Перегляд вихідного коду сторінки Психологія натовпу

[[Файл:Mobbing the Tories - Project Gutenberg eText 16960.jpg|thumb|Натовп [[Лінчування|лінчувальників]]. Прибічники незалежності [[Сполучені Штати Америки|США]] чинять самосуд над прихильником британської корони.]]
'''Психоло́гія на́товпу''' — розділ [[Соціальна психологія|соціальної психології]], який вивчає поведінку груп людей і відмінності у поводженні юрби та окремих її осіб ([[Індивід (людина)|індивідів]]). Мова йде про раптові соціальні зміни, спричинені діями великих гуртів людей, що не було б притаманним поодинокому учаснику подій. Такі явища часто призводять до сутичок ([[конфлікт]]ів). Науковці - [[Соціологія|соціологи]] розробили кілька теорій для пояснення прикметних ознак [[Психологія|психології]] натовпу та психології окремого члена юрмища.<ref name=":3">{{Cite book
|url=https://www.worldcat.org/oclc/47008421
|title=The Blackwell encyclopedia of social psychology
|last=Manstead
|first=A. S. R.
|last2=Hewstone
|first2=Miles
|date=1999
|publisher=Blackwell
|edition=[Pbk. rpt. ed., 1999]
|location=Oxford, UK
|isbn=0-631-22774-1
|oclc=47008421
}}</ref> До представників цього розділу психології належать: [[Карл Густав Юнг]], [[Гюстав Ле Бон]], [[Вілфред Троттер]], [[Габріель Тард]], [[Зігмунд Фрейд]], [[Еліас Канетті]] і [[Джулія Констінтін]].<ref name=":1">{{Cite news|title=The Encyclopedia of Nosivka Raion as a first online encyclopedia in the Chernihiv oblast|url=http://dx.doi.org/10.37068/evu.12.6|work=Entsykpopedychnyi Visnyk Ukrainy [The Encyclopedia Herald of Ukraine]|date=2020|accessdate=2022-03-16|issn=2707-000X|doi=10.37068/evu.12.6|pages=65–71|volume=12|first=Yuri|last=Perohanych}}</ref><ref>{{Cite news|title=The Psychology of Crowds Revisited|url=http://dx.doi.org/10.1037/026204|work=Contemporary Psychology: A Journal of Reviews|date=1988-11|accessdate=2022-03-16|issn=0010-7549|doi=10.1037/026204|pages=954–955|volume=33|issue=11|first=Hans|last=Toch}}</ref>

== Вступ  ==
Психологічне вивчення явищ натовпу, було засвідчено за десятиліття до 1900-го року, коли [[Європейська культура Нового часу|європейська культура]] була перейнята думками про ''fin de siècle'' ([[Французька мова|фр]]. ''кінець сторіччя''). Тодішня, «сучасна» міська культура, усвідомлювала, що вони живуть у новому і зовсім іншому [[Покоління|поколінні]]. Люди стали свідками чудових та передових на тоді, [[Винахід|винаходів]] і новітнього життя. [[Населення]], яке на той час, мешкало у щільно скупчених, [[Промисловість|промислово]] розвинених [[Місто|містах]], як от [[Мілан]] і [[Париж]], були очевидцями виникнення та розвитку [[Лампа|лампочки]], [[радіо]], [[Фотографія|фотографії]], [[Телевізор|телевізійних картинок]], [[Телеграф|телеграфу]], [[Велосипед|велосипеда]], [[Телефон|телефону]] і [[Залізничний транспорт|залізничної системи]]. Громадяни відчули більш швидку стрімкість власного існування та розглядали [[Життя|людське життя]] як сукупність проміжків у загальному розвитку, тож вони позначили кожний з цих відтинків, новим ім'ям. Люди створювали небачені до цього уявлення, як от: "[[Підліток]]", "[[Дитячий садок]]", "[[Відпустка]]", "[[Кемпінг]] на природі", "5-хвилинна перерва" та "[[Подорож]] заради задоволення" як різновид [[Відпочинок|дозвілля]], щоби позначити ці невідомі раніше способи життя. 

