Перегляд вихідного коду сторінки Українсько-італійські відносини

{{Міжнародні відносини
|Назва = Українсько-італійські відносини
|Країна1 = Італія
|Країна2 = Україна
|Колір1 = green
|Колір2 = orange
}}

'''Українсько-італійські відносини'''&nbsp;— це [[двосторонні відносини]] між [[Україна|Україною]] та [[Італія|Італією]] у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо.

Італія визнала незалежність України [[28 грудня]] [[1991]] року, дипломатичні відносини між двома країнами було встановлено [[29 січня]] [[1992]] року<ref name="it.mfa_diplomacy">[http://italy.mfa.gov.ua/ua/ukraine-it/diplomacy Україна та Італія. Політичні відносини] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160516163748/http://italy.mfa.gov.ua/ua/ukraine-it/diplomacy |date=16 травня 2016 }} на сайті Посольства України в Італії.&nbsp;— Процитовано 18 серпня 2013</ref>. [[1993]] року у [[Рим]]і Україна відкрила [[Посольство України в Італії]]. [[Посольство Італії в Україні]] Італія відкрила у [[Київ|Києві]].

Станом на серпень [[2013]] року договірно-правова база українсько-італійських відносин налічує 32 документи, що регулюють двосторонні відносини у майже всіх областях. Основними документами є «Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Італійською Республікою»<ref>[http://italy.mfa.gov.ua/ua/ukraine-it/legal-acts Україна та Італія. Договірно-правова база] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160516163755/http://italy.mfa.gov.ua/ua/ukraine-it/legal-acts |date=16 травня 2016 }} на сайті Посольства України в Італії.&nbsp;— Процитовано 18 серпня 2013</ref>.

