Битва під Коллаа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробила користувачка Ainotoerni (внесок, журнали) о 14:14 UTC (709 хвилин тому).
Битва під Коллаа
Радянсько-фінська війна (1939—1940)
Карта битви під Коллаа станом на березень 1940 року
Карта битви під Коллаа станом на березень 1940 року

Карта битви під Коллаа станом на березень 1940 року
Координати: 62°01′40″ пн. ш. 32°15′20″ сх. д. / 62.02777778002777609° пн. ш. 32.25555556002777280° сх. д. / 62.02777778002777609; 32.25555556002777280
Дата: 7 грудня 1939 — 13 березня 1940
Місце: Коллаанйокі, Ладозька Карелія
Результат: Перемога Фінляндії
Сторони
Фінляндія Фінляндія СРСР СРСР
Командувачі
Вольдемар Геґґлунд, Антеро Свенссон Козлов Д.Т. (командир 1-го Армійського корпусу)
Військові сили
1 дивізія 4 дивізії
Втрати
1500 (приблизно) 8000 (приблизно)

Битва під Коллаа (фін. Kollaan taistelu) — бойові дії між Фінляндією та СРСР у ході Радянсько-фінської (Зимової) війни 1939–1940 рр., що точилися у Ладозькій Карелії в околицях річки Коллаанйокі. Тривали з 7 грудня 1939 року до закінчення Зимової війни 13 березня 1940 року.

На фронті під Коллаа воював і відомий фінський снайпер Сімо Гяюгя.

Хід битви[ред. | ред. код]

Бої у грудні 1939 року[ред. | ред. код]

Бої на річці Коллаанйокі почалися, коли сили совєтської 56-ї дивізії прибули на східний берег річки 7 грудня 1939 року; територію обороняв фінський 34-й піхотний полк, який був переміщений сюди ще 3 грудня та встиг прийти у відносну бойову готовність. Совєтські війська намагалися прорвати фінську оборонну позицію, наступаючи з підтримкою танків. Втім, фінам вдалося відбити напад зокрема за допомогою артилерійського вогню. Зазнавши поразки, війська Червоної Армії ще до півночі вирішили переміститися на південь[1]. Два батальйони 37-го стрілецького полку 56-ї дивізії залишили свої позиції та відійшли без дозволу командування; цей полк на передовій був змінений 213-м стрілецьким полком, який 10 грудня отримав наказ продовжити наступ на Лоймолу. Згідно з тим самим наказом два батальйони 184-го стрілецького полку мали бути готові до обходу в напрямку хутору Курікка і далі Лоймоли. Фіни відбили наступ 213-го полку і лінія фронту встановилася по річці Коллаанйокі[2]. При наступі дивізія зазнала значних втрат, а також через непідходяще для морозів взуття та одяг кількість обморожених після кожного бою у 2-3 рази перевищувала кількість поранених та вбитих[3].

Наступного дня, 8 грудня, совєти не здійснювали нападів; очевидно. вони очікували прибуття останніх підрозділів дивізії. Штаб фінської 12-ї дивізії вирішив, що з військ на Коллаанйокі буде утворено Бойовий загін «Тейттінен»: до нього, окрім 34-го, увійшов і 35-й піхотний полк, а перші батальйони обидвох переміщувалися в інші місця. До того ж до складу загону входила й артилерія з 12-го полку польової артилерії та 23-тя саперна рота[4].

Вранці 9 грудня совєтські війська почали новий наступ, який також був відбитий. Протягом дня на території біля Коллаа було помічено війська з усіх полків 56-ї дивізії, тому було встановлено, що вся дивізія перебувала на місці. 10 грудня підрозділи Червоної армії почали майже щоденні наступи на фронті під Коллаанйокі. У ході наступу майже без винятків протягом світлої частини дня продовжувався артилерійський обстріл фінських позицій. Метою наступу совєтів, ймовірно, було звʼязати фінські війська на фронті і в той самий час відсунути їх назад[5].

