Австралійська хвиля

Австралійська хвиля (англ. Australian New Wave) — період світової популярності австралійського кінематографу^[en]. Тривав від початку 1970-х років і до середини кінця 1980-х років. Епоха також ознаменувала появу специфічної жанрової відмінності, яка характеризується використанням елементів австралійської культури^[en]^[1].

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Після II СВ в Австралії виробництво художніх фільмів практично зійшло нанівець, через те, що прокат опинився в руках іноземців. Післявоєнне малокартиння австралійців значно погіршувалося фактом, що майже половина фільмів, які побачили світ за двадцять післявоєнних років, були зняті англійцями чи американцями які просто переносили до екзотичного і незвичного для власної публіки оточення традиційні голлівудські сюжети, ситуації та персонажі. Тож у цілому кінематографічна сцена Австралії 1945—1968 років виглядала більш ніж бідно.

Одужання почалося лише наприкінці 60-х унаслідок рішення уряду вкласти кошти в мистецтво, у тому числі в кіно. Ластівкою нових тенденцій став фільм Тіма Барстела «2000 тижнів»^[en] (1969). Першим загальновизнаним твором «австралійської хвилі» став фільм «Пригоди Барі Маккензі» (1972) режисера Б. Бірсфорда. Безпрецедентна популярність стрічки переконала прокатників у тому, що австралійські фільми спроможні успішно конкурувати із зарубіжними, а публіка здатна оцінити талановиті твори національного кінематографу. Успіх Бірсфорда відкрив шлях картинам його молодих колег, які змогли запропонувати публіці 70-х років цілу низку оригінальних за баченням, змістом і формою викладення фільмів. Серед найвідоміших послідовників зокрема Д. Міллер («Шалений Макс», «Іствікські відьми»), Ф. Нойс^[en] («Ігри патріотів», «Посвячений»), Ф. Скепесі^[en] («Російський відділ») та інші.

Нове десятиліття знищило надії на подальше піднесення австралійського кінематографу оскільки лідери «австралійської хвилі» переїхали до Європи чи Голлівуду.