Перегляд вихідного коду сторінки Сербохорватська мова

{{Мова
| Колір = індоєвропейська
| Назва = Сербохорватська мова
| Самоназва = srpskohrvatski jezik,<br> српскохрватски језик
| Зображення = Serbo croatian languages2006 02.png
| Підпис = Етнополітичні варіанти сербохорватської мови, або сербохорватська система діалектів (станом на 2006)
| Поширена_в = [[Сербія]], [[Чорногорія]], [[Хорватія]], [[Боснія і Герцеговина]], [[Косово]]<ref name="косово">[[Косово]] є суб'єктом територіального диспуту між Республікою Косово і Республікою Сербія. Республікою Косово в односторонньому порядку проголосила незалежність 17 лютого 2008 року, проте Сербія продовжує вважати Косово частиною своєї суверенної території. Уряди цих країн почали нормалізацію відносин 2013 року. Косово формально визнають 113 зі 193 держав — членів ООН.</ref>
| Регіон = [[Європа]]
| Кількість_мовців = 21 млн (2011){{cn}}
| Місце = 
| Класифікація = [[Індоєвропейські мови|Індоєвропейська]]<br />&nbsp;[[Балтослов'янські мови|Балтослов’янська]]<br />&nbsp;&nbsp;[[Слов'янські мови|Слов’янська]]<br />&nbsp;&nbsp;&nbsp;[[Південно-слов'янські мови|Південнослов’янська]]<br />&nbsp;&nbsp;&nbsp;[[Західно-південнослов'янські мови|Західно-південнослов'янська]]
| Державна = {{BIH}} (як боснійська, сербська, хорватська)<br> {{KOS}}<ref name="косово"/> (як сербська)<br> {{SRB}} (як сербська)<br> {{CRO}} (як хорватська)<br> {{MNE}} (як чорногорська)<br> {{EU}} (як хорватська)
| Офіційна = 
| Регулює = -
| ISO_639 = sh
| ISO_639-2 = scr; scc
| SIL = SRC|
}}
'''Сербохорватська''', або '''сербськохорватська''' '''мова<ref name="УРЕ" />''' (також '''хорвато-сербська''', СХБ ''(сербо-хорвато-боснійська)'', БХС ''(босно-хорвато-сербська)'', БХЧС ''(босно-хорвато-чорногоро-сербська)'', '''хорватськосербська мовна діасистема''')&nbsp;— [[Плюрицентрична мова|плюрицентрична]] [[Південнослов'янські мови|південнослов'янська]] мова, основна мова [[Серби|сербів]], [[Хорвати|хорватів]], [[чорногорці]]в та [[босняки|босняків]]<ref name="УРЕ"/>. Відповідно існує [[Порівняння стандартних боснійської, сербської, хорватської та чорногорської мов|чотири стандартизовані варіанти]] цієї мови: [[сербська мова|сербський]],  [[хорватська мова|хорватський]], [[боснійська мова|боснійський]] і [[чорногорська мова|чорногорський]], які є взаємнозрозумілими.

Південнослов'янські діалекти історично сформували континуум. Складна історія регіону, зокрема тривале панування тут [[Османська імперія|Османської імперії]], призвела до заплутаності в діалектних і релігійних відмінностях. Внаслідок міграції населення [[штокавиця|штокавський діалект]] став найпоширенішим на [[Західні Балкани|Західних Балканах]] і продовжив поширюватися далі на захід, де переважали [[Чакавське наріччя|чакавський]] і [[Кайкавське наріччя|кайкавський діалекти]] (які далі на північний захід переходять у [[словенська мова|словенську мову]]). Босняки, хорвати та серби мають різні релігії й історично часто належали до різних культурних сфер, хоча велика частина цих народів жила на змішаних територіях поруч одне з одним під іноземним пануванням. У ті часи мову називали різними іменами, такими як "іллірійська", "славонська", "далматинська", а також залежно від регіону — "боснійська", "сербська", "хорватська". 

