Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІВАНЕНКО Петро Іванович

ІВАНЕНКО Петро (Петрик) Іванович (р. н. і р. с. невід.) — політ. діяч кін. 17 — поч. 18 ст., гетьман Ханської України. Н. в м. Полтава, за ін. даними в м-ку Нові Санжари. Пов’язаний родинними зв’язками зі старшинською верхівкою Лівобережної України. До 1691 займав посаду старшого військ. канцеляриста Генеральної військової канцелярії.

У лют. 1691 приїхав на Чортомлицьку Січ, де незабаром був обраний військ. писарем. Серед запорожців проводив агітацію за виступ проти Рос. д-ви та гетьман. уряду Лівобережжя, одночасно налагоджуючи зв’язки з Кримським ханством. На думку дослідників, його діяльність спрямовувалася старшинською опозицією гетьманові І.Мазепі на чолі з генеральним писарем В.Кочубеєм, хоча існує й версія щодо причетності до цього самого гетьмана, який мав власні антирос. плани. Наприкінці квіт. 1692 переїхав до м. Казікермен (нині м. Берислав), а 26 трав. від імені «удільного князівства Київського, Чернігівського і всього війська Запорозького городового й народу малоросійського» уклав «вічний мир» з крим. ханом Сафа-Гіреєм. За цим договором тер. Укр. козац. д-ви мала обіймати Лівобережжя, ч. Правобережної України та ч. Слобідської України, встановлювався порядок дипломатичних взаємин, проголошувалося право безмитної торгівлі та вільних промислів українців у басейні Дніпра. Договір передбачав взаємодопомогу при боротьбі із зовн. противниками, зокрема, Крим. ханство мало допомогти Укр. козац. д-ві звільнитися з-під рос. протекторату. За це запорожці мали дозволити татарам здійснювати набіги на Рос. д-ву Муравським шляхом.

18 лип. на раді в урочищі Кам’яний Затон був обраний гетьманом. Після прибуття татар. війська верхівка Запорозької Січі уклала з татарами угоду про спільні дії, але зробила також все можливе, щоб не допустити участі значних запороз. сил в татар. походах. Наприкінці лип. з 20-тис. татар. військом та кількома сотнями запорожців І. прибув на пд. Лівобережжя, де одразу здобув підтримку жителів Царичанки та Китайгорода. Однак подальших успіхів досягти не вдалося через те, що татари почали грабувати укр. тер. та захоплювати ясир. Одержавши звістку про наближення лівобереж. війська на чолі з І.Мазепою, І. з татарами відійшов до Криму.

З провалом походу 1692 І. втратив підтримку як нар. низів, так і старшинської опозиції І.Мазепі. Наступні татар. напади на Лівобережжя та Слобожанщину 1693, 1694 і 1696 також закінчилися невдачею. В серед. 1690-х рр. І. був призначений гетьманом Ханської України. На цій посаді востаннє згадується 1712.

Література

• Оглоблин О.П. Ескізи з історії повстання Петра Іваненка (Петрика). К., 1929;
• Станіславський В.В. Запорожжя під час виступу Петра Іваненка (Петрика). В кн.: Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво. К., 1998;
• Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Нью-Йорк–К.–Львів–Париж–Торонто, 2001.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.В. Станіславський.; url: http://history.org.ua/?termin=Ivanenko_P; том: 3