Староста

Староста:

Русь

У Київській Русі представник нижчої адміністрації (звич. доглядав за певними ділянками в господарстві князя);

ВКЛ і Річ Посполита

У Великом князівстві Литовському (ВКЛ), Королівстві Польському і Речі Посполитій — державна посада і довічне звання, що надавалося королями магнатам і шляхті за заслуги. Існували такі старости:

• городовий староста — голова повіту;
• негородовий строста — державець коронних маєтностей, що їх король надавав маґнатам і шляхті за заслуги перед державою;
• генеральний староста — голова провінції.

У ранньосередньовічній Польщі старостою називали королівського намісника, пізніш управителя королівщини, маєтків, що належали королю.

Російська імперія

Староста сільський — у Російській імперії голова найнижчої адміністративної одиниці — сільської громади, обираний на 3 роки сільським сходом;

Австро-Угорщина

У Галичині й на Буковині за австрійської влади — начальник повіту;

Українська держава

У гетьманській державі (1918) діяли губерніальні і повітові старости;

Друга Річ Посполита

У Польщі 1919 — 1939 — начальник держ. адміністрації і представник держави у пов.;

Чехословаччина

на Закарпатті 1919 — 1939 — голова сільської громади або посадник . Старостами називалися також виборні або призначені особи для ведення справ будь-якої громади (напр., церковний староста), артілі чи іншого громадського колективу.

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.