У подібний спосіб, одночасно у Парижі, [[Франція|Франції]] та Мілані, найбільшому місті [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівства Італії]], розвивалося як нове явище, [[Абстракція|абстрактне]] судження «<nowiki/>[[натовп]]<nowiki/>». Правові реформатори, натхненні [[Теорія еволюції|еволюційною теорією Дарвіна]], особливо у Королівстві Італія, стверджували, що соціальні та правові системи [[Європа|Європи]], було засновано на застарілих визначеннях природного розуму або [[Християнство|християнської]] [[Мораль|моралі]], та одночасно зневажали безповоротні закони біології людської природи. Їхня мета полягала у тому, щоби привести соціальні закони у відповідність з біологічними законами. Задля досягнення цього, вони розробили соціальну науку про кримінальну [[Антропологія|антропологію]], на яку було покладено завдання зміни спрямування уваги — від вивчення правових процедур, на безпосереднє дослідження злочинців.<ref name=":0">{{Cite book
|url=http://dx.doi.org/10.1111/b.9781405106542.2002.00009.x
|title=Blackwell Handbook of Social Psychology: Intergroup Processes
|date=2002
|editor-last=Brown
|editor-first=Rupert
|editor2-last=Gaertner
|editor2-first=Sam
|series=Blackwell Handbook of Social Psychology: Intergroup Processes
|publisher=Blackwell Publishing Ltd
|location=Oxford, UK
|pages=133–152
}}</ref>

«Кримінальна антропологія, писав [[сеньйор]] Серджіо, — вивчає правопорушника в його природному місці, тобто в області [[Біологія|біології]] та [[Патологія|патології]]<nowiki/>». Італієць Чезаре Ломброзо — професор судової [[Медицина|медицини]] і [[Гігієна|гігієни]] в [[Турин|Турині]], значно просунув власне розуміння 1878 року, коли він оприлюднив L'uomo delinquente, дуже впливову [[Книга|книгу]], яка пройшла через п'ять видань. Книга надрукована [[Англійська мова|англійською мовою]] 1900 року під назвою «Кримінальна людина», зміцнила зв'язок між еволюційними теоріями [[Суспільство|суспільства]] і страхом перед юрбами, з його уявленням «народженого» злочинця як дикуна серед [[Цивілізаційний підхід|цивілізованого]] суспільства. Книжка вплинула як на європейських, так і на [[Американці США|американських]] [[Юрист|юристів]], зацікавлених у притягненні до відповідальності осіб, які мають сумнівну поведінку, коли перебувають у натовпі.

