Гуцули

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гуцули (1902), мал. С. Обста
Гуцули. Фото початку ХХ століття
Гуцул, 1901
Гуцулка

Гуцу́ли — субетнос українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України (Верховинський, південна частина Косівського й Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького району Чернівецької області й у більшій частині Рахівського району Закарпатської області). Територія Гуцульщини в Україні — 6,5 тис. км². На півночі Румунії — мармароські гуцули.

Гуцули чи не єдина група українського етносу для якої вівчарство завжди було провідною галуззю господарства.

Український лінгвіст Б. Кобилянський, на основі аналізу гуцульсько-покутського діалекту та історичних даних, висунув гіпотезу про те, що предками населення Гуцульщини й Покуття були племена східних слов’ян — уличів (південь Наддніпрянщина від Дністра) і тиверців (край між Дністром і Карпатами), які переселилися в Карпати і асимілювались з місцевим населенням.

Походження назви[ред.ред. код]

Одна група істориків (К.Мілевський, Л.Голембйовський, Ю.Коженьовський, І.Вагилевич, Ю.Федькович, О.Моргенбессер, В.Поль), етнографів, лінгвістів доводила тюркське, половецьке, печенізьке походження назви. Фольклорист і етнограф О. Кольберг стверджував, що це залишки різних кочових орд. С. Витвицький пов'язував назву гуцул з іменем Гецтели — брата князя Великої Моравії Ростислава або виводив її від горулів-гунів. Я.Головацький, М.Казанович, Є.Калужнянський, I.Огоновський, I.Крип'якевич, В.Гнатюк дотримувалися думки, що назва гуцули походить від молдовського слова гоц, гуц — розбійник, опришок.

Львівський лінгвіст М. Худаш вказує на заплутаність різних теорій походження слова і пропонує походження гуцулів від людини на ім'я Гуцул. Він каже: Гуцули могли свою назву успадкувати від якогось, писемно не засвідченого відгалуження слов'янського населення.

Український лінгвіст В. Чапленко, який у своїй статті Походження назви гуцул, що була опублікована в 1-му томі Історії Гуцульщини (Чикаго, 1975), претензійно заявляв, що про справжню етимологію назви гуцул, що схожа на осетинські слова гуцул та гилець та далі, посилаючись на свою адигейську теорію, він переконує, що назва гуцул споріднена із словом гудзик, куций тощо. Зрештою В. Чапленко робить висновок, що ці назви дуже давнього походження.

Макс Фасмер приводить міркування Яна Розвадовського про те, що слово потрапило до української через румунську мову і походить з готської guta — «гот».

Цікаво, що у мові басків є слово hucul, яке перекладається як «людина, яка живе у печері».

На думку краєзнавця й дослідника Гуцульщини Миколи Савчука з Коломиї назва гуцул могла означати якийсь рід чи плем'я старих хорватів, які заселяли великі терени у докняжу добу. Коли в 10 ст. хорвати покинули Галичину під тиском інших руських племен і перебралися на Балкани, то залишилася пам'ять-назва про них, яку нав'язали новим племенам. Тому гуцули ображалися, якщо їх називали гуцулами, бо вони не були гуцулами, а лише успадкували чиюсь назву. Гуцули казали про себе, що вони «ирщені», себто охрещені, а не язичники, яких очевидно переслідували або недолюблювали. Так само предки нинішніх горян називали себе руськими. Щойно у 21 столітті горяни змирилися з тим, що вони гуцули — і тепер ця назва поширилася на інші, навіть перехідні терени, аж до річки Пруту. Наприклад, з'явився термін Коломийська Гуцульщина.

Як не дивно, але науковці досі не звертають уваги на те, що Гуцул як прізвище чи прізвисько, чи ім'я згадується у підтверджувальній грамоті молдовського воєводи Штефана за 14 ст.

На території Гуцульщини не виявлено жодних даних про поселення з передісторичних часів, Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, тому конкретно твердити про появу в ці періоди самої назви гуцул немає підстав. Як свідчать історичні дані, основний процес заселення Гуцульщини припадає на XIV–XVII ст. Уважний перегляд актового матеріалу переконує, що назви гуцул, Гуцульщина ще тоді не існували, або не були у широкому вжитку. Тільки з середини XVIII ст. в історичних документах зустрічаємо прізвища Гуцул, Гуцуляк, і лише на початку XIX ст. в письмових документах вже явно йдеться про гуцулів — жителів Східних Карпат.

Новоприбулим в село чи місто давали прізвища за місцем походження або за фахом чи ремеслом, яким новоселець чи його предки займалися, отже, і вихідцям з Гуцульщини в суміжних з нею селах давали прізвища Гуцул, Гуцуляк.

Антропологічні особливості[ред.ред. код]

Переважно високий зріст (або середній), переважно темне волосся, хоча є русяві, очі найчастіше темні (карі), голубих, сірих, світло-зелених очей менше. Але ці антропологічні особливості можуть бути наслідком змішання з іншими народами та домінантною властивістю генів відповідних за темне забарвлення очей та волосся.

