ГЕС Кастро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ГЕС Кастро
41°34′32″ пн. ш. 6°11′13″ зх. д. / 41.57555556002777308° пн. ш. 6.18722222002777755° зх. д. / 41.57555556002777308; -6.18722222002777755Координати: 41°34′32″ пн. ш. 6°11′13″ зх. д. / 41.57555556002777308° пн. ш. 6.18722222002777755° зх. д. / 41.57555556002777308; -6.18722222002777755
КраїнаІспанія Іспанія
АдмінодиницяСамора
Стандіюча
РічкаДуеро
Каскадкаскад на Дуеро
Початок будівництва1946
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів1952 (перша черга), 1977 (друга черга)
Основні характеристики
Установлена потужність79,8 (перша черга), 110 (друга черга)  МВт
Середнє річне виробництво755 (перша і друга черга)  млн кВт·год
Тип ГЕСдериваційна
Розрахований напір42 (перша і друга черга)  м
Характеристики обладнання
Тип турбінФренсіс
Кількість та марка турбін2 (перша черга), 1 (друга черга)
Витрата через турбіни270 (перша черга), 340 (друга черга)  м³/с
Кількість та марка гідрогенераторів2 (перша черга), 1 (друга черга)
Потужність гідроагрегатів2х39,9 (перша черга), 1х110 (друга черга)  МВт
Основні споруди
Тип греблігравітаційні
Висота греблі55 (Дуеро), 46 (Арройо-де-ла-Рібера)  м
Довжина греблі144 (Дуеро), 124 (Арройо-де-ла-Рібера)  м
ЛЕП220
ВласникIberdrola
ГЕС Кастро. Карта розташування: Іспанія
ГЕС Кастро
ГЕС Кастро
Мапа
Мапа
CMNS: ГЕС Кастро у Вікісховищі

ГЕС Кастро (ісп. Presa de Castro) — гідроелектростанція на заході Іспанії. Розташована між ГЕС Вільялькампо (вище по течії) та португальською ГЕС Міранда, входить до каскаду на річці Дуеро, що є найбільшою на північному заході Піренейського півострова та впадає в Атлантичний океан вже на території Португалії.

Для роботи станції річку перекрили гравітаційною греблею висотою 55 метрів та довжиною 144 метри, на спорудження якої пішло 87 тис. м3 матеріалу.[1] Вона утримує сховище об'ємом 27 млн м3[2] (корисний об'єм 22 млн м3) та через тунель спрямовує воду в розташовану поруч долину Арройо-де-ла-Рібера (права притока Дуеро). Остання за декілька десятків метрів від гирла перекрита другою гравітаційною греблею висотою 46 метрів та довжиною 124 метри, що потребувала 80 тис. м3 матеріалу.[3]

У 1952 році ввели в експлуатацію машинний зал, інтегрований у греблю Арройо-де-ла-Рібера. Його обладнали двома турбінами типу Френсіс потужністю по 39,9 МВт, що працюють при напорі у 42 метри. В 1977-му їх доповнили третьою турбіною потужністю 110 МВт, розташованою в підземному машинному залі на лівому березі Дуеро, за дві сотні метрів від основної греблі. Вона використовує такий саме напір та разом з першою чергою забезпечує виробництво 755 млн кВт-год електроенергії на рік.[4][5]

Зв'язок з енергосистемою відбувається по ЛЕП, що працює під напругою 220 кВ.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. SEPREM - Sociedad Española de Presas y Embalses. www.seprem.es. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 8 вересня 2017.
  2. SEPREM - Sociedad Española de Presas y Embalses. www.seprem.es. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 8 вересня 2017.
  3. SEPREM - Sociedad Española de Presas y Embalses. www.seprem.es. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 8 вересня 2017.
  4. Martín, J. (9 червня 2011). Bioducto: La presa y la central de Castro en el río Duero. Bioducto. Архів оригіналу за 8 вересня 2017. Процитовано 8 вересня 2017.
  5. Hydrelect - Espagne - Salto de Castro. www.hydrelect.info. Архів оригіналу за 8 вересня 2017. Процитовано 8 вересня 2017.