Сандро Лопополо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сандро Лопополо
зображення
Загальна інформація
Повне ім'яАлессандро Лопополо
ГромадянствоІталія Італія
Народився19 грудня 1939(1939-12-19)
Мілан, Королівство Італія
Помер26 квітня 2014 року (74 роки)
Мілан, Італія
ПохованняМонументальне кладовище
Вагова категорія1-а напівсередня (63,5 кг)
Стійкаправостороння
Зріст167 см
Професіональна кар'єра
Перший бій21 січня 1961
Останній бій30 березня 1973
Боїв77
Перемог59
Перемог нокаутом21
Поразок10
Нічиїх7
Не відбулося1
Спортивні медалі
Олімпійські ігри
Срібло Рим 1960 до 60 кг

Алесандро Лопополо (італ. Alessandro Lopopolo; 19 грудня 1939, Мілан26 квітня 2014, Мілан) — італійський професійний боксер напівсередньої вагової категорії. На початку 1960-х років виступав за збірну Італії: срібний призер літніх Олімпійських ігор у Римі, учасник багатьох міжнародних турнірів та матчевих зустрічей. У період 1961—1973 успішно боксував на професійному рівні, володів титулом чемпіона світу за версіями WBC (1966—1967) та WBA (1966—1967).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 19 грудня 1939 року в Мілані. На міжнародній арені дебютував у листопаді 1959 року у матчевій зустрічі проти збірної Югославії. Через рік вперше взяв участь у заліку дорослої першості Італії і завдяки низці вдалих виступів удостоївся права захищати честь країни на літніх Олімпійських іграх 1960 року в Римі — зумів перемогти тут п'ятьох суперників і пробитися у фінал, але у вирішальному матчі з рахунком 1:4 програв Каимиру Паздзьору (Польща).

Здобувши срібну олімпійську медаль, Лопополо вирішив спробувати себе серед професіоналів і залишив збірну. Його професійний дебют відбувся у січні 1961 року, свого першого суперника він переміг нокаутом у шостому раунді. Протягом чотирьох наступних років провів безліч вдалих поєдинків, завоював і кілька разів захистив титул чемпіона Італії в першій напівсередній вазі, але у вересні 1964 року зазнав першої поразки — за очками від П'єро Бранді (пізніше взяв у нього реванш, вигравши технічним нокаутом). Також у липні 1965 року намагався взяти вакантний пояс чемпіона Європи за версією Європейського боксерського союзу (EBU), проте рішенням суддів титул дістався іспанцю Хуану Альбарносу.

Незважаючи на дві поразки, незабаром Лопополо повернув собі звання чемпіона Італії і в 1966 отримав шанс поборотися за титул чемпіона світу в першій напівсередній вазі за версіями Всесвітньої боксерської ради (WBC) і Всесвітньої боксерської асоціації (WBA). Чинний чемпіон із Венесуели Карлос Ернандес протримався на ногах усі п'ятнадцять раундів — у результаті двоє з трьох суддів віддали перемогу претенденту, третій суддя проголосив нічию. Таким чином Лопополо став абсолютним чемпіоном світу.

Тим не менш, виграні чемпіонські пояси він захистив лише один раз, під час другого захисту, що пройшов у квітні 1967 року в Токіо, вже в другому раунді Лопополо був несподівано нокаутований японцем Такесі Фудзі. Згодом італієць продовжував виходити на ринг аж до 1973 року, ще тричі боровся за титул чемпіона EBU, але успіху не досяг і вирішив завершити кар'єру спортсмена. Загалом у професійному боксі він провів 77 боїв, з них 59 закінчив перемогою (у тому числі 21 достроково), 10 разів програв, у семи випадках було зафіксовано нічию.

Посилання

[ред. | ред. код]