Інфекція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інфекція або заражування хворобою — стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент — патоген (бактерія, грибок, найпростіший організм, вірус або пріон), який розмножується і може здійснити хвороботворний ефект. Запозиченому з лат. infectio, що означає фарбування, просочування, псування видатний німецький лікар Крістоф Вільгельм Гуфелянд[1] в 1841 р. надав нове значення — «зараження хворобою». У 1894 р. термін «інфекційні хвороби» запропонував засновник патологічної анатомії Рудольф Вірхов.

Термінологія[ред.ред. код]

У Міжнародних медико-санітарних правилах 2005 р. визначають: «Інфекція» — поступлення і розвиток або розмноження інфекційного агента у організмі людей чи тварин, що може представляти ризик для здоров'я населення".[2]

В широкому сенсі часто під терміном «інфекція» розуміють сукупність патологічних, адаптаційно-пристосувальних і репаративних реакцій організму, що виникають у результаті його конкурентної взаємодії з патогенними й за певних умов потенційно-патогенними вірусами, бактеріями й грибами. Аналогічне явище стосовно протозоа й метазоа називається інвазія.

Але правильніше під назвою «інфекція» розуміти тільки факт зараження організму мікроорганізмами (вірусами, бактеріями, найпростішими). Тоді як з точки зору патофізіології виділяють: «Інфекційний процес» — комплекс взаємних пристосувальних реакцій у відповідь на укорінення і розмноження патогенного мікроорганізму в макроорганізмі, спрямований на відновлення порушеного гомеостазу та біологічної рівноваги з навколишнім середовищем. Включає взаємодію збудника, макроорганізму і навколишнього середовища. «Інфекційна хвороба» — крайній ступінь виразності інфекційного процесу, коли виникає порушення гомеостазу в результаті переважання патологічних реакцій над компенсаторними. Інфекційна хвороба може перебігати в маніфестній та субклінічній формі, коли клінічні прояви хвороби відсутні, але при обстеженні в організмі виявляються морфологічні зміни, біохімічні та імунологічні зрушення, які з часом можуть призвести до тяжких негативних наслідків. За перебігом хвороби виділять типові та нетипові форми. Так, наприклад, у осіб, що піддавалися щеплень проти висипного тифу, це захворювання протікає атипово — в легкій формі, з укороченим гарячковим періодом. Інфекційні хвороби характеризуються:

  • певною етіологією (патогенний мікроб або його токсини),
  • заразливістю, нерідко — схильністю до широкого епідемічного розповсюдження,
  • циклічністю перебігу,
  • формуванням імунітету.

Окрім того існують ще такі термінування:

  • Локальна інфекція — місцеве пошкодження організму під дією патогенних факторів мікроорганізму. Локальний процес, як правило виникає на місці проникнення мікроба у тканини і зазвичай характеризується розвитком місцевої запальної реакції. Розвиток локальної інфекції свідчить про достатню імунну відповідь макроорганізма, що не дає можливості поширення патогена далі в органзім. Хоча потрапляння певних факторів збудника, продуктів запалення (токсико-резорбтивна гарячка) може відбуватися. Такий розвиток інфекційної хвороби притаманний для фурункулів. абсцесів тощо;
  • Маніфестна інфекція — така, що має виразні клінічні прояви, нерідко загального характеру;
  • Субклінічна інфекція — така, в перебігу якої клінічні прояви хвороби відсутні, але при обстеженні в організмі виявляються морфологічні зміни, біохімічні та імунологічні зрушення, які з часом можуть призвести до тяжких негативних наслідків;
  • Латентна інфекція — стан при якому мікроорганізм, що на певному етапі живе і розмножується у тканинах організму, не породжує ніяких симптомів через формування цист як при латентному токсоплазмозі, деяких паразитозах, певних гельмінтозах тощо;

Фактори агресії мікроорганізма[ред.ред. код]

Властивості мікроорганізму, здатного викликати інфекційний процес, визначаються його патогенністю та вірулентністю.

  • Патогенність (від грец. pathos — страждання та грец. genes — народження) — це здатність мікроорганізму спричиняти інфекційний процес та інфекційне захворювання. Патогенність є видовою ознакою, яка виникла та затвердилась у мікроорганізмів в процесі еволюції.

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Патогенність.

Ступінь патогенності одного і того ж мікроба при тривалому впливі на нього різних умов зовнішнього середовища може змінюватися. Цей ступінь або міру патогенності прийнято називати вірулентністю.

  • Вірулентність (лат. virulentus — отруйний) — міра або ступінь патогенності. На відміну від патогенності вона не є видовою ознакою, а притаманна конкретному штаму того чи іншого збудника. Вірулентність може змінюватися в залежності багатьох факторів, що мають впалив на мікро- або макроорганізм.

