Жакерія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Середньовічна мініатюра «Жакерія»

Жакерія (фр. Jacquerie) — назва селянського повстання, що спалахнуло у Франції в 1358 році й охопило 1/6 частину держави. Назва походить від зневажливого фр. Jacques bon homme — Жак-добродій, як феодали називали селян. Сучасники називали повстання «війною недворян проти дворян», назва «Жакерія» з'явилася пізніше.

Причини повстання[ред.ред. код]

Середньовічна мініатюра «Чорна смерть»
  • Феодальні утиски селян, посилення їхньої експлуатації.
  • Розорення країни Столітньою війною.
  • Великі податки і повинності, які постійно зростали,
  • Грошові побори на викуп рицарів, які потрапляли в полон.
  • Грабежі, голод, епідемії. У 13481349 роках Західною Європою прокотилася чума — «чорна смерть»).
  • Тяжке становище і велике бідування французького народу в умовах затяжної війни і поразок французьких феодалів[1].
« У цьому [1358] році виноградники — джерела цілющої вологи, що веселить серце людини, — не оброблялися; поля не засівалися й не оралися; бики й вівці не ходили по пасовищах; церкви й будинки <„.> усюди були охоплені всепоглинаючим полум'ям або становили купи руїн, які ще диміли... Найрозпачливіша бідність панувала всюди, особливо між селянами, оскільки сеньйори сповнювали їх страждань, відбираючи в них майно та їхнє вбоге життя. Хоча кількість худоби, що залишилася, — великої та дрібної — була мізерною, сеньйори все-таки вимагали платежів за кожну голову, по десять солідів за бика, по чотири або п'ять — за вівцю. І все-таки вони майже не обтяжували себе турботами про захист своїх васалів від набігів і нападів ворогів.[2].  »

Привід[ред.ред. код]

28 травня невелика банда солдатів вчинила черговий напад на містечко Сен-Ле-д'Ессеран. Жителі дали відсіч бандитам. Вони,

« вбили дев'ятьох з них: чотирьох рицарів і п'ятьох зброєносців.[3]  »

Побоюючись помсти дворян, селяни, які підняли зброю, вирішили не складати її і перейшли в наступ. Вони закликали всіх приєднатись до них для боротьби з ненависними дворянами.

Рушійні сили повстання[ред.ред. код]

Селяни з Сен-Ле пішли по найближчих селах. Вони говорили, що знать нічого не робить, а тільки утискує землеробів, годується за їхній рахунок, що час покінчити з цим і знищити повинності. Багато хто закликав до помсти панам, які зневажали і ображали віланів та сервів. Адже це один з прибічників сеньйорів казав з люттю, глузуючи:

« Нехай вони (вілани) їдять будяки, тернину, колючки й солому, та й то у неділю, а в будні — старе горохове бадилля; нехай вони разом з худобою пасуться на пустищах і голими лазять рачки.[3]  »

Терпінню селянства настав край. Спочатку кількість повстанців була невелика. Вони зібрались і виступили безладно, не маючи жодної іншої зброї, крім палиць з залізними наконечниками та ножів. Незабаром їх кількість досягла 6 тисяч.

« Усюди, де вони проходили, їх кількість зростала, бо кожний з людей їх звання за ними йшов. Повсталі селяни жадали помсти. Вони громили і спалювали все на своєму шляху, вбивали всіх дворян, яких зустрічали...[3]  »

Хід повстання[ред.ред. код]

Географія повстання[ред.ред. код]

Повстання дедалі ширшало. Розпочавшись у Бовезі, воно перекинулось на Іль-де-Франс, Пікардію, Шампань та інші області. Всюди палали замки сеньйорів, спалювались феодальні документи, в яких були записані селянські повинності.

Ватажки повстання[ред.ред. код]

Відразу ж після початку повстання селяни обрали собі ватажка.

« «Ім'я йому було Гільйом Шарль, (Каль) ... Жаки зробили його своїм правителем разом з одним чоловіком, колишнім госпітальєром,що бачив війну[3]  »

. «Капітан жаків» мав

« ставну будову тіла і красиве обличчя. Він непогано знав військову справу і був добрий балакун.[3]  »

Він завів печатку, видавав накази, писав грамоти. З його ініціативи селяни, недосвідчені у військовій справі, стали насильно вербувати до своїх лав рицарів, надаючи їм звання «капітанів». Згодом уцілілі з цих «капітанів» просили короля помилувати їх, бо, мовляв, вони під загрозою смерті були поставлені військовими командирами.