Початкові обговорення з психології натовпу, розпочалися у [[Рим|Римі]] на першому Міжнародному конгресі з кримінальної антропології 16 листопада 1885 року. На зустрічі переважали [[Чезаре Ломброзо]] і його [[співвітчизники]], які підкреслювали біологічні визначення.<blockquote>   «Ломброзо перед першим конгресом, доповів власні теорії фізичних відхилень злочинців і його класифікацію порушників як «народжених злочинців» або, [[Лиходій|лиходіїв]] за нагоди та маттоїдів. Феррі висловив власну точку зору на [[злочин]], як виродження більш глибоке, ніж [[Психічні захворювання|божевілля]], бо у більшості божевільних людей, первісні [[Моральність|моральні]] почуття, пережили втрату їхнього [[Розум|розуму]]. Схожими, були зауваження Бенедикта, Серги і Марро».</blockquote>Слабку відповідь було запропоновано [[Французи|французами]], які висунули [[Екологічні фактори|екологічну]] теорію людської психології.<blockquote>   «М. Ангіллі звернув увагу на важливість впливу [[Соціальне середовище|соціального середовища]] на злочинність. Професор Олександр Лакассан вважав, що [[Атавізм|атавістичні]] і [[Дегенерація (психіатрія)|дегенеративні]] теорії, що наводилися італійською школою, були перебільшеннями, та помилковими тлумаченнями певних випадків, і що важливим чинником, було саме соціальне середовище».</blockquote>У Парижі 10-17 серпня 1889 року, італійська школа отримала сильніший докір щодо своїх біологічних теорій, під час 2-го Міжнародного конгресу з кримінальної антропології. Під час обговорення, було засвідчено величезну розбіжність у думках між італійською та французькою школами.<blockquote>  «Професор Ломброзо наголосив на [[Епілепсія|епілепсії,]] у зв'язку з його теорією «народженого злочинця». Професор Леонс П'єр Маноувіер, змалював теорію Ломброзо як ніщо інше, як розрізнену науку про [[Френологія|френологію]]. Відхилення, які спостерігалися Ломброзо, зустрічалися як з порядними людьми, так і зі [[Злочин|злочинцями]], стверджував Маноувіер, і між ними немає ніякої фізичної різниці. Барон Раффаеле Гарофало, Дрилл, Олександр Лакассан і Бенедикт, повністю або частково виступали проти теорій Ломброзо. Пуглізе, знайшов причину злочину в тому, що злочинець не зміг пристосуватися до власного соціального оточення, а Бенедикт, з яким погоджувався Тард, вважав, що фізичні вади не були ознаками «кримінального злочинця». Саме у цих межах, проходили [[дебати]] між італійським [[Адвокат|адвокатом]] Сціпіо Сигеле і французьким [[Суддя|суддею]] Габріелем Тардом про те, як визначати кримінальну відповідальність у натовпі, отже й, заарештовувати».<ref name=":0"/></blockquote>Література про натовп і поведінку натовпу, з'явилася ще 1841 року, з оприлюдненням книги Чарльза Маккея «Надзвичайні поширені омани й безглуздя натовпів». Ставлення до натовпу зазнало уточнення з появою шеститомного видання, [[Іпполіт Тен|Іпполіта Тена]] «Походження сучасної Франції». Зокрема, робота Тена, допомогла змінити думку його сучасників про дії юрби під час [[Велика французька революція|революції 1789 року]]. Багато [[Європа|європейців]] ставилися до нього з великою пошаною. Хоча важко безпосередньо пов'язати цю працю з поведінкою натовпу, можна зазначити, що його думки заохотили подальше вивчення такої поведінки. Однак, лише у другій половині XIX століття, набрала обертів наукова зацікавленість до цієї галузі. Французький [[лікар]] і [[антрополог]] [[Гюстав Ле Бон]], виявився його найвпливовішим [[Теорія|теоретиком]].<ref name=":4">{{Cite news|title=Психологія інноваційних технологій навчання|url=http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-100-115|work=Теоретичні і прикладні проблеми психології|date=2021|accessdate=2022-03-16|issn=2219-2654|doi=10.33216/2219-2654-2021-54-1-100-115|pages=100–115|issue=1(54)|first=Лілія|last=Талдонова}}</ref><ref>Ней, Р.А. (1975). Витоки психології натовпу. Лондон: Мудрець. Барроуз, Сусанна (1981). "Викривлення дзеркал - бачення натовпу". Нью-Хейвен: прес-центр [[Єльський університет|Єльського університету]]. Ван Гіннекен, Яап (1992). Натовпи, психологія та політика 1871-1899. Нью-Йорк: [[Кембриджський університет]] Прес.</ref>

== Види натовпів ==
Існує обмежене дослідження різновидів натовпу та членства у ньому, і немає єдиної думки щодо класифікації їхніх видів. Двоє останніх науковців, Момбоіз (1967) і Берлонгі (1995), щоби розрізняти натовпи, зосереджували увагу на меті їх існування. Момбоіз, розробив систему з чотирьох типів: ''випадковий'', ''звичайний'', ''виразний'' та [[Агресія|''агресивний'']]. Берлонгі, визначав юрби, як ''глядачів'', [[Демонстрація|''демонстраторів'']] або ''втікачів'', щоби співвідносити їх з метою збору.<ref>Момбойз, Раймонд. Заворушення, протести і повстання. [[Спрингфілд (Іллінойс)|Спрингфілд]], штат Іллінойс Карл Томас. 1967р.</ref>

Іншим підходом до [[Класифікація|класифікації]] великих гуртів людей, є система емоційної інтенсивності [[Соціологія|соціолога]] Герберта Блюмера. Він вирізняє чотири види натовпу: ''випадкові'', ''звичайні'', ''виразні'' і ''дієві''. Його система має мінливі властивості. Тобто, юрба змінює рівень своєї емоційної напруженості з плином часу, отже може бути ототожнена з будь-яким, із чотирьох типів.

