Кримське ханство
|
|||||||||||||||||||||||
Кри́мське ханство (крим. Qırım Hanlığı; قريم يورتى) — держава кримськотатарської династії Ґераїв. Самоназва — Кримський юрт (крим. Qırım Yurtu, قريم يورتى). Існувала у 1449–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Ґераєм внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. 1478 року, за правління його сина Менґлі І, прийняла протекторат Османської імперії. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд. Протягом 15 — 18 століття вела перманентні війни з північними сусідами — запорозькими козаками, Литвою, Польщею, Московією і донськими козаками. Неодноразово здійснювало великі полювання на рабів в Україні. Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735–1739 років. 1774 року отримала незалежність в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії. 1783 року анексована Російською імперією.
Зміст |
Історія [ред.]
Феодальні міжусобиці в Орді і підтримка Польсько-Литовської держави сприяли утворенню 1449 р. незалежного Кримського Ханства на чолі з Хаджі Ґераєм, який переніс резиденцію з Солхата (нині Старий Крим) до Салачику в околицях пізнішого Бахчисарая і поклав початок ханській династії Ґераїв. В 1475 р. під час походу османської Туреччини на Крим, коли султаном Мехмедом ІІ були завойовані ґенуезькі колонії Північного Причорномор'я, кримська правляча династія в особі Менґлі I Ґерая визнала сюзеренітет османського султана. В наступні роки османський вплив на внутрішні справи Кримського ханства підсилювався, час від часу викликаючи спротив кримських ханів, аж до збройних сутичок (в котрих Ґераї інколи зверталися за збройною допомогою до руського козацтва, як у подіях 1624–1629 рр.). Ефективність опору була низькою, стримувалася усобицями всередіні самого ханського роду, та до середини XVIII ст. ханство значною мірою втратило політичну самостійність на користь Османської імперії. Кримський хан мав двох офіційних наступників, що справляли функції контролю над східною та західною половинами держави: калгу та нуреддина, котрих обирав із числа своїх молодших родичів. Ханська влада була обмежена радою беїв — старійшин кількох найзнатніших родів, які у своїх володіннях мали право чинити суд та збирати податки. Судова система ханства будувалася за релігійним принципом: місцеві судді нижчого рангу (каді) та столичні судді вищого (каді-аскери) підпорядковувалися муфтієві — голові мусульманської спільноти Криму, що був непідзвітний хану та підпорядковувався безпосередньо халіфу (османському султану). Під час частих війн з Річчю Посполитою та Московським царством кримські війська захоплювали багато полонених, яких продавали на невільницьких ринках до Туреччини. Використовуючи суперечності між Москвою і шляхетською Польщею, кримські хани вимагали від обох держав данину, подарунки та великі кошти на утримання послів. Кримські правителі отримували щорічні дари, що трактували як данину, з Великого князівства Литовського (пізніш — Королівства Польського), Московського царства, Молдови, Валахії, Черкесії. З 1474 по 1556 рр. кримські татари грабували Литовську Русь не менше 86 разів. У 1575 р. вони взяли з неї понад 35 тис. бранців. Кримські татари разом з турецьким військом брали участь у війнах з Іраном, ходили в походи на Астрахань (1569 р.), Угорщину (1594 р.). Татари становили понад третину турецького війська під час Хотинської війни 1620–1621 рр. Опір військам Кримського Ханства чинили запорізькі козаки, які вели оборонну і наступальну боротьбу проти татар і турків (походи 1575–1577 рр., 1608, 1616 рр. тощо). Разом із запорожцями в походи на Крим вирушали донські козаки (1628, 1667, 1675 рр.). Богдан Хмельницький, потребуючи досвідченої кримськотатарської кавалерії для боїв із польським кінним військом, навесні 1648 р. уклав з Іслямом III Ґераєм угоду про спільну боротьбу проти Польщі. Цей ситуативний альянс сприяв кільком перемогам козацьких військ, але виявся нетривким. Наприкінці XVIII ст. Кримське ханство стало ареною боротьби впливів Туреччини та Росії. Згідно з даними консула Франції при Крим-Гіреї барона Тотта, загальна кількість населення Кримського ханства у 1767 році налічувала 4 млн осіб. Російський уряд був настільки зацікавлений у відторгненні Криму від Туреччини, що Катерина II 16 жовтня 1769 направила П. Паніну рескрипт наступного змісту: «Ми вважаємо: чи не можна буде за цих обставин Крим і всі татарські народи послабити в їхній вірності Порті Оттоманській вселенням їм думки до запровадження у себе незалежності від жодного уряду й обіцянкою їм у тому з нашого боку дійсної допомоги». Що ж стосується практичного втілення задумів Катерини II, то тут імператриця давала Паніну повну можливість діяти самостійно, виходячи з обставин, що складалися. Спроби приєднання Криму до Росії продовжувалися надалі, шляхом використання розбіжностей у татарському суспільстві та плекання сепаратистських настроїв ногайців. П. Гейсман і