== Двосторонні зв'язки ==
=== В період Української Народної Республіки та Держави ===
[[Файл:DSC05267-Лютеранська,26(17.JPG|250px|thumb|left|Будинок № 26/17 на [[Лютеранська вулиця (Київ)|Лютеранській вулиці]] — на його місці до [[Друга світова війна|Другої світової війни]] знахоилась будівля колишнього італійського консульства у [[Київ|Києві]]]]
Перші офіційні контакти між Україною та Італією відбулися в період [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]]. На момент її проголошення на території України продовжувало функціонувати генеральне консульство Італії в [[Одеса|Одесі]], а також консульства в [[Київ|Києві]], [[Миколаїв|Миколаєві]] та [[Бердянськ]]у, засновані ще в період [[Російська імперія|Російської імперії]]<ref name="Матяш">Матяш І. Іноземні представництва в Україні (1917–1919 рр.): державна місія та повсякденність / НАН України. Інститут історії України; Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин. ‒ Київ: Інститут історії України, 2019. ‒ 556 с.</ref>. Окрім цього, з захопленої [[Більшовики|більшовиками]] у листопаді 1917 року [[Ставка Верховного головнокомандувача (Російська імперія)|Ставки Верховного головнокомандувача]] до Києва переїхала Італійська військова місія<ref name="Головченко">Головченко В.І. Солдатенко В.Ф. [https://shron1.chtyvo.org.ua/Holovchenko_Volodymyr/Ukrainske_pytannia_v_roky_Pershoi_svitovoi_viiny.pdf Українське питання в роки Першої світової війни: Монографія. – К.: Парламентське вид-во, 2009. – 448 с.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220127110502/https://shron1.chtyvo.org.ua/Holovchenko_Volodymyr/Ukrainske_pytannia_v_roky_Pershoi_svitovoi_viiny.pdf |date=27 січня 2022 }}</ref>. Її очільник — генерал Ромеї<ref name="Матяш"/>, разом з іншими головами військових місій [[Антанта|Антанти]], висловив готовність допомогти УНР людьми, зброєю та фінансами для утримання [[Східний фронт (Перша світова війна)|фронту]] супроти [[Центральні держави|Центральних держав]]<ref name="Головченко"/>, а 9 листопада 1917 року її офіцери були присутні на [[Софійська площа (Київ)|Софійській площі]] Києва під час урочистого оголошення [[Третій Універсал Української Центральної Ради|III Універсалу]], яким [[Українська Центральна Рада|Центральна Рада]] проголосила автономну УНР в складі [[Російська республіка|демократичної Росії]]<ref name="Матяш"/>. Після підписання [[Берестейський мир|Брестського миру]] з Центральними державами УНР спробувала встановлення повноцінні дипломатичні відносин з [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівством Італія]] — 26 квітня 1918 року [[Список прем'єр-міністрів України|голова Ради народних міністрів УНР]] [[Голубович Всеволод Олександрович|Всеволод Голубович]] звернувся до [[Голова Ради міністрів Італії|голови Ради міністрів Королівства Італія]] [[Вітторіо Емануеле Орландо|Вітторіо Орландо]] з пропозицією «в справі зміцнення дружніх уз призначити свого представника при королівському уряді Італії ... члена [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] пана [[Шраг Микола Ілліч|Миколу Шрага]]», проте ані за Центральної Ради, ані за [[Українська Держава|Української Держави]] [[Скоропадський Павло Петрович|гетьмана Скоропадського]] він до обов'язків не переступив<ref name="Сергійчук">"Коли Італія буде добиватися самостійности України, хтось инший не повитягає з вогню її каштани". До питання про українсько-італійські відносини в 1917-1922 роках / В. І. Сергійчук // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2000. - Вип. 4. - С. 296-305.</ref>. Вже влітку 1918 року [[Німецька імперія|німецько]]-[[Австро-Угорщина|австро-угорське]] військове керівництво, чиї війська на той час вже [[Австро-німецька окупація України (1918)|зайняли Україну]], почали чинити тиск на дипломатичних представників країн-учасниць Антанти — італійський консул був видворений з Бердянська, його колега в Києві втратив повноваження і залишився в місті як приватна особа, генеральний консул в Одесі і консульський агент в Миколаєві вільно виїхали з України за підсумками переговорів між представником Ради міністрів Української Держави [[Гербель Сергій Миколайович|Сергієм Гербелем]] і австро-угорським командуванням. Тільки в листопаді 1918 року італійському консулу в Києві надали дозвіл на відновлення діяльності. Однак після [[Антигетьманське повстання (1918)|приходу до влади в Україні]] [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії Української Народної Республіки]] і [[Український фронт (1919)|відновлення бойових дій з більшовиками]] італійські дипломати вже самі ініціювали евакуацію «італійської колонії» з Києва. В її рамках секретар італійського консульства був офіційно прийнятий прем'єр-міністром відновленої УНР [[Чехівський Володимир Мусійович|Володимиром Чехівським]]<ref name="Матяш"/>.
[[Файл:Regina Hotel Baglioni - Via Veneto.jpg|250px|thumb|Готель «Regina» — місцезнаходження дипломатичної місії УНР у 1919—1921 роках. [[Італія]], [[Рим]], [[Віа Вітторіо Венетто]], 72]]
У 1919 році Директорія УНР зробила повторну спробу встановлення повноцінних дипломатичних відносин з Італійським королівством — 5 травня в [[Рим]] прибула українська місія на чолі з в. о. її голови [[Мазуренко Василь Петрович|Василем Мазуренко]]. Місія попрямувала до Італії скориставшись візами виданими італійським консулом в Києві, але без відповідного дозволу [[Уряд Італії|італійського уряду]], чим викликала вкрай негативну реакцію [[Міністерство закордонних справ Італії|Міністерства закордонних справ Італії]]. Крім того, українськоге дипломатичне представництво зіштовхнулося з протидією деяких інших іноземних структур в Італії, які з'явилися там раніше: [[Польський національний комітет|Польського національного комітету]], колишнього [[Посольство Росії в Італії|Російського посольства]], представництв [[Колчак Олександр Васильович|Колчака]] і [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]], Центрального комітету [[Москвофільство|галичан-москвофілів]]. У підсумку, дозволивши залишитися в Римі окремим членам української місії, італійська влада заборонили її діяльність як такої. Проте, не дивлячись на офіційну заборону, італійські чиновники почали встановлювати контакти з тимчасовим керівником української місії:
* Через 3 дні після свого прибуття у Рим Мазуренко був прийнятий міністром громадських робіт Італії [[Іваное Бономі]], який під час зустрічі пообіцяв поклопотатися про організацію аудієнції з міністром закордонних справ. Аналогічне прохання голови МЗС Італії направив і секретар італійського парламенту Гульєльмі<ref name="Сергійчук"/>.
* 15 травня тимчасовий керівник української місії був прийнятий заступником міністра закордонних справ Італії Бораселлі, котрий виконував на той час обов'язки міністра. Він докладно розпитав українського представника про справи в Україні, прийняв меморандум української сторони, пообіцяв надати підтримку перед Урядом Італії та сприяти переїзду у Рим голови дипломатичної місії України [[Антонович Дмитро Володимирович|Дмитра Антоновича]]<ref name="Сергійчук"/>.
* На прохання депутата Біссолаті, який вкрай симпатизував Україні, 27 травня в.о. голови місії УНР був прийнятий заступником прем'єр-міністра Італії Колозіумо, який під час аудієнції висловив підтримку незалежності України і порадив зав'язати контакти з місцевою пресою і комерційними колами<ref name="Сергійчук"/>.
