Перегляд вихідного коду сторінки Хавран (регіон)

{{for|місто в Туреччині|Хавран (ільче)}}
{{Картка:Історична область
 |Назва                     = Авран
 |Оригінальна назва         = {{lang-ar|حَوْرَان}}
 |Категорія                 = історична область
 |Зображення                = Map_of_the_Hauran_(satellite_version).svg
 |Ширина_зображення         = 450px
 |Інші назви                = Авран, Авранітида
 |Входила до складу         = [[Набатейське царство]], [[Римська імперія]], [[Османська імперія]]
 |Сучасна локація           = {{SYR}}, {{JOR}}
 }}

'''Хавра́н'''<ref>{{Біблія|Єз.|47:16-18}}</ref> ({{Lang-ar|حَوْرَان|''Ḥawrān''}}), іноді також '''Авра́н''' або '''Авраніти́да'''<ref>{{Cite web|title=Велика Скіфія|url=http://lysytsya.arbat.name/18.htm|website=lysytsya.arbat.name|accessdate=2021-04-18|archive-date=27 січня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200127205918/http://lysytsya.arbat.name/18.htm}}</ref> ({{Lang-grc|Αύρανίτις}}) — [[історична область]] на півдні [[Сирія|Сирії]] та півночі [[Йорданія|Йорданії]]. Регіон зазвичай поділяється на три частини: рівнинну, гірську та вулканічне плато. Через свою багату історію Авран містить чимало пам'яток [[Набатеї|набатейської]], [[Елліністичний період|елліністичної]], [[Стародавній Рим|римської]] та [[Ісламська цивілізація|ісламської]] та інших епох. Він також згадується в [[Біблія|Біблії]].

З середини I століття до н. е. регіоном керували [[Стародавній Рим|римські]] васали — [[Тетрархія Ірода|іродійські]] та [[Набатейське царство|набатейські]] царі допоки територія офіційно не була анексована [[Римська імперія|Римською імперією]] в II столітті н. е. Хавран процвітав під владою Риму, його села функціонували як самоврядні одиниці, а деякі з них згодом стали імперськими містами. Регіон продовжував процвітати у [[Візантійська імперія|візантійську епоху]] (395–634), під час якої різні арабські племена керували від імені Візантії, зокрема [[Саліхіди]] (V ст.) та [[Гассаніди]] (VI ст.). Територія була [[Мусульманське завоювання Леванту|завоювана мусульманами]] в середині 630-х років. Більшу частину ісламської епохи до початку [[Османська імперія|османського]] панування (1517—1917) Хавран був поділений на райони Ель-Батанія та Хауран, що відповідали історичним [[Батанея|Батанеї]] (Ватанеї) та Авранітиді. Середньовічні мусульманські географи описували ці території як процвітаючі, добре зволожені та густозаселені.

За часів римлян зернові культури Батанеї та вино Авранітиді були важливими для імперської торгівлі, і протягом усієї своєї історії Хавран був провідним джерелом зерна [[Левант|Леванта.]] В XVII столітті в регіоні стався стрімкий економічний спад, доки посилений попит на сирійське зерно та покращена безпека не призвели до відродження сільського господарства в середині XIX століття. Історично регіон був ключовим транспортним вузлом на традиційному караванному шляху під час [[хадж]]у до [[Мекка|Мекки]], а пізніше — [[Хіджазька залізниця|залізниці Хеджаз]]. Хавран вважався житницею Сирії до витиснення північчю країни в середині XX століття, що було наслідком появи міжнародних кордонів та розпалу [[Арабо-ізраїльський конфлікт|арабо-ізраїльського конфлікту]]. Втім, Хавран залишався важливим сільськогосподарським та транзитним регіоном і в 2000-х роках. Під час [[Громадянська війна в Сирії|Громадянської війни]] в Сирії, яка була розпочата в Хаврані в 2011 році, регіон сталв основною зоною конфлікту між повстанцями та урядовими силами під час кампанії в провінції Дар'а, допоки уряд не відновив контроль над регіоном у 2018 році.

Широка розповсюдженість [[базальт]]у в Хаврані призвела до розвитку унікальної [[Народна архітектура|народної архітектури]], що характеризується винятковим використанням базальту як будівельного матеріалу та поєднанням [[Елліністичне мистецтво#Архітектура|елліністичного]], набатейського та [[Давньоримська архітектура|римського]] стилів. Довговічність базальту сприяла тому, що Хавран містить багато добре збережених пам'яток класичної епохи. Найвидатнішими історичними містами Хаврану є: [[Дар'а]], [[Бусра|Босра]], [[Канават]], [[Шахба]], [[Сальхад]] й [[Умм-ель-Джималь]].

== Назва ==
Точна етимологія терміна Хавран  невідома<ref>{{Cite book
|title=The Dictionary Of The Bible
|year=1995
|url=https://archive.org/details/dictionaryofbibl0000mcke
|last=Mckenzie
|first=John L.
|pages=[https://archive.org/details/dictionaryofbibl0000mcke/page/341 341]
|language=Англійська
|isbn=0-684-81913-9
}}</ref>.

З-поміж декількох варіантів (Хавран, Авран та Авранітида) в українській мові найуживанішим є Хавран. Саме ця назва зустрічається в найпоширенішому перекладі Біблії українською — [[Переклад Біблії Івана Огієнка|перекладі Івана Огієнка]] ({{Біблія|Єз.|47:16-18}}).

Хоча назва регіону не є грецькою за походженням, проте з [[Давньогрецька мова|давньогрецької мови]] слово Авранітида ({{Lang-grc|Αύρανίτις}}) буквально перекладається як «країна ям або печер»<ref>{{Cite web|title=Аврана, Авранитида - Энциклопедия архимандрита Никифора - Твоя Библия|url=http://www.bible.com.ua/slovar/r/nik/59|website=www.bible.com.ua|accessdate=2021-04-18|archive-date=18 квітня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210418190803/http://www.bible.com.ua/slovar/r/nik/59}}</ref>.

== Географія ==

=== Основні дані ===
[[Файл:Hauran_(topographical).svg|міні|300x300пкс| Приблизні межи Хаврану]]
Як і з багатьма іншими історико-географічними областями, точні межі Хаврану визначити неможливо. Зазвичай Хавран ділиться на три частини: рівнинну, гірську та вулканічне плато<ref name="Sourdel292">Sourdel 1971, p. 292.</ref>. Рівнинна частина (власне ''Хавран'') займає більшу частину усього регіону та є його серцем; гори Хавран (офіційно [[Джебель-ель-Араб]], також [[Джебель-ед-Друз]]) розташовані на схід від рівнин; вулканічне плато [[Ель-Ладжат]] лежить на північ від Джебель-ед-Друза<ref name="Brown377">Brown 2009, p. 377.</ref><ref>Zerbini 2013, p. 56.</ref>.

Рівнинний Хавран, зі свого боку, історично поділявся на дві частини: північну під назвою ''Джайдур'' і південну під назвою ''Ель-Нукра''. Джайдур ототожнююється із стародавньою [[Ітурея|Ітуреєю]], тоді як Ель-Нукра — з давньою Батанеєю (''Аль-Батанія'' арабською)<ref name="Maoz35">Ma'oz 2008, p. 35.</ref>.