Коли штаб совєтської 56-ї дивізії помітив, що завдати удару фінів на Коллаанйокі вдалося лише за допомогою фронтового нападу, він вирішив відправити ще два батальйони на обхід до фінського тилу через південь. Війська Червоної армії вирушили 11 грудня та просунулися приблизно на 5 кілометрів на південь від залізниці, що розділяла зону бойових дій. Водночас з цим вони також здійснили напад на фронтову лінію під Коллаанйокі за підтримкою артилерії. 12 грудня фінські війська помітили загрозу з боків та сконцентрували додаткові сили на правому фланзі. Протягом дня фінам вдалося зупинити просування червоних військ приблизно у трьох кілометрах на південь від залізниці[6].

Вранці 13 грудня фінські війська перехопили совєтів на захід від Весісуо. Битва між ними не була вирішальною, але тут совєтських наступ зупинився. На фронтовій лінії Коллаа день був спокійним і фіни розтягнули свою лінію фронту на південь. Метою було перерізати шляхи для просування совєтських військ в тил; це їм вдалося і наступного дня. Один із двох батальйонів, що просувалися в фінський тил, розпався та протягом дня почав відступати на свої початкові позиції. Наступної ночі фінські розвідувальні загони знайшли табір совєтських військ, що розташовувався на східному узбережжі озера Коллаанʼярві — це були війська 56-ї дивізії, які були відправлені в обхід фінських оборонних позицій також з півночі. З фронту на Коллаанйокі необхідно було почати відділяти фінські війська для боротьби із загрозою з флангів[7].

У південних частинах зони бойових дій на Коллаанйокі ініціатива перейшла до фінів 14 грудня, коли другий совєтський батальйон, що наступав, розпався та відійшов з територію. Війська Червоної армії просувалися у північній частині зони бойових дій і підполковник В. Тейттінен почав відводити свої війська з зони бойових дій на півдні Коллаанйокі. Дві роти, що входили до складу совєтської 56-ї дивізії, просувалися через північ до фінського тилу. Протягом дня 6-та рота фінського 34-го піхотного полку рота на чолі з лейтенантом Аарне Юутілайненом вдало здійснила наступ у східній частині Коллаанйокі: зокрема рота знищила 5 танків та захопила у якості трофеїв дві протитанкові гармати та три кулемети. Фінські війська залишили свою передову позицію на сході Коллаанйокі. Це допомогло контрнападу, який планувалося здійснити пізніше[7].

15 грудня фінські війська продовжили прочісувати південну частину зони бойових дій на Коллаанйокі і помітили, що на території ще залишалися декілька совєтських рот, що намагалися прорватися до залізниці на півночі. Фінським військам вдалося оточити одну з рот, і її бійці здалися наступного ж ранку. Ситуація у районі Весісуо, по суті, вирішилася протягом цієї доби. У північній частині зони бойових дій почалася концентрація фінських сил для протидії совєтським підрозділам, що просувалися з півночі. Оборонні війська змогли сконцентруватися на своїх позиціях на початку ночі[8].

Совєтський танк T-26 на західному узбережжі Коллаанйокі у грудні 1939 року

16–18 грудня фіни знову взяли ситуацію в районі Коллаанйокі під свій контроль і совєтська 56-та дивізія відвела свої війська назад. Фінські війська отримали свої сили назад на фронт по всьому регіону Коллаа. Було помічено, що совєти знову групують свої війська на фронті Коллаа і починають укріплюватися на позиціях[9].

Совєтським військам не вдалося обійти фінські позиції і у боях 19 грудня день був спокійнішим. Протягом дня бойовий загін Тейттінен згрупував свої сили знову і за допомогою розвідувальних загонів намагався зʼясувати розташування совєтських військ. На наступний день було заплановано початок наступу, і розвідка проводилася з урахуванням цих намірів[10].

