Гуцули
Гуцу́ли — субетнос українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України (Верховинський, південна частини Косівського й Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького району Чернівецької області й у більшій частині Рахівського району Закарпатської області). Територія Гуцульщини в Україні — 6,5 тис. км². На півночі Румунії — мармароські гуцули.
Гуцули чи не єдина група українського етносу для якої вівчарство завжди було провідною галуззю господарства.
Український лінгвіст Б. Кобилянський на основі аналізу гуцульсько-покутського діалекту та історичних даних висунув гіпотезу про те, що предками населення Гуцульщини й Покуття були племена східних слов'ян — уличів (південь Наддніпрянщина від Дністра) і тиверців (край між Дністром і Карпатами), які переселилися в Карпати і асимілювались з місцевим населенням.
Зміст |
[ред.] Походження назви
Одна група істориків (К.Мілевський, Л.Голембйовський, Ю.Коженьовський, І.Вагилевич, Ю.Федькович, О.Моргенбессер, В.Поль), етнографів, лінгвістів доводила тюркське, половецьке, печенізьке походження назви. Фольклорист і етнограф О. Кольберг стверджував, що це залишки різних кочових орд. С. Витвицький пов'язував назву гуцул з іменем Гецтели — брата князя Великої Моравії Ростислава або виводив її від горулів-гунів. Я.Головацький, М.Казанович, Є.Калужнянський, I.Огоновський, I.Крип'якевич, В.Гнатюк дотримувалися думки, що назва гуцули походить від молдавського слова гоц, гуц — розбійник, опришок.
Львівський лінгвіст М. Худаш вказує на заплутаність різних теорій походження слова і пропонує походження гуцулів від людини на ім'я Гуцул. Він каже: Гуцули могли свою назву успадкувати від якогось, писемно не засвідченого відгалуження слов'янського населення.
Український лінгвіст В. Чапленко, який у своїй статті Походження назви гуцул, що була опублікована в 1-му томі Історії Гуцульщини (Чикаго, 1975), претензійно заявляв, що про справжню етимологію назви гуцул, що схожа на осетинські слова гуцул та гилець та далі, посилаючись на свою адигейську теорію, він переконує, що назва гуцул споріднена із словом гудзик, куций тощо. Зрештою В. Чапленко робить висновок, що ці назви дуже давнього походження.
Макс Фасмер приводить міркування Яна Розвадовського про те, що слово потрапило до української через румунську мову і походить з готської guta — «гот».
Цікаво, що у мові басків є слово hucul, яке перекладається як «людина, яка живе у печері».
На думку краєзнавця й дослідника Гуцульщини Миколи Савчука з Коломиї назва гуцул могла означати якийсь рід чи плем'я старих хорватів, які заселяли великі терени у докняжу добу. Коли в 10 ст. хорвати покинули Галичину під тиском інших руських племен і перебралися на Балкани, то залишилася пам'ять-назва про них, яку нав'язали новим племенам. Тому гуцули ображалися, якщо їх називали гуцулами, бо вони не були гуцулами, а лише успадкували чиюсь назву. Гуцули казали про себе, що вони «ирщені», себто охрещені, а не язичники, яких очевидно переслідували або недолюблювали. Так само предки нинішніх горян називали себе руськими. Щойно у 21 столітті горяни змирилися з тим, що вони гуцули — і тепер ця назва поширилася на інші, навіть перехідні терени, аж до річки Пруту. Наприклад, з'явився термін Коломийська Гуцульщина.
Як не дивно, але науковці досі не звертають уваги на те, що Гуцул як прізвище чи прізвисько, чи ім'я згадується у підтвердній грамоті молдовського воєводи Штефана за 14 ст.
На території Гуцульщини не виявлено жодних даних про поселення з передісторичних часів, Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, тому конкретно твердити про появу в ці періоди самої назви гуцул немає підстав. Як свідчать історичні дані, основний процес заселення Гуцульщини припадає на XIV—XVII ст. Уважний перегляд актового матеріалу переконує, що назви гуцул, Гуцульщина ще тоді не існували, або не були у широкому вжитку. Тільки з середини XVIII ст. в історичних документах зустрічаємо прізвища Гуцул, Гуцуляк, і лише на початку XIX ст. в письмових документах вже явно йдеться про гуцулів — жителів Східних Карпат.
Новоприбулим в село чи місто давали прізвища за місцем походження або за фахом чи ремеслом, яким новоселець чи його предки займалися, отже, і вихідцям з Гуцульщини в суміжних з нею селах давали прізвища Гуцул, Гуцуляк.
[ред.] Антропологічні особливості
Переважно високий зріст (або середній), переважно темне волосся, хоча є русяві, очі найчастіше темні (карі), голубих, сірих, світло-зелених очей менше. Але ці антропологічні особливості можуть бути наслідном змішання з іншими народами та домінантною властивістю генів відповідних за темне забарвлення очей та волося.
[ред.] Гуцульський одяг
Традиційний одяг гуцулів характеризується мальовничістю і колоритністю.