Значно більша Ель-Нукра простягається на північ, до підходів [[Ес-Санамейн]]а, будучи обмеженою зі сходу плато Ель-Ладжат і Джебель-ед-Друз<ref name="Hartal4">Hartal 2006, p. 4.</ref>. ''Ель-Нукра'' — відносно нещодавна назва, яка в перекладі з арабської означає «порожнина»<ref name="Honigman114">Honigman 1995, p. 114.</ref>. Джайдур простягається на північний захід від Ес-Санамейна до невеликого лавового плато, розташованого на підступах [[Гермон (гора)|гори Гермон]] (арабською мовою ''Джебель-еш-Шейх)''.

=== Топографія ===
[[Файл:Tell_Qeni.jpg|ліворуч|міні| Найвища точка Хаврану (більше 1800 м над рівнем моря)]]
Загальною особливістю усього Хаврану є [[базальт]]овий [[Топографія|рельєф]], хоча висота та ґрунт можуть відрізнятися в межах регіону<ref name="Rohmer1">Rohmer 2008, p. 1.</ref>. Рівнинна та гірська частини Хаврану мають достатньо родючі землі внаслідок розкладених базальтових вулканічних порід<ref name="Sourdel292"/>. Ель-Нукра є відносно низьким плато із середньою висотою 600 метрів над рівнем моря. На відміну від Нукри, ландшафт Джайдура є більш скелястим. Його середня висота коливається від 600 до 900 метрів над рівнем моря, а деякі вулканічні конуси сягають висоти більше 1000 м. За своїм ландшафтом та [[Шлаковий конус вулкана|шлаковими конусами]] Джайдур є топографічним продовженням Голанських висот.

Гірський Хавран (Джебель-ед-Друз) був сформований великими потоками лави. Його найвища точка сягає понад 1800 м над рівнем моря в центрі хребта<ref name="Ball238">Ball 2016, p. 238.</ref>. Топографія Ель-Ладжату складається із западин, рифтів і хребтів з розрізненими орними ділянками та характеризується скелястим ґрунтом і негустою рослинністю.

=== Клімат ===
Середня кількість опадів понад 200 мм на рік є характерною для всього Хаврану, проте тип клімату відрізняється в залежності від різних місцевостей. Відносно часті опади та велика кількість [[Джерело|джерел води]] історично дозволяли Ель-Нукрі та Джабаль-ед-Друз бути провідними регіонами вирощування зерна<ref name="Sourdel292"/>. Рівнинний Хавран отримує в середньому 250 мм опадів на рік, що, зі свого боку, сприяло веденню сільськогосподарській діяльності. Гірський Хавран отримує значно більшу кількість опадів та взимку часто вкривається снігом<ref name="Ball238"/>.

== Історія ==
Вперше поселення в Хаврані згадуються в давньоєгипетському [[Амарнський архів|Амарнському архіві]] та [[Повторення закону|Книзі Повторення закону]] [[Старий заповіт|Старого заповіту]], де регіон має назву ''[[Башан (область)|Башан]]''<ref name="Sourdel292"/>. Протягом XI та VII століть до н. е. за контроль над цим регіоном боролися [[Арам|Царство Арам]] та [[Історія Давнього Ізраїлю та Юдеї|Ізраїльське царство]]. Зрештою він був завойований і розграбований [[Ассирія|Ассирійською імперією]], яка володіла ним з 732 до 610 рр. до н. е. Згодом за влади [[Імперія Ахеменідів|Ахеменідів]] у ''Башані'' стався розквіт — його населені пункти стали розвиненими та культурно [[Арамеї|арамізованими]].

=== Елліністичний період ===
За [[Келесирія|елліністичного періоду]], що розпочався в середині IV століття до н. е., Хавран спочатку став володінням [[Птолемеї|династії Птолемеїв]], яка розглядала цей регіон як буферну зону, що відокремлює їхнє королівство від [[Держава Селевкідів|селевкідського]] Дамаску<ref name="Rohmer1"/><ref name="Hartal269">Hartal 2006, p. 269.</ref>.  Малочисельне населення Хаврану складалося з напівкочових і кочових племен, зокрема [[Ітурея|ітурейців]] і [[набатеї]]в, тому регіон залишавсяся слабко розвиненим. В 200 р. до н. е. Селевкіди завоювали Хавран після перемоги над Птолемеями в [[Битва при Паніоні|битві при Паніоні]] біля [[Гермон (гора)|гори Гермон]]. Після занепаду [[Держава Селевкідів|Держави Селевкидів]] на півдні Хаврану з'явилося [[Набатейське царство]] зі столицею в [[Петра|Петрі]]<ref name="Sourdel292"/>. Араби-набатеї розширили свою присутність, захопивши південні хавранські міста [[Бусра|Бусру]] та [[Сальхад]]. Наприкінці II століття до н. е. контроль Селевкидів над регіоном став лише номінальним, тому Хавран став спірною територією між Набатейським царством, [[Хасмонеї|династією Хасмонеїв]] з [[Єрусалим]]у та [[Ітурея|Ітурським]] царством з півночі Голан і півдня хребта Ліван<ref>Rohmer 2008, pp. 1–2.</ref>.

=== Римська епоха ===

==== Царство Ірода ====
[[Файл:Bosra_pano_Syria.jpg|праворуч|міні| [[Давньоримський театр (Босра)|Римський амфітеатр в Босрі]]]]
Вже до 63 року до н. е. [[Римська імперія]] поширила свій вплив на всю територію Сирії. Втім, котроль за новими територіями римляни доручали місцевим царям в Авранітиді (гірський Хавран), Батанеї (Ель-Нукра) і Трахонітиді (Ель-Ладжат), тому більшість території  залишалися переважно в руках кочових племен<ref name="Hartal271">Hartal 2006, p. 271.</ref><ref name="Hartal273">Hartal 2006, p. 273.</ref>. Ці кочівники часто здійснювали набіги на довколишні поселення аж до Дамаску та грабували паломників, що мандрували крізь цей регіон. Коли з'ясувалося, що [[Зенодор (тетрарх)|Зенодор]], принц, який мав контролювати територію Хаврану, співпрацював з кочівниками, римляни передали управління над регіоном своєму [[Клієнтела|клієнту]], [[Юдея|юдейському]] царю [[Ірод I Великий|Іроду Великому]], в 23 році до н. е.

Після того, як Ірод придушив повстання впродовж перших років свого правління, напади з боку кочівників зупинилися на певний час<ref>Hartal 2006, p. 272.</ref>. Нове повстання трапилося в 12 році до н. е., змусивши Ірода прикласти чимало задля приборкання кочівників<ref name="Hartal273"/>. У відповідь на це союз, утворений між кочівниками Трахонітиди, Авранітиди та набатеями з [[Трансйорданія|Зайордання]], завдав поразки [[Ідумея|ідумейським]] військам Ірода. Зрештою Ірод таки навів лад у регіоні, створивши декілька постійних колоній та мережу фортів у більш захищеному районі Батанея, звідки війська Ірода могли підтримувати порядок, не переймаючись нападами кочівників з Авранітиди та Трахонітиди. Завдяки встановленню безпеки, розподілу землі та вдалим податковим стимулам Батанея процвітала за правління Ірода та його наступників, ставши головним постачальником зерна в Сирії<ref name="Hartal274">Hartal 2006, p. 274.</ref>. Авранітида також процвітала за правління імператора [[Ірод Филип II|Філіппа Араба]].

