Перегляд вихідного коду сторінки Сенат Стародавнього Риму

{{Otheruses|Сенат}}{{Стародавній Рим}}
'''Сена́т''' ({{lang-la|senātus}}, від {{lang-la|senex}}— «старий», «рада старійшин»);— у [[Стародавній_Рим|Стародавньому Римі]] керівна і колегіальна рада, яка виявилася найбільш постійним елементом римської держави. Античні джерела вказують на те, що за часів середньої республіки він налічував близько 300 осіб <ref name=":0">Тіт Лівій, Історія від заснування міста, 2:1</ref>. Його членів разом називали {{lang-la|patres et conscripti}} ("батьки і призвані"), що свідчить про те, що спочатку сенат складався з двох різних груп. Оскільки термін "патрицій" походить від {{lang-la|patres}} і, схоже, спочатку означав "член патриціїв", ця [[дихотомія]], ймовірно, якимось чином включала розрізнення між [[патриції|патриціями]] і [[плебеї|плебеями]].

За часів [[Римська республіка|республіки]] сенат давав поради як [[магістрати|магістратам]], так і римському народу. Хоча теоретично народ був суверенним, а сенат лише давав поради, на практиці сенат мав величезну владу завдяки колективному престижу його членів. Це був найважливіший дорадчий орган у Римській державі, який скликався на засідання магістратом, що виносив питання на обговорення та дебати. Те, за що голосувала більшість, називалося {{lang-la|senatus consultum}} (порадою сенату). Ці дорадчі постанови були адресовані магістрату або [[плебс|римському народу]]. У більшості випадків вони або виконувалися магістратом, або передавалися ним на розгляд народу для набуття статусу закону.

== Історія ==

=== Царська доба та рання республіка ===
Римляни використовували назву "сенат" для свого найважливішого органу влади, яка походить від слова "senex", що означає "старий" і означає "зібрання старих людей" з відтінком мудрості та досвіду. Членів сенату іноді називали "батьками" або "патрами", і це поєднання ідей ілюструє, що сенат був органом, покликаним забезпечувати обґрунтоване і збалансоване керівництво римською державою та її народом.

Згідно з традицією, засновник Риму Ромул створив перший Сенат зі 100 членів як дорадчий орган при суверені, але дуже мало відомо про його фактичну роль у ранній історії Риму як монархії. 

За часів [[Римське царство|ранньої монархії]] Сенат розвивався як дорадча рада; у 509 році до н.е. він складався з 300 членів, і в ньому існувала відмінність між главами великих і малих родів<ref name=":0"/>. Протягом усього монархічного періоду Сенат складався виключно з патриціїв, і його повноваження в цей час були невизначеними.

Після [[Повалення Римської монархії|скасування монархії в Римі в 509 році до н.е.]]<ref>Тіт Лівій, Історія від заснування міста, 1:60</ref> Сенат став консультативною радою [[консул|консулів]] (двох вищих магістратів), збираючись лише за їхнім бажанням і завдячуючи їм своїм призначенням; таким чином, він залишився владою, вторинною по відношенню до магістратів. Однак консули обіймали посаду лише один рік, тоді як сенат був постійним органом; за досвідом і престижем окремі його члени часто перевершували консулів року. Консул рідко наважувався нехтувати порадами сенату, тим більше, що він сам, відповідно до звичаю, що неухильно зростав, ставав сенатором наприкінці року свого перебування на посаді. (Ймовірно, саме в якості колишніх магістратів плебеї вперше увійшли до Сенату). Але в ранній Республіці Сенат залишався дорадчим органом і не мав чітко визначених виконавчих повноважень.

=== Період республіки та пізньої республіки ===
У [[Римська республіка|ранній Республіці]], ймовірно, цей орган розпочав свою діяльність як дорадча рада при [[магістрати|магістратах]], а потім зріс у владі, коли до нього приєдналися відставні магістрати, про що свідчить {{lang-la|lex Ovinia}} (після 339 р. до н.е., але до 318 р. до н.е.), який встановлював, що члени сенату повинні бути набрані з "найкращих людей". Кожні п'ять років [[цензори]] складали новий список членів, але сенатори, як правило, зберігали свою роль довічно, якщо тільки вони не вчинили ганебного вчинку. Наприклад, у 70 році до н.е. не менше 64 сенаторів були виключені з нового списку за негідну поведінку. Таким чином, була створена система, яка, по суті, створила новий і потужний політичний клас, що домінував у римському уряді протягом століть.

