Акціонерне товариство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Акціонерне товариство — один з різновидів господарських товариств. Акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства ( акціонерів ). Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств.

За українським законодавством, акціонерне товариство це господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариств, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.

Реформа законодавства про акціонерні товариства[ред.ред. код]

29 квітня 2009 року, коли набрав чинності Закон «Про акціонерні товариства», почався відлік дворічного перехідного періоду, відведеного для акціонерних товариств в Україні для впровадження ними суттєвих змін в системі корпоративного управління, а також у їх відносинах з акціонерами, кредиторами та інвесторами.[1]

Джерела для запозичення моделей регулювання[ред.ред. код]

Офіційні коментарі[2] вказують на декілька джерел, на які орієнтувались реформатори:

Попри офіційно проголошені напрямки руху реформи, Закон має набагато більше спільних рис із Модельним законом «Про акціонерні товариства», ніж із законодавством ЄС про компанії.[3] Модельний закон був розроблений у 1995 р. на основі самодостатньої (self-enforcing) моделі регулювання[4] трьома американськими вченими — професором на той час Колумбійського університету Б. Блеком, професором Гарвардського університету Р. Краакманом, а також Анною Тарасовою, консультантом з питань права Центру інституційних реформ і неформального сектору при університеті Мериленда. Без принципових змін Модельний закон було покладено в основу російського федерального закону «Про акціонерні товариства». Український закон «Про акціонерні товариства» структурно і змістовно повторює російський закон. Утім, багато положень російського закону, спрямовані на створення ринку корпоративного контролю, захист прав портфельних і великих міноритарних акціонерів, обмеження можливостей контролюючих акціонерів і менеджменту з експлуатації товариства у власних інтересах (insider self-dealing) до українського закону не потрапили.[5]

Оригінальних положень, направлених на вирішення суто українських проблем, в Законі небагато. Наприклад, вимога про примусовий лістинг акцій публічних акціонерних товариств — захід, який має на меті штучне збільшення пропозиції квазі-ліквідних інструментів на фондових ринках. Інше суто українське нововведення — вимога про обов'язкове укладання правочинів із акціями публічних товариств на біржах. Здається, що український «слід» в Законі можна встановити там, де використовується командно-адміністративний метод приписів і заборон — метод, який не має нічого спільного з ідеологією самодостатнього регулювання, покладеною в основу Модельного закону «Про акціонерні товариства» його розробниками.

Всупереч вимогам Закону «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» Закон не пройшов обов'язкову експертизу Міністерства юстиції України на предмет відповідності acquis communautaire.[6] Поза увагою авторів Закону залишились численні протиріччя між Законом і Цивільним кодексом. Перелік деяких виявлених після набуття чинності Законом протиріч був узагальнений Юридичним комітетом Американської торговельної палати в Україні, який розробив законопроект, направлений на їх усунення.[7]

Пріоритетні регуляторні цілі реформи[ред.ред. код]

У 2007 р. Президент України в своєму дорученні Кабінету Міністрів визначив[8] 4 пріоритетні регуляторні цілі, які повинен був досягти закон про акціонерні товариства. Усі ці заходи направлені на захист права власності міноритарних акціонерів:

  • визначення випадків обов'язкового викупу акціонерним товариством на вимогу акціонера належних йому акцій товариства за ринковою вартістю;
  • запровадження обов'язкового повідомлення товариства особою про її намір придбати значний пакет акцій відповідного акціонерного товариства;
  • обов'язок товариства забезпечувати збереження повної та достовірної інформації про себе та свою діяльність та рівний доступ до неї.

Здається, що Закон не вирішує жодної задачі. Метод кумулятивного голосування не працює, вимогу про обов'язкове залучення незалежного оцінювача для визначення ринкової вартості вилучено, а питання про залучення (або незалучення) оцінювача вирішує наглядова рада, істотна відповідальність за неповідомлення про намір придбати значний пакет акцій і за нерозголошення інформації не передбачена, тоді як закриті акціонерні товариства за рішенням суду були взагалі звільнені від обов'язку розкривати інформацію на фондовому ринку. За нерозкриття корпоративної інформації в загальному порядку відповідальність взагалі не встановлена.[9]

Типи акціонерних товариств[ред.ред. код]

В залежності від здатності акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються на публічні та приватні. Здатність акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і контролю у товаристві, гнучкості інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма товариств може бути використана лише для тих товариств, число акціонерів в яких не перевищує певну величину.

До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009–2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий — здатність акцій вільно обертатись. Акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.). Відсутність у законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечує можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби „повстання“ неорганізованих „рабів“ без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання».[10]

Станом на початок 2010 р. в Україні зареєстровано 20.4 тисячі закритих (приватних) акціонерних товариств, що становить дві третини від загальної кількості зареєстрованих в країні акціонерних товариств.[11]

Аноні́мне акціоне́рне товари́ство — акціонерне товариство з акціями на пред'явника.

Публічне акціонерне товариство[ред.ред. код]

Особливостями публічного акціонерного товариства є:

  • акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства
  • товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій;
  • при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством[12];
  • товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі;
  • річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком);
  • обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії публічного товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування[13];
  • окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів. Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати число голосів, якими вирішуються інші питання.