Здебільшого, дослідники з психології натовпу, зосереджуються на його негативних боках, але не всі натовпи нестійкі або погані за своєю природою. Наприклад, на початку [[Соціалізм|соціалістичного руху]], гурти прихильників соціалізму, прохали надіти свій вихідний одяг і просто тихо походити вулицею. Більш сучасним прикладом, є сидячі демонстрації під час Руху за цивільні права. Натовпи, можуть віддзеркалювати або заперечувати наявні [[Ідеологія|ідеології]] їхнього соціокультурного середовища. Вони також, можуть виконувати об'єднувальні соціальні завдання, створенням тимчасових спільнот.<ref name=":2">{{Cite book
|url=https://www.worldcat.org/oclc/42692282
|title=Encyclopedia of psychology
|last=Kazdin
|first=Alan E.
|date=2000
|publisher=American Psychological Association
|location=Washington, D.C.
|isbn=1-55798-650-9
|oclc=42692282
}}</ref>

Натовпи можуть бути діяльними (''мобами'') або бездіяльними (слухача''ми''). Діяльні натовпи, можуть бути далі розподілені на: ''агресивні'', [[Ескапізм|''ескапістські'']], ''здобувні'' або ''виразні''. Агресивні моби, часто насильницькі і спрямовані назовні. Прикладами, є футбольні безлади або [[Лос-Анджелес|Лос- Анджелеські]] заворушення 1992 року. Ескапістські моби, вирізняються великою кількістю [[Паніка|панічних]] безладних людей, які намагаються вибратися з небезпечної події. Здобувні моби є тоді, коли велика кількість людей бореться за обмежені [[ресурси]]. Виразний натовп — це будь-яке інше велике зібрання людей, які гуртуються задля діяльної мети. Громадянський непослух, [[Рок-музика|рок]]-[[Концерт (жанр)|концерти]] і [[Релігія|релігійні]] відродження, стосуються цього різновиду.<ref name=":1"/>

== Теоретичні перспективи ==

=== [[Гюстав Ле Бон]] ===
Ле Бон вважав, що натовпи існують у три етапи: ''занурення'', ''зараження'' і ''навіювання''. Під час занурення, люди у натовпі втрачають відчуття власної особистості та особистої [[Відповідальність|відповідальності]]. Це досить сильно викликано [[Анонімність|анонімністю]] натовпу. Зараження, означає схильність окремих людей беззаперечно дотримуватися переважних ідей та [[Емоція|емоцій]] натовпу. На думку Ле Бона, це явище здатне поширюватися між "зануреними" особами, як [[Хвороба|захворювання]]. Пропозиція стосується періоду, в якому задуми та настрої натовпу переважно, складаються зі спільної [[Раса|расової]] підсвідомості. Така поведінка, походить з [[Архаїзм|архаїчного]], спільного [[Несвідоме|несвідомого]] і через це, не цивілізованого за своєю природою. Вона обмежена моральними та [[Когнітивна соціологія|когнітивними]] можливостями найменш здібних членів. Ле Бон вважав, що натовпи можуть бути могутньою силою, лише для руйнування. До того ж, Ле Бон та інші вказували, що члени натовпів відчувають ослаблене почуття юридичної відповідальності, через складність подальшого переслідування окремих учасників натовпу.

Думки Ле Бона про те, що натовпи сприяють анонімності і породжують емоції, були заперечені деякими критиками. Кларк МакФейл вказує на дослідження, які показують, що "безглуздий натовп" не опікується власним життям, окрім думок і намірів його членів.<ref>{{Cite news|title=Война в Персидском заливе 1990–1991 гг. в материалах «Нью-Йорк Таймс»|url=http://dx.doi.org/10.30547/mediaalmanah.3.2018.8898|work=MediaAlmanah|date=2018-05-25|accessdate=2022-03-16|issn=1992-4631|doi=10.30547/mediaalmanah.3.2018.8898|pages=88–98|volume=3|issue=86|first=Арина Игоревна|last=Новгородова}}</ref> Норріс Джонсон, після вивчення безладдя на концерті The Who 1979 року, дійшов висновку, що натовп складається з багатьох невеликих гуртів людей, які переважно, намагаються допомогти один одному. Водночас, теорія Ле Бона, відкидає соціокультурний сенс натовпу, що, на думку деяких теоретиків, може позбавити людство можливості подальших суспільних змін. Р. Браун, сперечається з припущенням, що натовпи однорідні, і замість цього передбачає, що учасники існують у [[Зв'язаний простір|континуумі]], та відрізняються за своєю здатністю відхилятися від соціальних норм.<ref name=":2"/><ref name=":1"/> 