[[Файл:The Last Senate of Julius Caesar by Raffaele Giannetti.jpg|міні|Римський сенат|504x504пкс]]
В останні два століття Римської республіки відбулися великі зміни. Сенат став самовідновлюваним, автоматично сформованим органом, незалежним від щорічних магістратур, визнаним чинником римської конституції з широкими повноваженнями. Близько 312 року до н.е. вибір сенаторів був переданий від консулів до [[Цензор Стародавнього Риму|цензорів]], які зазвичай обирали колишніх магістратів. У 81 році до н.е. [[Сулла]] забезпечив автоматичне формування Сенату, збільшивши кількість квесторів до 20 і встановивши, що всі колишні [[квестори]] повинні були одразу переходити до Сенату.

До цього часу повноваження Сенату вийшли далеко за межі його давніх [[прерогатива|прерогатив]]. Сенат набув більш ефективного контролю завдяки дотриманню певних неписаних правил, що регулювали відносини між сенатом і магістратами, яким він формально давав поради. Він став головним керівним органом у Римі і давав поради щодо внутрішньої і зовнішньої політики, законодавства, фінансових і релігійних питань. Він отримав право розподіляти обов'язки між магістратами, визначати дві провінції для консулів, продовжувати термін повноважень магістратів і призначати сенаторські комісії для допомоги магістратам в [[Римська провінція|організації завойованих територій]]. Його ранній вплив на зовнішню політику перетворився на певну претензію на ведення всіх переговорів з іноземною державою, хоча формальне оголошення війни та ратифікація договорів належали до компетенції народу. Він часто виступав арбітром у суперечках між італійськими громадами, [[Римська провінція|провінціями]] або {{c |Категорія:Держави-сателіти Римської Імперії |державами-клієнтами}}. 

Хоча окремі сенатори після 218 року до н.е. були позбавлені права займатися торгівлею, контроль над фінансами залишався в руках сенату. До цього призвели три обставини. По-перше, [[цензори|цензорам]], які були лише тимчасовими чиновниками, було доручено здавати в оренду державні доходи; сенат міг наказати їм переробити контракти. По-друге, деталі державних витрат були довірені [[квестор|квесторам]], молодим і недосвідченим магістратам, яким сенат міг давати вказівки. По-третє, загальний контроль, який здійснював Сенат над провінційними справами, передбачав його розпорядження доходами, що надходили з [[Римська провінція|провінцій]]. Він також претендував на право надавати в користування та видавати [[декрет|декрети]] про відчуження державних земель. Таким чином, кожна галузь державних фінансів перебувала в його руках; він контролював доходи і видатки та наглядав за казною.

=== Занепад республіки ===
Вплив і влада сенату, що постійно зростали, оскаржувалися [[народний трибун|трибунами]], починаючи з часів [[Тіберій Гракх|Тіберія Гракха]] (133 р. до н.е.), і, особливо, воєначальниками, починаючи з [[Гай Марій|Марія]], які протиставляли свою адміністративну владу владі сенату. Незважаючи на короткочасну спробу [[Сулла|Сулли]] відновити верховенство Сенату, Республіка розвалилася під цими постійними ударами по авторитету Сенату. В результаті [[Громадянська війна в Стародавньому Римі (49—45 до н. е.)|громадянської війни 49-45 рр. до н.е.]] кількість сенаторів (яку Сулла раніше збільшив до 500 або 600) серйозно зменшилася. [[Юлій Цезар]] переглянув список і збільшив сенат до 900 осіб, природно, заповнивши його своїми прихильниками. Таким чином, склад сенату зазнав значних змін: мало хто з сенаторів, які виступали проти Цезаря, залишився в живих; серед нових сенаторів було багато [[Вершники Стародавнього Риму|вершників]] і муніципальних італійців і навіть кілька провінціалів з Галлії.