Ініцатива у зоні бойових дій на Коллаанйокі перейшла до фінів, і 20 грудня о шостій годині війська Бойового загону Тейттінен почали наступ, метою якого було відсунути з території війська Червоної армії. Способом наступу було обране двобічне оточення, у ході якого як через південь, так і через північ війська у розмірі приблизно батальйону заходили в тил совєтських військ. Метою було відрізати звʼязки червоноармійців з тилом приблизно у трьох кілометрах від передової у Няятяоя. Війська, що перебували на фронті, мали одночасно почати наступ на совєтські позиції. Втім, протягом дня напад не вдався: причинами були опір червоноармійців, сильний мороз (-25 градусів) й те, що другий із батальйонів, який мав наступати, просунувся на захід на 1,5 км більше, ніж було потрібно. Війська відступили назад на вихідні позиції протягом наступного вечора та ночі, проте частина фінських сил залишилася на форпостах на східному березі Коллаанйокі[11].

У ході двох наступних днів велася підготовка до нового наступу, який був здійснений 23 грудня. План був майже такий самий, що й при попередньому наступі. Цей наступ, втім, також не привів до очікуваного результату і був перерваний ввечері того ж дня. 24 та 25 грудня частини совєтської 56-ї дивізії у кілька заходів атакували у південній частині залізниці Лоймола-Суоярві за допомогою танків. Фінам все ж вдалося відбити напади[11].

Наприкінці 1939 та на початку 1940 ситуація на фронті Коллаа була відносно стабільною. Втім, фіни відправляли розвідувальні загони навіть на 10–15 км у совєтський тил[12].

За грудень 1939 руку 56-та дивізія Червоної армії втратила 2822 бійця, у тому числі 678 загиблих, 2086 поранених та 58 зниклих без вісти[13]. У період затишшя на фронті проводилася бойова підготовка та надійшло підкріплення[14].

Бої у січні 1940 року[ред. | ред. код]

Командири фінських військ під Коллаа

Штаб 12-ї дивізії перемістив частину військ з-під Коллаа до південної частини території, за яку відповідала дивізія. Біля Коллаа залишалося ще чотири фінських батальйони та дві батареї. Ці війська 14 січня отримали назву бойового загону Ряйскя, а його командиром був призначений підполковник Гаррі Кіннунен. Незважаючи на це зменшення кількості військ, фіни продовжили активну боротьбу: зокрема 5–6 січня вони здійснили наступ і знову зайняли позиції на східному узбережжі річки Коллаанйокі у секторах залізниць та Койвуярві. Протягом наступного тижня совєтські війська шляхом повторних атак намагалися відвести фінські війська назад на західний берег річки, але невдало[15].

З 15 по 20 січня активність совєтських військ почала зростати і фіни впевнилися в тому, що на території прибули нові совєтські підрозділи. Було підтверджено, що на місце прибула 164-та совєтська дивізія, тому незабаром можна було очікувати нового наступу[16].

21 січня о 8:50 новий наступ совєтських військ почався з сильнішого артилерійського вогню, ніж раніше. Протягом усього дня совєти атакували фінську передову за підтримки артилерії та приблизно двадцяти танків. За день совєти зайняли декілька підконтрольних фінам опорних пунктів, які, втім, протягом наступної ночі повернулися під контроль фінів внаслідок їхніх контрнаступів. Наступного дня артилерійський обстріл фінської передової продовжився, але активність совєтських військ, втім, була особливо спрямована на фланги фронту під Коллаанйокі[17].

24 січня совєтські війська зайняли один опорний пункт у північній частині зони бойових дій; втім, фіни відбили його із важкими втратами ввечері 25 січня. Наступного дня бойовий загін Ряйскя змінив назву на бойовий загін Гай. Генеральний штаб перевів на цю території із заходу Карельського перешийка командира 1-го єгерського батальйону та 1-шу роту, які прибули до північної частини фронту Коллаанйокі. В той самий совєтська активність посилилася у південній частині Коллаанйокі, тому там почали концентровуватися фінські підкріплення. Протягом наступних днів сюди прибули зокрема 4-й партизанський батальйон та ескадрон власного легкого підрозділу 12-ї дивізії[18].