==== Після анексії ====
Після того, як на початку II століття н. е. останні царі-васали регіону, [[Ірод Агріппа II]] та [[Раббель II Сотер]], померли, Рим на чолі з імператором [[Траян]]ом більше не бачив потреби в місцевих правителях<ref name="Hartal277">Hartal 2006, p. 277.</ref>. У 106 році Імперія офіційно анексувала весь Хавран, розділивши його між південною частиною [[Аравія Петрейська|провінції Аравія Петрейська]] та північною частиною [[Сирія (римська провінція)|провінції Сирія]]<ref name="Sourdel292"/>. Кордон між провінціями проходив за лінією [[Дар'а|Адраа]] — Босра — Сальхад, яка колись розділяла іродське та набатейське царства. Цей адміністративний поділ регіону залишався незмінним протягом «[[П'ять добрих імператорів|золотого віку]]» Римської імперії II століття, що стався за правління [[Антоніни (династія)|династії Антонінів]], під час якого в Хаврані були стабільність, розвиток і процвітання<ref name="Hartal279">Hartal 2006, p. 279.</ref>.

У 244 році вихідець з Хаврану [[Філіпп I Араб|Філіпп Араб]], ставши римським імператором, зробив своє рідне місто [[Шахба]] (Філіпополіс) імперським. Хоча Шахба та Авранітида процвітали, загальний стан імперії відзначався занепадом. Філіппа було вбито в 249 році, а Авранітиду було покинуто наприкінці III століття. В той же час закінчилося будівництво двох великих шляхів: [[Нова Траянова дорога|Нової Траянової Дороги]], що з’єднувала порт [[Акаба|Айла]] на [[Червоне море|Червоному морі]] з Босрою, та дороги зі сходу на захід, що сполучала міста Адраа, Босру та Сальхад<ref>MacAdam 2002, pp. 644–645.</ref>.

Після анексії Римом сільські поселення Хаврану здійснювали значне самоврядування<ref name="Hartal284">Hartal 2006, p. 284.</ref>. Кожне село мало майдани та громадські будівлі, юристів та казначейство. У період з кінця I до V століть чимало сіл переросли в міста, а саме: [[Канават]] (Канату), [[Ес-Сувейда|Ес-]] [[Шакка (Сирія)|Сувейда]] (Діонісія), Шахба (Філіпополіс), [[Шакка (Сирія)|Шакка]] (Максіміанополіс), [[Ель-Масмія]] (Файна) та [[Нава (Сирія)|Нава]] (Навех). Їхні мешканці здебільшого були заможними землевласниками, у чиїх великих будинках мешкали їхні великі родини. Серед жителів були також ветерани римської армії, які після повернення зі служби до своїх сіл вкладали гроші в землю, будинки, храми та громадські будівлі, отримуючи високопоставлені місцеві посади. Оскільки в ті часи сільське господарство було провідною галуззю економіки, Батанея та Авранітида, що виробляли багато зерна та вина, мали велике значення для імперської торгівлі.

Значну частину осілого населення складали арамеї, євреї та багато арабських племен, що складалися з набатейців та сафаїтських груп<ref name="Sourdel292"/>. Ці племена продовжували спілкуватися [[Семітські мови|семітськими мовами]], переважно [[Арамейська мова|арамейською]] та ранньоарабською<ref name="MacAdam645">MacAdam 2002, p. 645.</ref>. Хоча процес еллінізації був у стадії розгортання, вже до IV століття грецька витіснила корінні мови Хаврану на офіційному рівні. Особливо заможні особи та ветерани жили за елліністичними звичаями: відвідували театри та лазні. Втім, більша частина населення дотримувалася арабських та арамейських традицій і поклонялася своїм народним богам.

=== Візантійська епоха ===
Арабські групи, зокрема з [[Південна Аравія|Південної Аравії]], продовжували мігрувати до Хаврану аж до [[Візантійська імперія|візантійського]] періоду<ref name="Sourdel292"/>. Впродовж IV і V століть, коли пряме імперське правління ослабло, а кочові групи охопили [[Синайський півострів|Синай]] і [[Євфрат|долину Євфрату]], візантійці звернулися до деяких потужних арабських племен щодо співпраці задля підтримки порядку та охорони території<ref name="Hartal287">Hartal 2006, p. 287.</ref>. Протягом IV та більшої частини V століть цю роль відігравали [[Лахміди]] та [[Саліхіди]]: ці племена захищали населення в обмін на виплати золотом та кукурудзою.

На початку VI століття на зміну Саліхідам прийшли [[Гассаніди]]<ref name="Sourdel292"/>. Вони затвердилися в провінції Аравія і, як Саліхіди, прийняли християнство<ref name="Hartal287"/>. Гассаніди стали офіційними військовими союзниками візантійців у 502 році, складаючи значну військову силу у війнах з [[Держава Сасанідів|Державою Сассанідів]] та їхніми васалами. В 531 році вождь Гассанідів аль Харіт Ібн Джабала був проголошений «<nowiki/>[[філарх]]ом усіх арабів» Імперії, але до 582 року його син (останній могутній філарх Гассанідів) аль Мундір III був заарештований і висланий<ref name="Hartal288">Hartal 2006, p. 288.</ref>. Ця подія призвела до повстання та облоги Босри під проводом його сина аль Нумана VI, що закінчилося лише тоді, коли візантійці дозволили відновлення філархії Гассанідів. Філархія протрималася лише до вислання Аль-Нумана в 584 році, після чого вона розпалася на численні, менші гассанідські та інші арабські християнські одиниці. Деякі з племен продовжували воювати на боці візантійців, але загальний вплив Візантії зменшився, зробивши Хавран більш вразливим для загарбників. У 613 році Сассаніди вторглися до Сирію, розгромивши візантійців у битві між Адраа та Босрою<ref name="Hartal289">Hartal 2006, p. 289.</ref>.

Візантійський період у Хаврані був ознаменований процесами швидкої арабізації та християнизації<ref name="Sourdel292"/>. Гассанідські правителі регіону, що були напівкочівниками, встановили постійні табори на всій його території<ref name="Hartal287"/>. Їм було доручено забезпечення сільськогосподарське виробництва та запобіганню кочовим мародерам. Регіон процвітав під керівництвом Гассанідів, які будували та підтримували світську й релігійну архітектуру в сільській місцевості: церкви, монастирі та великі будинки для своїх вождів. Хоча християни були присутні в деяких великих містах Хаврану вже в II та III століттях, до V століття майже у всіх селах регіону були церкви, більшість із яких була присвячена святим, популярних серед арабів<ref>Hartal 2006, p. 285.</ref>. Гассаніди просували [[Монофізитство|монофізитське]] християнство, яке вважалось єретичним [[Халкедонські церкви|Халкедонською церквою]], підтримуваною більшістю візантійських імператорів.

