Венеція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Венеція
італ. Venezia
Муніципалітет
Герб
Venice Old Town Lagoon Aerial View.jpg
Країна Італія Італія
Регіон Flag of Veneto.svg Венето 
Провінція Венеція 
Код ISTAT 027042
Поштові індекси 30100
Телефонний код 041
Координати 45°26′15″ пн. ш. 12°20′09″ сх. д. / 45.43750° пн. ш. 12.33583° сх. д. / 45.43750; 12.33583Координати: 45°26′15″ пн. ш. 12°20′09″ сх. д. / 45.43750° пн. ш. 12.33583° сх. д. / 45.43750; 12.33583
Висота 2 м.н.р.м.
Площа 414,573211 км²
Населення 260 802 - (30-5-2018[1])
Густота 629,09 ос./км²
Розміщення
Commune
Map Region of Veneto.svg 
Мапа
Влада
Мер Giorgio Orsoni (8-4-2010)
Телефон 041 2748111
Ел. пошта urp@comune.venezia.it
Офіційна сторінка 

Commons-logo.svg Венеція у Вікісховищі

Вене́ція (італ. Venezia) — місто та муніципалітет в Італії, в регіоні Венето. Адміністративний центр регіону. Розташоване на північному сході країни, на 117 невеликих островах у Венеціанській лагуні Адріатичного моря. Віддалене від Риму на 400 км[2]. Колишня столиця олігархічно-купецької Венеціанської республкіки. Один з великих культурних центрів епохи Ренесансу. Батьківщина Антоніо Вівальді. Крупний італійський туристичний центр. Населення — 259 263 особи (2012)[3]. Близько 60 тисяч проживають в історичній частині міста, решта — на материковій частині муніципалітету та інших островах лагуни[4]. Свято муніципалітету — 21 листопада. Патрон — святий Марк, символом якого є лев, закарбований на прапорі і гербі міста.

Назва[ред. | ред. код]

Географія[ред. | ред. код]

Порт на Адріатичному морі (вантажообіг понад 20 млн тонн на рік); міжнародний аеропорт ім. Марко Поло. Історичний центр розміщений на 118 островах Венеціанської лагуни, розділених 150 каналами і протоками, через які перекинуто близько 400 мостів (зокрема Ріальто і так званий міст Зітхань, обидва побудовані в кінці XVI століття).

Промислово-портова частина Венеції материкова.
Суднобудування і судноремонт, кольорова металургія, нафтопереробна, хімічна, електротехнічна, легка промисловість.
Ремісниче виробництво художніх виробів зі скла (острів Мурано; музей), мережив (острів Бурано), мозаїки.
Університет, консерваторія (1916). Музеї (зокрема Галерея Академії мистецтв). Перший загальнодоступний оперний театр (16371812), оперний театр «Феніче» (1792).

Острівна Венеція — морський курорт, центр міжнародного туризму світового значення, місце проведення міжнародних кінофестивалів, художніх виставок. Внутрішньоміські перевезення на моторних судах, гондолах, баржах.

Уздовж каналів і вузьких кривих вулиць розміщені багато декоровані церкви, палаци. На центральній площі Сан-Марко — собор (IXXV століття), Палац дожів (XIVXV століть), Стара бібліотека Сан-Марко (XVI століття), будівлі релігійних братств (шкіл), монастирі. Місто і лагуна внесені до списку Світової спадщини.

Клімат[ред. | ред. код]

Венеція знаходиться в зоні вологого субтропічного клімату (Cfa за класифікацією кліматів Кеппена). Для Венеції характерно тривале спекотне літо з середньою температурою приблизно 23 градуси в липні (найтеплішому місяці), і м'якою зимою (середня температура січня дорівнює +2,5 градуса). Взимку іноді бувають заморозки і снігопади.

Венеція — південне місто, лежить приблизно на широті Криму.

Клімат Венеції
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 6,6 8,6 12,5 16,1 21,5 24,9 27,7 27,5 23,5 18,0 11,6 7,4 17,2
Середня температура, °C 3,3 4,7 8,3 12,0 17,1 20,5 23,0 22,6 18,9 13,8 7,8 4,0 13,0
Середній мінімум, °C −0,1 0,8 4,1 7,8 12,7 16,1 18,3 17,7 14,3 9,6 4,0 0,6 8,8
Норма опадів, мм 47.0 48.3 48.8 70.0 66.0 78.0 63.9 64.8 72.0 73.5 65.5 50.6 748.4
Вологість повітря, % 81 77 75 75 73 74 71 72 75 77 79 81 75.8
Джерело: VENEZIA/TESSERA (VE) 2 m. s.l.m. (a.s.l.)STAZIONE 105 VENEZIA TESSERA medie mensili periodo 61 - 90 / Meteo Aeronautica

Історія[ред. | ред. код]

Перше поселення в Венеції на Ріва-Альта (Ріальто) було засноване близько 421 року, міське поселення на островах Венеціанської лагуни почало будуватися у другій половині VI століття[6]. З IXX по XVI століття — великий центр посередницької торгівлі між Західною Європою і Сходом. У середні віки республіка (з кінця XIII століття олігархічна, під керівництвом дожа) із значною підвладною територією. У 17971805 і 18151866 Венеція — володіння Австро-Угорської імперії.

Під час 18-го століття, Венеція стала ймовірно найвитонченішим і елегантним містом Європи, і значно вплинула на розвиток мистецтва, архітектури і літератури.

Під час Другої Світової Війни, історичне місто майже не зазнало атак, єдине відзначене агресивне втручання було під час операції Боулера, успішної операції повітряних сил Великої Британії, що здійснили удар по Німецьким військово-морським силам в березні 1945. Усі цілі були уражені практично без архітектурних пошкоджень самого міста.[7]

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Згідно зі статутом комуни Венеція, прийнятому в 1991 році, Венеція є столичним містом Італії. Місцеве самоврядування це мер і міська рада, які обираються населенням.

