Епізоотологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Епізоотоло́гія (від гр. epi – на, zoon – тварина, logos – наука, поняття),[1] або ветеринарна епідеміологія — самостійна ланка ветеринарної медицининаука, що вивчає епізоотії, прояв епізоотичного процесу під час якого інфекція вражає велику кількість тварин, вивчає об'єктивні закономірності виникнення, прояву, поширення і згасання епізоотій (інфекційних хвороб) і на цій основі розробляє методи профілактики і заходи боротьби з ними.[2]

Завданням є недопущення, профілактика чи ліквідація епізоотій. Основними завданнями епізоотології на сучасному етапі є розробка теоретичних і практичних основ науково обґрунтованої стратегії і тактики протиепізоотичних заходів, з метою забезпечення стійкого благополуччя тваринництва щодо інфекційних хвороб, високу його продуктивність і надійний захист населення від зооантропонозів.[2]

Знаючи закони епізоотичного процесу (біологічне явище, він розвивається згідно з певними біологічними законами, які не залежать від волі людини), спеціалісти ветеринарної медицини можуть активно втручатись в розвиток епізоотичного процесу конкретної інфекційної хвороби і ефективно займатись її профілактикою і ліквідацією.[2]

Наука поділяється на:

  • загальна епізоотологія, — вивчає загальні закономірності розвитку і згасання інфекційних хвороб; вчення про імунітет і інфекційні хвороби; вчення про загальні і спеціальні заходи лікування тварин.
  • Спеціальна, — вивчення характеристик збудника, патогенез, поширення, паталого-анатомічні зміни, методи діагностики і диференційної діагностики, лікування, економічні збитки, розробка заходів ліквідації і профілактики.

Для вирішення проблеми епізоотології необхідні фундаментальні знання ветеринарної генетики і імунології.

Епізоотологія як наука особливо розвинулась після 1920-х років.[3] Вчені детально вивчили ряд маловідомих або зовсім невідомих інфекційних захворювань, розробили питання діагностики і імунітету, патогенезу, специфічної профілактики при багатьох інфекціях сільськогосподарських тварин, птиці та бджіл.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Zinātnes un tehnikas vārdnīca. R:, Norden AB, 2001, 197. lpp.
  2. а б в Атамась В.Я. Сучасні проблеми епізоотології // Аграрний вісник Причорномор’я Збірник наукових працьВип.42(2), 2008
  3. а б Алєксєєноко Ф.М., Савченко Я.М. і ін. Виробнича енциклопедія бджільництва. — Київ: «Урожай», 1966. 500с. (с.:154)

Див. також[ред.ред. код]