Сербохорватська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сербохорватська мова
Поширена в Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеговина
Регіон Європа
Носії 21 млн (2011)
Писемність гаєвиця і сербська кирилична абетка
Класифікація Індоєвропейська
 Балтослов’янська
  Слов’янська
   Південнослов’янська
Офіційний статус
Державна Югославія
Коди мови
ISO 639-1 sh
ISO 639-2 scr; scc
ISO 639-3 hbs
SIL SRC

Сербохорватська мова (також хорватсько-сербська, босно-хорвато-сербська, БХЧС (босно-хорвато-чорногоро-сербська), хорватсько-сербська мовна діасистема) — одна з південнослов'янських мов індоєвропейської сім'ї, мова сербів, хорватів, чорногорців та боснійців-мусульман[1]. Відповідно існує чотири стандартизовані варіанти цієї мови: сербський, хорватський, боснійський і чорногорський.

Класифікація[ред.ред. код]

Розрізняють 3 основні говірки:

  • штокавська,
  • чакавська,
  • кайкавська.

Між сербським і хорватським варіантами літературної мови існують територіальні лексичні відмінності[1].

Характерні риси[ред.ред. код]

У сербохорватській мові голосні можуть бути довгі й короткі, приголосні ј, љ, њ, ћ, ђ завжди м'які, решта— тверді. Наголос музичний, вільний[1]. Імена мають 6 відмінків і кличну форму[1]. Дієслово має 4 форми минулого часу і дві форми майбутнього часу[1].

Писемність[ред.ред. код]

Серби й чорногорці користуються алфавітом на основі кирилиці, хорвати і боснійці — на основі латинського алфавіту[1].

Історія[ред.ред. код]

Serbo croatian language2005.png
Етнополітичні варіанти сербохорватської мови, або сербохорватська система діалектів (станом на 2006)

Найдавніші пам'ятки сербохорватської мови належать до XII сторіччя. Сербохорватська мова побутувала у двох рівноправних варіантах — східному екавському (із заміною колишнього звуку «ять» звуком «е») на великій частині території Сербії, та західному єкавському (заміна «ятя» звукосполученнями «є», «іє») у західній Сербії, Хорватії, Чорногорії, Боснії та Герцеговині. Це була мова літератури і культури сербів, хорватів, чорногорців, боснійців (тобто жителів Боснії і Герцеговини) з часу літературномовної реформи Вука Караджича і руху ілліризму до 1890-х років.

1850 року у Відні відбулася зустріч кількох провідних діячів культури Сербії і Хорватії, серед них серб Вук Караджич та хорват Людевіт Ґай, з приводу підписання «Літературного договору», за яким створювалася спільна мова сербів та хорватів на основі штокавського діалекту ієкавського типу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Сербохорватська мова // Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література[ред.ред. код]

  • Менац А., Коваль А. П. Українсько-хорватський або сербський словник. Загреб, 1979.

Посилання[ред.ред. код]

Вікіпедія

Вікіпедія має розділ
сербськохорватською мовою


Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Європи Це незавершена стаття з історії Європи.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.