Для виникнення та підтримки інфекційного процесу мікроорганізми повинні проникнути у сприятливий організм, де його зустрічають ряд захисних факторів, що здійснюють супротив руйнівної дії мікробу. Для подолання цих факторів патогенні мікроорганізми мають фактори патогенності. До основних факторів патогенності належить:

  • адгезивність (лат. adhaesio — прилипання) — здатність мікроорганізму закріплюватися на поверхні клітин;
  • колонізація;
  • інвазивність — здатність проникати та розповсюджуватися в макроорганізмі, реалізується через ферменти патогенності (гіалуронідаза, фібринолізин, нейрамінідаза тощо.);
  • агресивність — здатність мікробів жити, розмножуватися, розповсюджуватися в організмі та протидіяти захисним факторам організму;
  • токсиноутворення;
  • стійкість до дії захисних факторів макроорганізму.

Деякі мікроби виробляють отруйні речовини (токсини), що виділяються з мікробної клітини в зовнішнє середовище. Поняттям токсигенності мікроба позначається його здатність до вироблення токсину тієї чи іншої сили. Циркуляцію мікробних токсинів в крові (наприклад, при дифтерії, правці, ботулізмі) називають токсемією; вона породжує ряд порушень в організмі.

Захисні фактори (бар'єри) організму людини від інфекцій[ред.ред. код]

Шкіра і слизисті оболонки — перешкоджають проникненню мікробів із зовнішнього середовища у тканини організму. Окрім функцій механічного захисту від інфекції, шкіра та слизисті оболонки мають ряд факторів додаткового захисту від мікробів. Так, потові та сальні залози шкіри виводять на поверхню шкіри жирні кислоти та лізоцим (фермент, що знищує компоненти мікробів), який сприяє швидкій смерті мікробів осівши на поверхні шкіри. Слизисті оболонки захищені імуноглобуліном А (антитіло IgA), виконуючи специфічний захист від мікробів. Крім вищеописаних факторів захисту, у шкірі та слизистих оболонках знаходяться багаточисленні клітини імунної системи, що знищують інфекції, які потрапляють всередину тканин.

  • Лімфатичні вузли та селезінка виконують роль своєрідного фільтру у якому затримуються усі чужорідні структури циркулюючі в крові та лімфі, у тому числі і мікроорганізми. Дуже часто, проникнувши через шкірні бар'єри, інфекція заримується у лімфатичних вузлах і руйнується там.
  • Гуморальні фактори захисту — представлені циркулюючим у крові комплектом (комплекс білків, руйнуючий мікроорганізми), а також специфічними антитілами, що розпізнають та руйнують інфекцію.
  • Імунна система організму — це найбільш потужний і складний механізм захисту. Основними компонентами імунної системи людини є імунні клітини і гуморальні фактори, що секретуються ними. Клітини імунної системи здатні розігнати той або інший вид мікробів і дати початок специфічній імунній відповіді, направленій на знищення цих мікробів. Руйнування мікроорганізмів здійснюється двома шляхами: в одному випадку мікроби поглинаються імунними клітинами та перетравлюються всередині них, в іншому випадку мікроорганізми зв'язуються і знешкоджуються специфічними антитілами, котрі також виробляють імунні клітини.

Класифікація інфекційних хвороб[ред.ред. код]

Внаслідок великої кількості мікроорганізмів, що зумовлюють захворювання, різноманітність механізмів та шляхів передавання інфекції існують певні труднощі у класифікації інфекційних хвороб, яка б повністю задовольнила інфекціоністів, епідеміологів й мікробіологів.

Класифікація згідно середовища проживання збудника[ред.ред. код]

На теперішній час всі інфекційні хвороби поділяються на три класи :

  • Антропонози (від грец. anthropos — людина, грец. nozos — хвороба) — група інфекційних та паразитарних захворювань, збудники яких здатні паразитувати у природніх умовах лише в організмі людини, яка в природі є єдиним джерелом інфекції (кір, вітряна віспа).
  • Зоонози (від грец. zoo — тварина, грец. nozos — хвороба) — група інфекційних та паразитарних захворювань, збудники яких паразитують в організмі деяких тварин, коли тварини є природним резервуаром, причому джерелом інфекції/інвазії для людини є також тварина (туляремія, ящур).
  • Сапронози (від грец. sapros — гнилий, грец. nozos — хвороба) — група інфекційних захворювань, для збудників яких основним природним резервуаром є абіотичні (неживі) об'єкти навколишнього середовища (легіонельоз, правець).

Етіологічна класифікація[ред.ред. код]

У всіх класах кожна група поділяється на інфекційні хвороби, що зумовлені:

  • вірусами;
  • різноманітними бактеріями (до царства бактерій нині відносять хламідій, рикетсій, мікоплазм, актиноміцетів тощо);
  • грибками;
  • найпростішими;
  • гельмінтами (інвазії);
  • членистоногими (інфестації);
  • пріонами.

Дуже часто у світовій практиці наводять класифікацію інфекційних хвороб саме за етіологічним чинником, що відображає відсутність світового консенсусу щодо класифікації інфекційних захворювань. Таке положення не може вдовольнити клініцистів через те, що різні за проявами хвороби потрапляють у групи лише за етіологічним фактором, що спричиняє плутанину.

