Анархізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Анархіз́м (від дав.-гр. αναρχω — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада» + -ізм) — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Анархізм є антидержавною ідеологією,котра пропагує бездержавність. Ідеї анархізму остаточно сформувалися в 19 столітті. Анархізм не треба плутати з нігілізмом (він заперечує суспільство і спрямований на його руйнування); в цілому анархізм це пацифістський рух. Хронологічно анархізм поділяють на індивідуалістичний анархізм — представники: П. Прудон, М. Штірнер; колективістський — М. О. Бакунін; комуністичний — П. О. Кропоткін. В сучасному світі поняття «анархізм» втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безвладдя, дезорганізації.

Анархізм — ідея про те, що суспільство може і повинно бути організоване без державницького примусу. Крім того конкретні анархісти можуть мати додаткові критерії того, що включає в себе анархізм, і вони часто не згодні один з одним відносно цих критеріїв.

Напрями анархізму[ред.ред. код]

Існує багато типів і традицій анархізму. Не всі вони взаємовиключаючі. Анархізм зазвичай вважають ліворадикальною ідеологією, тому що його погляд на політику і економіку є анти-авторитарною інтерпретацією комунізму, колективізму, синдикалізму і суспільної економіки (наприклад, анархо-комуністи, анархо-синдикалісти та ін.). Найвідомішими теоретиками анархо-комунізму були російські революціонери Бакунін Михайло Олександрович і Кропоткін Петро Олексійович.

Водночас анархізм завжди включав в себе індивідуалістичну рису. Деякі анархісти виступають в підтримку капіталізму (наприклад, ринкові анархісти, агористи та ін.) та інших орієнтованих на ринок економічних структур (наприклад, мутуалісти). Хоча представники «правого» анархізму і складають меншість, в той же час як більша частина анархістів по всьому світу притримуються ідей лівого напряму. При цьому анархо-індивідуалізм не завжди означає прихильність його прибічників до тієї чи іншої форми капіталізму (індивідуаліст може і відкидати взагалі ринкові відносини, головне для нього — свобода особистості). За словами анархіста XXI століття Сінді Мілштейна, анархізм — «політична традиція, яка постійно знаходиться в місці дотику індивідуального і суспільного».

Також нещодавно[Коли?] з'явилося таке відгалуження, як націонал-анархізм, котре поєднує анархізм (найчастіше — анархо-синдикалізм) з білим націоналізмом. Найвизначнішим ідеологом є Трой Саутґейт, на погляди якого вплинули ідеї Консервативної революції, традиціоналізму, Третього шляху, нових правих і різноманітних анархістських шкіл.[1] Сучасний же український націонал-анархізм є різко антикапіталістичною та пролетарською ідеологією на засадах етнічного націоналізму, анархо-синдикалізму й анархо-комунізму з акцентами на революції, класовій боротьбі, самоорганізації української нації, захисті рідної природи, здоровому способі життя.[2]

Напрями анархістської філософської думки включають в себе широкий спектр ідей від крайнього індивідуалізму до повного колективізму. Одна частина анархістів відкидає будь-які види примусу і насильства. Інша частина анархістів в деяких випадках навпаки підтримує його, виступаючи поміж іншим за насильну революцію на шляху до анархії.

Соціальний анархізм[ред.ред. код]

Соціальний анархізм — одна з двох основних категорій анархізму, нарівні з індивідуалістичним анархізмом. Поняття соціального анархізму зазвичай використовують, щоб ідентифікувати комунітарістські форми анархізму, які підкреслюють співпрацю, кооперацію і взаємодопомогу, при запереченні приватної власності на засоби виробництва і капіталістичних відносин. Соціальний анархізм включає в себе анархо-колективізм, анархо-комунізм, лібератарний соціалізм, анархо-синдикалізм, соціальну екологію і, почасти, мутуалізм.