[ред.] Чоловічий одяг
Чоловічий одяг включав білу сорочку власного виробу, вишиту з переду, пущена по штанях — «портіницях», з чорного або фарбованого на червоно сукна — зимою білих вовняних «ґачах», підперезаних широким ременем «чересом» — із різними прикрасами-витисками й «дармовисами». Поверх сорочки надягали «кептар», які були фактично кожушками без рукавів, нашиті кольоровими саф'яном із мідними та мосяжними капелями й ґудзиками, часто прикрашені кольоровою волічкою.
За взуття правили шкіряні ходаки-постоли, прив'язані «волоками», на ноги надягали вовняні панчохи — «капчури», обплетені кольоровою волічкою. Постійно носили шкіряні торби — «тобівки», які перевішували через плече, їх завжди прикрашали витисками й мосяжними ґудзиками.
Головним убором могла бути чорна кресаня з «гальоном», трісунками й павами. На киптар вдягали сердак — «байбарак» із чорного або крашеного сукна, теж прикрашений різними нашивками й кутасами.
Молоді завжди мали при собі топірець-бартка, чи то «келеф» різно ритовані. Літні чоловіки брали з собою палицю — «клєбука». Раніше майже в кожного гуцула за чересами (широкий складаний ремінь) були пістолі з різьбленими рукоятями, носили різьблену порохівницю з оленячого рогу через одне плече, а через друге носили рушницю-пушку.
[ред.] Жіночий одяг
Жіночий костюм у гуцулів був ще більш барвистим і складним ніж чоловічий. Не було прийнято покривати голови у дівчат, вони уплітали в коси жовті «поплітки» з мосяжними «бовтицями». Елементом жіночих приклас було також чільце.
На жіночих сорочках були вишиті «плечики», вишивкою вкривали також рукави — пізніше й «брацарі». Киптарики були різно нашивані, або гафтовані, поверх них вдягали рясно прикрашені сердаки. Переважали червона й чорна барви з додатками жовтих, зелених, часом синіх і рожевих.[1]
Жінки носили сорочку і дві запаски : одну ширшу ззаду і одну спереду.Запаски повязували червоним вовняним паском.На ногах носили постоли.Зверху одягали як і чоловіки кептар.Дівчата на голові не носили нічого,волося заплітали спочатку в дві коси (коски),які позаду голови переходили в одну,яку повязували червоною стрічкою.Жінки заплітали також косу ,але стрічку не повязували.На голову жінки одівали чепець,зверху повязували чорною або червоною в квіти хусткою,кінці хустки звисали на плечі.На шиї носили кілька шнурків перлів або пацьорки,гердан.Через плече носили вовняну торбу.
[ред.] Святковий одяг
Чоловіки в свята носили поверх кептарика також сіряк - короткий з чорного сукна,розшитий вовняними шнурама з кутасами (дармовиси).Сіряк з гранатового сукна називався - крашенек або байбарак.Святковий капелюх був прикрашений павлиним або кугутячим пірям та круглими кутасами.На шиї носили чорну в узори хустку.До цілого строю належав також топорик
Сорочки святкові в жінок були вишиті на передпліччях або цілі рукави .Пацьорки для гуцулок робилися в Венеції і звідти їх привозили купці-жиди.Голову покривали наміткою (зробленою дома ) або купленим рантухом кінці яких були вишиті і звисали поза плечі.Зверху по рантуху або намітці повязували червону в квіти хустку.На святкові ні дівчата носили запаски (дротяні ) переткані золотою ниткою.Такі запаски блистіли вже здалека.На свята або весілля дівчата вдягали замість запаски сукню з гранатового сукна обшиту знизу золотими галонами.Підперезувалися зверху крайкою або шкіряним паском.На ноги вдівали червоні панчохи і капчурі з кольорової вовни і по них з задерними носами постоли або чоботи на високих каблуках.До святкового вбрання належав ще білий каптур.До святкового вбрання належала ще біла хустинка.Торбу носили червоного кольору.
[ред.] Гуцули у популярній культурі
- Гуцули зображені у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою»
- Гуцули зображені у фільмі С. Параджанова «Тіні забутих предків», 1964.
[ред.] Див. також
|
- Гуцульщина
- Гуцульська республіка
- Гуцульський говір
- Гуцульський кінь
- Міжнародний Гуцульський фестиваль
[ред.] Галерея
-
Гуцул з Яремче
-
Гуцулка
-
100-літній гуцул
-
Стара гуцулка
-
Гуцули у традиційному вбранні на марках України
-
Гуцули у традиційному вбранні на марках України
-
«Знаймо — хто смо» (пам'ятник Гуцулові в Рахові)
.jpg)
[ред.] Примітки
[ред.] Посилання
- Гуцули на сайті «Життя Українських Карпат»
- Національний Музей Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття | Коломия, Україна
- Часопис «Гуцули і Гуцульщина» | Косів, Україна
- Гуцульські образи. електронний архів фотографій гуцульського регіону
- Фестиваль "Гуцульська бринза". Рахів, Україна. Передача румунського TV українською мовою. Передача від 03.11 2011 року.
- Словник гуцульської лексики
- Файна Гуцулія: архівні фото і розповідь про бринзю
[ред.] Література
- Г. Хоткевич. Гуцули й Гуцульщина. 1920
- Ворон С.С. Гуцỳли, Божі Соколи..., На прикладі етноніма Гуцỳли, Автор демонструє реальну можливість розкодування будь-якої назви, будь-якого прізвища — незалежно від їх складності або загадковості, 2010.
