Протекторат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Форми державної влади й політичні системи
Політичні режими
Форми правління
Соціально-економічні ідеології
Ідеології громадських свобод
Гео-культурні ідеології
Структура влади
Портал ПорталКатегорія Категорія

Протектора́т (лат. protector — покровитель) — форма залежності однієї держави від іншої або суспільства від якоїсь особи (чи іншої держави), коли основні питання суспільно-політичного життя регулює протектор (наприклад, протекторат Олівера Кромвеля).

В історії, термін протекторат має два різні значення. З початку, термін прийнятий сучасним міжнародним правом, це автономний терен, захищений у дипломатичному або військовому плані від третьої сторони сильнішою державою або юридичною особою. В обмін на це, протекторат зазвичай бере конкретні зобов'язання, які можуть значно варіюватися, залежно від реальної природи їх відносин. Однак, протекторат зберігає достатню міру суверенітету і залишається державою відповідно до міжнародного права.

Друге значення виникло в результаті європейської колоніальної експансії в дев'ятнадцятому столітті. Багато колонізованих теренів стали називати «колоніальні протекторати», але не розглядали як окремі держави у рамках міжнародного права[1]. Іноді «міжнародні протекторати» можуть стати настільки підпорядковані протектору, що насправді вони втрачають суверенітет, хоча існують винятки[2].

Обґрунтування[ред. | ред. код]

Добросусідська протекція[ред. | ред. код]

Добросусідська протекція, термін вельми точний для позначення протекторату. Політичні інтереси захисника часто є моральні (питання іміджу, престижу, ідеології, внутрішньої популярності, династичних, історичних та етно-культурних зв'язків тощо) або боротьби з конкурентом чи ворогом влади (наприклад, запобігання намаганню суперника від отримання або збереження контролю над краєм, що має стратегічне значення). У слабких протекторатів, включає передачу контролю над своїми зовнішніми відносинами.

Добросусідська протекція спрямована великими державами до інших християнських (як правило, європейських) держав і малих держав, які не мають істотного значення. У період після 1815, не-християнські держави (на кшталт династія Цін Китаю) також представили добросусідській захист щодо інших набагато слабіших держав.

Колоніальна протекція[ред. | ред. код]

Умови, як правило, були набагато менш щедрі для теренів колоніального захисту. Протекторат часто зводиться де-факто до колоніального стану, але з використанням вже існуючої тубільної держави як агента непрямого управління. Іноді, протекторат було встановлено або здійснено іншими формами непрямого управління: фрахт компанією, яка стає де-факто державою в європейському сенсі (але без географічних кордонів) — маючи свою власну зовнішню політику і свої власні збройні сили.

Насправді протекторати, не мали дійсного захисту. Протектор часто вирішував об'єднання або перекраяння кордонів кількох протекторатів на новий кшталт, без консультації з протекторатами. Берлінська конференція 1884—1885 проголошує, що колоніальні держави можуть оголосити в Субсахарській Африці протекторат (останній регіон мав бути розділений між ними), навіть без фактичного володіння на землю. Аналогічний випадок робить формальним розрізнення таких термінів, як колонія і протекторат.

Міжнародні відносини[ред. | ред. код]

На практиці, протекторат часто має прямі міжнародні відносини тільки з протектором, інші держави повинні мати відносини з ним тільки через протектора. Аналогічним чином, протекторат рідко здійснює військові дії власноруч, а спирається на протектора для його оборони. Це відрізняється від анексії тим, що захисник не має формальної влади для управління внутрішніми справами протекторату.

Протекторати відрізняються від підмандатної території Ліги Націй мандати і їх наступників, підопічних територій Організації Об'єднаних Націй, адміністрація яких контролюється, різною мірою, з боку міжнародного співтовариства. Протекторат офіційно вступає на захист шляхом двосторонньої угоди із протектором, а міжнародні мандати контролюються з боку світового співтовариства, що представляють утворення, з або без керуючої влади де-факто.

