Перегляд вихідного коду сторінки Тютюнник Юрій Йосипович

{{Стиль}}
{{Othernames|Тютюнник}}
{{Військовик2
| ім'я = Юрій Йосипович Тютюнник
| портрет = Юрко Тютюнник.jpg
| розмір = 200пкс
| підпис = Юрко Тютюнник
| ім'я при народженні = Георгій Йосипович Тютюнник 
| дата народження = {{OldStyleDate|2|травня|1891|20|квітня}} або {{OldStyleDate|6|травня|1891|24|квітня}}
| місце народження = село [[Будище (Звенигородський район)|Будище]], [[Пединівська волость]], [[Звенигородський повіт]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] (нині [[Звенигородський район]], [[Черкаська область]], [[Україна]])
| дата смерті = 20.10.1930
| місце смерті = [[Москва]], [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік]]
| прізвисько =
| приналежність =
| країна = {{RUSold}}→<br/>{{UNR}}→<br/>{{Країна з прапорцем|УРСР|1919}}→<br/>{{UNR}}→<br/>{{USSR}}
| рід військ =
| роки служби =
| звання = {{Ранг|країна=РІА|звання=Поручик}}<br/>{{Ранг|країна=УНР|звання=Генерал-хорунжий}}
| підрозділ =
| командування =
| битви = '''[[Перша світова війна]]'''<br/>'''[[Радянсько-українська війна]]'''<br/>[[Григор'ївське повстання]]<br/>[[Бій за Вознесенськ]]<br/>[[Перший зимовий похід]]<br/>[[Другий зимовий похід]]
| нагороди = {{Орден «Залізний хрест» (УНР)}}
| відносини =
| інше =
| діти = Тютюник Ольга Юріївна}}
'''Ю́рій Йо́сипович''' ('''Юрко́''') '''Тютю́нник''' ({{OldStyleDate|2|травня|1891|20|квітня}}), село [[Будище (Звенигородський район)|Будище]], [[Пединівська волость]], [[Звенигородський повіт]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] [нині [[Звенигородський район]], [[Черкаська область]], [[Україна]]]&nbsp;— [[20 жовтня]] [[1930]], [[Москва]], [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік]])&nbsp;— український військовий діяч, [[генерал-хорунжий]] [[Армія Української Народної Республіки|армії УНР]].

== Життєпис ==
[[Файл:, будище, звенигородщина Черкащини. Стела на місці хати, де народився Ю.Тютюнник -генрал-хорунжий УНР.TIF|міні|ліворуч|200пкс|Стела на місці хати, де народився Ю. Тютюнник]]
Народився на Великдень в селі [[Будище (Звенигородський район)|Будище]], [[Київська губернія|Київської Губернії]] (нині [[Звенигородський район]], [[Черкаська область]], [[Україна]]). Походив з сім'ї селян, що налічувала 14 дітей (сам був десятим і наймолодшим з тих, що не померли в динистві через тиф). Мати Юрка — Марина (Марія) Василівна, походила з будищанського роду Педанів, а також роду Осадчих<ref name=":0">{{Cite web |url=https://www.academia.edu/44341724/До_питання_родинних_зв_язків_Юрка_Йосиповича_Тютюнника_й_Тараса_Григоровича_Шевченка |title=''Дєдуш Олексій'' До питання родинних зв'язків Юрка Йосиповича Тютюнника й Тараса Григоровича Шевченка // Літопис історії України: новітня доба. Збірник матеріалів науково-практичної конференції. 4 грудня 2019 року / Редкол.: П. Я. Степенькіна (відп. ред.) та ін. Корсунь-Шевченківський: ФОП Майдаченко І. С., 2020. С. 49-51 |accessdate=21 жовтня 2020 |archive-date=24 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201024060719/https://www.academia.edu/44341724/До_питання_родинних_зв_язків_Юрка_Йосиповича_Тютюнника_й_Тараса_Григоровича_Шевченка }}</ref>. Батько Юрка — Йосип Степанович, наймит<ref>{{Cite web|url=https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/nevidomi-spogady-general-horunzhogo-armiyi-unr-yuriya-tyutyunyka|title=Невідомі спогади генерал-хорунжого Армії УНР Юрія Тютюника|last=Файзулін|first=Ярослав|date=27 квітня 2011}}</ref>, проходив службу в [[Російська імператорська армія|Царській армії]].

У сім'ї було 14 [[дитина|дітей]], але дорослого віку досягли лише 5 (4 сини та дочка). Старші [[брат]]и Юрка належали до партії [[соціалісти-революціонери|соціалістів-революціонерів]]. У травні 1902 поліція арештувала всю родину Тютюнників&nbsp;— брати Юрій, Іван і Макар розповсюджували між селянами заборонену партійну літературу&nbsp;— матір і малолітніх дітей того ж дня відпустили.