=== Фрейдівська теорія ===
Теорія поведінки натовпу, [[Зигмунд Фрейд|Зигмунда Фрейда]] насамперед, складається з міркування, що перетворення на юрбу, сприяє вивільненню несвідомого розуму. Це відбувається через те, що [[Над-Я|супер-его]], або моральний центр свідомості, витісняється більш широким натовпом, який потрібно замінити [[Харизма|харизматичним лідером]] юрби. [[Макдугалл]], стверджує подібно Фрейду, кажучи, що спрощені емоції дуже поширені, а складні емоції рідше. У натовпі, абсолютний загальний емоційний досвід, повертається до найменшого спільного знаменника (LCD), що призводить до примітивних рівнів емоційного вираження. Ця організаційна структура, складається з «первинної орди» — передцивілізаційного суспільства, і Фрейд стверджував, що треба повстати проти вождя (відновити особисту мораль), щоб уникнути цього.<ref name=":3"/> [[Серж Московісі|Московічі]] розширив це розуміння, судженнями — як диктатори, наприклад [[Мао Цзедун]] і [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосип Сталін]], використовували [[Психологія масової комунікації|масову психологію]], щоби помістити себе у це становище — «вождь орди».<ref name=":4"/>

[[Теодор Адорно]] заперечував віру у [[спонтанність]] юрби: за його словами, маси, були штучним продуктом «керованого» сучасного життя. [[Я (психоаналіз)|Его]] буржуазного [[Суб'єкт (філософія)|суб'єкту]], самостійно розчинилося, поступившись місцем [[Ідентичність (психологія)|ідентичності]] та "де-психологізованому" предмету. Водночас, Адорно зазначав, що зв'язок, котрий пов'язує натовп з очільником юрби, вимальовується завдяки виставі.<blockquote>   «Коли [[Лідер|лідери]] усвідомлюють масову психологію і беруть її до власних рук, вона у певному сенсі, перестає існувати... Так само мало, як люди на споді серця, вважають, ніби [[євреї|єврей]] - [[дідько]], чи удають що цілком вірять у свого [[Лідерство|провідника]], вони не ототожнюють себе з ним, а виконують цю визначеність, виявляють власний запал і, в такий спосіб, беруть участь у спектаклі свого [[Вождь|вождя]]... Ймовірно, ця підозра у такій оманливості власної «гуртової психології», і робить [[Фашизм|фашистські]] натовпи настільки безжальними і незбагненними. Якщо вони перестануть розмірковувати на секунду, вся їхня робота розіб'ється, і вони зануряться у безлад».<ref>Т. У. Адорно, "Фрейдівська теорія та закономірність фашистської пропаганди". У Vol. III Психоаналіз та соціальні науки. Ред. Геза Рохайм. Нью-Йорк: International Universities Press, 1951, с. 408-433. Перевидано у Vol. VIII Gesammelte Schriften. [[Франкфуртський університет|Франкфурт]]: Suhrkamp Verlag, 1975, та в галузі культури: вибрані нариси про масові культури. Ред. Дж. М. Берштайн. Лондон: Routledge, 1991.</ref></blockquote>

===[[Знеособлення|Теорія знеособлення]]===
Теорія знеособлення (''англ. deindividuation''), стверджує, що у звичних становищах натовпу, такі чинники, як анонімність, єдність групи і збудженість, можуть послабити особистий контроль (наприклад: почуття провини, [[сором]], [[Самооцінка|самооцінку]] поведінки), віддаляють людей від їхньої особистої [[Ідентичність (психологія)|ідентичності]] та зменшують їх стурбованість щодо соціальної оцінки. Така відсутність стриманості, підвищує особисту чутливість до оточення, та зменшує розумну передбачливість, що може призвести до антигромадської поведінки. Пізніші теорії стверджують, що знеособлення, відбувається через те, що людина не може, з огляду на події, бути здатною сприймати своє «я» як предмет уваги. Такий брак уваги, звільняє людину від потреби прийнятної соціальної поведінки.