=== Рання імперія ===
[[Файл:Cicerón denuncia a Catilina, por Cesare Maccari.jpg|міні|495x495пкс|Цицерон викриває Катіліну, автор Чезаре Маккарі]]
Оскільки [[Октавіан Август|Август]] офіційно "відновив республіку" (27 р. до н.е.), було важливо зберегти - принаймні зовні - престиж сенату. Хоча [[імператор]] не ділився з сенатом своєю основною владою, він дозволив йому співпрацювати з ним у більшості сфер управління. Він був залишений на чолі звичайної адміністрації Риму та Італії, разом з тими [[Римська провінція|провінціями]], які не потребували військової сили або не представляли особливих адміністративних труднощів. Він продовжував керувати скарбницею, але незабаром був відсунутий на другий план імператором, який дозволив йому одноосібно наглядати за карбуванням мідної монети. Сенат отримав судові функції і вперше став судовою інстанцією, компетентною розглядати справи про здирництво в сенатських провінціях. Законодавчі повноваження [[Коміції|народних виборних зборів]] поступово згасали, а на зміну законодавчим законопроектам, які приймалися [[Коміції|народними зборами]] у звичайних справах, прийшли [[декрет|декрети]] Сенату, хоча спочатку вони не набули повного визнання в якості законів. З іншого боку, Сенат втратив контроль над зовнішньою політикою, і, хоча з ним час від часу консультувався імператор, у цій сфері він був повністю йому підпорядкований. Імператор міг скликати Сенат і головувати в ньому, його доповіді та інші повідомлення мали пріоритет; його ім'я також очолювало список сенаторів. Він також міг обирати нових сенаторів практично за власним бажанням. Зазвичай їх налічувалося 300.

=== Імперія, пізня імперія та занепад сенату ===
Кількість італійських і провінційних сенаторів зросла (особливо за [[Веспасіан|Веспасіана]]), але італійці не переважали над провінціалами аж до правління [[Септимій Север|Септимія Севера]] (бл. 193-211 рр.). Спочатку провінціали походили переважно з [[Римська Іспанія|Іспанії]] та [[Нарбонська Галлія|Нарбонської Галлії]], але згодом серед них стало більше азіатів та африканців. За [[Галлієн|Галлієна]] сенатори втратили право командувати [[легіон|легіонами]] і значну частину своєї ролі в управлінні провінціями. За Костянтина вони були фактично злиті з [[Вершники Стародавнього Риму|вершниками]], які отримали вигоду від цих змін. Кількість нових сенаторів зросла в 4 столітті приблизно до 2 000. Про те, що сенат все ще вважався представницькою і необхідною частиною [[Конституція Римської республіки|конституції]], свідчить створення [[Костянтин Великий|Костянтином]] дублікату сенату в [[Константинополь|Константинополі]].

Найважливішими сенаторами були [[Латифундія|великі землевласники]] по всій імперії, становище яких стало майже [[феодалізм|феодальним]]. Багато з них не могли залишати свої маєтки, щоб брати участь у засіданнях, і Сенат часто діяв - як це було на початку Республіки - лише як міська рада Риму під головуванням [[Префект Стародавнього Риму|префекта]] міста. Багато з великих сенатських землевласників були людьми культури, які представляли римську цивілізацію на тлі зростаючого [[Варвар|варварства]] і намагалися підтримати язичництво в Італії. У 5 столітті, однак, деякі з них допомагали варварським вождям проти імператорської влади. У 6 столітті римський сенат зникає з історичних записів; остання згадка про нього датується 580 роком.

== Устрій сенату ==
Зі встановленням республіки, сенат, разом з [[Магістратура Стародавнього Риму|магістратами]] і народними зібраннями ([[коміції|коміціями]]) став істотним елементом суспільного життя. До складу сенату довічно входили колишні магістрати&nbsp;— таким чином, тут концентрувалися політичні сили і державний досвід Риму.

==== Місце засідань сенату ====
[[Файл:Curia Iulia.JPG|міні|233x233пкс|Курія Юлія]]
Сенат засідав у різних місцях у Римі або на його околицях у межах милі від міської межі, але місце повинно було бути священним, тобто {{lang-la|templum}}. Очевидним кандидатом був храм, але найчастіше Сенат засідав у [[Курія|Курії]], громадській будівлі в Римі. Першою була [[Курія Гостілія]], яку використовували за часів раннього царства, потім [[Курія Корнелія]], збудована [[сулла|Суллою]], і, нарешті, [[Курія Юлія]], збудована [[цезар|Цезарем]], добудована [[Октавіан Август|Августом]] і використовувана після нього. Засідання були відкриті для громадськості з буквальною політикою відкритих дверей, яка дозволяла людям сидіти на вулиці і слухати, якщо вони бажали.

