Микульський Віталій Іванович
| Віталій Іванович Микульський | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Виталий Иванович Микульский | ||||
| Народився |
12 листопада 1938 (85 років) м. Підвисоке, Кировоградської обл., Українська РСР | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Місце проживання | Львів | |||
| Діяльність | письменник, військовий | |||
| Мова творів | українська | |||
|
| ||||
Віта́лій Іва́нович Мику́льський (нар. 12.11.1938 р. у м. Підвисоке Кировоградської обл.) — український письменник, полковник, Голова Української Асоціації письменників Західного регіону, Президент військово-патріотичного клубу творчих зустрічей «Голос», лауреат літературної премії «Гілка золотого каштана»(2001 р.) Української Асоціації письменників художньо-соціальної літератури за книгу «Сектор № 3. Офіцери».
Життєпис[ред. | ред. код]
1955 року закінчив житомирську середню школу № 23 і вступив до Житомирського сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1960 році. Впродовж двох років працював агрономом на Поліссі. Пізніше — служба в армії. Після закінчення військової академії хімічного захисту (1971) служив в Україні та за її межами. Завершив службу в чині полковника.
З молодих років він цікавився художньою літературою і сам брався за перо. Його твори друкувались у періодичній пресі. Переважали військово-патріотичні теми. У 1994 році вийшла збірка поезій «Мій дух не погасне». У поетичній збірці «Чорнобиль»(1996) автор показує життя таким, яким воно є насправді. Як велике горе України, змальовує чорнобильську трагедію.
1998 року балотувався до Верховної Ради України 3-го скликання від Партії захисників Вітчизни.
У книзі «Сектор № 3. Офіцери»[1] (1996) йдеться про офіцерів, які першими вступили на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи і поклали свої життя та здоров'я, щоб урятувати сотні тисяч людей. Зокрема у книзі йдеться про офіцерів, які працювали на найнебезпечнійших маршрутах під час ліквідації аварії на ЧАЕС: про офіцерів Жукова В. О., Шацьких О. С., Мастикаша І. О., Озеряна Г. П. та інших.
2005 року вийшла його книга «Ліквідатори»[2] також про героїв-чорнобильців, які поклали свої життя задля збереження майбутніх поколінь". Після розпаду СРСР виступав зі статтями, спогадами, оповіданнями, героями яких були прост і люди — офіцери, солдати, що проявили себе у важких випробуваннях під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.
Вважається засновником напрямку мемуарной літератури про Чорнобиль[3].
Література[ред. | ред. код]
- Микульський, В. І. Ліквідатори. — Львів: Плай. 2005. — 244: с. іл. — ISBN 966-7313-19-0
- Микульський, В. І. Сектор N 3.Офіцери. -Львів: Плай, 1996. — 69 с. — ISBN 5-7707-9350-3
- Микульський, В. І. Вони були першими// Надзвичайна ситуація.-1997.- № 2. — с.30-33.
- Дьяченко, І. С. Мемуарна література про Чорнобиль як засіб формування моральної особистості// Наука. Релігія. Суспільство.-2008.— № 1.-с.210-213.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Зведений каталог Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Ольжича та бібліотек Житомирської області. catalog.lib.zt.ua. Процитовано 24 лютого 2019.
- ↑ Комплексний інформаційно-бібліографічний сервіс Національної бібілотеки України імені В. І. Вернадського. irbis-nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2019. Процитовано 24 лютого 2019.
- ↑ http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/29268/34-Dyachenko.pdf?sequence=1 (PDF). http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/29268/34-Dyachenko.pdf?sequence=1. Архів оригіналу (PDF) за 25 лютого 2019. Процитовано 25.02.2019.