Американський соціальний психолог [[Леон Фестінґер]] та його співробітники, спочатку розробили концепцію знеособлення, 1952 року. Її було додатково вдосконалено американським психологом [[Філіп Зімбардо|Філіпом Зімбардо]], який докладно пояснив, чому розумовий внесок і віддача, стають розмитими такими чинниками, як анонімність, відсутність соціальних обмежень і чуттєве перевантаження. Відомий [[Стенфордський тюремний експеримент|експеримент у Стенфордській в'язниці]], Зімбардо — твердий доказ на користь сили особистості. Подальші дослідження мали змішані підсумки коли справа стосувалася нещадності поведінки, та натомість, показали, що нормативні очікування від навколишніх обставин знеособлення, впливають на поводження (тобто, якщо людину знеособлено як члена [[Ку-клукс-клан|Ку-клукс-клану]], лютість зростає, але якщо це була [[Медична сестра|медсестра]], ворожість не збільшується).<ref>{{Cite news|title=Професор Філіп Сендс – світовий авторитет із теорії та практики міжнародно-юридичного захисту прав людини|url=http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-214|work=Право України|date=2018|accessdate=2022-03-16|issn=2310-323X|doi=10.33498/louu-2018-03-214|pages=214|issue=2018/03|first=ПЕТРО|last=РАБІНОВИЧ|first2=СВЯТОСЛАВ|last2=ДОБРЯНСЬКИЙ}}</ref>

Ще одну відмінність, було запропоновано між загальним та окремим знеособленням. Коли особистісні складники «я» послаблюються, людина стає все більше підпорядкованою впливу натовпу, але не обов'язково в поганий спосіб. Саме тоді, коли людина більше не зважає на громадське ставлення, та судження про власну особисту поведінку, і виявляються антисоціальні дії.<ref name=":3"/><ref name=":2"/>

=== Теорія збіжності ===
Теорія збіжності стверджує, що поведінка натовпу, не є його продуктом, натомість натовп, є наслідком зібраних разом однодумців. Флойд Олпорт стверджував, що «людина у юрбі поводиться так само, як вона поводилася-б на самоті, тільки ще дужче». Теорія збіжності визначає, що натовпи утворюються з людей подібної вдачі ([[Диспозиція (психологія)|диспозиції]]), дії яких потім зміцнюються і посилюються юрбою.<ref>{{Cite news|title=ЩО ТАКЕ МОСКВОФІЛЬСТВО І ЯК З НИМ БОРОТИСЯ|url=http://dx.doi.org/10.30970/vjo.2020.48.10566|date=2020-01-21|accessdate=2022-03-16|first=Stepan|last=Kost’}}</ref>

Теорія збіжності стверджує, що поведінка натовпу не є [[Ірраціоналізм|ірраціональною]]; швидше, люди у ньому висловлюють наявні переконання і цінності, отже, відповідь юрби, є раціональним продуктом поширеного популярного почуття.

Критики цієї теорії відзначають, що вона все-ж таки, відкидає соціальну рішучість за себе і власні дії, оскільки в ній стверджується, що всі дії натовпу, народжуються з намірів окремих осіб.<ref name=":2"/>

=== Теорія виникнення правил ===
Ральф Тернер і Льюїс Кілліан, висунули думку про те, що правила (норми) виходять з юрби. У новій теорії походження стверджується, що натовпи з самого початку, не мають спільної єдності, але протягом часу подрібнення, ключові члени пропонують відповідні дії, а наступні учасники стають у чергу, та утворюють основу для правил натовпу.<ref name=":2"/> 

Ключові члени, визначаються через самобутність особистостей або їхню поведінку. Вони привертають увагу, а відсутність несхвальної відповіді, висловленої натовпом загалом, стає мовчазною згодою з їхньою першістю. Прихильники складають більшість юрби, оскільки люди схильні бути істотами підпорядкування, на котрих дуже впливають думки інших. Це було показано у дослідженнях згідності, проведених Шерифом і Ашем. Члени натовпу ще дужче переконані у феномені універсальності, описаному Олпортом як переконливої тенденції ідеї, що ''якщо кожен у натовпі діє в такий спосіб, тоді це не може бути неправильно''.<ref>{{Cite news|title=Розин В.М. Социальная технология «форсайт» или политика и общество?|url=http://dx.doi.org/10.7256/1812-8696.2014.11.13595|work=Политика и Общество|date=2014-11|accessdate=2022-03-16|issn=1812-8696|doi=10.7256/1812-8696.2014.11.13595|pages=1419–1441|volume=11|issue=11}}</ref>

