Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЄДИЧКУЛЬСЬКА ОРДА

ЄДИЧКУЛЬСЬКА ОРДА — відгалуження Малої Ногайської орди (див. Ногайська орда). Від 2-ї пол. 16 ст. кочувала в степах між річками Дністер і Дунай. Назва походить від слів «єди» — сім — і «куль» або «коль» — озеро, тобто буквально означає «семиозерна орда». Підпорядковувалася Кримському ханству. Гол. правителями Є.о. були сераскир-султан із роду Гіреїв та яли-агаси, який збирав данину для хана. В аулах правили мурзи, які підпорядковувалися сераскир-султану. Нас. Є.о. займалося кочовим скотарством. Істотним джерелом забезпечення прожиткових потреб орди були грабіжницькі напади на сусідні землі, насамперед українські. 1706 правителі Є.о. домагалися від турец. султана Агмеда III звільнення їх від підпорядкування крим. хану Газі-Гірею III і прийняття в підданство Туреччини (див. Османська імперія), зобов’язуючись щорічно сплачувати султану велику данину й постійно брати участь у війнах, що вели турец. султани. Агмед III відхилив домагання єдичкульців і зобов’язав правителів Є.о. підкорятися крим. ханові. З часом ногайські орди почали виявляти повну непокору Гіреям, що породжувало гострі конфлікти. Проти ординців виступали об’єднані сили турец. сераскирів і крим. хана. В серед. 18 ст. за розпорядженням крим. хана Є.о. перекочувала на лівий берег Дніпра і зайняла тер. від фортеці Казікермен (нині м. Берислав) до гирла р. Кінські Води (нині р. Кінська, прит. Дніпра) на пн., до узбережжя Чорного моря й Азовського моря на пд., від Дніпра на зх. до верхів’їв річок Кінські Води і Берда на сх. Єдичкульські ногайці мешкали аулами, головним чином поблизу рік чи колодязів, аули розташовувалися на значній відстані один від одного. 1766 у Є.о. було 100 аулів, у кожному від 100 до 200 і більше кибиток, або димів, усього 29 тис. димів. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 Є.о. визнала протекторат Російської імперії (1770) і невдовзі була ліквідована. Єдичкульських ногайців переселено на Кубань (1771), 1790 — у приазовські степи на р. Молочні Води (нині р. Молочна). Після Кримської війни 1853—1856 вони переселилися у володіння Туреччини.

Література

• Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 1. К., 1990.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.В. Панашенко; url: http://history.org.ua/?termin=Edychkulska_orda; том: 3