=== Ранньоісламська епоха ===
Візантійці та союзні ним араби-християни протистояли появі ісламу в Аравії та його експансії на північ<ref name="Sourdel292"/>. Проте оборона регіону була значно ослаблена внаслідок зниження впливу Гассанідів упродовж 582—584 років<ref name="Hartal289"/>. Перші арабські мусульманські сили прибули до Хаврану в квітні 634, а вже в травні того року вони завоювали Босру. В 636 році після рішучої перемоги в [[Битва при Ярмуці|битві при Ярмуці]] ввесь Хавран потрапив під владу мусульман. [[Омеядський халіфат|Династія Омеядів]] взяла під свій контроль ісламський [[халіфат]], перенісши столицю з [[Медина|Медини]] до [[Дамаск]]у. Після смерті омеядського халіфа [[Муавія II|Муавії II]] в державі почався хаос правонаступництва. Арабські племінні союзники Омеядів у Сирії скликали збори в хавранському місті Ель-Джабія, де наступним халіфом був обраний [[Марван I|Марван І]] на противагу до вихідця з [[Мекка|Мекки]] [[Абдаллах ібн аз-Зубейр|Абдаллаха ібн аз Зубайра]]<ref name="Bosworth622">Bosworth 1991, p. 622</ref>. Після скидання Омеядів[[Аббасидський халіфат|Аббасидами]] в 750 році, арабські племена Хаврану підняли повстання, що було придушене генералом Аббасидів Абдаллахом Ібн Алі.

Упродовж ранньоісламського періоду (VII—X століття) Хавран входив до складу Дамаського військового округу, що був частиною провінції Білад-еш-Шам<ref>Le Strange 1890, p. [https://archive.org/stream/palestineundermo00lestuoft#page/32/mode/1up 32]</ref>. Межі району Хавран з центром в Босрі приблизно відповідали стародавній Авранітиді, тоді як район Батанія з центром в [[Дар'а|Азріаті]] відповідав історичній Батанеї<ref>Le Strange 1890, pp. [https://archive.org/stream/palestineundermo00lestuoft#page/33/mode/1up 33]–34.</ref>. За словами мусульманського географа X століття [[Аль-Істахрі|Аль Істахрі]], Хауран і Ель-Батанія були «... двома великими районами провінції Дамаск. Їхні поля поливаються дощами. Межі цих двох районів простягаються до (...) [[Ель-Балка|Ель-Балки]] та [[Амман]]у<nowiki/>»<ref>Le Strange 1890, p. [https://archive.org/stream/palestineundermo00lestuoft#page/33/mode/1up 33]</ref>.

Аббаський період в Хаврані був відзначений численними набігами [[Кармати|карматів]] зі Східної Аравії в X столітті<ref name="Sourdel292"/>. Після 939 року території Хаврана та Батанії потрапили під пряме правління єгипетської [[Іхшиди|династії Іхшидів]], номінальних представників Аббасидів <ref name="Amabe31-32">Amabe 2016, pp. 31–32.</ref>. У цей час велике арабське плем'я Бану-Укайль, колишні союзники карматів, мігрувало до сирійського степу, що простягався від Хаврану на північ до [[Джезіре|Верхньої Месопотамії]]. Після 945 року номінальний правитель Ікшидів [[Абу аль-Міск Кафур|Абу аль Міск Кафур]] призначив укайлідських [[шейх]]ів Саліха Ібн Умейра та Заліма Ібн Мавхуба відповідальними за підтримку порядку в Хаврані. Коли [[Фатімідський халіфат|Фатіміди]] завоювали південь Сирії в 970 році ці шейхи були вигнані з регіону племенами Бану-Фазара і Бану-Мурра, союзниками Фатимідів. На початку 980-х років поселення Хаврану й Батаніі були реабілітовані Абу Махмудом Ібрагімом, номінальним фатимідським губернатором Дамаска, після збитків, заподіяних цим територіям Фазарою та Муррою<ref>Amabe 2016, p. 47.</ref>.

=== Середньоісламська епоха ===
[[Файл:Salkhad.jpg|праворуч|міні| Під час правління [[Мамелюцький султанат|мамлюків]] [[Сальхад|фортеця Сальхад]] була адміністративною одиницею, а її правителем був високопоставлений [[емір]]]]
Прибуття [[Хрестові походи|хрестоносців]] у прибережні райони Білад-еш-Шаму в 1099 році мало великі наслідки для Хаврану через те, що регіон періодично піддавався їхнім грабіжницьким рейдам<ref name="Sourdel292"/>. Все почалося, коли хрестоносці захопили укріплені мусульманами фортеці в Хаврані та пройшли крізь регіон після набігів на Дамаск. На початку XII століття ввесь Хавран був переданий [[Буріди|бурідським]] еміром Дамаску [[Турки|турецькому]] полководцеві Аміну аль Давла Кумуштакіну на правах [[Ікта|ікти]] (феодальної землі), якою він володів до своєї смерті в 1146 році<ref name="Meinecke35">Meinecke 1996, p. [https://books.google.com/books?id=fJ8UCgAAQBAJ&pg=PA35 35] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190801/https://books.google.com/books?id=fJ8UCgAAQBAJ&pg=PA35 |date=18 квітня 2021 }}</ref>. Під його заступництвом у регіоні, зокрема Босрі, почалося відновлення будівельної діяльності після приблизно 300-річної перерви. Населення Хаврану на той час було переважно [[Грецьке православ'я|греко-православним]]<ref>Runciman 1951, p. 241.</ref>.

В 1217 році хрестоносці востаннє вторглися в Хавран. [[Аюбіди]] завоювали регіон наприкінці XII століття, але їхня влада в Сирії завершилася після вторгнення монголів у 1260 році. Того ж року монголи були розгромлені [[Мамелюцький султанат|мамелюками]] в [[Битва при Айн-Джалуті|битві при Айн-Джалуті]], і Сирія, включаючи Хавран, потрапила під владу останніх <ref name="Sourdel293">Sourdel 1971, p. 293.</ref>.

Протягом XII та XIII століть регіон продовжував адміністративно поділятися на райони Хауран і Батанія<ref name="Sourdel293"/>. Хоча більшість населення була мусульманами, значна частина жителів сповідувала християнство. Сирійський географ XIII століття [[Якут (географ)|Якут аль Хамаві]] описував Хавран як «великий регіон, повний поселень і дуже родючий»<ref>Le Strange 1890, p. [https://archive.org/stream/palestineundermo00lestuoft#page/34/mode/1up 34]</ref>.

Після включення до Мамлюкського султанату область продовжувалась поділятися на два райони: Хавран та Батанію<ref name="Sourdel293"/>. Однак у межах регіону знаходились дві менші адміністративні одиниці: місто-фортеця [[Сальхад]] та місто [[Ізра]]. За Мамелюків стратегічне значення регіону полягало в його позиції на ''[[барид]]і'' (поштовому шляху) між [[Газа|Сектором Газа]] та Дамаском та ролі Босри як прямували на [[хадж]] до Мекки.

