Борден Паркер Боун
| Борден Паркер Боун | |
|---|---|
| Народився |
14 січня 1847 або 1847[1] Монмаут, Нью-Джерсі, США |
| Помер |
1 квітня 1910 або 1910[1] Бостон, США[2] |
| Країна |
 США |
| Діяльність | філософ, богослов, письменник |
| Alma mater | Нью-Йоркський університет і The Pennington Schoold |
| Знання мов | англійська[3] |
| Заклад | Бостонський університет |
| Конфесія | методизм |
Борден Паркер Боун (14 січня 1847 — 1 квітня 1910 Бостон) — американський філософ і теолог-методист, засновник американського персоналізму, професор (1876—1910), декан факультету філософії і керівник аспірантури Бостонського університету.
Вчення Боуна[ред. | ред. код]
Вчення Боуна — описова версія філософії Канта, відрізняється від повчальної, формальної і логічної версій. В цілому, Боун наслідував традиції Лотце, але надавав більшого значення емпіричним корінням наших знань. Він проводив чітке розмежування між концептуальними припущеннями і реальними доказами. Первинна функція логіки — приведення думок в порядок. Метод Боуна був прикладом феноменології, яка ґрунтується не на чистій логіці, а на припущенні, що ретельне вивчення предмета виявляє його походження і структуру і призводить до його більш докладних описів. Максимум, що ми можемо очікувати від пізнання — більш-менш корисні керівництва до дії. У своєму вченні Боун виділяв практичну природу віри, пізніше названою прагматизмом вірування або науковим методом закріплення віри.
Метафізика Боуна критикує традиційні філософські поняття матерії та існування і пропонує брати за основу поняття процесу. За такий підхід він був зарахований до ідеалістів. Сам Боун вважав, що його варіант плюралістичного об'єктивного ідеалізму цілком узгоджується з існуванням реальності, далеко виходить за межі нашого розуму. Але таку реальність не можна розглядати, як абсолютно незалежну, оскільки ніщо не може бути повністю незалежним на рівні існування. Ключовим принципом в Боунівській метафізиці стало поняття особистості. Що б ми не думали про походження і природу реальності, ця природа узгоджується або принаймні не суперечить існуванню особистостей. Неминучість будь-яких філософських навчань полягає в тому, що всі вони висловлюють точку зору і цінності особистостей. Таким чином, особистість є елементом відносин, який ми з упевненістю можемо використовувати як центральний елемент об'єктивної реальності і, в свою чергу, всіх філософських побудов. Боун піддав критиці «безособові» філософії свого часу. Абсолютний ідеалізм приносить ясну емпіричну множину особистостей, на якому заснований наш досвід, в жертву неперсоніфіковано Абсолюту. Матеріалізм редукує персональну реальність до неперсоніфікованого принципу, який стає повною абстракцією. Неперсоніфіковані версії натуралізму і психологізму, згідно Боуну, страждають аналогічними проблемами.
Персоналізм залишався в центрі уваги філософів до 1930-x років. У теології та етиці він проіснував значно довше і отримав потужний імпульс завдяки римському папі Іоанну Павлу II.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Library of the World's Best Literature / за ред. Ч. Д. Уорнер — 1897.
- ↑ Боун Борден Паркер // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
- Надія Томюк. Ідея самореалізації особистості в етичних поглядах Бордена Паркера Боуна [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.]
|