Колективістський анархізм[ред.ред. код]

Анархо-комуніст Петро Кропоткін (1842–1921), найзнаменитіший теоретик комуністичного анархізму.

Колективістський анархізм, який також називають революційним соціалізмом[3], є революційною формою анархізму, що зазвичай пов'язують з іменами Михайла Бакуніна та Йоганна Моста[4]. На відміну від мутуалістів, колективістські анархісти виступають проти всіх форм приватної власності на засоби виробництва, вважаючи, що така власність повинна бути колективізована. Згідно з концепцією анархо-колективістів, цього можна досягти тільки шляхом революції, яка розпочнеться актами насильства з боку невеликих груп революціонерів («пропаганда дією»), що повинно революціонізувати робочі маси, які коллективізують засоби виробництва[5]. Однак, при цьому, колективізація не повинна поширюватися на розподіл доходів, оскільки робочим повинна буде виплачуватися заробітна плата відповідно до витраченого на роботу часу. Це положення було пізніше розкритиковане анархо-комуністами, оскільки така система «підтримує систему найманої праці»[6]. При цьому анархо-комуністичні і колективістські ідеї аж ніяк не були взаємовиключними. Хоча колективісти захищали систему заробітної плати за працю, частина з них вважали цілком можливим допустити що після революції, поступово відбудеться перехід до комуністичних відносин[7], а товариш Михайла Бакуніна по Першому Інтернаціоналу Джеймс Гильом, наприклад, стверджував, що вони були саме комуністичними анархістами, але вибрали самоназву колективістів щоб відрізнятися від комуністів-державників[8]. Колективістський анархізм виник тоді ж, коли і марксизм, але виступив проти марксистської ідеї про диктатуру пролетаріату, незважаючи на декларовану марксистами мету створення колективістського бездержавного суспільства[9].

Анархо-комунізм[ред.ред. код]

Докладніше: Анархо-комунізм

Анархо-комуністи стверджують, що дійсно вільна форма соціальної організації можлива тільки в такому суспільстві, яке складається з самоврядних комун та громад, в яких організовано колективне використання засобів виробництва, усередині яких діє принцип прямої демократії, тобто колективного, спільного прийняття рішень, а між собою ці комуни пов'язані через об'єднання у федерації та / або конфедерації, за допомогою горизонтальних, і вертикальних (побудованих знизу вгору) зв'язків Пуенте І.Програмний нарис лібертарного комунізму..

Анархо-синдикалізм[ред.ред. код]

Традиційний анархо-синдикалістський прапор.

На початку 20-ого століття виник анархо-синдикалізм, зайнявши своє особливе місце в рамках анархістської думки Дам'є В. В. Зосередивши набагато більше уваги на робітничому русі, ніж всі інші форми анархізму, синдикалісти висувають ідею про те, що профспілка і є тією силою, за допомогою якої можливо здійснити радикальні соціальні зміни в суспільному житті, зробити революцію, замінивши капіталізм і державу новим суспільством, заснованим на суспільному самоврядуванню трудящих. Як і анархо-комуністи, переважна більшість анархо-синдикалістів прагнуть скасувати систему найманої праці і приватну власність на засоби виробництва, в яких бачать одні з найважливіших причин поділу суспільства на клас імущих (власників) і незаможних (найманих працівників, трудящих).

Найважливішими принципами, на яких грунтується анархо-синдикалізм є робоча солідарність, пряма дію (загальний страйк і повсякденна боротьба на робочому місці, саботаж), самоврядування робітників. Все це цілком сумісне і з іншими напрямками анархізму, так що анархо-синдикалісти часто є так само анархо-комуністами або анархо-колективістами. Прихильники анархо-синдикалізму виступають за розвиток профспілкових організацій трудящих, оскільки це концентрує трудящих в рамках існуючої системи, і сприяє тим самим соціальній революції.