О. Дубровський: «…ведучи переговори з татарами, вчасно лякаючи їх, вчасно улещуючи їх же, усуваючи до того ж дуже вміло непорозуміння між ними і запорожцями, мистецьки схиляючи татар до прийняття заступництва Росії... і домагаючись, таким чином, ослаблення їх іноді дуже небезпечної сили, Панін у підсумку зумів викликати у них довіру. Домігшись завдяки цьому умиротворення більшості орд, він водночас полегшив подальші зносини і навіть підкорення Криму». Першими піддалися ногайські орди єдісанські і буджацькі, вступили в союз із Росією від турецького верховенства. Після них - єдічкульські та джамбуйлуцькі татари. Подальша доля Криму стала передбачуваною. Після російської окупації 1771 р. та Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. Кримське Ханство було оголошене незалежним від Туреччини, на престолі було затверджено проросійського правителя Шахіна Ґерая. Незабаром російський уряд Катерини ІІ змусив Шахіна Ґерая, проти якого не раз повставало населення, зректися влади і 1783 р. приєднав територію Кримського Ханства до Росії. Офіційний привід, по якиму царський уряд бажав провести приєднання Криму до Російської імперії, у трактуванні Катерини II виглядав ось так: «Перетворення Криму у вільну та незалежну область не принесло спокою Росії і обернулося лише новими для неї турботами зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало властива татарським народам і, щоб охороняти її, нам потрібно завжди бути збройними і при існуванні миру розморювати війська важкими рухами, роблячи великі витрати, як під час війни. ... Беручи до уваги всі ці обставини, ми прийняли рішення дати інший зворот кримським справам і зробити на майбутній час Кримський півострів не гніздом розбійників і заколотників, а територією Російської держави. Через таке розуміння ми з повною впевненістю повідомляємо всім нашу волю на присвоєння Кримського півострова і на приєднання його до Росії». Колонізація Таврійської губернії розпочалася відразу після підписання у 1774 Кучук-Кайнарджийського міру. Через намір Катерини II завітати до Криму, Потьомкін повинен був заселити його новими мешканцями, на що зі скарбниці вже були надані гроші. Потьомкін став активно закликати іноземців, щоб вони переїжджали на постійне проживання до Криму. Кількість іноземних переселенців на півострів стала збільшуватися з 1762 року, коли 4 грудня був опублікований царський маніфест, згідно з яким їх запрошували перебиратися до Росії. Іноземці не забарилися прийняти пропозицію російського уряду. Уряд надав іноземним колоністам вагомі пільги. Вони 10 років не платили податків, звільнялися від військової повинності та військових постоїв, одержували гроші на проїзд до місця свого мешкання, наділялися землею в Криму. Щоби надати новим колоністам землю, з неї почали виганяти місцевих власників. Це призвело до того, що з півострова почали від’їжджати корінні мешканці краю. Через безперервну еміграціу тягом 60 —70-х років XVIII століття кількість населення, яке мешкало лише на Кримському півострові, скоротилася з 300 до 152 тис. осіб.
У вересні 1780 О. Безбородько представив Катерині II свій «Меморандум про справи політичні». Цей меморандум містив проект розділу території Туреччини між Росією та Австрією. Пропонувалося у випадку укладення мирної угоди з Туреччиною «ухвалити, щоб Молдавія, Валахія та Бессарабія під ім’ям своїм стародавнім Дакія створені були областю незалежною з християнським сувереном, за умови, щоб ця держава не могла бути приєднаною до Росії та Австрії». Передбачалася можливість, що війна призведе до «повного знищення Туреччини та до відродження стародавньої Грецької імперії на користь молодшого великого князя» — тобто під егідою онука Катерини II Костянтина. Пропозиція Катерини II австрійському урядові отримала назву «Грецький проект». Побоювання з боку монархів Європи посилення впливу Російської імперії призвело до того, що проект Катерини II не отримав підтримки, і вона не одержала можливості втілити його у життя. Кримський півострів увійшов до складу Російської імперії 9 квітня 1783 р. Майже рік управління півостровом здійснювалося військовою владою через створену з цією метою мусульманську нараду. 2 лютого 1784 було видано наказ, згідно з яким створювалася Таврійська область, до складу якої увійшли Кримський півострів, Тамань і землі на північ від Перекопу аж до Катеринославського намісництва. Першим губернатором Таврійської області став Григорій Потьомкін. Відразу після встановлення в Криму нової влади російський уряд почав впроваджувати на півострові російські методи управління економікою краю та закріплювати за собою право на володіння місцевою землею. Згідно з офіційними даними до 1796 року (тобто лише за 12 років знаходження Криму в складі Російської імперії) у селян було відібрано та передано російським дворянам 288 тисяч десятин землі. Разом з відібранням землі уряд розпочав поширювати на місцевих селян кріпосництво.