==== Поділ сенаторів ====
Члени Сенату ділилися на ранги відповідно до раніше займаних посад ([[консули]], [[претор]]и, [[едил]]и, [[трибун]]и, [[квестор]]и). Під час дискусій [[сенатор]]и отримували право голосу відповідно до цих рангів. На чолі сенату стояв найбільш заслужений, перший з сенаторів&nbsp;— [[принцепс]] ({{lang-la|princeps senatus}}).

У період [[Римська республіка|республіки]] в ході станової боротьби [[плебей|плебеїв]] з [[патрицій|патриціями]] (V—III&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.) влада Сенату була дещо обмежена на користь коміцій (народних зібрань).

==== Функції сенату ====
Формальною функцією Сенату було консультування [[магістрати|магістратів]] ([[консул|консулів]], [[Цензор Стародавнього Риму|цензорів]], [[квестор|квесторів]], [[еділ|еділів]] тощо) за допомогою декретів і постанов. Його рішенням надавав додаткової ваги той факт, що багато сенаторів самі були колишніми магістратами з практичним досвідом управління, і тому на практиці [[вето]] було рідкісним явищем (але траплялося, наприклад, з боку [[народні трибуни|трибунів народних зборів]], {{lang-la|tribuni plebis}}). Магістрати також повинні були враховувати, що вони самі повернуться до Сенату після закінчення свого річного терміну повноважень. Після [[імплементація|імплементації]] декрети ставали законами. У виняткових випадках, під час кризових ситуацій, пов'язаних з падінням Республіки, Сенат міг видавати і видавав надзвичайні декрети ({{lang-la|senatus consultum ultimum}}), які він вважав необхідними для захисту держави.

Починаючи з 4 століття до н.е., Сенат набував все більшого впливу на державну політику, оскільки вплив [[коміції|народних зборів]] і магістратів зменшувався. Сенат приймав рішення з таких питань, як внутрішня політика, включаючи фінансову та релігійну сфери, спочатку формулюючи пропозиції, які лише потім [[коміції|народні збори]] мали можливість обговорити. Також розглядалися питання зовнішньої політики, такі як заслуховування іноземних послів, рішення про розподіл [[легіон|легіонів]], створення [[Римська провінція|провінцій]] та визначення їхніх кордонів. Також можна було обговорювати існуючі закони та їхні недоліки. Крім того, Сенат мав право підносити престиж найвпливовіших людей Риму, зокрема, нагороджуючи [[тріумф|тріумфаторів]] за успішні військові кампанії.

Протоколи засідань велися ({{lang-la|senatus consulta}}) і публікувалися для загального ознайомлення в публічному архіві або [[Табуларій|Табулярії]] ({{lang-la|Tabularium}}). Ця практика була припинена [[Октавіан Август|Августом]]. Однак сенатори завжди могли отримати доступ до цих записів, а письменники, які майже завжди були сенаторами, не соромилися цитувати їх у своїх творах.

У III—I&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. Сенат заздалегідь розглядав законопроєкти, що пропонувалися для голосування в [[коміції|коміціях]], йому належало вище керівництво військовими справами, зовнішньою політикою, фінансами і державним майном, нагляд за релігійними культами, право оголошувати надзвичайний стан і&nbsp;т.&nbsp;д. Сенат затверджував закони і результати виборів, контролював діяльність магістратів. Таким чином, сенат фактично здійснював керівництво державою.

Ухвали Сенату (''s.c., {{lang-la|senatus consulta}}'') мали силу закону, так само як і ухвали народного зібрання і зборів плебеїв&nbsp;— плебісциту.
За словами [[Полібій|Полібія]] (тобто з погляду римлян) рішення в [[Карфаген]]і приймалися народом ([[плебеї|плебсом]]), а в Римі&nbsp;— найкращими людьми, тобто Сенатом<ref name=Kovalev>С.&nbsp;И.&nbsp;Ковалев «История Рима»</ref> І це притому, що на думку багатьох істориків [[Карфаген]]ом правила [[олігархія]].<ref name=Kovalev>С.&nbsp;И.&nbsp;Ковалев «История Рима»</ref>.

Існували безпосередні загрози авторитету Сенату, окрім тих, що випливали з повсякденної системи правління Риму. У 70-х роках до н.е. [[Серторій|Серторієм]] в Іспанії був створений конкуруючий орган, а сам Сенат часто розколювався на фракції під час передсмертної агонії Республіки, коли великі групи сенаторів ставали на бік наймогутніших людей того часу, таких як [[Марій]], [[Помпей]] і [[Цезар]]. Багато сенаторів також стали жертвами політичних махінацій цих амбітних людей і були вигнані з Сенату або й гірше.