=== Османська епоха ===
[[Файл:1822_Burckhardt_map_of_the_Hauran.jpg|міні| Мапа Хаврану [[Йоганн Людвіг Буркгардт|Йоганна Людвіга Буркгардта]], опублікована в 1822 році]]
[[Файл:An_1886_drawing_of_al-Shaykh_Saad_village.jpg|праворуч|міні| Малюнок [[Еш-Шейх-Саад]]а, адміністративного центру [[санджак]]у Хавран. 1886 рік]]
Хавран увійшов до складу [[Османська імперія|Османської імперії]] в 1517 році після завоювання османами Мамлюкської Сирії. На початку османської ери, протягом XVI та XVII століть, у рівнинних та гірських територіях Хаврану існували численні аграрні села, що займалися вирощуванням зернових культур — більшість мешканців сплачували податки з пшениці та ячменю. Після послаблення центральної влади в Османській імперії регіон фактично став автономним. Винятоком з цієї  автономії був щорічний сезону [[хадж]]у тривалістю 30—60 днів, під час якого держава забезпечувала організацію, захист та забезпечення мусульманського паломницького каравана до Мекки та Медини<ref name="Schilcher159">Schilcher 1981, p. 159.</ref>. У XVIII столітті маршрут хаджу був перенесений на захід від Босри, до міста [[Музайриб]], яке стало основним караванним вузлом в Хаврані<ref name="Sourdel293"/>.

Замість безпосереднього управління Хавраном османська влада доручила його справи дамаському ''[[Ага (титул воєначальників)|ага]]'', який командував невеликими мобільними підрозділами конних нерегулярних військ<ref name="Schilcher160">Schilcher 1981, p. 160.</ref>. В обмін на політичний та економічний вплив ага забезпечував оподаткування населення для фінансування, охорони та супроводу караванів під час хаджу. Ага часто здійснював посередницькі дії між постійними мешканцями рівнини та кочівниками-бедуїнами, а також між населенням Хаврану загалом та всіма зовнішніми силами, зокрема державою.

==== Міграція друзів ====
Коли центральна влада в регіоні слабшала, племена бедуїнів з конфедерації Аназа дедалі частіше користувалися вакуумом безпеки<ref name="Sourdel293"/>. Бедуїни влаштовували табори навесні і відступили в пустелю, щойно розпочались осінні дощі<ref name="Schilcher164">Schilcher 1981, p. 164.</ref><ref name="Lewis34-35">Lewis 2000, pp. [https://books.google.com/books?id=iwxeHaKUGFMC&pg=PA34 34] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201114114755/https://books.google.com/books?id=iwxeHaKUGFMC&pg=PA34 |date=14 листопада 2020 }}–35</ref>. Прихід Анази в Хавран спричинив вихід напівкочових племен конфедерації Бану-Рабія.

Бедуїни використовували Хавран як джерело води, землю для випасу верблюдів та овець і місце для заготовлення запасів на зиму<ref name="Schilcher164"/><ref name="Lewis34-35"/>. Каравани під час хаджу був основним джерелом доходу для бедуїнів, які забезпечували паломників захистом, матеріально-технічною підтримкою, м'ясом та транспортом<ref name="Sourdel293"/><ref name="Lewis35">Lewis 2000, p. [https://books.google.com/books?id=iwxeHaKUGFMC&pg=PA35 35] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171011111715/https://books.google.com/books?id=iwxeHaKUGFMC |date=11 жовтня 2017 }}</ref>.

На додаток до бедуїнів, у XVIII і XIX століттях спостерігалися також великі міграції народу [[Друзи|друзів]] з [[Ліван (хребет)|гір Ліван]] до масиву Джабаль-Хауран, який поступово став називатися [[Джебель-ед-Друз]] («гора друзів»). Їхнє прибуття витіснило попередніх мешканців гори до рівнинної частини регіону, внесши новий елемент нестабільності<ref name="Firro39">Firro 1992, pp. [https://books.google.com/books?id=usEUXYnYWxAC&pg=PA39 39] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190800/https://books.google.com/books?id=usEUXYnYWxAC&pg=PA39 |date=18 квітня 2021 }}–40.</ref>. Регіон був обраний друзами, оскільки він був добре зволожений, захищений і відносно недалеким від поселень цього народу в околицях Дамаска та [[Гермон (гора)|гори Гермон]].

Постійні міграції народу друзів з масиву Ліван, Ваді-ель-Тайму та [[Галілея|Галілеї]], спричинені посиленою нестабільністю, тривали протягом усього XVIII століття<ref name="Firro66">Firro 1992, p. [https://books.google.com/books?id=usEUXYnYWxAC&pg=PA66 66] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190804/https://books.google.com/books?id=usEUXYnYWxAC&pg=PA66 |date=18 квітня 2021 }}</ref> Громадянська війна на горі Ліван 1860 року між друзами й християнами разом з французькою військовою інтервенцією спричинили чергове переселення друзів до гір Хаврану<ref name="Schilcher161">Schilcher 1981, p. 161.</ref>.

Рівнинний Хавран економічно та демографічно занепав упродовж XVII та XVIII століть<ref name=":0">Schilcher 1991, p. 168.</ref>. Факторами, що спричинили це, були оподаткування селян з боку як уряду, так і бедуїнів, періодичні набіги, а також випадкові чвари з сусідніми друзами, османськими військовиками та між собою<ref name="Lewis35"/>. Багато людей мігрувало з південних рівнин на північ Хаврану, де ґрунт був більш родючим у порівнянні з більш сухим півднем і куди рідше приходили бедуїни. За словами історика Нормана Льюїса, рівнини півдня Хаврану «поколіннями рухались на північ».

==== Регіональне відродження та централізація ====
[[Файл:Daraa_Grain_Threshing,_1906_by_B_Moritz_Cropped.jpg|праворуч|міні| Обробка зерна в [[Дар'а]], 1906 рік. Зерно було основною культурою Хаврану, вирощування якого призвело до відродження регіону в другій половині XIX століття]]
Протягом 1850-х років підвищений попит на зерно на близькосхідному та європейському ринках призвів до пожвавлення сільськогосподарської діяльності в Хаврані<ref name="Lewis39">Lewis 2000, p. [https://books.google.com/books?id=iwxeHaKUGFMC&pg=PA39 39] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190801/https://books.google.com/books?id=iwxeHaKUGFMC&pg=PA39 |date=18 квітня 2021 }}</ref>. Це, зі свого боку, спричинило масову міграцію до покинутих сіл та створення нових поселень. До кінця десятиліття переселення спричинило дефіцит пасовищ для худоби.

Громадянська війна, що почалася 1860 року, перекинулася на Дамаск, де були вбиті тисячі християн — це спонукало османів збільшити свої зусилля щодо централізації влади в Сирії<ref name="Schilcher161"/>. В січні 1861 року губернатор провінції [[Кечеджізаде Мехмед Емін Фуад-паша|Фуад-паша]] та чотири його наступники без особливого успіху намагалися реорганізувати регіон<ref name="Schilcher162">Schilcher 1981, p. 162.</ref><ref name="Schilcher163">Schilcher 1981, p. 163.</ref>.