Економіка [ред.]
Становище в економічній сфері Кримського ханства не сприяло зміцненню держави. Навіть на початку ΧVI століття кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спосіб життя. Один із сучасників так описує характер татарського землекористування: «Землю, навіть найродючішу, вони не обробляють, задовольняючись тим, що вона сама їм приносить, тобто травою для годування худоби». Наприкінці XIV — на початку XV століття економіка Кримського ханства розвивалась екстенсивним шляхом, в її основі лежало кочове скотарство і примітивне землеробство, що не забезпечувало ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню. Але мешканці Крмського ханства не гребували розв'язувати свої внутрішні проблеми шляхом зовнішньої експансії. Постійні набіги на сусідні землі приносили чималий фінансовий дохід, тому завдяки цим набігам місцеве населення жило впродовж всього існування держави.
Державний устрій [ред.]
Хан [ред.]
Для обрання хана беї чотирьох великих феодальних кримських родів (аргин, кипчак, ширін і барин) збиралися на курултай, де ухвалювали рішення про кандидатуру. Новообраного хана підіймали на білому повстяному полотнищі, читали над ним мусульманські молитви, а потім урочисто зводили на престол. Кандидати на ханську посаду могли висуватися лише з роду Ґераїв, оскільки вони, як вважалося, були з числа нащадків Чингіз-хана.
Серед цих осіб, у свою чергу, теж існувала черговість: на престол могли претендувати два молодших брата правлячого хана і лише потім ханські сини. З 1478 р, після визнання Кримом сюзеренітету Османської імперії, результат вибору беїв, став затверджуватися османським султаном. Поступово османські правителі отримали вирішальне слово в призначенні кримського хана, і церемонія вибору хана беями до XVIII ст. перетворилася на формальність, яка символічно підтверджувала султанський указ[1].
Ханські титули:
- 1637 — «Великий падишах Великої Орди і Великого Юрту, і Престольного Криму, і Дешт-Кипчака, і незчисленних татар, і незчисленних ногаїв, і гірських черкесів, и татів з тавгачами, і всіх багатьох, які обрали ясную віру та іслам, і хан Великого Криму щасливий і мужній, і великодушний...»[2]
Рада [ред.]
Титули і посади [ред.]
- Калга або калга-султан — спадкоємець хана, друга особа в державі; син або родич хана. Завідувач закордонними і військовими справами. Заступник хана у поході. Начальник усіх мурз.
- Нуреддин або Нуреддин-султан - третя особа в державі. Другий спадкоємець хана
- Султани — сини і доньки хана;
- Візир
- Бей
- Мурза
- Оглан
Символи [ред.]
- Тамга — емблема династії Гераїв
- Тугра — особистий підпис хана
- Санджак-шеріф — священна хоругва ханства, за легендою — прапор Чингісхана, найсвятіша реліквія держави
Військо [ред.]
Населення [ред.]
Міжнародні відносини [ред.]
Виноски [ред.]
- ↑ Бахчисарай — Ханский Дворец. ГЕРАИ — ХАНСКАЯ ДИНАСТИЯ КРЫМА
- ↑ Улуг Урда ве Улуг Йортнынг, ве Тахет Кырымнынг, ве Дешт-Кипчакнынг, ве сансыз куб татарнынг, ве сагышсыз нугайнынг, ве таг ара черкачнынг, ве тат била тавгачнынг, ве барча куп дин мобайан ве ислам казиннынг улуг падишахы, ве Улуг Кырым ханы сагадатлы ве шаджагатлы, ве сахаватлы, ве насратлы Богадыр-Гирей-хан. На прикладі титулу Богадир-Гірея (1637). Цитата за: Сагит Фаизов Тугра и Вселенная. Мохаббат-наме и шерт-наме крымских ханов и принцев в орнаментальном, сакральном и дипломатическом контекстах. — Бахчисарай - Москва. 2002
Джерела [ред.]
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
- Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб. 3-тє вид., доп. — К.: Академвидав, 2007. — 683 с.
- Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
- Важкоозброєний татарський вершник // Український тиждень
Посилання [ред.]
- Палац кримських ханів у Бахчисараї
- Державний архів Автономної Республіки Крим (ДААРК).
|
||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