* Послухавшись поради Колозіумо Мазуренко вирушив у [[Брешія|Брешію]], де виступив перед промисловцями, які хотіли налагодити торговельні відносини з Україною<ref name="Сергійчук"/>.
Подібна активність Василя Мазуренка викликала реакцію проросійських сил в італійському уряді. Він був викликаний директором Політичного департаменту МЗС Італії Мандзоні, який в присутності колишнього італійського консула в Одесі Майоні, який був [[Русофільство|русофілом]], почав погрожувати українському дипломату висилкою, якщо той не припинить свою діяльність<ref name="Сергійчук"/>.
[[Файл:Prigionieri austriaci, 1918.jpg|250px|left|thumb|[[Австро-Угорщина|Австро-угорські]] військовополонені після [[Битва при П'яве|битви при П'яве]]. [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівство Італія]], 1918 рік]]
Паралельно з діяльністю української місії відносини з Італією намагалося налагодити і безпосередньо керівництво УНР. 18-20 травня 1919 року пройшли переговори між [[Збройні сили Італії|Головним верховним командуванням Армії Італії]] та індустріальним синдикатом «Морган, Вітмор і К °», з одного боку, і головою Директорії УНР [[Петлюра Симон Васильович|Симоном Петлюрою]] та членом Директорії УНР [[Макаренко Андрій Гаврилович|Андрієм Макаренком]], з іншого. Під час них був обговроений розвиток торговельних відносин між двома країнами, подальша доля близько 130 000 українців-військовополонених з колишньої [[Збройні сили Австро-Угорщини|Австро-угорської армії]], які перебували в Італії в більш ніж 20 таборах, а також узгоджені наступні умови<ref name="Сергійчук"/><ref>{{Cite web |url=https://elibrary.ivinas.gov.ua/488/1/Entsyklopedia_verska-480-518.pdf |title=Бульвінський, А.Г. та Срібняк, І.В. (2017) Італія. In: Північна Європа. Західна Європа. Південна Європа / науковий редактор 1-го тому А.Г. Бульвінський // Країни світу і Україна : енциклопедія : в 5 т. / редкол. : А.І. Кудряченко (голо- ва) та ін. ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України». – Київ : Видавництво «Фенікс», 2017, с. 479-517. ISBN 978-966-136-473-7 |accessdate=10 липня 2021 |archive-date=27 червня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210627132305/https://elibrary.ivinas.gov.ua/488/1/Entsyklopedia_verska-480-518.pdf }}</ref>:
* Головне верховне командування Італійської армії висловило згоду щодо характеру організації та озброєння полонених, і заявило про можливість їх доправлення своїм водним та сухопутним транспортом в розпорядження УНР<ref name="Сергійчук"/>;
* «Морган, Вітмор і К °» зобов'язався на підставі цієї угоди укомплектувати всім необхідним військовим майном українських полонених, а також забезпечити резервний запас відповідного майна<ref name="Сергійчук"/>;
* Головне верховне командування Італійської армії вимагало, щоб українські полонені, як знову організована військова сила, використовувалися виключно для боротьби з більшовизмом<ref name="Сергійчук"/>;
* Всі поставки товарів, а також забезпечення військовополонених обмундируванням і амуніцією, мали оплачуватися наступним чином<ref name="Сергійчук"/>:
** Внесення завдатку в [[Італійська ліра|лірах]] або [[Румунський лей|леях]];
** Першу авансову суму необхідно було внести у державний {{iw|Банк Неаполя|Національний банк в Неаполі|en|Banco di Napoli}};
** Загальний розрахунок міг бути зроблений шляхом товарообміну;
* Італія в якості товару для товарообміну бажала отримати хліб та інші продукти, для регламентації цін на які необхідно було створити змішану комісію<ref name="Сергійчук"/>;
* Заявлялося про можливість негайного початку відправки полонених і надання італійських інструкторів для них<ref name="Сергійчук"/>;
* Синдикат брав на себе зобов'язання за попередньою згодою надати всі необхідні товари для армії та мирного населення, а також брав на себе відповідальність за їх транспортування до зазначених кордонів<ref name="Сергійчук"/>;
* Італійська сторона ставила умовою підписання угоди прибуття українських представників у [[Неаполь]] не пізніше 29 травня 1919 року<ref name="Сергійчук"/>.
Однак підписання прелімітарних умов було зірвано — [[Голубович Всеволод Олександрович|Всеволод Голубович]] отримав повноваження на ведення переговорів від імені Уряду УНР тільки 28 травня, а полковник [[Болбочан Петро Федорович|Петро Болбочан]], який мав займатися організацією військовополонених, був заарештований у зв'язку з участю у змові проти Петлюри<ref name="Сергійчук"/>.
[[Файл:Дмитро Антонович.jpg|200px|thumb|Голова дипломатичної місії УНР у Королівстві Італія [[Антонович Дмитро Володимирович|Дмитро Антонович]]]]
Незважаючи на провал підписання угоди і протидію проросійських сил за літо 1919 року українська місія в Італії досягла значних успіхів. Мазуренко заручився підтримкою підприємців Неаполя, які запропонували свої послуги для відкриття Італо-Української комерційної палати. Відразу після цього він отримав запрошення на аудієнцію до міністра продовольчих справ Муріялді, якому передав фінансово-економічний меморандум. Міністр Муріялді зацікавив українським питанням міністра торгівлі і промисловості {{iw|Данте Ферраріс|Данте Ферраріса|it|Dante Ferraris}}, який 21 липня офіційним листом запросив Василя Мазуренко відвідати своє міністерство — це було перше офіційне запрошення, у якому місія почала іменуватися дипломатичною, а її голова — міністром. Міністр Ферраріс, в свою чергу, заявив, що є прихильником незалежної України, але негайне визнання її незалежності залежить багато в чому від тих практичних наслідків, які матимуть для Італії економічні відносини з УНР. В цей же час в підтримку визнання незалежності України виступила {{iw|Італійська народна партія|Італійська народна партія|it|Partito Popolare Italiano (1919)}}, яка мала 106 депутатів в італійському парламенті. Крім того змінилася позиція італійської преси, яка зацікавилася українськими подіями і прихильно відгукувалася про боротьбу УНР за незалежність. Наслідком цих подій став офіційний прийом прибулого до Риму голови Української дипломатичної місії Дмитра Антоновича в Міністерстві закордонних справ Італії. За його підсумками місії було дозволено вивісити відповідні вивіски на своїх приміщеннях, подавати ноти і офіційні заяви в МЗС Італії, а на Антоновича, як реального представника Уряду УНР, покладена відповідальність за всіх українських громадян, які приїжджали до Королівства Італія. Крім того були покарані чиновники італійського МЗС, які протидіяли українському представництву — Мандзоні був звільнений, а Майоні отримав догану і був відсторонений від українських справ. Однак Україні не вдалося сформувати з українських військовополонених нові частини армії УНР, так як максимум на що пішло італійський уряд — дозволив українцям з [[Галичина|Галичини]] та [[Буковина|Буковини]] з вересня 1919 року виїжджати до [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]], [[Румунське королівство|Румунії]] чи в [[Російська держава (1918—1920)|білу Росію]] в розпорядження Колчака або Денікіна. Побувавши 23 березня 1920 року на прийомі у міністра закордонних справ Італії {{iw|Вітторіо Шалоя|Вітторіо Шалой|it|Vittorio Scialoja}} представник УНР у [[Британська імперія|Великій Британії]] [[Марголін Арнольд Давидович|Арнольд Марголін]] також отримав запевнення в підтримці незалежності УНР, проте не домігся прогресу в питанні військовополонених<ref name="Сергійчук"/>.