Сербохорватську стандартизувала в середині 19 століття [[Віденська літературна угода]], укладена хорватськими та сербськими письменниками і філологами. Спочатку різниця між сербським і хорватським літературними стандартами була майже непомітною, оскільки обидва базувалися на тому самому східногерцеговинському штокавському піддіалекті. У 20 столітті сербохорватська була офіційною мовою [[Королівство Югославія|Королівства Югославії]], а згодом — однією з офіційних мов [[СФРЮ|Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії]]. [[Розпад Югославії]] вплинув на мовні підходи, тож соціальні концепції мов розділилися на етнічному і політичному ґрунті. З часу розпаду Югославії боснійська отримала офіційний стандарт у Боснії та Герцеговині, а вже у 2010-х роках на міжнародному рівні було визнано окремий чорногорський стандарт. Таким чином про сербохорватську говорять здебільшого використовуючи етнічні назви сербської, хорватської, боснійської та чорногорської мов.

Як і решта південнослов'янських мов сербохорватська має просту фонологію з системою у п'ять голосних і двадцять п'ять приголосних. У граматиці збереглася складна система відмінювання, зокрема сім відмінків іменників, займенників і прикметників. Дієслова мають доконаний і недоконаний вид із помірно складною системою часів. Порядок слів у реченні є гнучким, але здебільшого використовують підмет-присудок-додаток. На письмі використовують два алфавіти&nbsp;— [[сербська абетка|кириличний]] і [[гаєвиця|латинський (гаєвицю)]], правопис є [[фонетичний правопис|фонетичним]].

== Історія ==
=== Давня історія ===
Найдавніші пам'ятки сербохорватської мови належать до [[XII століття|XII сторіччя]]. 

=== Утворення єдиного стандарту ===
До середини XIX століття літературні традиції на території сербських, хорватських і боснійських земель розвивалися самостійно, на основі окремих діалектів. Характерною рисою цього періоду є відносна культурна однорідність сербських традицій і поліцентризм хорватських і частково боснійських областей, де всюди розвивалася своя література на основі всіх трьох основних діалектних систем. Основи єдиної сербохорватської мови заклав на початку XIX століття сербський просвітитель, лексикограф і письменник [[Вук Караджич]], а потім рішення про створення єдиної літературної мови було затверджено [[Віденська літературна угода|Віденською літературною угодою]] 1850 року, між сербськими і хорватськими інтелектуалами. У другій половині XIX ст. відбулася додаткова кодифікація сербохорватської мови на основі стандарту Караджича. Паралельно існували також інші літературні норми на основі діалектів цієї зони, але в обмеженому масштабі (наприклад, [[градищансько-хорватська мова]] в Австрії, [[Кайкавське наріччя|кайкавська літературна мова]]).

=== Відокремлення хорватської норми ===
У 1954 році було укладено [[Новосадська угода|Новосадську угоду]], яка визнавала існування хорватського і сербського варіантів сербохорватської мови.

16 березня 1967 року представники хорватської інтелігенції ([[Мирослав Крлежа]], [[Радослав Катичич]], [[Томіслав Ладан]], [[Далібор Брозович]]) підписали Декларацію про назву і положення хорватської літературної мови, в якій вимагали рівноправності вже не трьох, а чотирьох мов: словенської, хорватської, сербської та македонської, а також права використовувати хорватську мову в усіх органах влади в [[Соціалістична Республіка Хорватія|Соціалістичній Республіці Хорватія]]. Водночас «[[Матиця хорватська]]», головна установа хорватської культури, відмовилася закінчувати загальний «великий сербськохорватський словник», який писався у співпраці з «[[Матиця сербська|Матицею сербською]]». Цією декларацією, попри бурхливий опір уряду в [[Белград]]і, було зупинено політику мовного об'єднання. Події, початок яким поклала ця декларація, отримали в історії назву «[[Хорватська весна]]».

До [[розпад Югославії|розпаду Югославії]] зберігався статус-кво: в Хорватії використовували хорватську мову під назвою «хорватська або сербська» (з 1974), тоді як у Сербії цю мову продовжували називати «сербохорватською». Так тривало до приходу до влади [[Слободан Мілошевич|Слободана Мілошевича]].

