Перегляд вихідного коду сторінки Мікеле Біянкі

{{Державний діяч|ім'я=Мікеле Біянкі|оригінал імені={{lang-it|Michele Bianchi}}|портрет=Michele_Bianchi_Portrait.jpg|ширина=|опис зображення=|герб=|титул=Міністр громадських робіт [[Королівство Італія (1861—1946)|Італії]]|порядок=|прапор=Flag_of_Italy_(1861–1946).svg|періодпочаток=[[12 вересня]] [[1929]]|періодкінець=[[3 лютого]] [[1930]]|попередник=[[Беніто Муссоліні]] (в.о.)|наступник=[[Аральдо ді Кроллаланца]]|дата народження=22.7.1883|місце народження=[[Файл:Flag of Italy (1861–1946).svg|20px]] [[Бельмонте-Калабро]], [[Королівство Італія (1861—1946)|Італія]]|дата смерті=3.2.1930|місце смерті=[[Файл:Flag of Italy (1861–1946).svg|20px]] [[Рим]], [[Королівство Італія (1861—1946)|Італія]]|національність=[[італієць]]|батько=|мати=
|нагороди=
{{(!}} style="background: transparent"
{{!}}[[Файл:1GMx4.png|60пкс|Пам'ятна медаль за італійсько-австрійську війну з 4-ма зірками (Італія)]]
{{!}}[[Файл:MarciaSuRoma.png|60px|Пам'ятна медаль маршу на Рим]]
{{!}}{{Хрест «За військові заслуги» (Італія)}}
{{!}}-
{{!}}[[Файл:Medaglia a ricordo dell'Unità d'Italia BAR.svg|60px|Пам'ятна медаль об'єднання Італії]]
{{!}}{{Медаль Перемоги у Першій світовій війні}}
{{!)}}
|періодкінець_3=[[3 лютого]] [[1930]]|рід військ=[[піхота]]<br>[[артилерія]]<br>[[чорносорочечники]]|звання=[[Файл:Rank_insignia_of_tenente_of_the_Italian_Army_(1940).png|15px]] [[Лейтенант]]|роки служби=[[1915]]–[[1930]]|битви='''[[Перша світова війна]]'''|партія=[[Італійська соціалістична партія]]<br>[[Національна фашистська партія]]|титул_2=Член [[Палата депутатів Італії|Палати депутатів Італії]]|періодпочаток_2=[[24 травня]] [[1924]]|періодкінець_2=[[3 лютого]] [[1930]]|періодпочаток_3=[[15 грудня]] [[1922]]|титул_3=Член [[Велика фашистська рада|Великої фашистської ради]]|прапор2=Coat_of_arms_of_the_Kingdom_of_Italy_(1890).svg|прапор_2=Flag_of_Italy_(1861–1946).svg|прапор2_2=Coat_of_arms_of_the_Kingdom_of_Italy_(1890).svg|прапор_3=Flag_of_Italy_(1861–1946).svg|прапор2_3=National_Fascist_Party_logo.svg|громадянство=[[Файл:Flag_of_Italy_(1861–1946).svg|20px]] [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівство Італія]]|освіта=[[Римський університет ла Сап'єнца|Римський університет]]|приналежність=[[Файл:Flag_of_Italy_(1861–1946).svg|20px]] [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівство Італія]]|титул_4=[[Національна фашистська партія|Генеральний секретар Національної фашистської партії]]|періодпочаток_4=[[11 листопада]] [[1921]]|періодкінець_4=[[4 листопада]] [[1922]]|прапор_4=Flag_of_Italy_(1861–1946).svg|прапор2_4=National_Fascist_Party_logo.svg|причина смерті=[[туберкульоз]]|попередник_4=''посада заснована''|наступник_4=[[Нікола Сансанеллі]]}}
'''Мікеле Біянкі''' ([[Італійська мова|італ.]] ''Michele Bianchi,'' [[22 липня]] [[1883]], [[Бельмонте-Калабро]], [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівство Італія]] — [[3 лютого]] [[1930]], [[Рим]], [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівство Італія]]) — [[Італія|італійський]] [[революціонер]] та лідер [[Синдикалізм|синдикалистів]]. Один із найближчих соратників [[Беніто Муссоліні]] та засновників [[Національна фашистська партія|Національної фашистської партії]], у якій очолював синдикалістичне (ліве) крило. Разом із [[Італо Бальбо]], [[Еміліо Де Боно|Еміліо де Боно]] та [[Чезаре Марія де Веккі|Чезаре Марією де Веккі]] особисто очолив [[Марш на Рим]]. Один із найавторитетніших італійських політиків часів [[фашизм]]у.

== Ранні роки ==
Біянкі народився [[22 липня]] [[1883|1883 року]] в [[Бельмонте-Калабро]] (провінція [[Козенца (провінція)|Козенца]], південь [[Італія|Італії]]). Закінчивши середню школу в [[Сан-Деметріо-Короне]], він вступив на юридичний факультет [[Римський університет ла Сап'єнца|Римського університету]], але по закінченню навчання присвятив себе журналістиці. [[1903|1903 року]] Біянкі став членом [[Італійська соціалістична партія|Італійської соціалістичної партії]] та почав працювати редактором партійного видавництва, газети [[Аванті!|''Avanti!'']], а також був очільником римського відділу партії. [[1904|1904 року]] він був делегатом Болонського конгресу соціалістів та виступив на підтримку лінії синдикалістів, яку розвивав Артуро Лабріола.

