Граматика Монтегю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Граматика Монтег'ю - це підхід до семантики природних мов, названий на честь американського логіка Річарда Монтег'ю. Її засади базуються на формальній логіці, зокрема на логіці предикатів вищого порядку та лямбда численні, і використовують поняття інтенціональної логіки, за допомогою моделей Кріпке. Цей підхід був започаткований Монтег'ю у 1960-их та на початку 1970-их.

Теза Монтег'ю полягала у тому, що природні мови та формальні мови можна аналізувати за допомогою одного інструментарію. У своїй роботі «Універсальна граматика» (1970) він писав: «На мою думку, не існує важливих теоретичних відмінностей між природними мовами і штучними мовами логіки: я вважаю можливим осягнути синтаксис і семантику обох цих видів мов за допомогою однієї природної і математично точної теорії. У цьому моя позиція відрізняється від деяких філософів, але, думаю, узгоджується зі школою Ноама Чомскі і його послідовників».

Крістофер Баркер пов'язав аналіз квантифікації, зроблений Монтег'ю, з поняттям продовження (continuation) у семантиці мов програмування.[1]

Для подальшого читання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Continuations in Natural Language. Архів оригіналу за 24 серпня 2007. Процитовано 24 липня 2011. 

Джерела[ред. | ред. код]