==== Імперський період ====
[[Файл:Caesar augustus.jpg|міні|Цезар Август]]
Сенат залишався впливовим органом навіть після того, як [[Октавіан Август|Август]] став імператором. Сенатори продовжували обговорювати, а іноді й засуджувати дії імператора, і, як зазначає історик Ф. Сантанжело, сенат "зберігав важливі прерогативи у військових, фіскальних і релігійних справах, а також призначав намісників провінцій, які не перебували під прямим контролем Августа"<ref>Bagnall, 6142</ref>. Певні судові справи за участю як сенаторів, так і не сенаторів (наприклад, хабарництво, здирництво, злочини проти народу) вирішувалися сенатом, і його рішення не могли бути скасовані імператором.

На практиці, незважаючи на їхній вплив і престиж, повноваження сенаторів значно зменшилися порівняно з періодом розквіту республіки. Невелика група сенаторів тепер призначалася імператором ({{lang-la|consilium}}), який вирішував, що саме буде обговорюватися повним складом Сенату, на якому іноді особисто головував сам [[Октавіан Август|Август]].

[[Тиберій]] (р. 14-37 н.е.) був ще одним активним учасником, але він відмовився від {{lang-la|consilium}}, хоча багато наступних імператорів створювали подібну неформальну дорадчу групу, до складу якої входили деякі сенатори. Реальна політична влада перебувала в руках імператорів, але сенат, тим не менш, продовжував ухвалювати велику кількість законів протягом [[принципат|принципату]]. 

Протягом [[Римська імперія|імператорського періоду]] більшість імператорів визнавали, що Сенат є важливим голосом еліти Риму і відображенням їхньої необхідної участі у функціонуванні імперії, але сама їхня присутність, важливість, яку вони надавали імператорським промовам, і відхід від [[акламація|акламації]] замість голосування для прийняття законів свідчить про те, що Сенат неухильно занепадав як форум справжніх політичних [[Дебати|дебатів]].

Інший важливий вплив мали промови сенаторів, але коли імператори почали самі виголошувати промови ({{lang-la|orationes}}), їх згодом цитували юристи, що свідчить про те, що вони могли мати, з практичної точки зору, силу закону. Август також встановив часовий ліміт на промови, виголошені будь-ким, окрім імператора. Сенат, можливо, став менш впливовим, але імператори все ще формально отримували від нього повноваження, а отже, і [[легітимність]] свого правління. Сенат також міг мати останнє слово щодо правління імператора, оголошуючи його ворогом народу або офіційно стираючи пам'ять про нього ({{lang-la|damnatio memoriae}}).

Реформи [[Діоклетіан|Діоклетіана]] (284-305 рр. н.е.) та [[Костянтин|Костянтина]] (306-337 рр. н.е.) передали багато державних посад від сенаторів до [[Вершники Стародавнього Риму|вершників]] або принаймні розмили різницю між цими двома класами. В епоху Пізньої імперії було прийнято доленосне рішення про поділ Сенату на два органи, один в Римі, а інший в [[Константинополь|Константинополі]]. Оскільки імператор тепер проживав в останньому місті, римський сенат став займатися лише місцевими справами. Сенат продовжував існувати і навіть пережив саму [[Римська імперія|Римську імперію]], але він ніколи не повернеться до тієї влади і престижу, якими він користувався в століття Республіки, поки в Римі не стали домінувати люди з величезними багатствами і військовою силою.

== Членство в сенаті ==
З 3 століття до н.е. в сенаті було 300 членів, а після реформ [[Сулла|Сулли]] у 81 році до н.е., ймовірно, було близько 500 сенаторів, хоча після цієї дати, схоже, не було визначено ні мінімальної, ні максимальної кількості сенаторів. [[Юлій Цезар]] ініціював реформи в середині 1 століття до н.е., роздав членство своїм прихильникам і розширив його, включивши до нього важливих осіб з інших міст, так що на той час налічувалося 900 сенаторів. Згодом Август зменшив кількість сенаторів до 600. Сенаторів очолював {{lang-la|princeps senatus}}, який завжди виступав першим у дебатах. Ця посада стала менш важливою в останні роки республіки, але за Августа вона знову набула великого значення.

