Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІНТЕРНАЦІОНАЛ I

ІНТЕРНАЦІОНАЛ I, Міжнародне товариство робітників — міжнар. орг-ція робітн. об-нь. Заснована 28 верес. 1864 на зборах соціалістів і респ. радикалів у Лондоні (Велика Британія) з метою координації пролетарського руху задля «визволення робітничого класу». Його засадничі документи — «Установчий маніфест Міжнародного товариства робітників» і «Статут» — були складені К.Марксом. Існуючі на той час робітн. об-ня (профспілок, т-в взаємодопомоги й освіти, кооперативів тощо), що діяли у Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії, Швейцарії, Іспанії, Бельгії, Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина) та низці ін. країн Зх. і Центр. Європи, а також у США та Австралії, оголошувалися секціями нац. федерацій.  Найвищим органом І. I був конгрес, який обирав для ведення поточної роботи виконавчий орган — Ген. раду. Перший конгрес відбувся в Женеві (Швейцарія) 3—8 верес. 1866. Від самого початку в І. I розгорнулося гостре протиборство між осн. течіями в робітничому русі — марксизмом, прудонізмом, бланкізмом і анархізмом. Марксистське крило І. I докладало значних зусиль, щоб перешкодити діяльності робітн. орг-цій на ґрунті проголошених Дж.Мадзіні принципів нац. консолідації й нац. незалежності народів. І. I сприяв пропаганді ідей міжнар. робітн. солідарності, популяризації соціально-політ. й екон. доктрини К.Маркса, розвитку страйкового руху, поширенню гасла 8-годинного робочого дня на підпр-вах, виступам проти воєн. приготувань і воєн, дав поштовх утворенню партій робітн. класу.

1870 в Женеві з числа емігрантів на чолі з М.Утіним утворилася Рос. секція І. I. Вона заявила про своє посередництво між робітн. союзами слов’ян. країн і Зх. Європи, але не спромоглася заснувати жодної своєї філії. Гол. увагу секція приділила пропаганді ідей і цілей І. I переважно серед народницьких (див. Народництво) гуртків і орг-цій, направляючи нелегально в Одесу, Харків та ін. міста примірники женевського ж. «Народное дело», де друкувалися документи й інформація про І. I. 1875 під впливом програми цієї орг-ції в Одесі засновано «Південноросійський союз робітників».

Найбільшою акцією І. I стала активна підтримка Паризької комуни 1871, що викликало хвилю переслідувань його членів у різних країнах. Розкол, що стався в Гаазі (Нідерланди) на конгресі 2—7 верес. 1872 між марксистськими прихильниками централізації робітн. руху й бакунінськими (див. Бакунізм) федералістами, негативно вплинув на подальшу діяльність І. I. Того ж року, щоб запобігти встановленню контролю бакунінців над І. I, Ген. рада за наполяганням К.Маркса перевела свою штаб-квартиру з Лондона до Нью-Йорка (США). 1876 рішенням міжнар. конф., яка відбулася в м. Філадельфія (шт. Пенсільванія), І. I було офіційно розпущено. До 1881 від його імені продовжували виступати анархісти, скликаючи міжнар. конгреси.

Література

• Козьмин Б.П. Русская секция Первого Интернационала. М., 1957;
• Braunthal J. Geschichte der Internationale, bd. 1–2. Hannover, 1961–63;
• Итенберг Б.С. Первый Интернационал и революционная Россия. М., 1964; Генеральный совет Первого Интернационала. Протоколы, т. 1–5. М., 1961–65; La première Internationale. Actes du colloque international du center national de la recherche scientifique. Paris, 1968; Гаагский конгресс Первого Интернационала 2–7 сентября 1872 г. Протоколы и документы. М., 1970; Гаагский конгресс Первого Интернационала 2–7 сентября 1872 г. Отчеты и письма. М., 1972; Первый Интернационал и Парижская коммуна. М., 1972; Giuseppe Mazzini e gli operai. UN messaggio di giustizia sociale iN prospettiva europea, a cura di G.Limiti. Roma, 1991.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: М.М. Варварцев.; url: http://history.org.ua/?termin=Internacional_I; том: 3