Перегляд вихідного коду сторінки Монофеліти

'''Монофеліти''' або '''монотеліти'''<ref>{{Cite web |url=https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf |title=Український правопис 2019, § 123. Буквосполучення th у словах грецького походження |accessdate=20 травня 2021 |archive-date=17 вересня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190917112449/https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf }}</ref> (від {{lang-el|μόνος&nbsp;— одна}} та {{lang-el|θέλημα&nbsp;— воля}})&nbsp;— прихильники християнського релігійно-філософського вчення, що склалося у [[VII століття|VII ст.]] у [[Візантія|Візантії]] як компромісна та об'єднувальна доктрина між халкедонськими та нехалкедонськими церквами. Вони вважали, що [[Христос]] мав дві природи: людську та божественну, але одну волю і одну «енергію». Є хибна думка, що, згідно з монофелітством, самостійність людської волі Христа зникала в результаті поглинання божественною волею. Але це не так, тому що монофеліти відносили волю до іпостасі, а не до природи, як це робили діофеліти. Суб'єктом воління був Сам Христос, а не Його дві природи, тому і була у Христі єдина Боголюдська воля. Вчення монофелітів виникло як спроба досягти єдності між церквами, що сповідували Халкедонську догматику, та [[Давньосхідні християнські церкви|Давньосхідними церквами]], що сповідували [[Монофізитство|монофізитську]] [[Христологія|христологію]], засуджену на [[Ефеський собор|Ефеському соборі]]. Монофелітство як єдина віра Кафолічної церкви, було офіційно схвалено в «Екфесисі» [[638]] року імператора [[Іраклій|Іраклія]].<ref>{{Cite web |url=http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/110447/Монофелиты |title=Велика радянська енциклопедія |accessdate=18 березня 2009 |archive-date=8 березня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140308182308/http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/110447/Монофелиты }}</ref>

Проти монофелітів виступав [[Максим Сповідник]], який стверджував, що людська воля Христа належить Його природі, бо у Христа не може бути іпостасної волі, як у інших людей, але вона зберігала самостійне буття і лише в акті вільного вибору підкорялася божественній природній волі. Врешті-решт, монофеліти були засуджені як єретики папою [[Мартин I|Мартіном I]] на Латеранському синоді [[649]] року, а у 680–681 їх засудив і [[Третій Константинопольський собор|Третій Константинопольський (6-й Вселенський) собор]].

З розгромом монофелітів у Візантії утвердилося вчення про дві природи і дві волі Христа. Після цього Давньосхідні церкви, які вбачали в монофелітстві компроміс заради єдності всієї церкви, теж відмовилися від нього як від майже єретичної діофізитської доктрини.

== Видатні монофеліти ==
* [[Сергій I (патріарх Константинопольський)|Сергій]], патріарх Константинопольський (610-638)
* Кір, єпископ Фасіса
* Феодор, єпископ Фарана (Синайський півострів)
* [[Гонорій I]], папа Римський

== Примітки ==
{{reflist}}

== Посилання ==
* [http://dic.academic.ru/dic.nsf/relig/465 Монофелитство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160901054847/http://dic.academic.ru/dic.nsf/relig/465 |date=1 вересня 2016 }} {{ref-ru}}

{{Єресі у християнстві}}
{{Бібліоінформація}}
[[Категорія:Історія християнства]]
[[Категорія:Релігія в Візантії]]
[[Категорія:Династія Іраклія]]
[[Категорія:Релігія в середньовіччі]]
[[Категорія:Християнські терміни]]