Приватне акціонерне товариство[ред.ред. код]

Особливостями приватного акціонерного товариства є:

  • максимальна кількість акціонерів становить 100 осіб;
  • товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій;
  • статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;
  • акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії;
  • акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону;
  • статутом товариства може встановлюватися коло питань, вирішення яких вимагає більшої кількості голосів акціонерів, ніж проста більшість або кваліфікована більшість;
  • обрання членів наглядової ради приватного акціонерного товариства здійснюється або за принципом представництва у складі наглядової ради представників акціонерів або шляхом кумулятивного голосування;
  • товариство не зобов'язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку[14], хоча зобов'язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.

Приватні АТ і ТОВ[ред.ред. код]

При обговоренні законопроекту «Про акціонерні товариства» НУ «ЮАУ ім. Я. Мудрого» було надано зауваження щодо доцільності поділу акціонерних товариств на публічні і приватні. Інститут, зокрема, зазначав, що «у випадку, коли [акції приватних акціонерних товариств] розповсюджуються виключно між акціонерами АТ, то вони нічим, за своєю суттю, не будуть відрізнятися від, наприклад, свідоцтва, яке отримує кожен учасник товариства з обмеженою відповідальністю, після внесення в повному об'ємі своєї частини вкладу до статутного капіталу товариства. І взагалі, в таких випадках, різниця між товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та приватним АТ нівелюється». Здається, що це твердження Інституту є помилковим. Існує принаймні дві принципові відмінності між приватними АТ і ТОВ:

  • Учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Ця суттєва відмінність робить приватне акціонерне товариство значно стабільнішою формою ведення спільного бізнесу;
  • Кількість учасників ТОВ не може перевищувати 100 осіб.[15]

Режим обертання акцій приватних АТ і часток ТОВ є схожим в тому, що стосується переважного права інших акціонерів (учасників) на придбання акцій (часток) при їх відчуженні акціонерами або учасниками. Відчуження часток у ТОВ ускладнене тим, що для завершення переходу права власності необхідно змінити статут ТОВ і зареєструвати зміни в державному реєстрі.

Істотна відмінність приватних АТ і ТОВ полягає в порядку збільшення капіталу і залучення додаткових інвестицій. Випуск додаткових акцій приватними АТ підлягає реєстрації регулятором (Державною комісією з цінних паперів), який має право відмовити в реєстрації у разі виявлення навіть несуттєвого недотримання процедури. Збільшення статутного капіталу ТОВ здійснюється без залучення регулятора. Це надає ТОВ значну перевагу перед приватними АТ, оскільки погодження бюрократичних формальностей з регулятором може бути тривалою справою із складно передбачуваним результатом. В індустріально розвинених країнах, в тому числі в країнах ЄС, участь регулятора в процесі збільшення капіталу компаніями (публічними або приватними) не передбачена, крім випадків залучення публічними компаніями інвестицій на організованих ринках капіталу.

Різне ставлення регулятора до збільшення капіталу товариствами в залежності від виду товариства (а не особливостей залучення інвестицій) є економічно необґрунтованим і завдає шкоди учасникам ринку і інтересам державного регулювання.


Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Закон України «Про акціонерні товариства»
  2. Лібанов М.(начальник відділу розвитку законодавства на ринку цінних паперів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку) «Кому і чому потрібен закон України „Про акціонерні товариства“?», Дзеркало тижня, № 29 (708) 9 — 15 серпня 2008
  3. Antonenko, Leonid, The Myth of Transformation Through EU Law: A Case-Study of the Company Law Reform in Ukraine (September 18, 2009), p.9. Available at SSRN: http://ssrn.com/abstract=1485607
  4. Black, B., Kraakman R. «A self-enforcing model of corporate law», Harvard Law Review, 1996, vol. 109, p. 1968
  5. Yefymenko, A. (2009) «Corporate Governance under Ukraine's New Joint-Stock Company Law», available at http://ssrn.com/abstract=1387360
  6. Докладніше див. статтю Законодавство ЄС з права компаній
  7. Див. Пояснювальну записку до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України (щодо регулювання порядку діяльності акціонерних товариств)»
  8. Указ Президента «Про заходи щодо посилення захисту права власності» 12 лютого 2007 року
  9. Див. статтю Реєстр юридичних осіб
  10. Єфіменко, А. «Реалізація плану дій Україна — ЄС у сфері законодавства про компанії» — Юридичний журнал, № 5, 2005 р.
  11. Коммерсантъ № 26 від 15.02.2010 «Скрытные акционерные общества//ЗАО позволили не разглашать информацию о себе»
  12. Це обмеження прав акціонерів, що є новелою ст. 15.3 Закону «Про акціонерні товариства» (2008) не відповідає статті 29 Другої директиви Ради 77/91/ЕЕС від 13 грудня 1976 р., відповідно до якої "завжди при збільшенні капіталу [публічних товариств] за рахунок грошових коштів акції додаткової емісії мають бути перш за все запропоновані акціонерам пропорційно до кількості акцій, якими вони володіють. Докладніше про це — див. статтю Публічне розміщення акцій
  13. Частина третя статті 53 в редакції Закону N 2994-VI від 03.02.2011
  14. Див. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва № 9/66] від 14 березня 2008 р., реєстраційний номер рішення в реєстрі — 1481293, форма судочинства — адміністративна
  15. Стаття 50.2 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції Закону від 12 травня 2011 року N 3326-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю ", який набрав чинності з 11 червня 2007 року). Протягом 2007–2011 рр. максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю була обмежена десятьма учасниками, але до червня 2007 р. кількість учасників ТОВ не обмежуалась взагалі.