Провідним анархо-синдикалістським теоретиком першої половини двадцятого століття був Рудольф Рокер, чия брошура 1938 року «Anarchosyndicalism» вимальовує в загальних рисах виникнення руху, його основні цілі і значимість робітничого руху в майбутньому.

Хоча анархо-синдикалізм часом асоціюється з робочим рухом початку двадцятого століття (особливо у Франції та Іспанії), багато синдикалістських організацій активно діють і сьогодні, частина з яких, як і раніше, являє Анархо-синдикалістський Інтернаціонал (МАТ — Міжнародна асоціація трудящих, створена взимку 19221923) і профспілкову організацію Індустріальні робітники світу (ІРС). Існує і російська секція МАТ — КРАС. Частина синдикалістських профоб'єднань діють, не будучи колективними членами міжнародних синдикалістських об'єднань Див: Анархо-синдикалізм в 1939–1999 роках., зокрема РКАС та Центральна організація робочих Швеції.

Сучасний анархістський рух[ред.ред. код]

Сучасний анархістський рух дуже різноманітний, і включає безліч течій. Поряд зі «старими» анархістами, тобто представниками класичних напрямів в анархізмі, переважно анархо-синдикалістами і анархо-комуністами, існує, наприклад, такий рух як Анархо-примітивізм.

Існують також проанархістські рухи «автономістів», ред-скіни(червоні і анархо скінхеди), ліберальних анархістів, екологічних рухів, різних культурних ініціатив, поселень, які налічують десятки тисяч актівістів[10]. Вони борються за так звану «деколонізацію повсякденного життя» в нинішньому суспільстві.

Слідуючи традиції ситуаціоністів і нових лівих багато сучасних анархістів намагаються створити якусь альтернативу відчуженому і репресивному соціуму, вирішуючи всі питання колективно, на основі консенсусу, поважаючи особистість і уникаючи авторитаризму та ієрархії. Патріархату протиставляється статева рівність, традиційним родинним стосункам — комуни, ієрархії — самоорганізація. Пропагуються і активно практикуються екологізм, антиімперіалізм і антифашизм. Анархісти активно виступають проти дискримінації по статевій, національній, гендерній, статевій ознакам, проти міждержавних воєн і політики неоколоніалізму. Анархісти вельми активні в антифашистському русі[11], постійно беруть участь у вуличному протистоянні з неофашистами і неонацистами, а так само поліцією. У сімдесятих величезний розмах і популярність набув антиядерний рух, в якому активно брали участь анархісти і автономи. Це був дуже масовий рух, в якому активно брала участь західна молодь[12]. Автономи-сквотери часто захоплюють порожні будівлі, які вони перетворюють на центри лібертарної культури і політики[13]. Існують різні анархістські комуни, одною з найзнаменитіших є комуна Християнія в Копенгагені[14].

Члени профспілки CNT-AIT на демонстрації, несуть банер

У цілій низці країн продовжують діяти традиційні анархо-синдикалістські профспілки, і пропагандистські організації, серед яких найбільшими є САК в Швеції, НКТ і ВКТ в Іспанії, УСІ в Італії, НКТ-МАТ і НКТ-Ф в Франції, ФАУ в Німеччині (вони налічують десятки тисяч членів)[15].

Іспанський анархо-синдикалістський рух традиційно найсильніше розвинений в Іспанії. Після смерті диктатора Франка в 1976 тут почалося масове відродження анархізму. На перші постфранкістські збори НКТ прийшло близько 500 тис. чоловік[16]. Правда згодом в НКТ сталося декілька розколів, в першу чергу з питання про вибори в комітети підприємств[17]. Отже у результаті на сьогоднішній день в Іспанії діє два основні анархо-синдикалістські об'єднання: НКТ-МАТ, в якому приблизно 10-15 тисяч чоловік, і ВКТ, в якому — близько 60 тисяч чоловік. Відповідно НКТ-МАТ виступають проти участі в цих виборах, а ВКТ в них активно беруть участь[18].