З літа 1920 року уряд та парламент Італії взяли курс на фактичне визнання [[Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (1917—1922)|Радянської Росії]]. В загльному запалі підтримки російського пролетаріату лише Італійська народна партія закликала розрізняти «Росію півночі — Росію Москви і Росії півдня — Росію Києва, України, між якими існує більш глибока різниця в мові, в звичаях, соціальній структурі, ніж між [[Франція|Францією]] та Італією». Також продовжували публікуватися прихильні до України статті в італійській пресі. Однак, виходячи з того, що український хліб, українське вугілля та українською залізо на той момент реально могли поставити лише більшовики, вже у 1921 році Уряд Італії пішов на укладення офіційного угоди і встановлення відносин з [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Радянською Україною]]<ref name="Сергійчук"/>.

''Представники України при уряді Королівства Італія:''
* [[Шраг Микола Ілліч|Микола Шраг]]. Призначений у квітні 1918 року, не приступив до виконання обов'язків<ref name="Сергійчук"/>.
''Голови дипломатичної місії УНР в Королівстві Італія:''
* [[Мазуренко Василь Петрович|Василь Мазуренко]]. Виконуючий обов'язки, приступив до виконання обов'язків у травні 1919 року<ref name="Сергійчук"/>;
* [[Антонович Дмитро Володимирович|Дмитро Антонович]]. Приступив до виконання обов'язків у вересні 1919 року<ref name="Сергійчук"/>.
''Генеральні консули Італії в Одесі:''
* граф Юліан де Візарт. Продовжив виконувати обов'язки після проголошення УНР<ref name="Матяш"/>;
* маркіз П'єтро Тамаз дела Торрето. Призначений у січні 1918 року<ref name="Матяш"/>;
* Артуро Маффі. Призначений у жовтні 1919 року<ref name="Матяш"/>.
''Консули Італії в Києві:''
* [[Фішман Карл Володимирович|Карл Фішман]]. Продовжив виконувати обов'язки після проголошення УНР<ref name="Матяш"/>.
''Консули Італії в Миколаєві:''
* де Кіріко. Продовжив виконувати обов'язки після проголошення УНР<ref name="Матяш"/>.

