Сербохорватська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сербохорватська мова
Поширена в: Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеговина
Регіон: Європа
Носії: 4.961 (Хорватія)[1] 0 (Сербія)[2]
Класифікація: Індоєвропейська
 Балтослов’янська
  Слов’янська
   Південнослов’янська
Офіційний статус
Державна: Югославія
Регулює: -
Коди мови
ISO 639-1 sh
ISO 639-2 scr; scc
SIL SRC

Сербохорватська мова або хорватсько-сербська мова («хорватсько-сербська мовна діасистема») — одна з південнослов’янських мов.

Сербохорватська мова побутувала у двох рівноправних варіантах — східному екавському (із заміною колишнього звуку «ять» звуком «е») на великій частині території Сербії, та західному єкавському (заміна «ятя» звукосполученнями «є», «іє») у західній Сербії, Хорватії, Чорногорії, Боснії та Герцеговині. Це була мова літератури і культури сербів, хорватів, чорногорців, боснійців (тобто жителів Боснії і Герцеговини) з часу літературномовної реформи Вука Караджича і руху ілліризму до 90-х років XX століття.

Історія[ред.ред. код]

Serbo croatian language2005.png
Етнополітичні варіанти сербохорватської мови, або сербохорватська система діалектів (станом на 2006)

1850 року у Відні відбулася зустріч кількох провідних діячів культури Сербії і Хорватії, серед них В. Караджича та Л. Ґая, з приводу підписання «Літературного договору», за яким створювалася спільна мова сербів та хорватів на основі штокавського діалекту ієкавського типу.

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]