Деяка лібералізація внутрішнього життя у ряді латиноамериканських країн в кінці 70-х і 80-х рр. сприяла початку відродження анархізму і в цих країнах[19]. У СРСР анархістський рух став відроджуватися в кінці 1980-х, а найбільшим об'єднанням рубежу 1980—1990-х років стала Конфедерація анархо-синдикалістів (КАС), яка об'єднувала під час свого найбільшого підйому до двох тисяч чоловік[20].

У 1968 р. на міжнародній конференції анархістів в Карраре був заснований Інтернаціонал Федерацій Анархістів (IAF-IFA)[21]. Принципи роботи в межах ІФА — принцип федералізму, вільного договору і взаємодопомоги. Для того, щоб покращувати координацію і зв'язок в межах ІФА, а також для відкритого контакту з громадськістю та іншими групами анархістів і організаціями, був заснований Міжнародний секретаріат, повноваження якого нерегулярно переходять від однієї федерації IFA до іншої[22]. Для налагодження інформаційного обміну і міжорганізаційної співпраці IFA також близько контактує з іншими організаціям анархістів, наприклад з Міжнародною асоціацією трудящих (МАТ) — анархо-синдикалістським Інтернаціоналом.

Сьогодні анархістський рух, звичайно, ще не такий сильний як раніше, але об'єднує вже десятки тисяч революціонерів в багатьох країнах. У багатьох країнах світу налічуються десятки, якщо не сотні тисяч прибічників анархістських ідей. З'явилися групи анархістів і в тих країнах, в яких їх ніколи не було, наприклад, в Нігерії, Туреччині, Лівані, Бангладеш. Грецький анархістський рух є на сьогоднішній день одним з найсильніших в лібертарному таборі.

Анархізм в Україні[ред.ред. код]

В Україні анархізм почав поширюватися в кінці 19 століття. В 19171921 роки анархізм був ідейною основою багатьох селянських рухів, особливо махновщини. Для більшості простих селян того часу анархізм означав звільнення від недосконалої системи влади, «влади міста», яка збирала податки, примусово забирала людей в армію.

На світогляд українських анархістів того часу справили великий вплив праці П. Кропоткіна. Лідерами українських анархістів були Нестор Махно, В. Волін (Ейхенбаум), П. Аршинов (Марін), А. Барон (Канторович), Й. Гутман. Найбільш значущими виявилися дії анархістів, організованих націонал-анархістом Нестором Махно. Революційна повстанська армія України (махновці) діяла проти УНР, білих, червоних та інтервентів. У ході бойових дій махновці двічі укладали союз з більшовиками, проте всі три рази більшовики порушували союз, так що врешті-решт РПАУ була розгромлена багаторазово переважаючими силами Червоної армії, а Махно з кількома товаришами зник за кордоном.

В сучасній Україні діють різні анархічні організації. Найвідоміші це Пряма дія, РКАС, АДА та САУ. САУ має офіційний статус політичної партії і підримують ідеї правої анархії: анархо-індивідуалізм й анархо-капіталізм. Однак більшість анархістів в Україні не належить до організацій, об'єднані в спільноти-афініті групи. Вони складають «Чорний блок» на демонстраціях, віддають перевагу прямим діям перед теоретизуванням, активно займаються вуличним антифашизмом. Значна кількість їх гуртується довкола вболівальників футбольного клубу «Арсенал-Київ», «Антифашистської дії», феміністичних, екологічних та антизабудовницьких кампаній. В активному процесі йде створення Анархо-Радикалізму .

