Благословення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Благословення — побажання добра, зміцнене релігійним актом, як от знаком хреста, або й якимсь іншим актом, що в очах народу набирає культового значення, як от благословення хлібом.

В українського народу ніяка важлива подія родинного чи господарського характеру не могла відбутися без благословення священика і батька-матері, чи господаря в господарстві.

В цьому останньому випадку роль господаря може бути дорівняна до ролі давнього жерця родинної релігії.

Особливо важливу ролю відограє благословення у весільній обрядовості, яке в ній повторюється кілька разів і все в дуже урочистій формі. Перше благословення відбувається звичайно в хаті жениха, коли до нього приходять старости, щоб потім іти сватати дівчину. На Уманщині це б лагословення так відбувалося:

"Мати бере хліб, застромляє в нього грудочку солі, а батько здіймає зі стіни образи. Обидва вони стають біля стола, чи посеред хати, або сідають так, щоб батько був справа, а мати зліва. Парубок стає перед ними навколішки і каже батькові:

— Благословіть, тату!
— Благословіть у другий раз!
— Благословіть у третій раз!

Батько щоразу відповідає:

— Нехай тебе Бог благословить! І хрестить його образом.

Парубок за кожним разом устає, цілує образ і батька в руку, а батько й мати цілують його в голову. Потім вони міняються місцями і батько бере хліб, а мати образ, і церемонія повторяється знову тричі.

Іноді образ кладуть на стіл, а благословлять хлібом (Мат. укр. етн., НТШ. XIX, 153).

На Сумщині, після того, як молодій на посаді розчесали косу, а мати перев'язала їй чоло червоною стрічкою, батько й мати сідають на ослін, тримаючи в руках по хлібині з вінками на них, молода стає перед ними, а староста промовляє:

"Стало тото дитятко перед вами, як перед Богом, просить воно вас, щоб його благословили і в щасливу годину на село випровадили."

Молода кланяється до землі, цілує батьків у руки й ноги, кланяється вдруге, а за третім разом закладають їй на голову вінок, що до того часу лежав на хлібі, і тепер вона вже кланяється і чужим (Етн. 36., НТШ, 171 —172).

Батько, благословляючи молоду, звичайно каже: — Будь здорова, як вода, будь весела, як весна; будь багата, як осінь; будь родюча, як земля. В різних місцевостях ця формула в подробицях різнилася, але в основному залишалася та сама, і була, певно, дуже давнього походження.

Перед тим, як молоді йшли до шлюбу, їх знову благословляли, тримаючи в руці хліб: "— Хай вас Господь благословить, і я вас благословлю." (Етн. зб., НТШ, XI, 175).

А ось кілька формул благословення з великодньої обрядовості гуцулів:

Прийшовши з "святістю", обходять господарство, не входячи до хати, і йдуть до стайні. Хтось із родини стає біля кожної худобини і, коли той, що несе "святість", доторкається торбою з "святістю" кожної худобини, промовляючи "Христос Воскрес!", відповідає другий: "Воістину Воскрес!" Святоніс після цього примовляє: "Аби ся так нічого не брало вівці (корови чи чого), як нічого не візьметься свяченої паски!"

Так обходять пасіку, сад, з подібною ж промовою. Потім входять до хати, діти стають навколішки, а господар розв'язує торбу над їх головами: "Аби вам розум так скоро розв'язався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються!"

Якщо в кого є дівчина на відданню, кладуть їй паску на голову: "Абись у людей була така велична як паска пшенична!"

Малу дитину кладуть до спорожненої торби: "Абись так скоро росло, як паска" (Мат. укр. етн., НТШ, XV, ст. 39).

В іншій місцевості господар, вернувшись зі свяченим, клав паску коровам на спину: "Який дар красний, так аби Бог дав телиці красні!"

Або давали худобі "понюхати дорінник (коробочку зі свяченим) і, домішавши паски до соди, сипали в ясла: "Абись була така весела, як ця Божа днина; абись не переходила щороку, як не переходить ця днина щороку, абись була така цвітна, як день цвітний; аби тобі було так скрізь отворено, як нині церква ввесь нарід була отворена." (М. Грушевський: "Іст. укр. літ.", І. ст. 175).

Джерела[ред.ред. код]

"Українська Мала Енциклопедія", проф. Євген Онацький