Дії повстанців[ред.ред. код]

Дворяни північної Франції були охоплені жахом. Багато хто рятувався втечею, як тільки чув звістку про наближення Жака Простака. Ім'я Жака Простака, що досі вимовлялось з презирством, тепер наводило трепет.

« Рицарі, дами, зброєносці і їхні родини тікали від них, несучи на своїй шиї дітей на 10 або 20 миль далі, туди, де вони могли вважати себе в безпеці, а житла і майно своє залишали напризволяще[3]  »

.

Центром і базою повстання стало місто Бове. Сюди відправляли всіх полонених дворян, тут їх страчували. Полум'я повстання палало не тільки в селах і маєтках. Заворушення перекинулось і в міста.

« Мало було міст,які не піднялись би проти дворян[3]  »

. Де-не-де міська біднота створювала свої загони, які виступали назустріч селянським силам і об'єднувалися з ними.

« В містах і містечках, якими вони проходили, жителі їх, як чоловіки, так і жінки, ставили на вулицях столи і частували жаків.[3]  »

Але, звичайно, на бік жаків ставала тільки біднота міста. Багатії, боячись за своє життя і майно, зустрічали їх вороже.

У місті Ам'єні трапився такий випадок. На допомогу жакам звідси пішло понад сотню чоловік. Багаті жителі міста побоювались спільних дій бідноти і жаків. Знаючи, що жаки знищують дворянські замки і відбирають у феодальних хижаків багатства, заможні городяни стали боятись, що міська біднота, захоплена прикладом повсталих селян, також зазіхатиме на будинки й багатства купців і майстрів. Тому знатні і багаті городяни страхались, немов огню, союзу міської бідноти з повсталими селянами.

Вислали спеціальний загін, який повинен бум повернути ам'єнців, що пішли до жаків. Тим часом ам'єнські бідняки спільно з жаками вже брали активну участь у розгромі одного замку. Загонові, відрядженому багатіями, довелось розпочати бій з ам'єнською біднотою, яка в цій сутичці зазнала поразки. Багатьох ам'єнців, що стали на бік селян, з наказу мера було страчено, місто Ам'єн відмовилось допомагати жакам.

Багатії міста Санлі наглухо замкнули міські ворота при наближенні жаків. У нормандському місті Кані з'явився прибічник повсталих селян, який прикріпив до свого капелюха замість пера зображення маленької дерев'яної сохи і сміливо закликав своїх співгромадян приєднатись до повсталих. Його промови тривали недовго… Незабаром його труп було знайдено поблизу ринку з кинджалом у серці. Багаті люди поспішили усунути небезпечну людину з свого шляху[4].

Перші невдачі[ред.ред. код]

Жаки не знайшли надійної опори в містах. Городяни діяли дуже обережно. Вони, звичайно, були не проти, щоб використати повсталих селян задля своїх цілей: адже купецтво ненавиділо знать, воно терпіло від грабежів бригандів. Але й жаки в очах багатіїв були не менш небезпечними. Тому міста, що управлялись багатою купецькою верхівкою, здебільшого відмовлялися від тісного союзу з селянами. Відсутність підтримки від городян ослабляла селян, і це чудово розумів Гільйом Каль, людина розумна і прониклива. Він бачив, що його армія недисциплінована, погано озброєна, що легкі успіхи перших днів пояснюються розгубленістю дворянства, захопленого зненацька і до того ж пригніченого недавніми воєнними невдачами. Каль розумів, що цим юрбам хліборобів, які зовсім не уявляють собі військової справи, здобути перемогу дуже важко. І він вбачав вихід у тому, щоб міцно зв'язати селянське повстання з повстанням парижан.

Етьєн Марсель, багатий сукняр, колишній прево Парижу, обіцяв зробити все задля допомоги селянам. Але з його боку це був лише хитрий виверт. Він хотів використати селянську силу тільки для того, щоб налагодити довіз продовольства. Крім того, Етьєн Марсель розраховував підняти свій авторитет серед паризького «дрібного люду», виступивши перед ним у ролі союзника жаків. З Парижа було послано на допомогу Гільйому Калю загін з 300 чоловік під проводом старшини паризьких монетників Жака Вальяна. Етьєн Марсель просив жаків

« «зруйнувати і зрівняти землею всі кріпості й замки, небезпечні для міста Парижа»[3]  »

Це були укріплення між річками Сеною і Уазою, що заважали підвозити продовольство.

