Обговорення:Вектор електричної індукції
| Рік | Переглядів |
|---|---|
| 2010 | 1653 |
| 2011 | 2833 |
| Ця стаття є частиною Проєкту:Фізика (рівень: 2, важливість: середня) | ||
|---|---|---|
|
Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані фізики. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні. | |
| II (розвинута) |
Ця стаття за шкалою оцінок статей Проєкту:Фізика має рівень «розвинута стаття». | |
|
Середня |
Важливість цієї статті для проєкту Фізика: «середня» | |
Чим допомогти:
| ||
Теорема Гауса[ред. код]
Думається, що більш доцільно говорити НЕ про "третє рівняння Максвелла", а про проблему "теореми Гауса". Вона може бути записана в "диференційній формі", і тоді буде "третє рівняння", з визначенням 3-х вимірної (3Д-) густини заряду, а може бути записана і "інтегральній формі", з визначенням просто заряду (а НЕ густини!). По суті ми маємо ДВІ електродинаміки, одна базується на "диференційних", а інша на "інтегральних" рівняннях Максвелла..., що насправді є результатом введення математичних векторів та векторного простору, та інтегрального векторного числення. Формально вважається, що обидва підходи є єквівалентні (у всякому разі з точки зору математики). Однак на практиці (в техніці) більш поширений "інтегральний метод", а в теорії - "дифференціальний".
Проблема системи вимірювання величин[ред. код]
В системі СІ векторна величина індукції має розмірність, що співпадає з розмірністю "поверхневої густини зарядів", тобто Кл/м*м, на відміну від електричного поля, що має розмірність В/м... А в системі СГС обидва поля мають одинакову розмірність, що НЕ тільки збиває з толку, але й вводить в оману...
Думається, що з методологічної точки зору "електрична індукція" є первинна фізична величина, тобто задається чисто аксіоматично (приймається на віру), а електричні заряди та поля є похідні (вторинні) фізичні величини... Можна сказати - результат топології 3Д- простору, в якому визначена електродинаміка.
Вплив дилетантів на розвиток фізики[ред. код]
Найбільший інтерес в середовищі дилетантів визивають ДВА розділи класичної фізики - "релятивістська теорія" та "класична електродинаміка"... І якщо в першому випадку для розгляду проблеми достатньо знань середньої школи, тому кількість дилетантів тут дуже велика, то в другому випадку, необхідність знань з векторного аналізу їх кількість дещо зменшила...
Найбільшим "дилетантом" в електродинаміці був знаменитий Олівер Хевісайд, котрий не мав навіть закінченої середньої освіти. Для опанування класичної електродинаміки, йому прийшлося частково модернізувати "векторне числення" та винайти "операційне числення" для простого розв"язання інтегральних рівнянь.
Думається, що основний парадокс класичної електродинаміки лежить у самому визначенні ГРАДІЄНТА скалярного потенціалу, ДІВІРГЕНЦІЇ та РОТОРА векторної величини... Для цього досить подивитися на їх визначення в книзі Арфкена (на ст. 47), котре проходить граничний перехід, коли інтеграл від 3Д- об"єму прямує до нуля...
Тривіальна операція з точки зору МАТЕМАТИКИ, проте з точки зору фізики абсолютно безглузда, оскільки при нульовому об"ємі класичний підхід НЕ працює (необхідно використовувати квантовий підхід!)...
Розв"язання даного електродинамічного парадоксу можливе на шляху відмови від аксіоматики зарядів (в першу чергу електричних, магнітних і так не визнають). В якості первинної фізичної величини в цьому випадку можна взяти "електричну індукцію"... Всі інші фізичні величини (в тому числі і заряди) є результат топології векторного простору...???
Література[ред. код]
Г.Арфкен "Математические методы в физике", М.:Атомиздат,1970