=== Розпад єдиної літературної норми ===
Після розпаду Югославії почали інтенсивно формуватися власні мовні стандарти в колишніх югославських республіках. Зокрема в Боснії було запроваджено термін боснійська мова і почалася робота над власним стандартом. В 1995 році почався рух за створення чорногорського стандарту мови, з 2007 року Конституція Чорногорії називає офіційною мовою саме чорногорську. 

Наприклад, в Хорватії використовували пуристський підхід, за яким на місці запозичень створювали слова із хорватських слов'янських коренів. Боснійський стандарт брав запозичення з турецької, арабської та перської. Сучасний сербський стандарт лишився найближче до літературної мови Югославії, однак конституція Сербії передбачає офіційною нормою правопису тільки кирилицю, тоді як латинка лишається популярною в побуті, друці та особливо в інтернеті.

Таким чином, літературна сербохорватська мова розпалася на чотири літературні стандарти, дуже схожі між собою. Іноземні мовознавці (з-за меж колишньої Югославії) продовжують використовувати термін «сербо-хорватська мова» на позначення мовного континууму, а до національних стандартів звертаються тоді, коли мова йде про принципові відмінності або діалекти.

Між літературними нормами сербської, хорватської та боснійської мов різниця набагато менша, ніж наприклад, між кайкавським і чайкавським діалектами хорватської мови.

== Діалекти ==
[[File:Serbo croatian dialects historical distribution 2.png|thumb|300px|Поширення основних діалектів сербохорватської до міграції 16 століття, окремо позначено західно- та східносштокавський діалекти.]]
Розрізняють 3 основні діалекти:
* [[Штокавське наріччя|штокавський]],
* [[Чакавське наріччя|чакавський]],
* [[Кайкавське наріччя|кайкавський]].

Їхні назви походять від різних форм слова "що?" у цих діалектах (što?/šta? ča? kaj? відповідно). Штокавський є найбільшим серед них і поширений на території Сербії (зокрема Воєводини та Косова), Чорногорії, Боснії та Герцеговини і частини Хорватії. Натомість чакавський та кайкавський діалекти поширені в різних регіонах Хорватії, тому після розпаду Югославії здебільшого їх відносять до хорватської мови.  

=== Екавиця та ієкавиця ===
[[Файл:Serbo croatian language2005.png|thumb|300px|right|Території, де більшість використовує штокавський діалект (станом на 2006 рік).]]
Існує два літературні варіанти сербохорватської — [[екавиця]] та [[ієкавиця]]. Їхні назви вказують на різницю в адаптації [[старослов'янська мова|старослов'янського]] звука [[ять]] — ''e'' та ''ije'' відповідно (наприклад, ''рѣка: reka — rijeka''), проте відмінності стосуються також інших ознак (наприклад, вживання різних форм минулого часу). Екавиця переважає у Сербії та [[Воєводина|Воєводині]], тоді як ієкавиця — в Чорногорії, Косові та у всіх регіонах Боснії та Герцеговини й Хорватії (зокрема серед боснійських та хорватських сербів, а також у чакавському та кайкавському діалектах у Хорватії). 

В [[Югославія|Югославії]] (як до, так і після війни) обидві форми мали рівні права (до війни їх називали "літературними вимовами", а після — "варіантами"). У 1990-их роках у Сербії перевагу було надано екавиці, поширеній зокрема в [[Белград]]і. Була спроба впровадити ці зміни також у [[Республіка Сербська|Республіці Сербській]], але вони не прижилися (обов'язкова норма для публічного використання екавиці діяла з кінця 1993 до листопада 1994, а на початку 2000-их уряд республіки визнав неможливість переходу з ієкавиці на екавицю). Крім того, ці зміни активізували рух за визнання окремої [[чорногорська мова|чорногорської мови]], оскільки в Чорногорії поширена ієкавиця. 

Натомість у Хорватії повністю відмовилися від екавиці на користь поширеної тут ієкавиці. Таким чином після розпаду Югославії відмінності між цими двома варіантами набули політичного характеру — екавиця стала асоціюватися як сербське, а ієкавиця — як хорватське явище (що не відповідає реальному поширенню цих варіантів). 