Наприкінці січня тиск, спричинений совєтами у північній частині фронту Коллаанйокі, почав слабшати, але у південній частині зони бойових дій було зафіксовано, що червоні війська намагалися прокласти шлях через північну частину розташування фінських військ до фінського тилу. 31 січня сили 1-го єгерського батальйону спробували здійснити напад на війська, що споруджували шлях, але фіни натрапили на сильні підкріплення, тому наступ зупинився[19].

Бої у лютому 1940 року[ред. | ред. код]

На початку лютого натиск Червоної армії на передовій біля Коллаанйокі продовжився. 3 лютого у північній частині зони бойових дій знову були помічені совєтські війська, що просувалися на захід до фінського тилу. Сконцентровані на території фінські війська-підкріплення, втім, змогли завадити просуванню ворога. Підрозділи Червоної армії почали відходити на свої вихідні позиції починаючи з 5 лютого[20].

Активна діяльність совєтських військ у регіоні річки Коллаанйокі зменшилася після першого тижня лютого, і кінець місяця у цьому відношенні був спокійнішим. 11 лютого генеральний штаб підпорядкував 23-тю дивізію IV армійському корпусу. Війська 12-ї дивізії, що брали участь у боях з початку війни, було вирішено звільнити з фронту[20].

13 лютого генеральний штаб через події на Карельському перешийку, втім, наказав відвести 23-тю дивізію з Ладозької Карелії; на території залишився 69-й єгерський полк та 23-й легкий підрозділ. Переведення 69-го єгерського полку на фронт Коллаанйокі почався в ніч на 18 лютого, коли один з батальйонів 69-го єгерського полку звільнив 1 батальйон 34-го єгерського полку[21]. Протягом наступних ночей були замінені й інші батальйони, що билися на фронті з початку війни; ситуація ж на самому фронті біля Коллаанйокі лишалася спокійною до кінця місяця. Втім, було підтверджено, що совєтські війська будували шляху через болотисті ліси, тому можна було очікувати нового нападу у регіоні Коллаанйокі[22].

Окрім вже закріплених на території військ, 8-ма армія СРСР зосередила проти фронту Коллаанйокі ще 128-му дивізію та частини 75-ї дивізії, яка раніше воювала дещо північніше. Перші дані про просування 75-ї дивізії у північній частині лісів біля Коллаанйокі були отримані 21 лютого. Дані про просування 128-ї дивізії Червоної армії у південній частині лісів були отримані починаючи з 27 лютого[23].

Бої у березні 1940 року[ред. | ред. код]

Новий великий наступ Червоної армії у зоні бойових дій на Коллаанйокі почався з масштабного артобстрілу 2 березня о 6:30; в обстрілі брала участь батарея із 50 гармат. Після вогневої підготовки почався безпосередній наступ 56-ї та 164-ї дивізій, які наступали на фінську лінію по всій її протяжності. Протягом першого дня великого наступу, за оцінками, совєтська артилерія здійснила від 30 тисяч до 40 тисяч залпів; фінська артилерія в свою чергу випустила приблизно тисячу залпів. Того ж дня фінські війська почали контрнаступ на північному флангу фронту на Коллаанйокі проти совєтської 75-ї дивізії. У лісистих районах на південь від власне лінії фронту на Коллаанйокі 128-ма дивізія Червоної армії почала просування до тилу совєтських військ. Фіни допускали, що війська, які просуваються, були лише окремими лижними частинами, і лише в останні дні війни зʼясувалося, що на південному фланзі просувалася ціла дивізія. Після обіду совєтським військам вдалося зайняти один опорний пункт 4-го партизанського батальйону. Фіни намагалися відбити свій опорний пункт наступного дня, щоправда, безрезультатно[24].

