Гетто

Ґе́тто (італ. ghetto nuovo — «нова ливарня») — райони міст, де добровільно або примусово, в більш-менш жорстких умовах проживають етнічні меншини. Слово має чіткий негативний відтінок і застосовується саме до районів з поганими умовами проживання, зрідка навіть без зв'язку з меншинами.

Етимологія

Слово історично походить від італійського ghetto nuove — «нова ливарня», яка була у Венеції в 1516 році. За ливарнею було названо район, у якому пізніше було наказано жити євреям.

Історія виникнення ґетто

Історія гетто розпочалася ще з часів колонізації америки, хоча там їх називали "резерваціями".

У багатьох італійських містах уже в XVI столітті існували обгороджені муром квартали для євреїв. Такі квартали стали наслідком узгодженості поглядів міських урядовців, що вимагали сегрегації, так і юдейських релігійних законів, які забороняли євреям жити серед неутаємничених ґоїв. Назву ґетто стали вживати по всій Європі. Найбільші ґетто виникли в Празі, Франкфурті, Трієсті й Римі, де ґетто існувало з 1536 по 1870 роки.

І тільки в Речі Посполитій, головному притулку євреїв (з часів Естерки), офіційних гетто не було. Королівські грамоти захищали євреїв з 1265 року. Кілька польських міст, зокрема Варшава, запровадили статути «de non tolerandis Judaeis» які не дозволяли євреям селитись у районах, що підлягали муніципальній юрисдикції (але такого дозволу не мали і шляхта, селяни та службовці корони). Через те євреї селились на землях, які належали шляхті, безпосередньо поблизу міських брам або намагалися "влитися" в слов'янські родини.

Єврейські містечка виростали під покровительством аристократії і поряд з великими маєтками в сільській місцевості. Євреї Речі Посполитої, на відміну від євреїв у інших європейських країнах, мали як місцеву автономію, так і самоуправління у формі Ради чотирьох земель, свій центральний парламент. Тому єврейська громада в Речі Посполитій була найчисельніша в Європі. До поділів Польщі жоден єврей не мав права оселитись у Росії.

Після поділів Польщі Катерина II обернула колишні польські губернії Московії на головний масив величезної території за межею осілості (з 1835 року). Вийти за межі ґетто було не просто. Майбутній утікач мав кинути виклик законам і звичаям як невірних, так і єврейських громад і ризикував накликати на свою голову тяжку кару.

Аж до новітніх часів офіційне навернення до християнства становило єдиний шлях приєднання євреїв до світського життя.

Гетто в роки Другої світової війни

Словом «ґетто» називаються і компактні житлові зони, куди німецька влада під час Другої світової війни зобов'язувала поселятися євреїв. Найбільш відоме Варшавське гетто, а в Радянському Союзі — Мінське гетто.

Джерела

• «Європа. Історія» Нормана Дейвіса.