Гуцульський одяг[ред.ред. код]

Докладніше: Гуцульський стрій

Традиційний одяг гуцулів характеризується мальовничістю і колоритністю.

Чоловічий одяг[ред.ред. код]

Чоловічий одяг включав білу сорочку власного виробу, вишиту з переду, пущена по штанях — «портіницях», з чорного або фарбованого на червоно сукна — зимою білих вовняних «ґачах», підперезаних широким ременем «чересом» — із різними прикрасами-витисками й «дармовисами». Поверх сорочки надягали «кептар», які були фактично кожушками без рукавів, нашиті кольоровими саф'яном із мідними та мосяжними капелями й ґудзиками, часто прикрашені кольоровою волічкою.

За взуття правили шкіряні ходаки-постоли, прив'язані «волоками», на ноги надягали вовняні панчохи — «капчури», обплетені кольоровою волічкою. Постійно носили шкіряні торби — «тобівки», які перевішували через плече, їх завжди прикрашали витисками й мосяжними ґудзиками.

Головним убором могла бути чорна кресаня з «гальоном», трісунками й павами. На кептар вдягали сердак — «байбарак» із чорного або крашеного сукна, теж прикрашений різними нашивками й кутасами.

Молоді завжди мали при собі топірець-бартка, чи то «келеф» різно ритовані. Літні чоловіки брали з собою палицю — «клєбука». Раніше майже в кожного гуцула за чересами (широкий складаний ремінь) були пістолі з різьбленими рукоятями, носили різьблену порохівницю з оленячого рогу через одне плече, а через друге носили рушницю-пушку.

Жіночий одяг[ред.ред. код]

Христина Стебельська в гуцульському народному вбранні, ХХ ст.
Гуцулка у святковому вбранні. Початок 1900-тих рр.
Гуцульське весілля, 1883
Гуцульський п'єц
Гуцульська ґражда
Кількість гуцулів у регіонах України за даними перепису 2001 року

Жіночий костюм у гуцулів був ще більш барвистим і складним ніж чоловічий. Не було прийнято покривати голови у дівчат, вони уплітали в коси жовті «поплітки» з мосяжними «бовтицями». Елементом жіночих прикрас було також чільце.

На жіночих сорочках були вишиті «плечики», вишивкою вкривали також рукави — пізніше й «брацарі». Кептарики були різно нашивані або гафтовані, поверх них вдягали рясно прикрашені сердаки. Переважали червона й чорна барви з додатками жовтих, зелених, часом синіх і рожевих.[1]

Жінки носили сорочку і дві запаски: одну ширшу ззаду і одну спереду. Запаски пов'язували червоним вовняним поясом. На ногах носили постоли. Зверху одягали як і чоловіки кептар. Дівчата на голові не носили нічого, волосся заплітали спочатку в дві коси (коски), які позаду голови переходили в одну, яку пов'язували червоною стрічкою. Жінки заплітали також косу, але стрічку не пов'язували. На голову жінки одягали чепець, зверху пов'язували чорною або червоною в квіти хусткою, кінці хустки звисали на плечі. На шиї носили кілька шнурків перлів або пацьорки, гердан. Через плече носили вовняну торбу — тайстру.

Святковий одяг[ред.ред. код]

Чоловіки в свята носили поверх кептарика також сіряк — короткий з чорного сукна, розшитий вовняними шнурами з кутасами (дармовиси). Сіряк з гранатового сукна називався — крашенек або байбарак. Святковий капелюх був прикрашений павичевим або кугутячим пірям та круглими кутасами. На шиї носили чорну в узори хустку. До цілого строю належав також топірець.

Сорочки святкові в жінок були вишиті на передпліччях або цілі рукави. Пацьорки для гуцулок робилися в Венеції і звідти їх привозили купці-жиди. Голову покривали наміткою (зробленою дома) або купленим рантухом кінці яких були вишиті і звисали поза плечі. Зверху по рантуху або намітці пов'язували червону в квіти хустку. У святкові дні дівчата носили запаски (дротяні) переткані золотою ниткою. Такі запаски блищали вже здалека. На свята або весілля дівчата вдягали замість запасок сукню з гранатового сукна обшиту знизу золотими галонами. Підперізувалися зверху крайкою або шкіряним паском. На ноги вдягали червоні панчохи і капчурі з кольорової вовни і по них з задертими носами постоли або чоботи на високих підборах. До святкового вбрання належав ще білий каптур, а також біла хустинка. Торбу носили червоного кольору.

Гуцули у популярній культурі[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВеликобританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ПінчукиПодоляниПокутяниПоліщуки
РусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мова
Українська та її діалекти, російська

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Українські меценати

Гуцульське мистецтво[ред.ред. код]

Галицькі гуцули[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.