Два роки навчався в сільській школі, потім закінчив [[Уманський національний університет садівництва|агрошколу в Умані]].
=== Військова діяльність ===
1913 року призвано на військову службу, служив в Шостому сибірському полку, що розташовувавсь у [[Владивосток|Владивостоці]]. У його складі, з початком [[Перша світова війна|Першої світової війни]], пішов на фронт. 11 [[жовтень|жовтня]] 1914 року був тяжко поранений у голову в боях біля Комарова під [[Лодзь|Лодзем]]. Після лікування на короткий час отримав відпустку, після чого потрапив до запасного полку в [[Кременчук|Кременчуці]], а звідти знову до 6-го Сибірського стрілецького полку.

Після двомісячної самопідготовки був направлений до [[Київ|Києва]], де у 1-й Київській гімназії екстерном успішно склав іспити за неповний курс гімназії й звідти був посланий на [[Кавказ]], де в жовтні [[1915]] року у місті [[Ґорі]] [[Тифліська губернія|Тифліської губернії]] закінчив військову школу прапорщиків. Зі школи в чині прапорщика знову прибув у 6-й Сибірський стрілецький полк. У боях біля  [[Нароч (озеро)|озера Нароч]] був знову поранений&nbsp;— у руку. Після лікування у листопаді 1916 потрапив до [[Сімферополь|Сімферополя]] в 32-й піхотний запасний полк, де прослужив до [[Лютнева революція|Лютневої революції]]<ref>За матеріалами автобіографії</ref>.

Останнє звання у російській армії&nbsp;— [[поручник|поручик]].

==== Українська революція ====
Революцію 1917 року Тютюнник зустрів в Сімферополі.<ref name=":1" />

Після утворення [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] взяв активну участь в українізації частин російської армії. У березні-квітні [[1917]] року заступником голови Сімферопольської гарнізонної ради солдатських депутатів був призначений членом полкового комітету.

На початку квітня 1917 року заснував у 32-му піхотному запасному полку, в якому служив, [[Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка|Український військовий клуб]], який незабаром перетворився на 1-й Сімферопольський полк імені гетьмана П. Дорошенка.

У середині [[травень|травня]] 1917 року до [[Кримський півострів|Криму]] прибув [[Керенський Олександр Федорович|Олександр Керенський]], який запропонував Юрієві перейти до Штабу Одеського військового округу на високу посаду, але Тютюнник, не поділяючи поглядів [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового уряду]], відмовився.

29 травня 1917 відбулося надзвичайне засідання Севастопольської солдатської української ради, під рукою підполковника Білявського, прапорщика Тютюнника, підпоручника Драченка: «З усіх солдатів-українців Сімферопольського гарнізону в Сімферополі оголосили український полк». 31 травня загальне засідання українського Сімферопольського клубу під головуванням прапорщика Тютюнника постановило: «негайно відтелеграфувати військовому міністру про те, що зорганізувався український запасний полк м. Сімферополя в кількості 5811 солдатів і 36 офіцерів, які просять затвердження».

Робота серед українських мас не сподобалася сімферопольським меншовикам і вони надіслали Керенському донос на Тютюнника. Той видав наказ про переведення його до міста [[Дніпро (місто)|Катеринослава]] у 228-й запасний полк. Але на той час Тютюнник вже був обраний делегатом від українців сімферопольського гарнізону на [[II Всеукраїнський військовий з'їзд|Другий Всеукраїнський військовий з'їзд]], куди й виїхав, попри заборону з'їзду Керенським. На з'їзді був обраний членом [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]], залишився в Києві і почав працювати як член Українського революційного центру і, залишаючись безпартійним, завжди підтримував найрадикальніші течії у Центральній Раді. У цей час сформувався його політичний світогляд. Він починає дивитися на революцію в Україні як на революцію національну.

У листопаді—грудні 1917 року&nbsp;— комендант військової в'язниці Києва та гауптвахти Київського гарнізону.

З 29 грудня 1917 року&nbsp;— член Політичної Ради при Генеральному Військовому Секретарстві Центральної Ради.

У січні 1918 року повернувся до рідного села [[Будище (Звенигородський район)|Будище]] на Звенигородщині для організації [[Вільне козацтво|Вільного козацтва]], став командиром (отаманом) його підрозділу.

[[Файл:Yurko Tyutyunnyk.png|200px|ліворуч|thumb|Юрко Тютюнник з родинної світлини]]
Після [[Штурм Києва (1918)|захоплення Києва більшовиками]], у лютому [[1918]] року розгорнув [[Звенигородський кіш]] до 20 тисяч повстанців. 12 лютого звенигородські козаки під рукою Тютюнника розігнали скликаний більшовиком Б. Кацом повітовий з'їзд, і вже 13 лютого селянський з'їзд визнав український уряд.

