Газифікація вугілля
Газифіка́ція вугі́лля (рос. газификация угля, англ. coal gasification, gasification of coal; нім. Kohlenvergasung f) — високотемпературний процес взаємодії вуглецю вугільного палива з окисниками, який здійснюється з метою одержання суміші горючих газів (Н2, СО, СН4).
Як окисники (газифікуючі агенти) застосовують кисень, водяну пару та ін.
Методи Г.в.п. класифікують за:
- видом дуття: повітряна, повітряно-киснева, паро-повітряна, паро-киснева;
- за тиском: при атмосферному тиску (0,1-0,3 МПа), середньому (до 2-3 МПа), високому (понад 3 МПа);
- за розміром вихідного палива: газифікація грудкового, дрібнодисперсного та пилоподібного вугілля;
- за конструктивними особливостями реакційної зони: у щільному шарі палива, в псевдозрідженому шарі, в пиловугільному факелі;
- за способами виділення смоли;
- за способами підводу тепла: автотермічна (за рахунок внутр. джерел), алотермічна;
- За теплотою згоряння одержуваного газу (в МДж/м³): низької (до 6-7); середньої (12-18) та високої (30-35) теплоти згоряння;
- За призначенням газів: для енергетичних і технологічних цілей (синтезу, виробництва водню, технічного вуглецю). 9. За температурою газифікації: низькотемпературна (до 800 °C), середньотемпературна (800–1300 °C), високотемпературна (1300 °C).
Г.в.п. була широко розвинена в першій половині ХХ ст. і до 1960 р. Напр., в 1958 р. в СРСР працювало понад 350 газогенераторних станцій, на яких в 2500 генераторах вироблялося 35 млрд м³ газу на рік.
У зв'язку з бурхливим розвитком газодобувної галузі Г.в.п. різко скоротилася. Перспективними галузями застосування Г.в.п. є переробка високосірчистого і високозольного вугілля, переробка вугілля у районах віддалених від газопроводів, а також виробництво синтез-газу, газів-відновників та водню для потреб хімічної промисловості.
| Средний состав горючего газа (объ.%) при газификации угля[1] | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Газ | Технология газификации | ||||
| Винклера | Копперса-Тотцека | Лурги | Низкотемпературная плазма водяного пара |
На базе тепла АЭС |
|
| СО2 | 19 | 12 | 27 | 2 | 1 |
| СО | 38 | 56 | 22 | 42 | 4 |
| Н2 | 40 | 29 | 40 | 55 | 63 |
| СН4 | 2 | 1 | 10 | — | 32 |
| N2 | 1 | 2 | 1 | 1 | |
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
Література [ред.]
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
- В. І. Саранчук, М. О. Ільяшов, В. В. Ошовський, В. С. Білецький. Хімія і фізика горючих копалин. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — с. 600. ISBN 978-966-317-024-4
