Фінська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фінська мова
Suomi
Поширення фінської мови:    Мова більшості    Мова меншості
Поширення фінської мови:
   Мова більшості
   Мова меншості
Поширена в: Фінляндія, Росія (Карелія), Естонія, Швеція, Норвегія, США, Канада, Австралія, Німеччина
Регіон: Європа, Північна Америка
Носії: 5 млн (1993)
Класифікація: Уральська
 Угрофінська
  Фіно-пермська
   Прибалтийсько-фінська
Офіційний статус
Державна: Фінляндія Фінляндія
Офіційна: Європейський Союз Європейський Союз
Регулює: Фінський лінгвістичний науково-дослідний інститут
Коди мови
ISO 639-1 fi
ISO 639-2 fin
SIL fin

Фінська мова — одна з угрофінських (фінно-угорських) мов, поширена у Фінляндії, Росії (Карелії), Естонії, Швеції, Норвегії, США, Канаді. Одна з двох (поряд зі шведською) офіційних мов Фінляндії.

Історія[ред.ред. код]

Перші племена, що прийшли на територію Фінляндії розмовляли т.зв. фінсько-саамською мовою. Згодом під впливом племен, що жили на узбережжі Балтійського моря, ці мови розділилися (бл. 1000 р. до Р. Х.).

Вплив германських мов на фінську розпочався ще в бронзовому віці. Доведено, що ще в давнину фіни запозичили:

  • у германців: äiti (мати), ruhtinas (князь), murha (вбивство)
  • у слов'ян: kala (риба), jalka (нога), ikkuna (вікно)
  • у балтів: puuro (каша), perkele (чорт), meri (море)

В залізному віці сформувалися фінські діалекти, котрими розмовляли фінські племена сумь (власне фінська мова), ямь (діалект провінції Гяме) та карели (карельська мова).

Після того, як Швеція підкорила Фінляндію, фінське населення прийняло католицизм. Фінські вельможі того часу розмовляли шведською мовою, духовенство надавало перевагу латині, а купці — німецькій. Фінською розмовляли селяни.

У розвитку літературної фінської мови виділяють два періоди: давньофінська мова (1540 — 1820) та новофінська мова1820 року). Перший період розпочався зі створення абетки на основі латинки та виходом фінського перекладу Євангелія, які виконав єпископ Мікаель Аґрікола. На першому етапі давньофінського періоду (до 1640 року) було уніфіковано давньофінську літературну мову, в основу якої Аґрікола поклав південно-західний діалект Фінляндії, що побутував в околицях міста Турку. На цьому діалекті відбився також вплив ємського діалекту — із східної Фінляндії.

Давньофінська мова залишалася мовою церкви аж до 20 століття. До звільнення Фінляндії від шведського панування, що сталося 1809 року, розвиток фінської мови був загальмований нерівноправним мовним становищем, бо офіційною мовою Фінляндії була лише шведська. На ранньому етапі новофінської мови (до 1870 року), вона подолала орієнтацію на південно-західні діалекти та наблизилася до народної розмовної мови. 1863 року фінська мова формально отримала рівні права зі шведською. Відтоді її почали викладати у школах та університетах, нею почали друкувати газети, художню літературу. 1919 року фінську мову було проголошено офіційною мовою Фінляндії.

Поширення[ред.ред. код]

На території Фінляндії виділяють вісім основних діалектів: південно-західний (суоме), ємський (хяме), перехідний між ними південно-ботнічний, середньо-ботнічний, північно-ботнічний, північний, савоський (саво), південно-східний.

Граматика і синтаксис[ред.ред. код]

Фінська мова — аглютинативна мова номінативного ладу з великою кількістю елементів флективності. Фонологічна система має 8 голосних та 13 приголосних фонем, кожна з яких має протиставлення за ступенем довжини (короткі та довгі: a — aa, o — oo, t — tt, p — pp та інші), окрім j, v, h, d.

Мові властива гармонія голосних (сингармонізм) за рядом: a, o, u (заднього ряду); ä, ö, y (переднього ряду); e, i (нейтральні). Кількість голосних фонем збільшується також за рахунок 16-ти дифтонгів (ai, oi, au, ou, äy, öy, ei, uo, yö, ie та інші).

Категорія роду відсутня. Система відміни імен має 14 відмінків, а особові займенники до того ж мають акузатив (знахідний відмінок). Дієвідміна ділиться на — актив (означено-особова) i пасив (неозначено-особова); має 4 способи (дійсний, умовний, наказовий, можливий), 4 форми часу (теперішній, минулий недоконаного виду (імперфект), минулий доконаного виду (перфект), давноминулий (плюсквамперфект)), 3 особові форми в однині та множині; 4 дієслівних інфінітиви сполучають у собі деякі іменні показники — відмінкові та особово-присвійні суфікси). Синтаксис має відносно вільний порядок слів у реченні.

Письмо[ред.ред. код]

Писемність на основі латинки.

 буква  назва вимова український відповідник
Aa aa [a] а
Bb bee [b] б
Cc see
Dd dee [d] д
Ee ee [e] е
Ff äf, ef [f] ф
Gg gee [g] ґ
Hh hoo [h] х
Ii ii [i] і, й
Jj jii [j] й
Kk koo [k] к
Ll äl [l] л
Mm äm, ämmä [m] м
Nn än, ännä [n] н
Oo oo [o] о
Pp pee [p] п
Qq kuu
Rr är [r] р
Ss äs [s] с
Šš äš [ʃ] ш
Tt tee [t] т
Uu uu [u] у
Vv vee [v] в
Ww  kaksois-vee  [v] в
Xx äks [ks] кс
Yy yy [y] ю
Zz tset, tseta [ts] ц
Žž [ʒ] ж
Åå ruotsalainen oo [o] о
Ää ää [æ] я
Öö öö [ø] е, ьо, йо

Приклад[ред.ред. код]

«Заповіт» Т.Шевченка фінською мовою (переклав Мартті Лайне)

Kun mä kuolen — leposija
Ukrainassa suokaa,
aavan aron keskelle mun
hautakumpuin luokaa.
Jotta Dneprin kohistessa
nauttisin mä rauhaa,
jotta sinne kuulisin, kun
joki vanha pauhaa
Vihollisen verta alkaa
virta viedä milloin,
Ukrainasta — haudastani
minä nousen silloin.
Rukoilemaan Jumalan luo
menen sitten vasta, —
siihen saakka välitä en
minä Jumalasta
Haudatkaa ja sorron kahleet
lyökää voimain takaa
Vihollisen kuumin hurmein
arot pirskottakaa
Ja kun yhteen yhtyy perhe
uusi, suuri, vapaa —
muistolleni sana hellä,
hyvä omistakaa.

Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]