Навесні 1918 року на чолі козацьких загонів брав участь у роззброєнні збільшовичених частин російської армії, що поверталися з фронту [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. У запеклих боях розгромив озброєні збільшовичені підрозділи 8-ї армії, зайняв [[Бірзула|Бірзулу]] і [[Вапнярка (смт)|Вапнярку]], роззброїв частини 2-го російського корпусу, кінну бригаду, розгромив у Бобринську збільшовичену 8-тисячну групу військ (3-ю революційну армію) [[Муравйов Михайло Артемович|Михайла Муравйова]].

З березня 1918 року&nbsp;— уповноважений Військового міністерства УНР з демобілізації частин колишньої російської імператорської армії на Звенигородщині. Мав доступ до армійських складів зі зброєю та боєприпасами.

До травня [[1918]] року контролював великі території [[Київська губернія|Київщини]] та частково&nbsp;— [[Херсонська губернія|Херсонщини]].

Улітку 1918 року&nbsp;— один із керівників [[Звенигородсько-Таращанське повстання 1918 року|Звенигородсько-Таращанського повстання]], повстанці під командуванням Тютюнника вели бої з німцями та [[Українська Держава|гетьманцями]].

9 листопада 1918 Тютюнника, як учасника підпільного Революційного штабу Києва, заарештували гетьманці. Перебував на гауптвахті в Лук'янівській в'язниці, у камерах поруч з [[Палієнко Олександр|отаманом Палієнком]] та сотником Могилева [[Вовк Андрій Миколайович|Андрієм Вовком]]. У грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя [[Долгоруков Олександр Миколайович|О. Долгорукова]]. У ніч проти 14 грудня 1918, під час [[Антигетьманське повстання (1918)|антигетьманського повстання]], отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник здійняли повстання у Лук'янівській в'язниці, внаслідок якого в'язні захопили частину Києва та цим сприяли військам [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] ввійти до міста. Після звільнення вирушили назустріч військам Директорії.

Незабаром відмовився від співпраці з [[Українська Народна Республіка|УНР]], бо орієнтувався на [[Українська комуністична партія (боротьбистів)|боротьбистів]], які прагнули порозуміння з більшовиками.

У січні 1919 Тютюнник помилково потрапив до штабу повстанської [[Правобережна дивізія|Правобережної дивізії]] [[Українська радянська армія|Української Червоної армії]], де було вирішено його розстріляти, проте, після агітаційної промови, підрозділ «червоних», який мав розстріляти Тютюнника, перейшов до [[Чорноморська дивізія УНР|Чорноморської дивізії]] [[Армія Української Народної Республіки|військ УНР]].

У лютому [[1919]] року військовий підрозділ Тютюнника об'єднався із загонами [[Григор'єв Матвій Олександрович|Матвія Григор'єва]], утворивши могутню військову групу в складі армії УНР (23 тисяч багнетів і шабель, 52 [[гармата|гармати]], 20 бронепоїздів) під назвою [[Херсонська дивізія УНР|Херсонська дивізія]]. Командування повстанською армією перебрав на себе М. Григор'єв, начальником штабу став Тютюнник. З 1&nbsp;лютого 1919 року, за постановою ЦК партії боротьбистів та за погодженням з командуванням Українського фронту [[РСЧА]],&nbsp;— начальник штабу 1-ї бригади (яку очолював отаман [[Григор'єв Матвій Олександрович|Григор'єв]]) [[1-ша Задніпровська Українська радянська дивізія|1-ї Задніпровської дивізії]] [[Українська радянська армія|Української радянської армії]], яка підпорядковувалася Реввійськраді [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]] на чолі з [[Троцький Лев Давидович|Троцьким]]. Бійці-червоноармійці (колишні повстанці) під командуванням Григор'єва та Тютюнника повели бойові дії проти денікінців та військ [[Антанта|Антанти]], зайняли у березні 1919 року [[Херсон]] і 6 квітня [[Одеса|Одесу]]. 7 квітня Юрій Тютюнник призначений комендантом Одеси (до 20 квітня), одночасно&nbsp;— командир 1-ї бригади [[6-та українська радянська дивізія|6-ї Української радянської дивізії]], яка розгорталася із загонів отамана [[Григор'єв Матвій Олександрович|Григор'єва]].

У травні [[1919]] року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв [[Григор'ївське повстання|повернули зброю проти більшовиків]], 9 травня 1919 року Тютюнник на чолі двох полків своєї бригади зайняв [[Дніпро (місто)|Катеринослав]].

Наприкінці травня [[1919]] року, після поразки повстання, з невеликим загоном у 150 осіб пішов на з'єднання з частинами армії УНР [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]], здійснюючи в північно-західному напрямку тисячокілометровий рейд тилами [[Червона армія|Червоної армії]]. По дорозі загін збільшився до 2 тисяч повстанців.

