Іщенко Андрій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іщенко Андрій Володимирович
Народився 24 серпня 1951(1951-08-24) (72 роки)
Білогір'я, Пологівський район, Запорізька область, Українська РСР, СРСР
Країна  Україна
Діяльність державний службовець, викладач університету
Alma mater Національна академія внутрішніх справ
Заклад Національна академія внутрішніх справ
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор юридичних наук[d] (1997)

Іщенко Андрій Володимирович (24. VIII 1951, с. Білогір'я Оріхівського р-ну Запорізької обл.) — доктор юридичних наук з 1997, професор з 1998, заслужений юрист України, полковник міліції.

З 1972 року працює в органах внутрішніх справ. Закінчив у 1979 Київську Вищу школу МВС СРСР (нині — Національна академія внутрішніх справ). З 1979 навчання в ад'юнктурі КВШ МВС СРСР. З 1982 року здійснює науково-педагогічну діяльність: викладач, ст. викладач, заступник начальника з навчальної роботи, начальника кафедри криміналістичної експертизи в Національній академії внутрішніх справ. З 1996 — на посаді професора кафедри криміналістики (нині — кафедри криміналістики і судової медицини Національної академії внутрішніх справ. У 1997 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за темою « Методологічні та організаційні проблеми розвитку криміналістичних наукових досліджень». Головні напрями наукових досліджень: проблеми загальної теорії та історії криміналістики, судової експертології, наукового криміналістичного забезпечення правоохоронної практики. Має понад 100 наукових та навчально-методичних праць.

З 1998 — вчений секретар Національної академії внутрішніх справ, голова спеціалізованої вченої ради. Є секретарем Київського юридичного товариства.

Осн. праці

  • «Проблеми розвитку наукових досліджень у галузі судової експертизи» (1995);
  • «Методологічні проблеми криміналістики» (1997);
  • «Наукове забезпечення практики боротьби зі злочинністю» (1997);
  • «Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень» (2003);
  • «Календар криміналіста» (2010, співавт.).

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]