=== В період Української СРР ===
[[Файл:Vorovskiy VV.jpg|200px|left|thumb|Повпред и торгпред УСРР у Королівстві Італія [[Воровський Вацлав Вацлавович|Вацлав Воровський]]]]
На початку 1919 року, після захоплення більшовиками [[Взяття Києва Червоною армією (січень 1919)|Києва]] та [[Одесько-Миколаївська операція|Одеси]], нова влада висунула вимогу до іноземних дипломатів, які перебували в цих містах, з'ясувати готовність їх урядів до офіційного визнання [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Української Соціалістичної Радянської Республіки]]. До 1 травня 1919 року італійський консул отримав офіційну відповідь на цей запит, яка виявився негативною, що призвело до позбавлення його дипломатичного імунітету та закриття консульства більшовиками<ref name="Матяш"/>.

У 1921 році УСРР зробила спробу налагодити відносини з [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівством Італія]]. 26 грудня 1921 року повноважний представник і торгпред [[Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (1917—1922)|Російської СФРР]] в Італії [[Воровський Вацлав Вацлавович|Вацлав Воровський]] підписав від імені УСРР «Попередню торгівельну угоду» з італійськими представниками. Нею підписанти встановили торговельні відносини, затвердили ряд взаємних торгових свобод та домовилися обмінятися акредитованими торговими агентами з правом дипломатичного імунітету і візування закордонного паспорта осіб, які мали намір в'їхати на територію їхньої країни. За домовленістю сторін уряд УСРР відмовився від майна [[Російська імперія|Російської імперії]] та українських національних урядів, яким вони володіли в Італії, а італійський уряд — від майна, яким володів в Україні, коли та перебувала у складі Російської імперії та була під владою національних урядів. Також поновлювався обмін поштовою і телеграфною кореспонденцією. Угода передбачала подальше укладання політичного договору між сторонами, однак він підписаний не був<ref name="Стрєльникова">Стрєльникова, І. Ю.. Встановлення міждержавних зв'язків УСРР у 1921 - 1922 рр. / І. Ю. Стрєльникова // Правові новели. - 2014. - N 2. - С. 10-13</ref><ref name ="Купчик">{{Cite web |url=https://shron1.chtyvo.org.ua/Kupchyk_Oleh/Italiia_v_zovnishnii_torhivli_USRR_pochatok_1920-kh_rokiv.pdf |title=Олег Купчик. ІТАЛІЯ В ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ УСРР (ПОЧАТОК 1920-х РОКІВ)//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. вип. 2 (141). – 2019 |accessdate=10 липня 2021 |archive-date=27 червня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210627224619/https://shron1.chtyvo.org.ua/Kupchyk_Oleh/Italiia_v_zovnishnii_torhivli_USRR_pochatok_1920-kh_rokiv.pdf }}</ref> — УСРР отримала визнання з боку Італії тільки [[де-факто]]<ref name ="Павленко">{{Cite web |url=http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Dyplomatiya_USRR_1920_1922 |title=Павленко В.В. ДИПЛОМАТІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СРР 1920–1922 // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с. |accessdate=10 липня 2021 |archive-date=17 березня 2022 |archive-url=https://web.archive.org/web/20220317070538/http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Dyplomatiya_USRR_1920_1922 }}</ref>. Не дивлячись на це 14 січня 1922 року Вацлав Воровський був призначений за сумісництвом повпредом і торгпредом УСРР в Італії, а торговим представником Італії у РСФРР та УСРР був призначений [[Джованні Амадорі]]. Італійські консульські відділення були відкриті у [[Харків|Харкові]], [[Київ|Києві]] та [[Одеса|Одесі]]<ref name="Стрєльникова"/><ref name ="Купчик"/>.

