Віппер Борис Робертович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Борис Робертович Віппер (3 (15) квітня 1888(18880415), Москва — 24 січня 1967, Москва) — радянський мистецтвознавець, що спеціалізувався на західноєвропейському мистецтві, зокрема, на мистецтві Італії і Голландії, а також Росії і Латвії. Заслужений діяч мистецтв РСФРР (1959), член-кореспондент АМ СРСР (1962), професор (1918). Син історика Р. Ю. Віппера.

Навчався в Московському університеті (1906–1911), викладав у Московському (з 1915) і Латвійському (1924–1941) університетах. З 1944 року виконував обов'язки директора наукового відділу у Державному музеї образотворчих мистецтв ім. Пушкіна. Основні праці присвячені кардинальним проблемам історії мистецтва (питанням реалізму, боротьби напрямків, історії стилів і жанрів), вирізняються широтою узагальнень і охвату матеріалу, різнобічним аналізом історико-художніх процесів, точним виділенням визначальних якостей творів мистецтва.[1]

Твори[ред.ред. код]

  • (рос.) Проблема и развитие натюрморта, Казань, 1922;
  • (латис.) Latvijas māksla baroka laikmetā, Rīga, 1937, (англ.) Baroque art in Latvia, Rīga, 1939;
  • (рос.) Тинторетто. М., 1948;
  • (рос.) Борьба течений в итальянском искусстве XVI века, М., 1956;
  • (рос.) Становление реализма в голландской живописи XVII века, М., 1957;
  • (рос.) Очерки голландской живописи эпохи расцвета (1640–1670), М., 1962;
  • (рос.) Проблемы реализма в итальянской живописи XVII–XVIII вв., М., 1966;
  • (рос.) Статьи об искусстве, М., 1970;
  • (рос.) Введение в историческое изучение искусства, М., 1970;
  • (рос.) Итальянский ренессанс XIII–XVI века (в 2-х томах), М., «Искусство», 1977.

Примітки[ред.ред. код]