25 червня Тютюнник з 1700 козаками боєм рушив на Київщину, згодом на злучення з Армією УНР&nbsp;— вже з 2500 козаками, 4 гарматами та до сотні кулеметів. Після загибелі командувача армії у липні [[1919]] року, Тютюнник на чолі частини Повстанської армії прибув до [[Жмеринка|Жмеринки]] і приєднався до [[Армія Української Народної Республіки|Армії УНР]]. Після з'єднання 13—14 липня в [[Копайгород]]і, Подільської губернії, до армії УНР приєдналася велика повстанська група (тис. вояків) на чолі з отаманом Ю.&nbsp;Тютюнником, яка пройшла радянськими тилами близько 1 тис. км. На її основі загін було переформовано у Київську групу Дієвої армії УНР, яка складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій<ref>[http://www.history.org.ua/?hrono] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160629080207/http://www.history.org.ua/?hrono|date=29 червня 2016}}</ref>. Ю.&nbsp;Тютюнник залишився командувачем цієї групи.

Улітку 1919 року очолював групу в запеклих боях на більшовицькому фронті. Спільно із [[Третя Залізна стрілецька дивізія Армії УНР|3-ю Залізною]], 2-ю Волинською дивізіями і 2-ю Галицькою бригадою частини під командуванням Тютюнника визволяли [[Житомир]], а потім через [[Брацлав]], [[Гайсин]], [[Христинівка|Христинівку]], [[Умань]] вийшли до району [[Шпола|Шполи]].

У кінці серпня [[1919]] року частини Тютюнника протистояли Південній групі [[Якір Йона Еммануїлович|Йони Якіра]], а в жовтні-листопаді&nbsp;— денікінському корпусу генерала [[Слащов Яків Олександрович|Якова Слащова]].

8 листопада головний отаман Петлюра зняв із посади отамана [[Сальський Володимир Петрович|В. Сальського]], що виступав за припинення бойових дій, та призначив на командувача Юрія Тютюнника.

Був одним з керівників військових з'єднань [[Перший зимовий похід|Першого зимового походу]]: з [[5 грудня]] [[1919]]&nbsp;року заступник командувача Дієвої армії УНР генерала [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Михайла Омеляновича-Павленка]] з виконанням обов'язків начальника Збірної Київської (Стрілецької) дивізії. З 06 травня 1920 року&nbsp;— начальник 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР, з якою воював проти більшовиків до осени [[1920]] року.

За участь у Першому зимовому поході Юрка Тютюнника нагороджено [[Залізний хрест УНР|орденом «Залізного Хреста»]] за номером один. Дружина хорунжого — Віра Андріївна Тютюнник, яка в часи походу була сестрою-жалібницею, нагороджена Залізним Хрестом під номером п'ять. Після завершення походу Віра Тютюнник страждала через епілепсії. <ref name=":1">{{Cite web|url=https://gazeta.ua/articles/history-journal/_u-druzhini-urka-tyutyunnika-raz-na-misyac-buli-pripadki-epilepsiyi/380530|title=У дружини Юрка Тютюнника раз на місяць були припадки епілепсії|last=Файзулін|first=Ярослав|date=27 квітня 2011|website=Gazeta.ua|publisher=Журнал "Країна"}}</ref>

5 жовтня 1920 року Тютюнник підвищений до генеральського звання ([[генерал-хорунжий]]), з приводу чого командарм Михайло Омелянович-Павленко сказав, що генеральське звання "пасує йому як корові сідло". 13 листопада 1920 при наступі червоноармійців на Київську дивізію УНР між селами Берлинці-Барок, становище врятував генерал Тютюнник, який з'явився в передніх лавах зі штабною сотнею і зім'яв атакувальників.

Після інтернування українських частин у [[Польща|Польщі]] Тютюнник не склав зброї. 16 лютого 1921 року Тютюнника обрали членом Вищої військової ради УНР із правом вирішального голосу. 23 лютого Петлюра доручив йому сформувати апарат [[Повстансько-партизанський штаб УНР|Партизансько-повстанського штабу]] і розпочати роботу. 22 червня 1921 року Повстансько-партизанський штаб переїхав до [[Львів|Львова]] й розмістився в колишньому санаторії «Кисельки», тут же оселилася й родина Тютюнника. Улітку й восени [[1921]] року підготував план [[Другий зимовий похід|Другого зимового походу]] на територію України з метою підняти антибільшовицьке повстання. 23 жовтня 1921 року з наказу Головного отамана генерал Тютюнник вступив до командування [[Повстанська армія УНР|Повстанською армією]]. Операція, проведена у листопаді [[1921]] року, закінчилася трагічно: [[Волинська повстанська група|групу]] під Малими Міньками розбили більшовицькі війська Котовського, 359 полонених козаків було за кілька днів розстріляно поблизу [[Базар (Народицький район)|Базара]] на Житомирщині.

Після поразки походу з невеликим загоном пробився до Польщі. Про роль Тютюнника у невдачі рейду і, зокрема, його поведінку в останньому бою є вельми критичні свідчення (зокрема, див. книжку Василя Вериги «Листопадовий рейд або Другий зимовий похід»).