''Повноважні представники УСРР у Королівстві Італія:''
* [[Воровський Вацлав Вацлавович|Вацлав Воровський]], за сумісництвом ''повноважний представник РСФРР у Королівстві Італія''. Призначений 14 січня 1922 року<ref name="Стрєльникова"/><ref name ="Купчик"/>.
''Торгівельні представники УСРР У Королівстві Італія:''
* Вацлав Воровський, за сумісництвом ''торгівельний представник РСФРР у Королівстві Італія''. Призначений 14 січня 1922 року<ref name ="Купчик"/>;
* [[Файнштейн Абрам Самійлович|Абрам Файнштейн]], за сумісництвом ''торгівельний представник РСФРР у Королівстві Італія''. Призначений у 1922 році<ref name ="Купчик"/>.
''Торгівельні представники Королівства Італія в УСРР:''
* [[Джованні Амадорі]], за сумісництвом ''торгівельний представник Королівства Італія в РСФРР''. Призначений після 26 грудня 1921 року<ref name ="Купчик"/>.
''Міжурядові угоди:''
* Попередня торговельна угода від 26 грудня 1921 року<ref name ="Купчик"/>.

=== Сучасні політичні і дипломатичні зв'язки ===
З часу встановлення дипломатичних відносин між Італією та Україною, відбулося декілька візитів Президента України до Італії: у травні 1995 року, листопаді 2002 року, жовтні 2008 року<ref>{{Cite web|url=https://tsn.ua/video/video-novini/yuschenko-v-italiyi.html|назва=Ющенко в Італії|видавець=[[ТСН]]|дата=8 жовтня 2008|url-архіву=https://web.archive.org/web/20210608203155/https://tsn.ua/video/video-novini/yuschenko-v-italiyi.html|дата-архіву=8 червня 2021|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}}</ref>, листопаді 2015<ref>{{Cite web|url=https://www.radiosvoboda.org/a/27375935.html|назва=Порошенко в Італії спершу зустрівся з українською громадою|видавець=[[Радіо Свобода]]|ім'я1=Людмила|прізвище1=Ваннек|дата=19 листопада 2015|url-архіву=https://web.archive.org/web/20210608203703/https://www.radiosvoboda.org/a/27375935.html|дата-архіву=8 червня 2021|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}}</ref> року та у лютому 2020<ref>{{Cite web|url=https://ua.korrespondent.net/ukraine/4191388-markiv-i-papa-vizyt-zelenskoho-v-italiui|назва=Марків і Папа. Візит Зеленського в Італію|видавець=[[Корреспондент|«Корреспондент»]]|дата=7 лютого 2020|url-архіву=https://web.archive.org/web/20220217141647/https://ua.korrespondent.net/ukraine/4191388-markiv-i-papa-vizyt-zelenskoho-v-italiui|дата-архіву=17 лютого 2022|мертвий-url=no|дата-доступу=20 березня 2022}}</ref>. 

Президент Італії перебував в Україні у 1996 році з державним візитом та у 1999 році з робочим.

Прем'єр-міністр Італії відвідував Україну в рамках головування Італії в ЄС в жовтні 2003 року та у березні 2015 року з двостороннім візитом<ref>{{Cite web|url=https://www.unian.ua/politics/1051585-rentsi-vsi-povinni-doklasti-zusil-dlya-virishennya-problem-ukrajini.html|назва=Ренці: всі повинні докласти зусиль для вирішення проблем України|видавець=[[УНІАН]]|дата=4 березня 2015|url-архіву=https://web.archive.org/web/20150710043212/http://www.unian.ua/politics/1051585-rentsi-vsi-povinni-doklasti-zusil-dlya-virishennya-problem-ukrajini.html|дата-архіву=10 липня 2015|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}}</ref>. У 2022 році Прем'єр-міністр [[Маріо Драгі]] разом з [[Президент Франції|Президентом]] [[Франція|Французької Республіки]] [[Емманюель Макрон|Емманюелем Макроном]] та [[Канцлер ФРН|Канцлером Німеччини]] [[Олаф Шольц|Олафом Шольцем]] відвідали Україну для перемовин з [[Президент України|Президентом України]] [[Володимир Зеленський|Володимиром Зеленським]].