[[1905|1905 року]] Біянкі відмовився від роботи в [[Аванті!|''Avanti!'']] та очолив ''Gioventù socialista'', друкований орган молодіжного крила [[Італійська соціалістична партія|Італійської соціалістичної партії]]. Біянкі активно пропагував антимілітаристську політику, через що його пізніше було заарештовано та заслано до [[Генуя|Генуї]], де Біянкі очолив місцеву трудову партію та видавництво ''Lotta socialista''.

== Синдикалізм ==
У [[1906|1906 році]] Біянкі брав участь у декількох заворушеннях робітників. Пізніше став прихильником [[пацифізм]]у, що не влаштовувало керівництво [[Італійська соціалістична партія|Італійської соціалістичної партії]]. Переїхавши до [[Болонья|Болоньї]], Біянкі відіграв ключову роль у виході синдикалістів з її складу.

Після декількох арештів та переїздів, [[1910|1910 року]] Біянкі стає редактором ''La Scintilla'' та висуває ідею поновлення співпраці синдикалістів та соціалістів задля здобуття хорошого результату на майбутніх виборах. Пропозицію відхилили, тому Біянкі почав пропагувати свої погляди через власну щоденну газету, чим спровокував декілька виступів робітників.

Через скрутне матеріальне становище Біянкі був змушений зупинити друк ''La Scintilla''. Пізніше він був заарештований у [[Трієст|Тріесті]] за критику прем'єр-міністра [[Джованні Джолітті]], якого Біянкі вважав головним винуватцем початку [[Італійсько-турецька війна|італійсько-турецької війни]]. Після звільнення Мікеле переїжджає у [[Феррара|Феррару]], де починає видавати газету ''La Battaglia''.

У [[1913|1913 році]] він бере участь у парламентських виборах, проте не здобуває місця в парламенті.

== Фашизм та смерть ==
[[Файл:Stato maggiore fascista 1922.jpg|міні|Мікеле Біянкі (другий ліворуч) разом із [[Беніто Муссоліні]] (у центрі) та іншими [[Марш на Рим|Квадрумвірами]], [[1922]] |ліворуч]]
Після початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]] Біянкі стає активним прихильником вступу в неї [[Королівство Італія (1861—1946)|Італії]]. У [[1915|1915 році]] він починає службу в [[Королівська італійська армія|італійській армії]] у ролі добровольця, стає молодшим офіцером. Після війни він стає редактором газети [[Il Popolo d’Italia|''Il Popolo d’Italia'']], приєднується до [[Національна фашистська партія|Національної фашистської партії]], допомагає формувати загони [[Чорносорочечники|чорносорочечників]]. У листопаді [[1921|1921 року]] стає офіційним лідером партії та намагається об'єднатися з іншими праворадикальними силами.

У [[1922|1922 році]] Біянкі став одним із Квадрумвірів, які очолили [[Марш на Рим]]. У новоствореному уряді [[Беніто Муссоліні]] Біянкі отримує посаду державного секретаря у Міністерстві внутрішніх справ. У листопаді [[1923|1922 році]] пішов у відставку з посади очільника [[Національна фашистська партія|Національної фашистської партії]], проте отримав постійне місце у [[Велика фашистська рада|Великій фашистській раді]] як один із Квадрумвірів. У травні [[1924|1924 року]] Біянкі обрали до [[Палата депутатів Італії|Палати депутатів Італії]], через що він був змушений звільнитися з посади державного секретаря Міністерства внутрішніх справ, адже, згідно із законодавством, не міг поєднувати ці посади. 

[[31 жовтня]] [[1925|1925 року]] Біянкі був призначений заступником міністра громадських робіт, у [[Березень|березні]] [[1928|1928 року]] — заступником міністра внутрішніх справ. [[12 вересня]] [[1929|1929 року]] Біянкі став міністром громадських робіт [[Королівство Італія (1861—1946)|Італії]] та обіймав цю посаду до своєї смерті у [[1930|1930 році]]. Того ж [[1929|1929 року]] він був переобраний до [[Палата депутатів Італії|Палати депутатів Італії]], проте вже [[3 лютого]] [[1930|1930 року]] помер від [[туберкульоз]]у.

== Див. також ==

* [[Національна фашистська партія]]
* [[Синдикалізм]]
* [[Марш на Рим]]
* [[Велика фашистська рада]]
* [[Італо Бальбо]]
* [[Чезаре Марія де Веккі]]
* [[Еміліо Де Боно]]

== Література ==

* AA.VV., ''Uomini e volti del fascismo'', Bulzoni, Roma, 1980.
* Vittorio Cappelli, ''Il fascismo in periferia'', Editori Riuniti, Roma, 1992 (poi: Marco, Lungro, 1998).
* Francesco Perfetti, Giuseppe Parlato, ''Il sindacalismo fascista'', Bonacci, 1998.
* Francesca Tacchi, ''Storia illustrata del fascismo'', Giunti, Firenze, 2000.
* Marco Bernabei, ''Fascismo e nazionalismo in Campania (1919-1925)'', Edizioni di Storia e Letteratura, Roma, 1975.
* Bruno Bianchi, ''Michele Bianchi il calabrese sindacalista che inventò il fascismo'', 2001.