsp;— Poznań, 1998.&nbsp;— ISBN 83-232-0839-5. {{ref-pl}}
* ''Paszkiewicz H.'' Polityka ruska Kazimierza Wielkiego.&nbsp;— Kraków, 2002.&nbsp;— ISBN 83-88385-05-4. {{ref-pl}}
* ''Wyrozumski J.'' Kazimierz Wielki.&nbsp;— Kraków, 2004.&nbsp;— ISBN 83-04-04688-1. {{ref-pl}}
* ''Толочко П.'' Русь-Мала Русь-руський народ у другій половині XIII—XVII&nbsp;ст. ПСРЛ. Т. 1—3 (Густинская летопись).&nbsp;— С. 349. {{ref-ru}}
* [https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180805204211/https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html |date=5 серпня 2018 }}
* ''Ян из Чарнкова'' [http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Johannis_Czarnkow/text.htm Польская хроника] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171107215043/http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Johannis_Czarnkow/text.htm |date=7 листопада 2017 }}. {{ref-ru}}
* Федака С.&nbsp;Д.&nbsp;Історія України з найдавніших часів до 1648 року / С.&nbsp;Д.&nbsp;Федака.&nbsp;— Київ: Знання, 2014.&nbsp;— 782 с.&nbsp;— (Вища освіта ХХІ ст). ISBN 978-966-346-854-9

[[Категорія:Війни Галицько-Волинського князівства]]
[[Категорія:Війни XIV століття]]
[[Категорія:Війни за спадщини]]
[[Категорія:Війни Великого князівства Литовського]]
[[Категорія:Військова історія середньовічної України]]
[[Категорія:1340 в Україні]]
[[Категорія:1392 в Україні]]
[[Категорія:Конфлікти в 1340]]
[[Категорія:Війна за галицько-волинську спадщину]]
[[Категорія:Польсько-литовські відносини]]