Гранд-канал (Canal Grande), звиваючись S-подібно, проходить через центр Венеції, ідучи за старим руслом річки. На його берегах, лежать 6 адміністративних районів (sestieri), що утворилися ще в Середньовіччі:

Мапа адміністративного поділу Венеції
Districts of Venice.png
Міст Свободи, що з'єднує Венецію з материком

На материковій частині розташований район (frazione) Местре, з яким Венеція зв'язана мостом Свободи.

Сусідні муніципалітети[ред. | ред. код]

Список муніципалітетів метрополійного міста Венеція.


Демографія[ред. | ред. код]

З часів Середньовіччя до Нового часу Венеція була одним з найбільших міст Європи. Так, в XV столітті з населенням 180 тисяч жителів вона поступалася тільки Парижу. Населення історичної Венеції (без урахування материкової частини) продовжувало зростати до середини XX століття, після чого стало стабільно падати, скоротившись з 174,8 тисяч в 1951 році до 58,6 тисяч у 2012 році.Населення за роками[8]:


Станом на 31 грудня 2014 року в муніципалітеті офіційно проживали 33 783 іноземці з 142 країн, серед них 6577 громадян країн Євросоюзу та 2444 громадяни України.[9]

Серед іноземців було найбільше жителів Бангладеш (15,9 %), Молдови (14,3 %) та Румунії (14,0 %).

З найближчими містами — Падуя і Тревізо Венеція утворює район PaTreVe з населенням 2,6 млн осіб. Крім італійської мови, поширений венеціанський діалект венетської мови.

Релігія[ред. | ред. код]

Культура[ред. | ред. код]

Визначні місця[ред. | ред. код]

Площа святого Марка (італ. Piazza San Marco) — центральна площа міста.

Острів Святого Михайла (Сан-Мікеле, італ. San Michele) — острів мертвих. 1807 року за розпорядженням Наполеона I був перетворений на кладовище. На острові поховано багато видатних людей, серед них: Ігор Стравінський (з дружиною Вірою), Крістіан Доплер, Сергій Дягілєв, Йосип Бродський, Езра Паунд та ін.

Великий канал (Гранд-канал, (італ. Canal Grande) — головна вулиця Венеції. Для пішоходів майже недоступна.

Колекція Пеґі Гуґенгайм — художній музей. Один із найвідоміших і найскандальніших у світі.[10].

Освіта[ред. | ред. код]

Бібліотека Марчіана — найбільша бібліотека міста, розташована на площі Святого Марка (заснована 1468). У Державному архіві Венеції зберігаються історичні документи з моменту утворення Венеціанської республіки. Публічна бібліотека фонду Кверини Стампалія.

Діє Венеціанська консерваторія (заснована в 1876 році, розташована в палаці Пізані) і Військово-морське училище Франческо Морозіні (навчальний заклад ВМС Італії, засноване в 1937 році).

  • Університет Ка 'Фоскарі — державний вищий навчальний заклад широкого профілю, заснований в 1868 році. Розташований в історичному центрі в палаці Ка 'Фоскарі.
  • Університет Венеції IUAV — державний вищий навчальний заклад архітектурного профілю, заснований в 1926 році.
  • Академія витончених мистецтв — проводить навчання з мистецтвознавчих спеціальностей, заснована урядом Венеції в 1750 році.
  • Міжнародний університет Венеції — міжнародний центр підвищення кваліфікації з гуманітарних напрямків, заснований в 1995 році.

Храми[ред. | ред. код]

Відомі особи, пов'язані з Венецією[ред. | ред. код]

  • Джуліо Камілло Дельмініо (1480–1544)- філософ[11].

Галерея зображень[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • За результатами опитування, яке провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Венеція потрапила до дванадцятки найкрасивіших міст світу[12].
  • Із кожним роком Венеція все більше йде під воду, науковці прогнозують, що до 2098 року міста більше не буде на карті.[13]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dato Istat - Постійне населення станом на 30 травня 2018 року.
  2. Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  3. Демографічний баланс 2012 року та населення на 31 грудня. ISTAT. Процитовано 14 березня 2014. (італ.)
  4. BBC News: Mock funeral for Venice's 'death'(англ.)
  5. Яків Седовський. ΑΝΑΘΗΜΑ ΤΗΣ ΤΙΜΗΣ
  6. Ignazio del Punta. An Illustrated history of Venice. — 2008. — С. 11. — ISBN 9788863150124.
  7. Group Captain George Westlake. The Daily Telegraph (London). 26 January 2006. Процитовано 13 June 2013. 
  8. Наведено за італійською вікіпедією (28.12.2015).
  9. Cittadini Stranieri [іноземні громадяни] (італ.). ISTAT. Процитовано 12 серпня 2016. 
  10. Міла Тєшаєва: Дивовид // Український тиждень № 3 (168) від 21 січня 2011 Посилання
  11. Мальцев О.В. (19.07.2018). Занурення в пам'ять. oleg-maltsev.com (uk). Процитовано 2018-12-04. 
  12. World's Most Beautiful Cities / «Forbes», 22.01.2010
  13. Цікаві факти про Венецію. Wanna (ru-RU). 2018-08-10. Процитовано 2018-10-06. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Benigni, Umberto. Venice // The Catholic Encyclopedia. Vol. 15. New York: Robert Appleton Company, 1912.
  • Chambers, D.S. The Imperial Age of Venice, 1380–1580. London: Thames & Hudson. 1970.
  • Lane, Frederic Chapin. Venice: Maritime Republic. 1973.
  • Madden, Thomas. Venice: A New History. New York: Viking, 2012.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венеція