3 березня артилерійський вогонь совєтських військ почав вщухати, але попри це підрозділи Червоної армії змогли прорватися на фінських позиціях з боку дороги у південній частині озера Коллаанʼярві. Втім, фінам вдалося до настання вечора розбити совєтські війська, що просунулися до позицій. Ситуація у східній частині фронту Коллаанйокі почала швидко слабшати, коли 164-та та 128-ма дивізії Червоної армії просувалися на захід. Для просування вони проклали у лісі кілька шляхів. Штаб фінської 12-ї дивізії утворив новий штаб у південній лісистій частині зони бойових дій, який отримав назву бойовий загін «Сілппу», який очолили війська південного партизанського флангу. Наступні три дні на фронті Коллаанйокі були тихішими, але на флангах совєтські війська повільно продовжували просуватися. 4 березня війська 34-го піхотного полку намагалися напасти у тил совєтських військ, які просунулися у південній лісистій частині і чисельність яких досягала майже полку, але наступ зупинився через оборону червоноармійців. На наступний день планувався новий наступ проти совєтських військ, що просунулися у південній лісистій частині, але плани були скасовані на вимогу місцевого командира до 6 березня; причиною скасування була втома солдат. Наступ почався 6 березня, але зупинився через опір Червоної армії. 7 березня у південній частині лісистої місцевості довелося дещо відійти назад, але на нових позиціях вдалося тримати оборону всюди, окрім найпівденнішої частини зони бойових дій[25].

Бої у напрямку дороги тривали й протягом наступних днів. 9 березня совєтські війська поновили наступ, і їм вдалося прорватися до фінських позицій по обидвох боках фронту на Коллаанйокі. Фінським частинам, що перебували на місці, все ж вдалося за допомогою контрнаступу повернути передову під свій контроль. Про втрати у боях свідчить те, що одна з фінських рот втратила загиблими або пораненими всіх трьох офіцерів, які у ній залишилися; загиблим офіцером був лейтенант Мартті Уосіккінен. Протягом дня штаби IV Армійського корпусу та 12-ї дивізії почали зосереджувати на території підкріплення. Через невелику чисельність військ переміщення здебільшого були перелокаціями рот і навіть окремих взводів[26].

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Erkki Palolampi (1940). Kollaa kestää. WSOY.
  • Sotatieteen laitos (1991). Talvisodan historia. Porvoo: Werner Söderström Osakeyhtiö. ISBN 951-0-17565-X.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.66–67
  2. ↑ Ари Раунио, Юрий Килин (2018). Сражения зимней войны. Петрозаводск: «Военный музей Карельского перешейка». с. 72. ISBN 978-5-9909020-1-5.
  3. ↑ Булат Нигматулин (2023). «Зимняя война» с Финляндией - спусковой крючок Великой Отечественной... Москва: «Литтера». с. 193. ISBN 978-5-4235-0388-8.
  4. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.67
  5. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.67 ja 70
  6. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.67–68
  7. ↑ а б Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.67–70
  8. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.68–70
  9. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.68–71
  10. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.71–72
  11. ↑ а б Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.72–73
  12. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.73
  13. ↑ Ари Раунио, Юрий Килин (2018). Сражения зимней войны. Петрозаводск: «Военный музей Карельского перешейка». с. 73. ISBN 978-5-9909020-1-5.
  14. ↑ Сергей Бирюк (2022). Пехота Сталина в «Зимней войне» : обойти «Линию Маннергейма». Москва: «Яуза». с. 31. ISBN 978-5-9909020-1-5.
  15. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.73 ja 111
  16. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.111–112
  17. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.112
  18. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.111–113
  19. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.113
  20. ↑ а б Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.114
  21. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.114–115
  22. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.115
  23. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.125
  24. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.125 ja 128
  25. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 ss.125-126 ja 128-129
  26. ↑ Sotatieteen laitos: "Talvisodan historia" osa 3 s.127

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битва_під_Коллаа&oldid=42611784