Бельгія[ред. | ред. код]

Див. також: Руанда-Урунді

Під час Східно-Африканської кампанії Першої світової війни, північно-західна частина Німецької Східній Африці — Руанда-Урунді, була захоплена бельгійськими та конголезькі війська в 1916 році і перебувала під їх окупацією до кінця війни у 1918. У рамках Версальського договору більша частина Німецької Східної Африки була передана під британський контроль, але Руанда-Урунді, удвічі більше за Бельгію, але тільки близько 2 % від розміру Конго, була затверджена як бельгійський протекторат по мандату Ліги Націй у 1924 році, а потім знову як підопічна територія Організації Об'єднаних Націй. Території була надана незалежність в 1962 році як окремим країнам Руанда і Бурунді, внаслідок чого Бельгійська колоніальна імперія прийшла до кінця.

Протекторати Британії і Співдружності[ред. | ред. код]

Протекторат, в Британській імперії, це терен, який формально не входить у склад, але в якому, згідно з договором, корона має владу і юрисдикцію[3].

Протекторат відрізняється від «протегованої держави». Терен протегованої держави, що знаходиться під протекцією Її Величності, за якою над іноземними справами вона здійснює контроль, але щодо яких внутрішні справи вона не має юрисдикції.[3]

Коли англійці захопили іонічний острів Кефалонія в 1809, вони оголосили: «Ми представляємо себе вам, жителі Кефалонії, не як загарбники, маючи на меті завоювання, а як союзники, які пропонують вам переваги британської протекції». Коли англійці продовжували окупацію Іонічних островів після наполеонівських воєн, вони не анексували формально острови, а зробили їх протекторатом. Острови за Паризьким договором, 1815 було проголошено незалежною Іонічною республікою під британською протекцією.

У 1894, уряд прем'єр-міністру Вільям Гладстон офіційно оголосив Уганду британським протекторатом, боротьба між мусульманами і християнами привернула увагу міжнародної громадськості. Британська адміністрація ретельно відбирала місцевих керманичів у рамках програми непрямого управління через посередництво місцевої олігархії, створивши мережу контрольованою британцями цивільної служби. Більшість британських протекторатів були під контролем комісара або Верховного комісара, а не губернатора.

Останній британський протекторат — Соломонові Острови, що здобули незалежність у 1978 році, остання протегована британцями держава — Бруней, що отримала повну незалежність у 1984 році.

Інші випадки:

Америка[ред. | ред. код]

Америка

Арабський світ[ред. | ред. код]

Південна і Південно-Східна Азія[ред. | ред. код]

Чорна Африка[ред. | ред. код]

Океанія[ред. | ред. код]

Китай[ред. | ред. код]

Династія Цин надавала кілька добросусідських або колоніальних протекцій:

Голландія[ред. | ред. код]

Французькі протекторати[ред. | ред. код]

  • Саар (протекторат 1947-1956), не колоніальний або добросусідський, але як колишня частина Німеччини, яка на референдумі повернутися до неї, по суті надано мандатом Ліги Націй .

Інші французькі колоніальні протекторати:

Азія[ред. | ред. код]

Арабський світ і Мадагаскар[ред. | ред. код]

Чорна Африка[ред. | ред. код]

Океанія[ред. | ред. код]

Німеччина[ред. | ред. код]

Німецька імперія використовувала термін «Schutzgebiet», буквально протекторат, для всіх своїх колоній, поки вони не були втрачені під час Першої світової війни, незалежно від фактичного рівня державного контролю.

Крім цих колоніальній, в Європі Нацистською Німеччиною створений Протекторат Богемії і Моравії (1939—1945).

Італія[ред. | ред. код]

В Європі :

У колоніальній імперії:

Японія[ред. | ред. код]

Португалія[ред. | ред. код]

Росія[ред. | ред. код]

Росія часто використовує тактику протекторату перед захопленням іншої держави. Спочатку від держави вимагається стати під протекторат, а далі йде окупація держави[4].

Іспанія[ред. | ред. код]

ООН[ред. | ред. код]

США[ред. | ред. код]

Спільні протекторати[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The Epochs of International Law. Walter de Gruyter. 2000. Процитовано 25 травня 2023.  (англ.)
  2. Bedjaoui, Mohammed (1991). International Law: Achievements and Prospects. Martinus Nijhoff Publishers. Процитовано 25 травня 2023.  (англ.)
  3. а б The Statesman's Yearbook 1967—1968
  4. Портников, Віталій (2 березня 2024). Оприлюднений документ: Путін хотів «добити» Україну, але його план провалився. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 2 березня 2024.