Жаки охоче відгукнулись на цю просьбу. Під керівництвом парижан у межиріччі Сени і Уази вони розгромили все, що могло служити ворогові. Забезпечивши завдяки сприянню селян довіз продовольства до Парижа, Етьєн Марсель не вжив жодного кроку, щоб допомогти селянам чи полегшити їх становище. Посланці Етьєна Марселя, опинившись у таборі повстанців, стримували гнів селян і просили пощадити дворян, що потрапляли до рук жаків. Етьєн Марсель, подібно до мерів і купецьких ватажків інших міст, не міг стати щирим другом повсталого села. Він сподівався в наступних переговорах з дофіном заслужити схвалення тим, що заважав справі справедливої селянської помсти. Коли селяни оволоділи замком Ерменвіль, до їх табору прибув гонець: він повідомив, що проти них іде дворянське військо і що веде його Карл Злий. Після перших тижнів переляку і розгубленості, викликаних несподіваним повстанням жаків, дворяни почали збирати сили і готуватись до придушення селянського руху. При цьому дворяни Франції об'єднались з англійськими рицарями, прибічниками дофіна, і з наварцями Карла Злого. Перед лицем спільного класового ворога — жаків — минулі чвари були забуті. Для командування військом, яке повинно було придушити Жакерію, дворяни звернулись до Карла Злого. У листі одного з дворян, зверненому до Карла Злого, ми знаходимо відгук неприхованого страху перед грізними наслідками повстання.

« «Государю, ви, перший дворянин у світі, не стерпите, щоб дворянство загинуло. Адже якщо ці люди, які називають себе жаками, протримаються довго, а добрі міста їм допоможуть, то дворянство буде ними винищене».[3]  »

Узявши з дворян клятву, що вони не будуть йому перечити, Карл Злий виступив проти жаків на чолі загону в 400 чоловік, що складався з рицарів і англійських наємників. Про цей виступ і оповістив жаків гонець, який примчав до Ерменвіля. У момент небезпеки жаків залишив загін парижан, що відступив до міста Мо. До цього загону приєдналась частина жаків. У фортеці Мо знайшли притулок і захист 300 знатних дам, серед них також близькі родички дофіна, які перебували під захистом невеликого загону рицарів. Парижанам було вигідно захопити в полон членів родини Карла: вони могли бути заложниками при переговорах з дофіном. 9 червня парижани і жаки увійшли в Мо. Всюди лунали радісні вітання городян. На вулицях були розставлені столи з щедрим стравами. Тоді ж було вирішено вдарити по фортеці і розгромити її. Але тут проявилась ще одна важлива перевага рицарів над жаками. Жаки не були як слід організовані. Тому обложеному гарнізонові було досить допомоги рицарів з їх слугами та зброєносцями, що випадково проїжджали мимо, їх було трохи більше 40 чоловік. Але об'єднавшись з тими рицарями, які обороняли цитадель у Мо, і несподівано врізавшись у юрбу жаків, що тримали в облозі фортецю, вони розбили їх. Після цього над містом Мо знать вчинила жахливу розправу: місто розграбували і спалили, а мера його повісили. Події 9 червня були першою невдачею селянського повстання. Втікачі з Мо знайшли притулок у сусідньому місті. Вони укріпились на високому пагорбі, де було заздалегідь поставлено вози з косами, в будинках засіли озброєні городяни, а жінки стали біля вікон з горщиками в руках, наповненими киплячою водою і гарячою смолою. Одразу, коли вдарив дзвін на сполох, вози з косами було спущено з вершин, І вони помчали на рицарів. Рицарів було відкинуто. Городяни вибігали з будинків і били їх, жінки лили на них палаючу смолу і киплячу воду. Небагатьом рицарям пощастило врятувати свої голови. Цей епізод говорить про те, що боротьба селян проти феодалів була б успішнішою, якби вони мали міцну опору в містах. Проте головні сили на чолі з Гільйомом Калем були не тільки ослаблені, але й залишені напризволяще: вони стояли одні перед лицем сильного противника. Етьєн Марсель і багаті городяни, таким чином, зрадили селян[4].