У березні [[2012]] року заступники міністрів закордонних справ у Римі провели двосторонні політичні консультації, а у червні [[Міністр закордонних справ України]] [[Грищенко Костянтин Іванович|Костянтин Грищенко]] зустрівся у [[Трієст]]і зі заступником Міністра закордонних справ Італії М. Дассу, зустріч проходила у межах засідання міністрів закордонних справ держав-членів [[Центральноєвропейська ініціатива|ЦЄІ]]<ref name="it.mfa_diplomacy"/>
[[Файл:Angelino Alfano in Ukraine 02.jpg|міні|Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман з Міністром закордонних справ Італії Анджеліно Альфано]]

=== Економічні зв'язки ===
У 2018 році Італія увійшла до десятки основних торговельних партнерів України серед країн світу за обсягом торгівлі товарами.
У 2018 році [[експорт]] товарів та послуг до Італії становив 2628,8 млн доларів США (на 6,4% більше у порівнянні з попереднім роком), а [[імпорт]] італійських товарів становив 1982 млн Доларів США (на 23,6% більше).
Позитивне для України [[сальдо]] становило 728,9 млн. дол. США.

Загальний обсяг [[Товарообіг|товарообігу]] між Італією та Україною у 2018 році становив 4,6 млрд. Доларів США<ref>{{Cite web|url=https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/2720667-ukraina-ta-italia-obgovorili-perspektivi-rozvitku-dvostoronnoi-spivpraci.html|назва=Україна та Італія обговорили перспективи розвитку двосторонньої співпраці|видавець=[[Укрінформ]]|дата=13 червня 2019|url-архіву=https://web.archive.org/web/20190614152612/https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/2720667-ukraina-ta-italia-obgovorili-perspektivi-rozvitku-dvostoronnoi-spivpraci.html|дата-архіву=14 червня 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=8 червня 2021}}</ref>.

Основними товарами українського експорту в Італію є [[чорні метали]], вироби з чорних металів, [[зернові культури]], [[Рослинна олія|рослинна олія]], [[глини]], деревина і вироби з деревини, насіння і плоди олійних культур, макуха, шкури і шкіра, [[взуття]].

Основними товарами імпорту в Україну є [[устаткування]], [[машини]], палива мінеральні, [[обладнання]], [[механізм]]и, [[електричні машини]], [[пластмаси]], [[транспортні засоби]], [[вина]], [[вермут]]и, [[лікарські засоби]], вироби з чорних металів, зчитувальна техніка (лазери), контрольно-вимірювальні прилади тощо, [[тютюн]].

Станом на 1 жовтня 2019 року обсяг прямих інвестицій з Італії в економіку України становив 251,0 млн. дол. США, що становить 0,7% від загального обсягу іноземних інвестицій в Україну.<ref>{{Cite web |url=https://italy.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/174-torgovelyno-jekonomichne-spivrobitnictvo-mizh-ukrajinoju-ta-italijeju |title=Архівована копія |accessdate=14 травня 2020 |archive-date=30 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201030190628/https://italy.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/174-torgovelyno-jekonomichne-spivrobitnictvo-mizh-ukrajinoju-ta-italijeju }}</ref>.

Розвитку економічних відносин між країнами сприяють міжнародні торговельні організації, такі як Торгово-промислова палата Італії в Україні<ref>{{Cite web |url=http://ccipu.org/ua |title=Торгово-промислова палата Італії в Україні |accessdate=16 липня 2014 |archive-date=23 червня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140623044049/http://ccipu.org/ua/ }}</ref>. Метою організації є підтримка процесу інтернаціоналізації українських та італійських підприємств.

=== Гуманітарні зв'язки ===
Співпраця між Україною й Італією у гуманітаній сфері визначається «Угодою про співробітництво в галузі освіти, культури і науки» від 11 листопада 1997 року. Станом на 2013 рік українські та італійські [[Науково-дослідна установа|науково-дослідні установи]] та [[Вищий навчальний заклад|університети]] уклали 48 угод, що регулюють співпрацю у різних облястях науки.