Уже 22 грудня 1921 року Тютюнник (під прізвищем Крижанівський) із товаришами заснував кооперативне товариство «Схід» для взаємопідтримки ветеранів Другого зимового походу (або ж Листопадового рейду, назву «Другий зимовий похід» просував сам Тютюнник), співзасновниками стали серед інших&nbsp;— Юрій та Олена Отмарштейни, [[Добротворський Йосип Михайлович|Добротворський Йосип]], [[Пересада-Суходольський Михайло Степанович|Пересада-Суходольський]], [[Очеретько Митрофан Михайлович|Митрофан Очеретько]].

У другій половині 1922 року Юрій Тютюнник проживав у селі Саджавка (тепер Надвірнянський район Івано-Франківської області) в домі місцевого священника Сидора Бобикевича. Про цей період життя Юрія Тютюнника розповіла в своїй повісті «У тіні героїв» Клавдія Бобикевич&nbsp;— дочка священника. Ця повість була опублікована в 1940 році в газеті ''«Свобода»''&nbsp;— тижневику української громади в США<ref>{{Cite web|url=http://ist.sadzhavka.org.ua/index.php/У_тіні_героїв|title=У тіні героїв|last=Бобикевич|first=Клавдія|date=1940|language=українська|accessdate=20 жовтня 2021|archive-date=20 жовтня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211020062042/http://ist.sadzhavka.org.ua/index.php/У_тіні_героїв}}</ref>.

=== Життя в радянській Україні ===
Улітку 1922 року працівники [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|Державного політичного управління]] створили фіктивний орган&nbsp;— «Вищу військову раду» (ВВР) (операція «Синдикат-4»), вигадану повстанську організацію, з метою вербування людей з оточення Тютюнника, дезінформації та захоплення повстанського генерала. 26 березня 1923 року голова ВВР Михайло Дорошенко закликав Тютюнника очолити революційне повстання в Україні. Тютюнник зволікав із приїздом і [[12 травня]] [[1923]] року Дорошенко пригрозив розірванням відносин із генералом і звинуватив його у зраді революційних ідей.<ref name=":2">Ярослав Файзулін: Знаряддя провокації //[[Український тиждень]] №&nbsp;40 (205) від 29 вересня [http://tyzhden.ua/History/31847] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111013031217/http://tyzhden.ua/History/31847|date=13 жовтня 2011}}</ref>

[[16 червня]] [[1923]] року після переправи через [[Дністер]] генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано (перед тим, ще у човні, оглушили, за двома версіями, ударом рукоятки револьвера чи веслом).

Для широкої публіки повідомлено, що він здався добровільно, мовляв, уряд УСРР запропонував співпрацю, з чим генерал погодився. Перші місяці перебування Тютюнника в Україні були драматичними: Москва наполягала на розстрілі, українське ж керівництво переконало в потребі збереження авторитетного на Заході генерала, аби використати його в політичних цілях. Письменник [[Варавва Олексій Петрович|Олекса Варавва]] стверджував, посилаючись на розмову з Георгієм Заярним, який був однією із ключових фігур у затриманні Тютюнника, що генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радянській владі. Тоді чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або всім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднює звернення «''До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції''» та пише покаянного листа [[Затонський Володимир Петрович|В.&nbsp;Затонському]].

28 грудня 1923 року Президія [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|ВУЦВК]] задовольнила клопотання про помилування, обмеживши Тютюнника в правах на один рік. Поселився у [[Харків|Харкові]]. Дехто стверджує, що він викладав у Харківській [[школа червоних старшин|школі червоних старшин]], працював секретарем-інспектором Всеукраїнського державного акціонерного товариства, але з огляду на рішення ВУЦВК твердження про викладання Тютюнником з 1924 року в харківській школі червоних старшин виглядають сумнівними.

За наполягання [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|ГПУ]] 1924 року побачили світ одразу дві його книги&nbsp;— памфлет «''З поляками проти Вкраїни''» та брошура «''Под флагом демократии и национализма (авторизированный перевод с украинской рукописи)''». 1926 випущено «Нариси Західної України».

[[Тамарський Юрій Хомич|Юрій Тамарський]] писав: «На кіностудії довкола Юрка Тютюнника, вбраного у форму українського генерала, з тризубами на ковнірі, завжди збирався великий гурт людей, і на чисельні запитання, які йому ставили, Юрко Тютюнник відповідав різко й лаконічно, відкидаючи „диктатуру пролетаріяту“ на Україні. Він підкреслював, що в Україні переважає селянство, права якого урізані совєцькою владою, і що такий стан не є терпимий».

Працював у [[Всеукраїнське фотокіноуправління|ВУФКУ]] сценаристом (сценарій фільму [[Звенигора (фільм)|«Звенигора»]], спільно з [[Йогансен Майк Гервасійович|Майком Йогансеном]] і [[Довженко Олександр Петрович|Олександром Довженком]]); проте цього мало на що вистачало&nbsp;— [[Луцкевич Марко|Марко Луцкевич]] згодом писатиме до заарештованого Тютюнника і з дитячою безпосередністю просить звернутися до керівництва з проханням виплатити авторський гонорар за фільм «Звенигора» дружині Вірі Андріївні Тютюнник, бо вона з дітьми бідує. У художньо-документальному фільмі «П. К. П.» («Пілсудський купив Петлюру») Юрій Тютюнник зіграв самого себе.

