Дім братів Мартин
| Будинок братів Мартин рос. Дом братьев Мартын | |
|---|---|
 | |
| 47°13′34″ пн. ш. 39°44′10″ сх. д. / 47.22630000002777706° пн. ш. 39.73615000002777720° сх. д.Координати: 47°13′34″ пн. ш. 39°44′10″ сх. д. / 47.22630000002777706° пн. ш. 39.73615000002777720° сх. д. | |
| Країна |
 Росія |
| Розташування | Ростов-на-Дону |
| Статус спадщини | об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd |
| Архітектор | Н. М. Соколов |
| Дата початку спорудження | 1893 |
| Дата закінчення спорудження | 1893 |
| Стиль | еклектика |
| Адреса | Велика Садова вулиця, 125 |
  Будинок братів Мартин Будинок братів Мартин (Росія)  | |
 Будинок братів Мартин у Вікісховищі | |
Будинок братів Мартин (Червоний будиночок[1]) — будівля в Ростові-на-Дону, розташована на перетині Великої Садової вулиці і Кріпосного провулка. Будинок був побудований в 1893 році за проектом архітектора Н. М. Соколова. Першим власником будівлі був британський підданий Іван Романович Мартин[2]. Будинок братів Мартин має статус об'єкта культурної спадщини федерального значення[3].
Історія[ред. | ред. код]
Двоповерховий будинок з червоної цегли був споруджений у 1893 році за проектом київського архітектора Миколи Матвійовича Соколова[2]. Будинок побудований в дусі псевдоготичного напрямку еклектики[4][5], в ньому поєднуються елементи російського і німецького зодчества[2]. В кутовій частині будинку виділяється еркер з загостреною вежею[6].
Спочатку будинком володів британський підданий Іван Романович Мартин, потім його дружина — П. І. Мартин. Потім будинок належав їх синам — Василю, Георгію, Івану. Сім'ї Мартин в Ростові-на-Дону належав ливарно-механічний завод «Джон Мартин і Кº», що розташовувався поруч з будинком[6]. У 1910-х роках Георгій Мартин був консулом США[7], а в будинку братів Мартин розташовувалася його прийомна[2].
У 1920-ті роки будівлю було націоналізовано. На першому поверсі розмістилися різні установи, а на другому — комунальні квартири. Після Німецько-радянської війни в будівлі був проведений ремонт, в ході якого були втрачені слухові вікна на даху[7]. У 1980-1990-х роках будівлю займав Будинок художника, там розташовувалися салон-магазин, виставка-вернісаж і антикварний ларьок[6].
У 2007 році будівлю було передано на баланс Державному музею-заповіднику М. А. Шолохова, після чого почалася його реставрація. Планується, що після закінчення ремонтних робіт в будинку братів Мартин розміститься філія музею[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Геннадий Демин Как там у вас, в XVIII веке? [Архівовано 8 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Ростов Официальный. — 2005. — № 33 (560).
- ↑ а б в г Донской Вавилон. Московский комсомолец. 7 серпня 2013. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.
- ↑ г.Ростов-на-Дону. Объекты культурного наследия (памятники истории и культуры) государственного (федерального) значения. Официальный портал Правительства Ростовской области. Архів оригіналу за 12 листопада 2012. Процитовано 27 жовтня 2013.
- ↑ Александр Харченко (13 серпня 2013). Ремонт после реставрации?. dom.161.ru. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 28 жовтня 2013.
- ↑ Кукушин B. C. Эклектика // История архитектуры Нижнего Дона и Приазовья. — Ростов-на-Дону: ГинГО, 1995. — 275 с. — ISBN 5-88616-027-2.
- ↑ а б в Сергей Иваненко Частица западной Европы [Архівовано 8 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Ростов Официальный. — 2004. — № 42 (517).
- ↑ а б Вера Волошинова. «Красный домик» – будущий Ростовский филиал музея-заповедника М.А. Шолохова. werawolw.ru. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 27 жовтня 2013.
- ↑ Продолжается реставрация Дома братьев Мартын. sholokhov.ru. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 27 жовтня 2013.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |