Голоцен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Третинна система
Голоцен Історичні епохи
Залізна доба
  Пізня бронза  
  Середня бронза
  Рання бронза
Бронзова доба
    Мідна доба (Енеоліт)    
  Нова кам'яна доба (Неоліт)
Середня кам'яна доба (Мезоліт, Епіпалеоліт)
Плейстоцен     Верхній палеоліт  
    Середній палеоліт
    Нижній палеоліт
  Давня кам'яна доба (Палеоліт)
Кам'яна доба
Коливання температури в період голоцену
Палеогеографічна реконструкція басейну Північного моря 9000 років тому, на початку голоцену. Показано Доггерланд

Голоцен (від грец. ὅλος — весь, цілий; та грец. καινός — новий, недавній) — сучасна (найбільш пізня) епоха четвертинного періоду, яка охоплює післяльодовиковий час. Почався 11 700 років тому і продовжується досі[1]. Впродовж голоцену суша і моря набули сучасних контурів, склалися географічні зони, сформувалися заплавні тераси рік і торфовища. Є сучасним теплим періодом або MIS 1, і може розглядатися як інтергляціал в сучасній льодовиковій ері.

Огляд[ред.ред. код]

Загальновизнано, що початок голоцену почався близько 12000 років тому, тобто близько 10000 до Р. Х. Передуюче йому заледеніння має різні назви згідно з історичною традицією цих регіонів: Фрейзерське (на Тихоокеанській Кордильєрі в Північній Америці), Вісконсинське (в центральній частині Північної Америки), Девенсіанське (на Британських островах), МідлендськеІрландії), ВюрмськеАльпах), МеріданськеВенесуелі), Віслінське (в північній частині Центральної Європи), Валдайське в Східній Європі і Зирянське в Сибіру, Янкіуе в Чилі, і Отіранське в Новій Зеландії. Періодизація голоцену на основі схеми Блітта-Сернандера:

Класифікація Блітта-Сернандера кліматичних періодів складалася, спочатку, з рослинних залишків сфагнуму (Sphagnum), наразі представляє чисто історичний інтерес. Схема була визначена для Півночі Європи, а зміни клімату торкнулися всієї Земної кулі.

Палеонтологи виходили не зі змін фауни голоцену. А з періодів людського технологічного розвитку, таких як мезоліт, неоліт та бронзовий вік. Тим не менше, терміни, на які посилаються ці умови залежать від часу появи цих технологій в різних частинах світу.

Кліматично, голоцен може бути порівну розподілено на Голоценовий кліматичний оптимум і Неогляціал; межа збігається з початком бронзового віку в європейській цивілізації. На думку деяких учених, третій етап, Антропоцен почався в 18 столітті[2].

Геологія[ред.ред. код]

Рух континентів склав менше ніж кілометр, через малий проміжок часу — лише 10000 років. Тим не менше, через танення льодовиків збільшився рівень світового океану приблизно на 35 м на початку голоцену. Крім того, багато теренів вище приблизно 40 градусу північної широти були пригнічені вагою льодовиків і піднялися до 180 м над рівнем пізнього плейстоцену і голоцену, і вони продовжують здійматися сьогодні.

Підвищення рівня моря і тимчасова депресія землі дозволили тимчасовому морському вторгненню в райони, які наразі далеко від моря. Морські скам'янілості голоцену, відомі у Вермонті, Квебеці, Онтаріо та Мічигані. Інші відкладення чим тимчасові морські вторгнення пов'язані з льодовиковими депресіями на високих широтах, голоценові копалини знаходяться в основному на дні озер, заплавах, і печерних відкладеннях. Голоценові морські відкладення у низьких широтах вздовж узбережжя — рідкі, через їх знищення підвищенням рівня океану.

Післяльодовиковий відскок в Скандинавському регіоні призвів до утворення Балтійського моря. Регіон продовжує здійматись, це як і раніше викликає слабкі землетруси по всій Північній Європі. Еквівалентні події в Північній Америці — відскок Гудзонової затоки, наразі вона є залишком великого, відразу ж після закінчення льодовикового етапу, моря Тирелла.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат був досить стабільним протягом голоцену. Записи кернів льоду показують, що на початку голоцену відбулося глобальне потепління у період після закінчення останнього льодовикового періоду і охолодження на початку пізднього дріасу, але зміна клімату стала більш регіональною. При переході від останнього льодовикового до голоцену, холодний реверс Хельмо-Маскарді в Південній півкулі почався до пізднього дріасу, а найтепліший період відбувся 11 000 — 7 000 років тому.

Голоценовий кліматичний оптимум — був періодом потепління. Але період потепління розповсюдився, ймовірно, не рівномірно по всьому світу. Цей період закінчився близько 5 500 років тому, коли ранні людські цивілізації в Азії та Африці були процвітаючими. Цей період закінчився переходом у неогляціал. В цей час клімат не мав різниці з сьогоденним, але у 10 — 14 століттях відбулося невелике потепління відоме як Середньовічний кліматичний оптимум. Після цього відбувся малий льодовиковий період, починаючи з 13 або 14 століття до середини 19 століття, який був періодом значного охолодження, хоча і не скрізь настільки сильним, як попередній раз протягом неогляціалу.

Потепління голоцену є міжльодовиковим періодом, і немає підстав вважати, що воно являє собою постійний кінець поточної льодовикової ери. Проте нинішнє глобальне потепління може призвести до більшого потепління Землі, ніж під час Ейміанівського етапу, який досяг свого піку приблизно 125 000 років тому і було тепліше, ніж в голоцені. Цей прогноз іноді називають супер-інтергляціал.

У порівнянні з льодовиковими умовами, житлова зона розширилася на північ, досягши своєї північної точки в ході голоценового кліматичного оптимуму. Велика вологість в полярних регіонах викликало зникнення степотундри (за іншими класифікаціями — «тундростепу»).

Екологічні події[ред.ред. код]

Тваринний та рослинний світ не встиг значно еволюціонувати за порівняно короткий період голоцену, але мали місце значні зрушення у ареалах рослин і тварин. Низка великих тварин, включаючи мамутів і мастодонтів, саблезубих котів, на кшталт Smilodon й Homotherium, і велетенських лінивців, зникли в кінці плейстоцену і початку голоцену, особливо в Північній Америці, де тварини, які вижили в інших країнах (в тому числі коні і верблюди), вимерли.

Це зникнення американської мегафауни було пояснено прибуттям до Америки предків американських індіанців. Більшість учених стверджують, що зникненню також сприяли кліматичні зміни, а також падіння комети на Північну Америку, яка теоретично мала викликати початок раннього дріасу[3]

8 200 років тому відбулося різке похолодання, яке позначилося як негативна зміна δ18O протягом 400 років, є найвідомішою кліматичною подією, що відбулися в епоху голоцену, і, можливо, ознаменувала собою відновлення крижаного покриву. Вважається, що ця подія була викликана проривом льодовикового озера Агассис, через що відбулося порушення термохалінної циркуляції Атлантики[4]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. International Commission on Stratigraphy: International Stratigraphic Chart (версія за серпень 2012)
  2. Fred Pearce (2007). With Speed and Violence, p. 21. ISBN 978-0-8070-8576-9
  3. "Blast from the Past? A controversial new idea suggests that a big space rock exploded on or above North America at the end of the last ice age, " by Rex Dalton, Nature, vol. 447, no. 7142, pages 256–257 (17 May 2007). Available on-line at: http://www.geo.arizona.edu/~reiners/blackmat.pdf.
  4. Clarke, G.K.C., Leverington, D.W., Teller, J.T. & Dyke, A.S. 2004. Paleohydraulics of the last outburst flood from glacial Lake Agassiz and the 8200 BP cold event. Quaternary Science Reviews, 23, 389–407.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Антропоген
Плейстоцен Голоцен
Калабрій | Іоній | Пізній