Їтро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Їтро
Єврейською:יִתְרוֹ
Грецькою:Ιοθόρ
Англійською:Jethro
Куліш:Єтро
Огієнко:Їтро
Хоменко:Їтро
Турконяк:Йотор

Їтро (івр. יִתְרוֹ‎) — священник мідіянського племені на Синайському півострові, тесть Мойсея, котрий одружився з його дочкою Ціппорою.

Біблія[ред. | ред. код]

Їтро та Мойсей

У Біблії Їтра також називають іншими іменами — Реуел[1], Ховав[2]. Відповідно Біблії, він мав становище священника в племені мідіянітів, народу войовничих кочівників. Вони жили на схід від Акабської затоки, але кочували далекими дорогами у своїх походах. У їхній основній області перебування припускають розміщення Божої гори — гори Хорив на півдні Синайського півострова.

За книгою Вихід 2:16-21 Мойсей захистив його дочок від нападу інших пастухів і пристав до Їтра (Реуела). У Їтра було семеро дочок, старша з яких Ціппора стала дружиною Мойсея. Мойсей погнав овець біля Божої гори, побачив він ангела, що з'явився у вогненому кущі. Коли Мойсей підійшов до куща, щоб подивитися, «чому кущ горить вогнем, але не згоряє» (Вих. 3: 2), то вже Бог покликав до нього з палаючого куща, закликавши вивести народ Ізраїлю з рабства Єгипту в Обітовану землю.

Після виходу із Єгипту привів Їтро Ціппору із двома синами до Мойсея та порадив йому призначити некористолюбних, богобоязних судей та поставити «їх головами над людьми: тисяцькими, соцькими, півсоцькими й десяцькими»[3] щоби розділити справи. В той самий час приніс Їтро всепалення і жертву Богові: «Благословен Господь, що визволив вас із руки єгипетської та з фараонової руки, що визволив народ з єгипетської неволі. Тепер я знаю, що Ягве більший від усіх богів, бо (визволив від тих, які) ним гордували.»[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вих 2:18. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 11 січня 2018.
  2. Сд 4:11. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 11 січня 2018.
  3. Вих 18:25. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 11 січня 2018.
  4. Вих 18:10-11. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 11 січня 2018.

Джерела[ред. | ред. код]

Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.