Теорія виникнення  правил, допускає як позитивні, так і негативні типи мобів, оскільки відмінні властивості та поведінка ключових осіб, можуть бути позитивними або негативними за своєю природою. Антигромадський лідер, може підбурювати до [[Насильство|насильства]], але впливовий голос ненасильства у натовпі, може призвести до загального сидіння.

Основне заперечення цієї теорії, полягає у тому, що створення і дотримання нових правил, покладається на рівень самосвідомості, який часто відсутній у людей з натовпу (про що свідчить дослідження знеособлення). Інші суперечки стосуються того, що задум виниклих норм, не враховує існування наявних  соціокультурних правил. До того ж, [[теорія]] не може пояснити, чому деякі пропозиції або люди, підносяться до нормативного статусу, а інші — ні.<ref name=":2"/>

=== Теорія соціальної подібності ===
Теорія соціальної ідентичності стверджує, що «я» являє собою складну систему, яка будується в основному, з розуміння членства або неприєднання, до різних соціальних груп. Ці групи мають відмінні [[Моральність|моральні]] і [[Поведінкова наука|поведінкові]] цінності та норми, а дії людини залежать від того, яке членство в групі (або не членство), найбільш особисто проявляється під час подій.<ref>{{Cite news|title=STEWART, H. B., JR. 1966. Deep Challenge. D. Van Nostrand Company, Inc., Princeton, New Jersey. 202 p. $5.95.|url=http://dx.doi.org/10.4319/lo.1967.12.1.0183|work=Limnology and Oceanography|date=1967-04|accessdate=2022-03-16|issn=0024-3590|doi=10.4319/lo.1967.12.1.0183|pages=183–183|volume=12|issue=1|first=ROBERT V.|last=OCHINERO}}</ref> 

Цей вплив підтверджується висновками про те, що коли змінюється заявлена мета і цінності групи, змінюються також цінності та [[Мотив|мотиви]] її членів.

Натовпи — це суміш людей, котрі належать до різних груп. Однак, якщо натовп, передусім, пов'язаний з якоюсь визначеною групою (наприклад, християнами або активістами цивільних прав), тоді цінності цієї групи будуть впливати на дії натовпу.

У юрбі, яка є більш двозначною, люди будуть сприймати нову соціальну подібність, як частина натовпу. Це групове членство, стає більш помітним завдяки протиборству з іншими групами — відносно звичайне явище для натовпу.<ref>"Міжнародний конгрес кримінальної антропології: огляд". Автор (и): Едвард Ліндсі, Джерело: журнал Американського інституту кримінального права та криміналістики, т. 1, № 4 (листопад, 1910), с. 578-583. [[Північно-Західний університет|Північно-західний університет]]. Отримано 24 травня 2013 р.</ref> 

Самобутність групи, слугує створенню набору правил поведінки; для певних груп насильство — законне, для інших — це неприйнятно. Ці норми повстають із заявлених цінностей, але також і від дій інших у натовпі, а інколи і від деяких з позицій, осіб лідерського типу.<ref name=":3"/>

Занепокоєння щодо цієї теорії, полягає у тому, що, хоча вона пояснює, як натовп віддзеркалює соціальні ідеї і переважні стосунки, вона не висвітлює механізми, за допомогою яких, натовпи беруть до уваги соціальні зміни.<ref name=":2"/> 

==Див. також==

* [[Психологія масової комунікації]]

* [[Психологія народів і мас]]
* [[Поведінка натовпу]]
* [[Соціофізика]]
* [[Натовп]]
* [[Патерн]]
* [[Людина в історії]]
* [[Медіа-маніпуляція]]
* [[Соціальна психологія]]
* [[Поведінкова наука]]
* [[Харизма]]
* [[Конформізм]]
* [[Масова свідомість]]
* [[Абстракція]]
*[[Диспозиція (психологія)]]
*[[Соціопатія]]
*[[Лідерство]]

== Література ==
1. Мандесте, ASK; Hewstone, Miles (1996). Блеквел Енциклопедія соціальної психології. [[Оксфордський університет|Оксфорд]], Велика Британія: Блеквелл. Стор. 152-156. <nowiki>ISBN 978-0-631-20289-9</nowiki>.