Харківський адвокат [[Семененко Олександр Платонович|Олександр Семененко]] про «ПКП» писав: «Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль. У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити.»

Тютюнник відвідував літературні засідання Вільної академії пролетарських мистецтв ([[Вільна академія пролетарської літератури|ВАПЛІТЕ]]). Під час роботи на Одеській кінофабриці потоваришував з [[Яновський Юрій Іванович|Юрієм Яновським]]. Кандидат юридичних наук, полковник Іван Логвиненко: «Блискучий оповідач, Юрко Тютюнник полонив уяву молодого талановитого письменника Юрія Яновського, і той на основі його спогадів створив чудовий роман-думу про буремні дні на Україні&nbsp;— „Чотири шаблі“». В описі зовнішності головного героя роману&nbsp;— Шахая&nbsp;— і без тонких алегорій не є важко впізнати самого Юрка Тютюнника. Був іще написаний кіносценарій про селянські заворушення на Лівобережній Україні в [[XVII століття|XVII столітті]], схвалений кінофабрикою, але не пущений до виробництва через арешт Тютюнника.

Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до [[Всеукраїнське фотокіноуправління|Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ)]] в Харкові. З колишнім комісаром Центральної Ради [[Суровцова Надія Віталіївна|Надією Суровцовою]] працював в одному кабінеті; вона залишила спогади про редактора художніх фільмів та сценариста Тютюнника.
[[Файл:Tjutiunnyk Jurij.jpg|275px|thumb|Юрко Тютюнник, 1929]]
Секретаря-інспектора ревізійної комісії Всеукраїнського акціонерного товариства торгівлі («Вакот») Тютюнника [[12 лютого]] [[1929]] року в Харкові викликали на допит і арештували. Слідчим говорив: «Від своїх поглядів не відмовлявся й досі не відмовляюся. Якщо позиції [[Донцов Дмитро Іванович|Донцова]] не змінилися, то я до них ставлюся як і раніше&nbsp;— тобто поділяв і поділяю». У Харкові Тютюнника допитували двічі&nbsp;— 12 і 19 лютого. [[4 березня]] йому зачитали постанову у пред'явленні звинувачень «пропаганди українського фашизму та приховуванні контрреволюційного елементу». Висланий до [[Москва|Москви]] для «дорозслідування справи», яке протяглося до грудня 1929 року. Чекістів цікавило минуле, особливо підготовка до Другого зимового походу; Тютюнник імен не називав і наполягав, що в Україні нині немає «диверсійно-повстанської сітки». 22 травня 1929 року Віра Тютюнник звернулась із заявою до керівництва [[Об'єднане державне політичне управління|ОГПУ]] та прокурора Верховного суду СРСР, в якій переконувала, що її чоловік не є загрозою для радянського ладу, а її родина приречена на голод.

Смертний вирок поставила колегія [[Об'єднане державне політичне управління|ОГПУ]] [[3 грудня]] [[1929]] року, але з приміткою: «вирок не приводити у виконання до особливого розпорядження». Суд дозволив лише листуватися. До серпня Віра Тютюнник отримувала через ГПУ листи від чоловіка і продовжувала добиватися помилування. У серпні 1929 продала піаніно, щоб поїхати до Москви на побачення з чоловіком та прийом до судового керівництва. 21 січня 1930 вчергове звертається до прокуратури Верховного суду СРСР, побачення не дозволили і заборонили на майбутнє. 24 вересня 1930 його перепровадили до комендатури ОГПУ для виконання вироку. Розстріляний [[20 жовтня]] [[1930]] року.

У кінці того ж року дружина Тютюнника вкотре звернулася до владних органів з проханням повідомити про його долю, живий чи ні. Після тривалих звернень Віра Тютюнник-Левицька 1932 року отримала повідомлення про виконання вироку.

Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.

== Родина ==
Дружина Ю.&nbsp;Тютюнника Віра Андріївна з двома дочками до [[1932]] року проживала на [[Кущевська|станції Кущевка]] [[Північно-Кавказький край|Північно-Кавказького краю]]. Старша донька&nbsp;— Тютюнник Ольга Юріївна (1918&nbsp;р.н.).

Ймовірно, вони померли там під час Голодомору, з 1932&nbsp;р. відомостей про їхню долю немає.