Підла зрада[ред.ред. код]

Під враженням перших успіхів недосвідчені у військовій справі селяни переоцінювали свою силу і прагнули поборотися з сеньйорами. Каль не міг умовити їх припинити повстання і був змушений погодитись з думкою жаків. Готуючись до натиску сильної рицарської кінноти, він спорудив велике кільце з повозок Карл Злий, підійшовши до Мело,мав загін з 1000 чоловік. Побачивши укріплений табір жаків, строгий бойовий порядок, почувши звук сурми, що доходив з табору, король стривожився. До цієї хвилини він і сумніву не мав, що зуміє розгромити жаків. Розглядаючи здаля укріплення з повозок, Карл переконувався в тому, що його не можна атакувати, не зазнавши великих втрат. І от з лав рицарів вийшло наперед троє. Один з них високо піднімав білий її прапор на знак мирних намірів. Парламентери, що підійшли, просили самого Гільйома Каля прибути для переговорів до їх проводиря. Довірливий ватажок жаків, не здогадавшись про зраду і навіть не забезпечив себе заложниками, пішов у табір підступного наваррця. Тут главу селянського війська схопилили і піддали тяжкій страті[4].

Розправа[ред.ред. код]

Дворяни, які зрадливо захопили Гільйома Каля, хотіли не тільки вбити його, а й наругатися над селянським полководцем. На його голову наділи розжарений перевернутий залізний триніжок.Дворяни, оточивши Каля, глузували з нього і гукали, що так вони коронують селянського короля.Роберт Серкот, начальник англійських наємників, ударив з флангу на селян, які не чекали зрадницького нападу і були захоплені зненацька. Так, 10 червня 1358 року під Мело, у долині Уази, дворяни зброєю і підступністю подолали головні сили повсталих селян. Вони люто розправлялися з повстанцями. Рицарі мстились за недавно пережитий страх, безпощадно вбиваючи уцілілих. Хроніка розповідає, що до 24 червня було винищено близько 20 тисяч селян. Не милували ні старих, ні жінок, ні дітей, і в районі недавнього повстання спалювали цілі села. На селян, які переховувались у лісі, влаштовували облави з собаками, як на диких звірів.Етьєн Марсель втратив будь-яку опору в Парижі. Він став ненависний бідному людові, як людина, що зрадила жаків. Парижани не прощали йому змови з Карлом Злим, катом Жакерії і союзником ненависних англійців. Наприкінці липня 1358 року Етьєн Марсель був убитий одним з своїх колишніх прибічників.

Причини поразки повстання[ред.ред. код]

  1. Стихійний характер повстання, що означало відсутність: підготовки повстання; організації і дисципліни серед повсталих; єдиного керівництва; плану дій.
  2. Віра селян у те, що король не знає про їхні бідування.
  3. Довірливість селян до ворогів. Г. Каль довірливо пішов у табір противника для переговорів, де його було схоплено і страчено. У відносинах з селянами феодали не дотримувалися ні правил рицарській честі, ні християнської моралі.
  4. Розрізненість загонів.
  5. Погане озброєння повсталих.
  6. Місцевий характер повстання, коли селяни не хотіли надовго відриватися від свого господарства й обмежувались боротьбою проти свого пана[1].

Наслідки повстань[ред.ред. код]

Жакерія була одним з найвизначніших селянських повстань у середні віки. Вона виникла як стихійний протест гноблених селян Франції проти феодальної експлуатації. У селян не було програми дій. Усі їх прагнення зводились до того, щоб винищити всіх сеньйорів. Прагнучи поліпшити своє становище, селяни не знали, якими способами домагатися цього. Проте, феодали були налякані повстаннями і не наважувались збільшувати повинності. Повстання прискорили звільнення селян від особистої залежності

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти. — К.: СПД ФО Сандул, 2009. 222 с.
  2. Хроніки Жана де Венетто. Практикум з історії середніх століть.К. Видавництво "Освіта". 1998 р.
  3. а б в г д е ж и к л Фруассар, Жан. Хроники 1325 — 1340. — СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2008. 656 ст.
  4. а б в Книга для читання з історії Середніх віків. — К.: «Радянська школа», 1971. С. 67-72.

Джерела і література[ред.ред. код]

  • Книга для читання з історії Середніх віків. — К.: «Радянська школа», 1971. С. 67-72.
  • Середницька Г. В. Всесвітня історія. Опорні конспекти. — К.: СПД ФО Сандул, 2009. 222 с.
  • (рос.) Фруассар, Жан. Хроники 1325 — 1340. — СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2008. 656ст.
  • Хроніки Жана де Венетто. Практикум з історії середніх століть. — К. Видавництво «Освіта». 1998.

Посилання[ред.ред. код]