В Італії також влаштовуються Дні України в Римі, Фестиваль української народної творчості «Гілка калини», щоберезня святкуються Шевченківські дні у Римі, а Дня матері щотравеня<ref>[http://italy.mfa.gov.ua/ua/ukraine-it/culture Україна та Італія. Культурно-гуманітарне співробітництво] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160523032001/http://italy.mfa.gov.ua/ua/ukraine-it/culture |date=23 травня 2016 }} на сайті Посольства України в Італії.&nbsp;— Процитовано 18 серпня 2013</ref>.

У квітні 2020 Український президент доручив відправити до Італії гуманітарну допомогу для допомоги в боротьбі з пандемією COVID-19. До країни була відправлена бригада українських медиків та засоби для дезінфекції.

=== Культурні і торгові зв’язки ===
Поступово культурні зв’язки між [[Україна|Україною]] та [[Італія|Італією]] стають більш міцними. У 2012 році [[Торгово-промислова палата Італії в Україні|Торгово-Промисловою Палатою Італії в Україні]] (ТПП Італії) були започатковані «[[Дні Італії в Україні]]». Захід вже став традиційним і він організовується щорічно. У 2012 році в рамках проекту пройшли виставки картин італійських сучасних художників у місті [[Львів|Львові]] та [[Київ|Києві]]. Після їх завершення відбулася благодійна передача 30 полотен п’ятнадцятьох  художників з Італії [[Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького|Львівській національній картинній галереї мистецтв]]. Свої роботи Вітторіо Варре, Андреа Болтро, Мауріціо Стелла, Марія Крістіна Конті, Сільвано Д’Орсі, Марія Джоя Дал’Альйо, Анжело ді Томмазо, Роберто Гвадалупі, Федеріко Ерранте,  Роберто Феррарі, Чіріо Палумбо, Роберто Бергонцо, Стефано Пулео, Антоніо Сгарбосса, Родольфо Тонін та Антоніо Згарбосса  передали безкоштовно, для проведення постійної експозиції італійського сучасного мистецтва у приміщенні Львівської Національної галереї (м. Львів, вул. Стефаника, 3). 
 
У 2013 році під час проведення «Днів Італії в Україні» у Києві відбулась масштабна виставка «Усього найкращого, що є в Італії» - продуктів харчування, ювелірних виробів, дизайну. 
У 2014 році захід отримав своє продовження. До України завітали найкращі виробники італійських продуктів, які провели ряд навчальних семінарів та дегустацій для представників мереж ресторанів та готелів.

== Діаспора ==

=== Українці в Італії ===
{{main|Українська діаспора в Італії}}
Переважно трудові мігранти останніх часів.

== Див. також ==
* [[Зовнішня політика України]]
* [[Зовнішня політика Італії]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Посилання ==
* {{УМузЕ-2|частина=Італійсько-українські музичні зв'язки|сторінки =258-264}}
*[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf Італія] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210504234615/http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf |date=4 травня 2021 }} // {{УМЕ4|сторінки=559-561}}
* [http://italy.mfa.gov.ua/ua Посольство України в Італії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160617030730/http://italy.mfa.gov.ua/ua |date=17 червня 2016 }} {{ref-uk}} {{ref-it}}
* [https://web.archive.org/web/20121101123703/http://www.ambkiev.esteri.it/Ambasciata_Kiev/Templates/Pagina_Intermedia.aspx?NRMODE=Published&NRNODEGUID=%7b911C9331-1926-45FC-A68F-75DAA43530B7%7d&NRORIGINALURL=%2fAmbasciata_Kiev%2fMenu%2fAmbasciata%2f&NRCACHEHINT=NoModifyGuest Посольство Італії в Україні] {{ref-it}} {{ref-uk}}
* [http://svit.ukrinform.ua/Italy/italy.php?menu=attitudes Україна-Італія]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} на сайті [https://web.archive.org/web/20120322015950/http://svit.ukrinform.ua/ Країни світу]
* [http://ccipu.org/ua Торгово-промислова палата Італії в Україні] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140623044049/http://ccipu.org/ua/ |date=23 червня 2014 }}
* [https://web.archive.org/web/20141024123153/http://www.wz.lviv.ua/ukraine/120286 Щоденна газета «Високий замок»&nbsp;— 20.09.2012&nbsp;р.]
* [http://www.icc-kiev.gov.ua/uk/agenda/italian-days-in-ukraine-ukrainian-house Український дім. Міжнародний конгрес-центр] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141024134407/http://www.icc-kiev.gov.ua/uk/agenda/italian-days-in-ukraine-ukrainian-house |date=24 жовтня 2014 }}

{{diplomacy-stub}}
{{Українські відносини}}
{{Італія в темах}}

[[Категорія:Українсько-італійські відносини]]