Їм протистояли як друзи, так і  коаліція, до складу якої входили бедуїни та інші мешканці рівнин<ref>Schilcher 1981, pp. 168–169.</ref><ref name="Schilcher170">Schilcher 1981, p. 170.</ref>. Хоча коаліція і зрештою зазнала поразки, бедуїни продовжували повстання в 1863–1864 роках, втім зрештою поступилися номінальною автономією регіону<ref>Schilcher 1981, p. 171.</ref>.

У 1870—1880-х роках селяни Хаврану наполегливо боролися з центральним урядом, європейськими комерційними інтересами та власними лідерами<ref name="Schilcher175">Schilcher 1981, p. 175.</ref>. Однак османська політика підтримки безпеки в регіоні, а також припинення збору данини бедуїнами продовжувались і в XX столітті<ref name="Lewis40">Lewis 2000, p. [https://books.google.com/books?id=iwxeHaKUGFMC&pg=PA40 40] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190802/https://books.google.com/books?id=iwxeHaKUGFMC&pg=PA40 |date=18 квітня 2021 }}</ref>. Центральна рівнина регіону стала повністю обробленою та заселеною, міста Дар'а та Босра значно збільшилися, а чимало хуторів, створених у 1850-х роках, стали великими селами. У 1891—95 рр. [[Сіонізм|сіоністські]] організації, яким допомагав барон [[Едмон де Ротшильд]], придбали 100 тис. дунамів землі в [[Сахам-ель-Джаулан]]і, створивши там єврейське поселення, проте вже 1896 року вони були виселені османами<ref name="KATS">Katz, Yosef. [https://books.google.com/books?ei=JX1gTOaNJ8L48Abu4sG5DQ&ct=result&id=zgPtAAAAMAAJ&dq=tiferet+binyamin+golan&q=tiferet+binyamin The "business" of settlement: private entrepreneurship in the Jewish settlement of Palestine, 1900–1914] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160118010635/https://books.google.com/books?ei=JX1gTOaNJ8L48Abu4sG5DQ&ct=result&id=zgPtAAAAMAAJ&dq=tiferet+binyamin+golan&q=tiferet+binyamin |date=18 січня 2016 }}, Magnes Press, Hebrew University, 1994. p. 20. {{ISBN|965-223-863-5}}</ref><ref>Separation of Trans-Jordan from Palestine, Yitzhak Gil-Har, The Jerusalem Cathedra, ed. Lee Levine, Yad Yitzhak Ben Zvi and Wayne State University, Jerusalem, 1981, p.306</ref>. У 1904 році після завершення будівництва [[Хіджазька залізниця|Хіджазької залізниці]] до Мекки роль Музайриба як в караванного вузла під час хаджу значно зменшилася.

=== Французький мандат ===
[[Файл:Sultan_al-Atrash.jpg|праворуч|міні| Повстанці-друзи з Хаврану святкують звільнення своїх в'язнів під час [[Велике сирійське повстання|Великого сирійського повстання]] проти французького панування]]
Наприкінці [[Перша світова війна|Першої світової війни]] Хавран був захоплений і утримувався близько двох років арабською армією еміра [[Фейсал I|Фейсала]], допоки французькі війська не [[Битва при Майсалуні|окупували Дамаск]] у липні 1920 року з метою створення [[Французький мандат у Сирії і Лівані|французького мандату в Сирії]]<ref name="Sourdel293"/>. У відповідь на французьку окупацію, в Хаврані почалося [[Велике сирійське повстання]], яке згодом зазнало поразки. Впродовж багатьох років після цього в регіоні були процвітання та безпека, оскільки його мешканці стали захищеними від вторгнень бедуїнів.

За французького мандату в рівнинній частині Хаврану був утворили однойменний район в межах [[Держава Дамаск|Держави Дамаск]], тоді як в гірському Хаврані утворився [[Джебель-ед-Друз (держава)|Джебель-ед-Друз]]<ref name="Sourdel293"/>. Загальна чисельність населення регіону становила 83 тис. осіб і включала 110 сіл. Провідними населеними пунктами були міста Дар'а, Босра, [[Ізра]] та [[Нава (Сирія)|Нава]]. Територія Хаврану була поділена на два ''кадаати'' (райони): ''Південний'' з центром в Дар'а та ''Північний'' з центром в Ізра.

=== Незалежна Сирія ===
У період після здобуття незалежності Сирії від Франції в 1946 році Хавран перетворився на «зайнятий і процвітаючий регіон», за словами французького історика [[Домінік Сурдель|Домініка Сурделя]]<ref name="Sourdel293"/>. Регіон залишався значним джерелом зерна в країні та транзитним пунктом між Сирією та Йорданією; бедуїни часто приїжджали сюди, щоб обміняти шерсть та масло на інші товари. Втім, після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Хавран стрімко втратив значну частину свого значення в національній економіці Сирії<ref name=":0"/><ref name="Schilcher176">Schilcher 1981, p. 176.</ref>. Незважаючи на те, що він продовжував постачати зерно в Дамаск, його роль як «зерносховища Сирії» була затьмарена північними та північно-східними регіонами країни. Виробництво зерна в Хаврані значно залежало від кількості опадів та підземних водойм. До того ж, економічний потенціал регіону було обмежено створенням міжнародних кордонів та [[Арабо-ізраїльський конфлікт|арабо-ізраїльським конфліктом]], що відокремив його від взаємозалежних районів, які сьогодні є частиною [[Ізраїль|Ізраїлю]], [[Ліван]]у та Йорданії.. Зокрема, втрата [[Палестина|Палестини]] як альтернативного Дамаску ринку та [[Хайфа|Хайфи]] як провідного порта Хаврану в [[Середземне море|Середземному моря]] значно сприяли економічному занепаду регіону.

На відміну від інших сільських регіонів Сирії, більшість земель в Хаврані не була зосереджені в руках великих власників, а натомість належала дрібним або середнім<ref name="Batatu24">Batatu 1999, p. [https://books.google.com/books?id=4_Cvhg3YHIoC&pg=PA24 24] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171019164106/https://books.google.com/books?id=4_Cvhg3YHIoC |date=19 жовтня 2017 }}</ref>. Таким чином, регіон не зазнав значного впливу аграрної реформи, прийнятої в 1958 році в період [[Об'єднана Арабська Республіка|Об'єднаної Арабської Республіки]] (1958—1961 рр.) і введеної в дію урядом [[Баас|партії Баас]] в 1963, за якою перерозподіл земель здійснювався проти великих землевласників. На думку історика [[Ханна Батату|Ханни Батату]], деякі частини Хаврану були практично самоврядними під час президентства [[Хафез аль-Асад|Хафеза аль Асада]] (1970—2000)<ref name="Batatu25">Batatu 1999, p. [https://books.google.com/books?id=4_Cvhg3YHIoC&pg=PA25 25] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190802/https://books.google.com/books?id=4_Cvhg3YHIoC&pg=PA25 |date=18 квітня 2021 }}</ref>. У політичному плані багато кланів, які домінували в місцевій політиці за часів французів, продовжували робити це за часів Баасу<ref name="Batatu26">Batatu 1999, p. [https://books.google.com/books?id=4_Cvhg3YHIoC&pg=PA26 26] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190800/https://books.google.com/books?id=4_Cvhg3YHIoC&pg=PA26 |date=18 квітня 2021 }}</ref>

Під час президентства [[Башар аль-Асад|Башара аль Асада]] з 2000 року Хавран залишався важливим сільськогосподарським регіоном<ref name="Heras21">Heras 2014, p. 21.</ref>. Його головне місто Дар'а є великим комерційним вузлом між Сирією, Йорданією, [[Саудівська Аравія|Саудівською Аравією]] та [[Туреччина|Туреччиною]], а також контрабандним вузлом між цими країнами.