== Вшанування пам'яті ==
* 18 лютого 2016 року на честь Юрія Тютюнника була перейменована вулиця в місті [[Сміла]]<ref>Рішення №12-36/VII позачергової ХIІ сесії Смілянської міської ради VII скликання Про перейменування вулиці Комсомольської</ref>.
* 19 лютого 2016 року одна з [[Вулиця Юрка Тютюнника (Житомир)|перейменованих вулиць]] [[Житомир]]а названа на честь Юрка Тютюнника<ref>{{Cite web |url=http://zt-rada.gov.ua/news/p5840 |title=''Сергій Сухомлин підписав розпорядження про перейменування вулиць у Житомирі'' |accessdate=20 лютого 2016 |archive-date=20 жовтня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20161020190610/http://zt-rada.gov.ua/news/p5840 }}</ref>.
* Вулиця Юрка Тютюнника у місті [[Миколаїв]].
* Вулиця Юрка Тютюнника у місті [[Первомайськ (Миколаївська область)|Первомайськ Миколаївської області]].
* Провулок Юрка Тютюнника у місті [[Вознесенськ]]. Юрій Тютюнник безпосередньо брав участь у легендарній [[Бій за Вознесенськ|Битві за Вознесенськ]], в ході якої місто Вознесенськ було звільнено від загарбників.
* іменем Тютюнника в [[Крижопіль|Крижополі]] Вінницької області назвали колишню вулицю Куйбишева<ref>[https://vezha.ua/u-kryzhopoli-hochut-perejmenuvaty-vulytsyu-general-horunzhogo-armiyi-unr-na-chest-oleksiya-poroshenka/ У Крижополі хочуть перейменувати вулицю генерал-хорунжого армії УНР на честь Олексія Порошенка] // 25 Серпня 2020</ref>
* Йому присвячено пісню «Гарматним димом розкотилися луни» (Пісня про Тютюнника) авторства [[Китастий Григорій Трохимович|Г. Китастого]] та [[Іван Багряний|І. Багряного]]<ref>{{Cite web |url=https://www.youtube.com/watch?v=aTl_UeBQH8g |title=Пісня про Тютюнника |accessdate=14 січня 2017 |archive-date=20 квітня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210420202841/https://www.youtube.com/watch?v=aTl_UeBQH8g }}</ref>.
* 23 серпня 2021 року, відповідно до Указу Президента України №&nbsp;411/2021 від 23 серпня 2021 року, 38 зенітному ракетному полку Сухопутних військ Збройних Сил України присвоєно почесне найменування «імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника»<ref>{{Cite web |url=https://www.president.gov.ua/documents/4112021-39869 |title=''УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 411/2021'' |accessdate=26 серпня 2021 |archive-date=24 серпня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210824212209/https://www.president.gov.ua/documents/4112021-39869 }}</ref>.

== Агенти ДПУ в оточенні Тютюнника ==
На підставі розсекречених документів Галузевого державного архіву Служби Зовнішньої Розвідки України вчені встановили коло осіб у середовищі генерала Ю. Тютюнника, які співпрацювали з радянськими спецслужбами<ref>В. Верстюк, В. Скальський, Я. Файзулін. Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали.&nbsp;— К.: Дух і літера, 2011.&nbsp; ISBN 978-966-378-207-2</ref>:

* [[Добротворський Йосип Михайлович|Добротворський Йосип]]
* [[Заярний Григорій]]
* [[Очеретько Митрофан Михайлович|Очеретько Митрофан]]
* [[Пирогів Юрій]]

== Твори ==
Ю.Тютюнник&nbsp;— [[автор]] низки спогадів (під [[псевдонім]]ом Г. Юртик), друкованих у [[Літературно-науковий вістник|Літературно-науковому віснику]] і [[Заграва (часопис)|«Заграві»]]:
* політико-військовий нарис «Зимовий похід 1919—1920 років», Коломия, 1923
* політико-військовий нарис «Коломия» [[1923]]
* політико-військовий нарис [http://chtyvo.org.ua/authors/Tiutiunnyk_Yurko/Revoliutsiina_stykhia «Революційна стихія»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100120092939/http://chtyvo.org.ua/authors/Tiutiunnyk_Yurko/Revoliutsiina_stykhia/ |date=20 січня 2010 }}, [[Львів]] [[1923]].
а також&nbsp;— * памфлету «З поляками проти Вкраїни», [[Харків]] [[1924]];

Співавтор сценарію фільму О.Довженка «[[Звенигора (фільм)|Звенигора]]» ([[1927]]). Грав себе у низці українських фільмів («П. К. П.», у першому варіанті «Звенигори» тощо).