Найвідоміші організації та колективи анархістів в минулому і сьогоденні[ред.ред. код]

Відомі сучасні анархісти[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Інтерв'ю з Троєм Саутґейтом (англ.)
  2. Мережевий осередок націонал-анархістів.
  3. Morris, Brian. Bakunin: The Philosophy of Freedom. Black Rose Books Ltd., 1993. p. 76; Rae, John. Contemporary Socialism. C. Scribner's sons, 1901, Original from Harvard University. p. 261
  4. Пірумова Н. М. Соціальна доктрина М. А. Бакуніна. — М.: Наука, 1990.; Avrich , Paul. 2006. Anarchist Voices: An Oral History of Anarchism in America. AK Press. p. 5; Patsouras, Louis. 2005. Marx in Context. iUniverse. p. 54
  5. Patsouras, Louis. 2005. Marx in Context. iUniverse. p. 54
  6. Кропоткин П. А. Хліб і воля // Хліб і воля. сучасна наука і анархія. С. 76
  7. Guillaume, James (1876). «Ideas on Social Organization».
  8. Гильом Дж. Інтернаціонал (спогади і матеріали 1864–1878 рр..). Том I–II. — Пб.-М.: Голос Праці, 1922. С. 170–171. Підрядковий коментар.
  9. Бакунін М. А . Федералізм, соціалізм і антітеологізм // Філософія. Соціологія. Політика.: «Вони [марксисти] стверджують, що тільки диктатура, звичайно, їх, може створити народну волю, ми відповідаємо, що ніяка диктатура не може мати іншої мети, крім ```увічнення себе```, і що вона здатна породити та виховати в народі, що зносить її, тільки ```рабство```; свобода може бути створена тільки свободою, тобто всенародним бунтом і вільно організацією робочих мас знизу вгору». Як показали наступні події ці слова виявилися правдою
  10. Див. наприклад: 'Рябов П. В.' Коротка історія анархізму. С. 21-22
  11. Анархо-антифашизм для начинающих; Скинхеды; Скины, кто они? — или вся правда о скинхэдах
  12. Ященко В. Автономы: деколонизация повседневности (4 часть, продолжение. Начало в ## 12,13,14) // Автоном № 15, январь-апрель 2001
  13. Див. сайт присвячений сквотуванню: http://squat.anho.org/
  14. Жеребцова Е., Тимофеев С. Христиания: утопия, ставшая реальностью. // Иностранец
  15. Анархо-синдикализм в 1939—1999 годах; Гамбоне Л. Синдикализм: мифы и реальность.; Современная Франция и перспективы анархистского движения: Интервью с Александром Чукаевым [(«Федерация Анархистов»), Париж, август '2005]; Современная Франция и перспективы анархистского движения: Интервью с Александром Чукаевым («Федерация Анархистов»), Париж, август 2005 г. Часть 2. Анархисты и отношение к анархическим идеям в обществе.; Современный испанский анархо-синдикализм: Интервью с генсеком Всеобщей Конфедерации Труда Андалусии (Испания) Августином Г. Акоста
  16. Див. наприклад: Рябов П. В. Краткая история анархизма. С. 22
  17. См. об этом: Анархо-синдикализм в 1939—1999 годах; Как работает анархо-синдикалистский профсоюз (на примере испанской секции).
  18. Див. примітки до Гамбоне Л. Синдикализм: мифы и реальность.
  19. Рябов П. В. Краткая история анархизма. С. 22
  20. Рябов П. В. КАС — из истории современного анархизма // Ситуация № 3, февраль 2004. С. 6; Шубин А. В. Возникновение Конфедерации анархо-синдикалистов//Прямухинские чтения 2007 года. — Тверь: Издательство «ТВЕРСКОЙ ПОЛИГРАФ», 2008. С. 255—260; Его же. Парадоксы перестройки. Упущенный шанс СССР. — М.: Вече, 2005. С. 357—360; Его же. Преданная демократия. ССР и неформалы (1986—1989). — М.: Издательство «Европа», 2006. С. 255—263
  21. Лиманов К. Интернационал. К 30-летию ИФА // Новый Свет № 40, осень 1997
  22. Ассоциативный договор Интернационала федераций анархистов // Новый Свет № 57, август 2004

Посилання[ред.ред. код]