==== Громадянська війна в Сирії ====
[[Файл:درعا_البلد_إحدى_المظاهرات_في_بداية_الإحتجاجات_2013-10-11_16-41.jpeg|праворуч|міні| Антиурядовий протест у Дар'а, 2013 рік]]
[[Громадянська війна в Сирії]], що триває донині, почалася в хавранському місті Дар'а 6 березня 2013 року, коли сталися антиурядові демонстрації у відповідь на затримання та катування групи підлітків силовими структурами<ref name="Wege36">Wege 2015, p. 36.</ref>. У міру розпалу революції в регіоні антиурядові сили використовували свої кланові зв'язки, що поширювались на Йорданію та [[арабські держави Перської затоки]], задля отримання коштів і зброї для підтримки повстання.

До 2018 року повстанські угруповання контролювали великі території по обидва боки від головної магістралі Дамаск — Дар'а та прикордонного переходу Насіб, хоча [[Сирійська арабська армія]] (САА) та її підрозділи контролювали власне транспортний коридор<ref name="Wege42">Wege 2015, p. 42.</ref>. Тим часом провладна армія друзів значною мірою залишалася осторонь боїв. У червні 2018 року сирійський уряд розпочав наступ з метою відвоювання утримуваних повстанцями районів провінцій Дар'а та Кунейтра<ref name="ShaheenGuardian">{{Cite news|last=Shaheen|first=Kareem|title=Syrian government forces seal victory in southern territories|url=https://www.theguardian.com/world/2018/jul/31/syrian-government-forces-seal-victory-in-southern-territories|accessdate=3 листопада 2018|work=The Guardian|date=2018-07-31|archive-date=15 жовтня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20181015131334/https://www.theguardian.com/world/2018/jul/31/syrian-government-forces-seal-victory-in-southern-territories}}</ref>. До кінця наступного місяця ввесь Хавран перейшов під контролем уряду, зокрема кишенькова територія в басейні річки Ярмук, що раніше перебувала в руках [[Ісламська Держава|ІДІЛ]].

== Населення ==

=== Релігія ===
[[Файл:Ezraa_Chiesa_di_San_Giorgio_-_GAR_-_8-01.jpg|праворуч|міні| Церква Святого Георгія в місті [[Ізра]], де мешкає значна християнська громада]]
В релігійному плані населення Хаврану є неоднорідним<ref name="Sourdel293"/>. [[Араби]][[Сунізм|-суніти]], яких назвиють ''хаварна'', становлять більшість у рівнинному Хаврані в Сирії та Йорданії<ref name="ICG7">{{Cite web|title=Middle East Report, No. 163: New Approach in Southern Syria|url=https://d2071andvip0wj.cloudfront.net/163-new-approach-in-southern-syria.pdf|publisher=International Crisis Group|accessdate=2016-05-25|page=7, n. 33|date=2015-09-02|archive-date=4 січня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210104180254/https://d2071andvip0wj.cloudfront.net/163-new-approach-in-southern-syria.pdf}}</ref>. На додаток до хаварна, рівнини також населені колишніми племенами бедуїнів та [[Черкеси|черкесами]], які прибули сюди в середині XIX століття.

[[Друзи]] становлять більшість у гірській місцевості, Джебель-Хауран, яка є частиною сирійської [[Ес-Сувейда (провінція)|провінції Ес-Сувейда]]<ref name="Sourdel293"/><ref name="Batatu26"/>. В регіоні також проживає значне християнське населення, як [[Грецьке православ'я|греко-православне]], так і [[Мелькітська греко-католицька церква|греко-католицьке]]. Більшість християн Хаврану зосереджені в містах і селах, що лежать на західних передгір'ях Джебель-Хаурану. [[Шиїти|Мусульманська шиїтська]] громада, що походить з ліванського міста [[Набатія (місто)|Набатія]], становить близько 40% населення Босри<ref name="Heras22">Heras 2014, p. 22.</ref>.
[[Файл:Naime_Bedouin_19th_century.jpg|ліворуч|міні| Хавранський бедуїн з племені Наїме, 1895 рік]]
Соціальна структура рівнинного Хаврану характеризується мережами великих кланів: Харірі, Зубі, Мікдад, Абу-Зейд, Махамід, Масалма та Джавабра<ref name="ICG7"/>. Зубі є найбільшим кланом, який населяє близько шістнадцяти сіл в районах Дар'а та [[Ізра (мінтака)|Ізра]]<ref name="Heras21"/><ref>Batatu 1999, pp. [https://books.google.com/books?id=4_Cvhg3YHIoC&pg=PA25 25] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190802/https://books.google.com/books?id=4_Cvhg3YHIoC&pg=PA25 |date=18 квітня 2021 }}–26.</ref>. Вони також мають значну присутність з іншого боку кордона: в [[Ірбід (провінція)|провінції Ірбід]], особливо в містах [[Ер-Рамса]] та [[Ірбід]]. Усього налічується близько 160 тис. членів клану Зубі на півдні Сирії та півночі Йорданії.

