Велике життя. 2 серія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Велике життя. 2 серія
Жанр драматичний фільм
Режисер Луков Леонід Давидович[1]
Сценарист Нилін Павло Пилипович
У головних
ролях
Андреєв Борис Федорович
Оператор Михайло Кирилов
Композитор Микита Богословський
Кінокомпанія Кіностудія імені Горького
Тривалість 94 хв.[2]
Мова російська і німецька
Країна  СРСР
IMDb ID 0051426
Попередній Велике життя

«Велике життя. 2 серія» — російський радянський художній фільм режисера Леоніда Лукова. Фільм знятий на кіностудії ім. М. Горького в 1946 році і є продовженням першої частини фільму, знятої в 1939 («Велике життя»). Стрічка зазнала нищівної критики з боку радянського партійного керівництва й особисто Йосипа Сталіна[3], і її було випущено в прокат тільки по смерті вождя, в 1958 році. У 1963 році, в часи «хрущовської відлиги»[4] Луков змонтував «нову режисерську версію»[5], з якої вилучив усі фрагменти, де було показано (портрет у кадрі) або згадано (у тексті) Сталіна, а також скоротив дві виконані Марком Бернесом пісні до одного куплета кожну.

Сюжет[ред. | ред. код]

Дія відбувається в 1943 з моменту звільнення Донбасу до глибокої осені на одній з вугільних шахт і в селищі при шахті.

У ролях[ред. | ред. код]

Музика[ред. | ред. код]

  • Марк Бернес виконує пісні «Наша любовь» (М. Богословський — В. Агатов) і рос. «Три года ты мне снилась» (М. Богословський — О. Фатьянов)

Сприйняття[ред. | ред. код]

Оргбюро ЦК ВКП (б) заборонило випуск фільму та доручило Секретаріату ЦК «розробити проєкт постанови ЦК ВКП(б), який викладає мотиви заборони фільму»[3].

За постановою, друга серія фільму «Велике життя» має багато недоліків, з-поміж яких вказувалися: невідповідність назви змісту через малий масштаб подій, «примітивне зображення всілякого роду особистих переживань і побутових сцен»; зображення відбудови Донбасу без висвітлення керівної ролі держави в цьому процесі та підтримки нею ініціатив робітників; негативний образ партробітників, які можуть виключити зі своїх лав ініціативних людей; ігнорування життя солдатів і партизанів: «про війну, яка була в той час у розпалі, говориться, як про віддалене минуле»; зображення висування на керівні посади некомпетентних людей, ігнорування інтелігенції, створеної радянською владою, «проповідування відсталості, безкультур'я та невігластва», «бездушно-знущальне ставлення до молодих робітниць, прибулих на Донбас»; слабка зв'язність сюжету; «неправильне використання талановитих артистів» через безглузді та примітивні побутові сцени[6].

Йосип Сталін особисто виступав із критикою другої серії «Великого життя», а також продовження «Івана Грозного» та «Адмірала Нахімова». Щодо фільму Леоніда Лукова Сталін сказав, що «процес відновлення Донбасу займає лише одну восьму частину, і дано все це в іграшковій, сміховинній формі», де не показано роль механізації праці. Він похвалив акторську гру, але висловив своє незадоволення персонажами й зображеними умовами їхнього життя. Сталін постановив, що таке становище, «може бути, має місце подекуди, але це нетипово» і показувати таке не можна людям, які можуть поїхати на справжнє відновлення Донбасу. Він висловив думку, що фільм можна виправити видаленням деяких сцен і додаванням нових, але сумнівався в легкості переробки фільму[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.imdb.com/title/tt0051426/
  2. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. а б в Правленая стенограмма выступления И. В. Сталина на заседании оргбюро ЦК ВКП(б) по вопросу о кинофильме «Большая жизнь» (2-я серия) [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. Большая жизнь, 2-я серия [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. Телеканал «Культура». Большая жизнь
  6. Постановление Оргбюро ЦК ВКП(б) о кинофильме «Большая жизнь». 4 сентября 1946 г. // РЦХИДНИ. Ф. 17. Оп. 116. Д. 277. Л. 30-34. Подлинник. Машинопись. Опубликовано: Культура и жизнь. 1946. 10 сентября; Литературная газета. 1946. 14 сентября.