Інші класифікації[ред.ред. код]

Існують й класифікації, які засновані на органному принципі (інфекційні хвороби шкіри, очей, легень та ін.) або синдромальному (інфекційні захворювання, що перебігають з жовтяницею, чи діарейним синдромом). Але достатня кількість збудників інфекційних хвороб може спричиняти комплексні, генералізовані ураження (наприклад, черевний тиф) тому їх важко віднести до тих чи інших «органних» класифікацій.

Класифікація за Л. В. Громашевським[ред.ред. код]

Тому в 1947 р. видатний радянський та український епідеміолог Лев Васильович Громашевський запропонував класифікацію інфекційних хвороб, яка ґрунтується на клініко-епідеміологічних засадах: місці первинної локалізації в організмі та механізмі, шляхах передачі інфекції від джерела до здорового організму.

Згідно цій класифікації виділяють:

  • кишкові інфекції (фекально-оральний механізм передачі, місце первинної локалізації — травна система);
  • інфекції дихальних шляхів (повітряно-крапельний механізм передачі, місце первинної локалізації — респіраторний тракт);
  • кров'яні інфекції (трансмісивний механізм передачі, місце первинної локалізації — система кровообігу та кров'яні елементи);
  • інфекції зовнішніх покривів (контактний механізм передачі, місце первинної локалізації — шкіра та підшкірна основа);

В подальшому стали виділяти також:

  • хвороби з множинними механізмами передачі (і, відповідно, до конкретного механізму передачі) — чума, туляремія, сибірка та ін.;
  • захворювання з вертикальним механізмом (від матері до дитини, в тому числі, й трансплацентарно) — TORCH —інфекції;
  • гемоконтактні інфекції (внаслідок штучного парентерального втручання) — вірусні гепатити В, С та ін.

Ця класифікація теж має певні недоліки, але є такою, що дозволяє виділити групи різних за етіологією хвороб, але маючих спільні патогенетичні риси.


Механізми передачі інфекції та шляхи, що їх реалізують[ред.ред. код]

Виділяють такі механізми передачі:

  • фекально-оральний;
  • повітряно-крапельний;
  • трасмісивний;
  • контактний;
  • вертикальний;
  • гемоконтактний;

Вони реалізуються за допомогою різних факторів — шляхів передачи.

Фекально-оральний механізм[ред.ред. код]

Реалізується:

  • харчовим шляхом (коли збудник передається через заражені харчові продукти);
  • водним;
  • контактно-побутовим (коли збудник передається безпосередньо при контакті (рукостискання тощо) або через предмети, що оточують хворого (дверні ручки, посуд, полотенця тощо й потрапляє у стравохід з подальшим просуванням по травній системі аж до місця первинної локалізації);

Повітряно-крапельний механізм[ред.ред. код]

Реалізується:

  • однойменним шляхом (коли збудник передається через крапельки респіраторного слизу чи слини, що потрапляють у повітря при розмові, чханні, кашлі);
  • повітряно-пиловим шляхом (коли до сприйнятливої людини збудник потрапляє внаслідок підняття у повітря пилу, що вже містить збудника або його спори);
  • контактно-побутовим шляхом (коли збудник через контаміновані руки, посуд тощо потрапляє у ротоглотку, а далі вдихається до респіраторного тракту);

Трансмісивний механізм[ред.ред. код]

Реалізується:

  • шляхом укусів кровосисних комах (комарів, блощиць, вошей, кліщів тощо);

Контактний механізм[ред.ред. код]

Реалізується:

  • рановим шляхом (коли є клінічна виразна рана — сказ, правець, содоку, стрептобацильоз, хвороба котячих подряпин тощо);
  • шляхом через мікропошкодження шкіри, рідко слизових оболонок (коли клінічно виразних ран немає, але збудники здатні потрапляти безпосередньо з зовнішнього середовища, з предметів побуту, технічних або будівельних поверхней через мікропошкодження шкіри, наприклад, при геморагічній гарячці з нирковим синдромом)
  • аліментарним шляхом (коли збудник, що знаходиться на поверхні харчових продуктів, через мікропошкодження слизової ротової порожнини, ясен потрапляє до внутрішнього середовища макроорганізма. Таке може відбуватися при лептоспірозі, бруцельозі тощо);
  • водним шляхом (коли збудник, що знаходиться у воді, через мікропошкодження шкіри, слизової ротової порожнини, ясен потрапляє до внутрішнього середовища макроорганізма. Таке може відбуватися при лептоспірозі, стрептобацильозі);
  • статевим шляхом.

Вертикальний механізм[ред.ред. код]

Реалізується від матері до дитини:

  • внутрішньоутробним шляхом (трансплацентарний) — група TORCH —інфекцій;
  • шляхом передачі у період пологів;
  • шляхом передачі у післяпологовому періоді при грудному годуванні дитини;

Гемоконтактний механізм[ред.ред. код]

Є артифіціальним. Реалізується:

  • шляхом передачі через медичні засоби (ін'єкції, будь-які операції, будь-які інструментальні діагностичні маніпуляції тощо);
  • шляхом передачі через немедичні засоби (ін'єкції наркотичних речовин немедичного призанчення, татуювання, пірсинг тощо).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]