2. Грінберг, М.С. (2010).  Енциклопедія психології Корсіні.

3. Toch, Hans (1988). "Психологія натовпів - повторно" Сучасна психологія. 33 (11): 954.

4. Зіммерн, Еллен. "Кримінальна антропологія в Італії".

5. Популярна наука щомісяця. Том 52. Квітень 1898. стор. 744.

6. Рейхер, Стівен. "Психологія демографічної динаміки", Blackwell Handbook of Social Psychology: групові процеси. ред. Майкл А. Хогг і Р. Скотт Тіндале. Blackwell Publishers Inc., Malden, Mass., Сторінка 185.

7. "Міжнародний конгрес кримінальної антропології: огляд". Автор (и): Едвард Ліндсі, Джерело: журнал Американського інституту кримінального права та криміналістики, т. 1, № 4 (листопад, 1910), с. 578-583. [[Північно-Західний університет|Північно-західний університет]]. Отримано 24 травня 2013 р.

8. Форсайт, Д.Р. (2012). Довідник з психології (друге редаг.).

9. Рейхер, Стівен (2000). Азан Каздін, головний редактор, під ред. Енциклопедія психології. Вашингтон, D.C.: [[Американська психологічна асоціація]]. С. 374-377. <nowiki>ISBN 1-55798-650-9</nowiki>.

10. Triandis, H.C. (1987). "Теоретичні основи для масової психології". Сучасна психологія. 32 (2): 123-124.

11. Ней, Р.А. (1975). Витоки психології натовпу. Лондон: Мудрець. Барроуз, Сусанна (1981). "Викривлення дзеркал - бачення натовпу". Нью-Хейвен: прес-центр [[Єльський університет|Єльського університету]]. Ван Гіннекен, Яап (1992). Натовпи, психологія та політика 1871-1899. Нью-Йорк: [[Кембриджський університет]] Прес.

12. Момбойз, Раймонд. Заворушення, протести і повстання. [[Спрингфілд (Іллінойс)|Спрингфілд]], штат Іллінойс Карл Томас. 1967р.

13. Берлонгх, Олександр Євгенович "Розуміння та планування різних натовпів глядачів". Наука про безпеку. Том 18, номер 4, лютий 1995 р., С. 239-247

14. McPhail, C. (1991). Міф про натовп модників. [[Нью-Йорк]]: Альдіна де Грюйтера.

15. Т. У. Адорно, "Фрейдівська теорія та закономірність фашистської пропаганди". У Vol. III Психоаналіз та соціальні науки. Ред. Геза Рохайм. Нью-Йорк: International Universities Press, 1951, с. 408-433. Перевидано у Vol. VIII Gesammelte Schriften. [[Франкфуртський університет|Франкфурт]]: Suhrkamp Verlag, 1975, та в галузі культури: вибрані нариси про масові культури. Ред. Дж. М. Берштайн. Лондон: Routledge, 1991.

16. Зімбардо, Філіп (1969). "Вибір людини - індивідуалізація, розум і порядок проти знеособлення, імпульсу та хаосу". Небраський симпозіум з мотивації, т. 17, с. 237-307.

17. "Що таке психологія народу?" wisegeek.com. Отримано 29 липня 2012 р.

18. Оллпорт, Флойд (1924). Соціальна психологія. [[Бостонський університет|Бостон]]. р. 295

19. Гілфорд, Ю.П. (1966). Поля психології (третій випуск). [[Принстонський університет|Принстон]], [[Нью-Джерсі|штат Нью-Джерсі]]: D. Van Nostrand Company, Inc., с. 192-205.{{Без джерел|дата=серпень 2011}}

{{Психологія-доробити}}

== Джерела ==
[[Категорія:Соціальна психологія]]
[[Категорія:Психологія натовпу|*]]