Число сенаторів неодноразово змінювалося
{| class="wikitable"
|+ Склад сенату
|-
! Період історії !! Кількість сенаторів
|-
| за часів [[Ромул|Ромула]] || 100
|-
| за часів ранньої республіки (до 88 до н. е.) || 300
|-
| з часів [[Сулла|Сулли]] ||  600
|-
| при [[Цезар|Цезарі]] || 900
|-
| з часів [[Октавіан Август|Август]]а|| 600
|-
| в період пізньої античності ([[домінат]]у)|| 2000
|}
[[Файл:Statue of a Roman senator PK-P-107.960.jpg|міні|247x247пкс|Статуя римського сенатора]]
Спочатку в Сенат входили тільки члени споконвічних римських родів (патриції), але з I століття до н.&nbsp;е. це право отримали й [[італіки]], а за часів [[Римська імперія|Імперії]]&nbsp;— навіть знатні провінціали. Існують свідчення того, що Сенат не повністю складався з представників аристократичного патриціанського класу, навіть якщо вони становили більшість його членів. 

З 313 до н.&nbsp;е. в члени Сенату приймали [[цензор]]а&nbsp;— він складав список з осіб, що займали [[магістрат]], за певним майновим цензом (наприклад, при [[Октавіан Август|Августі]] (I століття н.&nbsp;е.)&nbsp;— 1&nbsp;млн. [[сестерцій]]). За часів імперії це стало прерогативою імператора.

Деякі не сенатори - [[магістрати]] певних категорій, такі як [[трибуни]], [[еділи]], а пізніше [[квестори]] - могли бути присутніми і виступати на засіданнях Сенату. Як правило, такі члени ставали повноправними сенаторами під час наступної цензури. Звичайно, не всі члени сенату брали активну участь у засіданнях, багато хто просто слухав промови і голосував.

Звання сенатора давало певні привілеї: право носити тогу з тірійською пурпуровою смугою ({{lang-la|latus clavus}}), сенаторський перстень, спеціальне взуття, епітет (пізніше з трьома рангами: {{lang-la|clarissimi}}, {{lang-la|spectabiles}}, {{lang-la|illustres}}), певні податкові пільги, кращі місця на публічних святах та іграх. Існували й обмеження: жоден сенатор не міг покидати Італію без дозволу Сенату, володіти великими кораблями чи брати участь у тендерах на отримання державних контрактів.

При [[Діоклетіан|Діоклетіані]] (кінець III століття) Сенат був перетворений на міську раду Рима, при [[Костянтин Великий|Костянтині]] (IV століття) був започаткований сенат у [[Константинополь|Константинополі]]&nbsp;— «другому Римі», що був урівняний в правах з Сенатом Рима.

== Див. також ==
* [[Парламент]]
* [[Стародавній Рим]]
* [[Провінційне управління доби стародавнього Риму]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* [https://www.britannica.com/topic/Senate-Roman-history Encyclopedia Britannica]
* [https://www.worldhistory.org/Roman_Senate/|World History Encyclopedia]
* Bagnall, R.S. The Encyclopedia of Ancient History. Wiley-Blackwell, 2012 
* Barchiesi, A. The Oxford Handbook of Roman Studies. Oxford University Press, 2010. 
* Grant, M. The History of Rome. Faber & Faber, 1993 
* Hornblower, S. The Oxford Classical Dictionary. Oxford University Press, 2012. 
* Potter, D.S. A Companion to the Roman Empire. Wiley-Blackwell, 2009.

{{Магістратури, посади та титули в Стародавньому Римі}}

{{Шаблон:Цензори}}

{{Шаблон:Патриціанські роди}}

{{Шаблон:Римські імператори}}

{{Шаблон:Царі стародавнього Риму}}

{{Провінції Риму}}

{{ВП-портали|Стародавній Рим}}
 
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Історичні парламенти]]
[[Категорія:Римське право]]
[[Категорія:Стародавній Рим]]
[[Категорія:Римські провінції]]
[[Категорія:Історія Стародавнього Риму]]
[[Категорія:Політика Стародавнього Риму]]
[[Категорія:Римська імперія]]
[[Категорія:Римська республіка]]
[[Категорія:Титули стародавнього Риму]]
[[Категорія:Портал:Стародавній Рим]]
[[Категорія:Історіографія Стародавнього Риму‎]]
[[Категорія:Політика Стародавнього Риму‎]]
[[Категорія:Державна влада Стародавнього Риму‎]]
[[Категорія:Сенат (Стародавній Рим)‎]]