Елізабет Ісакссон
| Елізабет Ісакссон | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 1961 |
| Країна |
 Швеція |
| Діяльність | гляціолог, геологиня, мандрівниця-дослідниця |
| Галузь | гляціологія |
| Alma mater | Університет Умео, Стокгольмський університет (1994)[1] і Університет Мену (1991)[1] |
| Знання мов | англійська[2] |
| Заклад | Норвезький полярний інститут |
| Нагороди | |
Елізабет Ісакссон — шведська гляціологиня і геологя, яка досліджувала історію полярного клімату на основі крижаних ядер. Вона також вивчала забруднення снігу та льоду на норвезькому острові Шпіцберген і брала участь у відзначених нагородами європейських проєктах щодо зміни клімату в Антарктиці.[3][4]
Освіта[ред. | ред. код]
Ісакссон закінчила геомедицину в університеті Умео в 1986 році. Вона отримала вчену ступінь в Стокгольмському університеті та звання магістра в університеті штату Мен в 1991 році. Працюючи над темою Кліматичні записи з неглибоких фірних ядер, Земля Дроннінг Мод, Антарктида,[5] вона захистила докторську дисертацію в Стокгольмському університеті в 1994 році.[3]
Кар'єра[ред. | ред. код]
Ісакссон була дослідницею з антарктичних проєктів у Стокгольмському університеті (1988—1995), перш ніж стати гляціологинею у Норвезькому Полярному Інституті в лютому 1995 року.[3][6] Починаючи з 2001 року, вона працювала над записами з льодового ядра Ломонсовфонни на Шпіцбергені, сприяючи ряду робіт з питань зміни клімату за останні 800 років.[7]
Завдяки змінам у ставленні до сприйняття жінок у науці з 1990-х років, Ісаксон мала можливість працювати гляціологинею більше 25 років. Працюючи над докторською дисертацією під керівництвом Вібьорна Карлена, вона провела дослідження на Кебнекайсе, найвищій горі Швеції.[4] В Норвезькому полярному інституті вона сприяла дослідженню зміни клімату голоцену в Антарктиці з льоду і морського осаду кори, ядерних опадів над норвезькими територіями та сприяла спільній роботі зі Сполученими Штатами щодо мінливості клімату в Східній Антарктиці.[3] Ісакссон є ключовою учасницею Європейського EPICA Антарктичного клімат-проєкту, який отримав Міжнародну премію Декарта в 2007 році[8]
Особисте життя[ред. | ред. код]
У 1990 році Ісакссон вийшла заміж за американського гляціолога Джека Колера з Філадельфії, який також працює в Норвезькому полярному інституті. Вони мають двох дітей. Їхній будинок знаходиться в Тромсе на півночі Норвегії.[9]
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ а б Hoffman R. LinkedIn — 2003.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б в г Elisabeth Isaksson. Norwegian Polar Institute. Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 3 серпня 2016.
- ↑ а б Aukland, Kristin (14 травня 2014). Do you have to be a tough man to be a polar researcher?. kifinfo. Архів оригіналу за 30 березня 2019.
- ↑ Altnau, S; Schlosser, E; Issaksson, E; Divine, D (7 травня 2015). Climatic signals from 76 shallow firn cores in Dronning Maud Land, East Antarctica (PDF). The Cryosphere, 9, 924-944, 2015. Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2016.
- ↑ Vinje Jenssen, Elin (1 квітня 2014). Kvinnene inntar polarområdene via jobben (Norwegian) . Norsk Polarinstitutt. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 3 серпня 2016.
- ↑ Two ice-core δ18O records from Svalbard illustrating climate and sea-ice variability over the last 400 years (PDF). The Holocene, 15,4. 2005. с. 501—509. Архів оригіналу (PDF) за 8 серпня 2017. Процитовано 3 серпня 2016.
- ↑ Norwegian winner of Descartes Prize. The Research Council of Norway. 27 березня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 3 серпня 2016.
- ↑ Hurdle, Jon (2003). Hooked on Glaciers. The Pennsylvania Gazette. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 3 серпня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
- Публікації Елізабет Ісакссон
- Елізабет Ісакссон
|