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* ''Сідак В. С.'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1359-9/978-966-00-1359-9.pdf Тютюнник Юрій (Юрко) Йосипович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160313040822/http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1359-9/978-966-00-1359-9.pdf |date=13 березня 2016 }} // {{ЕІУ|10|194}}
* [[Коваленко Сергій Станіславович|Коваленко Сергій]]. Тютюнник Юрій Йосипович/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання.&nbsp;— Київ: [[Стікс (видавництво)|Видавництво «Стікс»]], 2015.&nbsp;— 368 с.
* «Юрій Тютюнник: від „Двійки“ до ҐПУ. Документи і матеріали» /Інститут історії України НАН України; Упоряд.: В.&nbsp;Ф.&nbsp;Верстюк, В.&nbsp;В.&nbsp;Скальський, Я.&nbsp;М.&nbsp;Файзулін.&nbsp;— К.: «Дух і літера», 2011&nbsp;— 616 с.
* {{ЕУ}}
* {{МСІУ}}
* ''Юрко Тютюнник''. Революційна стихія. Зимовий похід 1919—1920&nbsp;рр.&nbsp;— Львів: Універсум, 2004.&nbsp;— 192 с.; ISBN 9666660954
* ''Ю.Тютюнник''. Автобіографія // З архівів ВЧК&nbsp;— ГПУ&nbsp;— НКВД&nbsp;— КГБ, №&nbsp;1/2.&nbsp;— 1998.&nbsp;— С.&nbsp;12-35.
* [https://web.archive.org/web/20130625161954/http://unknownwar.info/----_151/''Роман Коваль''. Коли кулі співали. Київ&nbsp;— Вінниця, 2006, с. 301—315; ISBN 966-7151-71-9;]
* [https://web.archive.org/web/20130625092427/http://unknownwar.info/------_59/ Роман Коваль. Генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник]
* ''Середа М.'' Отаман Юрко Тютюнник. // ?, Львів. 1930, ч. 10, стор. 17.
* ''Шатайло О. Л.'' Генерал Юрко Тютюнник.&nbsp;— Львів: Світ, 2000.&nbsp;— 144 с. ISBN 966-603-041-1
* ''Шатайло О. Л.'' Спадкоємці козацької слави. Біографії генералів Армії УНР&nbsp;— уродженців Черкащини.&nbsp;— Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2009.&nbsp;— 192 с.
* Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року.&nbsp;— Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
* {{Тинченко.ОК армії УНР|Т}}
* {{Тинченко.ОК армії УНР.2|Т}}
* {{ДІУ|Т}}
*

== Посилання ==
* {{УМЕ15|частина=Тютюнник Юрко|сторінки=1944}}
{{wikiquote}}
* Про [https://youtu.be/Tt6nJxXkGnc Юрія Тютюнника&nbsp;— Програма «Велич особистості» // ВІДЕО]
* [http://www.archives.gov.ua/Sections/Martyrolog Український мартиролог XX&nbsp;ст. // Сайт Держкомархіву України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071213023045/http://www.archives.gov.ua/Sections/Martyrolog/ |date=13 грудня 2007 }}
* [http://www.dt.ua/articles/26445?print ''Володимир Кравцевич-Рожнецький''. Дорога до Базара // Дзеркало тижня, №&nbsp;46, 24.11.2001]
* [http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=19634 ''Віктор Шпак''. Майстер народних повстань // Урядовий кур'єр, 23.04.2011]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://tyzhden.ua/History/31847 Ярослав Файзулін. Знаряддя провокації ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111013031217/http://tyzhden.ua/History/31847 |date=13 жовтня 2011 }}
* [https://web.archive.org/web/20141202011437/http://shron.chtyvo.org.ua/Shatailo_Oleh/Heneral_Yurko_Tiutiunnyk.pdf ''Шатайло О. Л.'', Генерал Юрко Тютюнник.&nbsp;— Львів: Світ, 2000.&nbsp;— 144 с. ISBN 966-603-041-1]
* [http://www.vesna.org.ua/txt/ika1963/book_27.11.2009.pdf Шатайло О. Спадкоємці козацької слави. Біографії генералів Армії Української Народної Республіки&nbsp;— уродженців Черкащини ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141222113314/http://www.vesna.org.ua/txt/ika1963/book_27.11.2009.pdf |date=22 грудня 2014 }}
* [http://old.ukrslovo.org/work/archive/2006/20/20.html Хресна дорога Юрка Тютюнника ]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://ist.sadzhavka.org.ua/index.php/У_тіні_героїв Клавдія Бобикевич. Повість «У тіні героїв»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211020062042/http://ist.sadzhavka.org.ua/index.php/У_тіні_героїв |date=20 жовтня 2021 }}

{{нормативний контроль}}

[[Категорія:Випускники Першої київської гімназії]]
[[Категорія:Російські військовики Першої світової війни]]
[[Категорія:Учасники Громадянської війни в Росії]]
[[Категорія:Учасники Першого Зимового походу]]
[[Категорія:Учасники Другого зимового походу]]
[[Категорія:Уродженці Звенигородського району]]
[[Категорія:Українські воєначальники]]
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]
[[Категорія:Повстанські отамани]]
[[Категорія:Діячі УЦР]]
[[Категорія:Українські сценаристи]]
[[Категорія:Репресовані в СРСР]]
[[Категорія:Бранці Лук'янівської в'язниці]]
[[Категорія:Померли в Москві]]
[[Категорія:Посмертно реабілітовані]]
[[Категорія:Уродженці Київської губернії]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Українці, страчені в СРСР]]