Крім того існує також третій варіант — [[ікавиця]] (де ять набув форми ''i''), який вважається діалектним і літературною нормою не допускається. Він поширений переважно в Хорватії (в приморських районах Далмації, в південних і північно-східних районах Славонії) та Боснії й Герцеговині (в центральних і південно-західних районах, а також на заході в низці анклавів на кшталт [[Бихач]]а).

== Характерні риси ==
{{main|Порівняння стандартних боснійської, сербської, хорватської та чорногорської мов}}
У сербохорватській мові [[голосні]] можуть бути довгі й короткі, [[приголосні]] '''ј, љ, њ, ћ, ђ''' завжди м'які, решта— тверді. [[Наголос]] музичний, вільний<ref name="УРЕ"/>. Імена мають 6 [[відмінок|відмінків]] і кличну форму<ref name="УРЕ"/>. [[Дієслово]] має 4 форми минулого часу і дві форми майбутнього часу<ref name="УРЕ"/>.

== Писемність ==
В Югославії для запису сербохорватської паралельно використовували дві абетки&nbsp;— латинку ([[Гаєвиця|гаєвицю]]) та кирилицю (адаптовану [[Вук Караджич|Вуком Караджичем]]). Після розпаду Югославії хорватська мова використовує лише латиницю, а сербська, боснійська і чорногорська продовжують вживати обидві абетки (при цьому в сербській переважає кирилиця, а в боснійській і чорногорській&nbsp;— латиниця)
'''Абетки сербськохорватської(гаєвиця та вуковиця):'''
{| class="wikitable"
|-
| A || a || B || b || C || c || Č || č || Ć || ć || D || d || Dž || dž || Đ || đ || E || e || F || f || G || g || H || h || I || i || J || j || K || k
|-
| А || а || Б || б || Ц || ц || Ч || ч || Ћ || ћ || Д || д || Џ || џ || Ђ || ђ || Е || е || Ф || ф || Г || г || Х || х || И || и || Ј || ј || К || к
|}
{| class="wikitable"
|-
| L || l || Lj || lj || M || m || N || n || Nj || nj || O || o || P || p || R || r || S || s || Š || š || T || t || U || u || V || v || Z || z || Ž || ž
|-
| Л || л || Љ || љ || М || м || Н || н || Њ || њ || О || о || П || п || Р || р || С || с || Ш || ш || Т || т || У || у || В || в || З || з || Ж || ж
|}

== Див. також ==
* [[Сербохорватська Вікіпедія|Вікіпедія сербохорватською мовою]]
* [[Порівняння стандартних боснійської, сербської, хорватської та чорногорської мов]]
* [[Боснійська мова]]
* [[Сербська мова]]
* [[Хорватська мова]]
* [[Чорногорська мова]]

== Примітки ==
{{reflist|refs=
<ref name="УРЕ">[http://leksika.com.ua/10530412/ure/serbohorvatska_mova Сербохорватська мова] // {{УРЕ}}</ref>
}}

== Література ==
* ''Менац А., Коваль А. П.'' Українсько-хорватський або сербський словник. Загреб, 1979.

== Посилання ==
* {{УСЕ-4|[http://slovopedia.org.ua/29/53409/20412.html Сербсько-хорватська мова]}}
{{InterWiki|sh||сербськохорватською|}}
* [http://www.vesna.org.ua/txt/konf/derzh2000/12.html Мова і державність народів колишньої Югославії: історія, сучасність, перспективи.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070921144505/http://www.vesna.org.ua/txt/konf/derzh2000/12.html |date=21 вересня 2007 }}
* [https://web.archive.org/web/20071006095744/http://www.ruthenia.info/txt/konf/derzh2000/10.html Досвід утвердження державних мов сербів, хорватів, боснійців та чорногорців на міжнародній арені.]

{{Слов'янські мови}}
{{Сербохорватська мова та діалекти}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Південнослов'янські мови]]
[[Категорія:Флективні мови]]
[[Категорія:Мови Сербії]]
[[Категорія:Мови Хорватії]]
[[Категорія:Мови Чорногорії]]
[[Категорія:Мови Косова]]
[[Категорія:Мови Воєводини]]