== Архітектура ==
Хаавран має власну [[Народна архітектура|традиційну архітектуру]], відому як стиль ''хаврані'', що характеризується низкою особливих рис<ref name="Ball238"/><ref name="Aalund35">Aalund 1992, p. [http://www.tegnestuen-raadvad.dk/wp-content/uploads/2016/04/Vernacular-tradition-and-the-Islamic-architecture-of-Bosra-1992.pdf 35] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210506070916/https://www.tegnestuen-raadvad.dk/wp-content/uploads/2016/04/Vernacular-tradition-and-the-Islamic-architecture-of-Bosra-1992.pdf |date=6 травня 2021 }}.</ref>. Одним з них є ексклюзивне використання [[базальт]]ового каменю для будівельних матеріалів<ref name="Meinecke33">Meinecke 1996, p. [https://books.google.com/books?id=fJ8UCgAAQBAJ&pg=PA33 33] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418190805/https://books.google.com/books?id=fJ8UCgAAQBAJ&pg=PA33 |date=18 квітня 2021 }}</ref>. Базальт, відомий своєю твердістю і темним чорним кольором, доступний у всьому регіоні і до останніх десятиліть використовувався майже для всіх будівельних робіт, що виконувались в Хаврані. Через брак деревини базальт використовувався як матеріал для дверей, ущільнень вікон та стелі. 
[[Файл:Kanatha_Al_Qanawat_particolare_finestra_-_GAR_-_4-01.JPG|ліворуч|міні| Вікно, побудоване з базальту, Канават]]
[[Файл:Corbeled_Roof_West_Church_Umm_al-Jimal_Jordan1029.jpg|праворуч|міні| Приклад особливої архітектурної традиції при будівництві стелі. [[Умм-ель-Джималь]], [[Йорданія]]]]
Злиття [[Набатейська архітектура|набатейського]], [[Елліністичне мистецтво#Архітектура|елліністичного]] та [[Давньоримська архітектура|римського]] стилів також є характерною рисою архітектури регіону<ref name="Ball238"/>''.'' Ця архітектура відома принаймні з I століття н. е., коли набатеїі перенесли свою столицю з [[Петра|Петри]] до Босри<ref name="Zerbini52">Zerbini 2013, p. 52.</ref><ref name="Aalund17">Aalund 1992, p. [http://www.tegnestuen-raadvad.dk/wp-content/uploads/2016/04/Vernacular-tradition-and-the-Islamic-architecture-of-Bosra-1992.pdf 17] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210506070916/https://www.tegnestuen-raadvad.dk/wp-content/uploads/2016/04/Vernacular-tradition-and-the-Islamic-architecture-of-Bosra-1992.pdf |date=6 травня 2021 }}.</ref>. Набатеї були завзятими будівельниками, які мали свої народні архітектурні традиції<ref name="Ward339">Ward-Perkins 1994, p. 339.</ref>. Після того, як римляни анексували Набатейське царство в 106 році, регіон пережив будівельний бум, який тривав до початку [[Криза III століття|Кризи імперії в середині III століття]]<ref name="Aalund18">Aalund 1992, p. [http://www.tegnestuen-raadvad.dk/wp-content/uploads/2016/04/Vernacular-tradition-and-the-Islamic-architecture-of-Bosra-1992.pdf 18] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210506070916/https://www.tegnestuen-raadvad.dk/wp-content/uploads/2016/04/Vernacular-tradition-and-the-Islamic-architecture-of-Bosra-1992.pdf |date=6 травня 2021 }}.</ref><ref name="Ball241">Ball 2016, p. 241.</ref>. Незважаючи на значний римський вплив на архітектуру регіону, корінні мешканці Хаврану переважно підтримували власні будівельні традиції, особливо в маленьких містах.

На архітектуру Хаврану за візантійських часів вплинуло поширення християнства та подальше будівництво церков і монастирів, більшість з яких було споруджено в IV—VI століттях<ref name="Aalund18"/>. Дослідження вказують на довгий період безперервної будівельної діяльності в Хаврані між набатейским періодом у I століття та омеядським у VII століття<ref name="Ball241"/>. Доісламські архітектурні традиції регіону стала основою для пізніших ісламських будівель XII—XIV століть. Однак мусульманські меценати цих споруд, натхненні архітектурою Дамаску, також додавали зовнішні елементи задля надання своїм проєктам величного характеру.

=== Археологія ===
Через довговічність базальту, основного матеріалу при будвіництві, Хавран має чимало збережених стародавніх споруд: громадських, релігійних, а також простих сільських домівок<ref name="Aalund35"/>. Внаслідок цього в Хаврані розташовано близько трьохсот населених пунктів, що містять старовинні архітектурні пам'ятки — майже стільки, як у [[Стародавні міста Північної Сирії|Мертвих містах]] північно-західної Сирії.

=== Дослідження ===
[[Файл:Ancient_temple,_Sanamayn.jpg|міні| Стародавній храм в [[Ес-Санамейн]]і. Світлина 1895 року]]
Найперші археологічні дослідження Хаврана були зроблені в XIX столітті: [[Шарль-Жан-Мельхіор де Вогюе|Шарль-Жан-Мельхіором де Вогюе]] між 1865 і 1877 роками, С. Мерріллом в 1881 році та [[Готтліб Шумахер|Готтлібом Шумахером]] в 1886 і 1888 роках<ref name="Hartal7">Hartal 2006, p. 7.</ref>. Найбільш повне документування було здійснене Батлером і його командою з [[Принстонський університет|Прінстонського університету]] в 1903 і 1909 роках. У 1913 році Батлер також обстежив [[Умм-ель-Джималь]], в якому лежали руїни подекуди висотою до трьох поверхів. Період, в якому проводились ці дослідження, збігся з масовими міграціями населення в регіоні. Це призвело до часткової пошкодження деяких об'єктів через їхнє використання для житла або як місце [[Кам'яна кладка|кладки]] нових будівель.

Інтерес до старовинних місць Хаврана поновився з новою силою в 1970-х роках<ref name="Hartal7"/>. Умм-ель-Джималь був досліджений американським археологом Бертом де Фрізом між 1972 і 1981 роками. Дослідження рівнин Хаврану в Сирії проводились французькими експедиційними групами під керівництвом Франсуа Вільнева в 1985 р. та Жан-Марі Денцер у 1986 р. Старі фотографії археологічних розкопок в Хаврані кінця XIX — початку XX століття авторства німецького дослідника та фотографа [[Германн Бурхардт|Германна Бурхардта]] зараз зберігаються в [[Етнологічний музей (Берлін)|Етнологічному музеї Берліна]]<ref>{{Cite web|url=http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=direct/1/ResultLightboxView/moduleContextFunctionBar.viewType&sp=10&sp=Scollection&sp=SfieldValue&sp=0&sp=1&sp=3&sp=Slightbox_3x4&sp=0&sp=Sdetail&sp=0&sp=F&sp=SdetailList|title=SMB-digital: Online collections database|last=Hermann Burchardt|publisher=Staatliche Museen zu Berlin|accessdate=8 вересня 2019|archive-date=18 квітня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210418190802/http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=direct%2F1%2FResultLightboxView%2FmoduleContextFunctionBar.viewType&sp=10&sp=Scollection&sp=SfieldValue&sp=0&sp=1&sp=3&sp=Slightbox_3x4&sp=0&sp=Sdetail&sp=0&sp=F&sp=SdetailList}}</ref>{{Refn|1=Examples of photographs of the Hauran taken by Burchardt in 1895 include: [http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=collection&objectId=625441&bt=europeanaapi the castle (citadel) of Salkhad]; [http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=collection&objectId=624358&bt=europeanaapi Melach Es-Sarrar (Malah)]; [http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=collection&objectId=624356&bt=europeanaapi Dibese], {{convert|400|m|ft}} west of Suwayda; [http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=collection&objectId=625053&bt=europeanaapi Qasr (fortress) al-Mushannaf]; [http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=collection&objectId=625938&bt=europeanaapi The ruins of ''Khirbet al-Bayda'']; [http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=collection&objectId=625501&bt=europeanaapi The citadel: decorated lintel, ''Khirbat al-Bayda''].}}.

== Примітки ==
{{Примітки}}

{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Рельєф Сирії]]
[[Категорія:Рельєф Йорданії]]
[[Категорія:Історичні області Сирії]]
[[Категорія:Історичні області Йорданії]]
[[Категорія:Місцевості Старого Заповіту]]