Париж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Париж
Paris
Paris - Eiffelturm und Marsfeld2.jpg
Grandes Armes de Paris.svg 
Країна Франція Франція
Регіон Іль-де-Франс 

Департамент

Париж 
Округ 20 муніципальних округів
Код INSEE 75056
Поштові індекси 75001-75020, 75116
Координати 48°51′24″ пн. ш. 2°21′07″ сх. д. / 48.856578° пн. ш. 2.351828° сх. д. / 48.856578; 2.351828Координати: 48°51′24″ пн. ш. 2°21′07″ сх. д. / 48.856578° пн. ш. 2.351828° сх. д. / 48.856578; 2.351828
Висота 28 - 131 м.н.р.м.
Площа 105,40 км²
Населення 2 243 833 (2010)
Густота 20980,05 ос./км²
Розташування
Париж (Франція)
Париж
Влада
Мер
Мандат
Бертран Деланое
(Bertrand Delanoë)
2008 - 2014
Офіційна сторінка 

Пари́ж (фр. Paris, МФА: [pa.ˈʁi]) — столиця Франції, адміністративний центр регіону Іль-де-Франс. Окремий департамент Франції. Розташований на річці Сена. Населення — 2 233 818 осіб (2010)[1], міська агломерація — 10 млн.

Штаб-квартири низки міжнародних організацій: ЮНЕСКО, Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародна торгова палата та ін.

Центр світової торгівлі (автомобілі, літаки, канцелярські товари й туристичне спорядження); головний національний промисловий округ (засоби транспорту, енергетичне обладнання, електроніка, одяг, косметика), фінансово-банківська столиця; великий транспортний вузол (2 міжнародні аеропорти).

Вищі навчальні заклади (13 університетів), Французький інститут, Французька академія.

Славетні наукові інститути: (Інститут Пастера, радіологічних досліджень).

Культурний (97 музеїв, 300 мистецьких галерей, бл. 100 театрів) і туристичний центр світової ваги.

За результатами опитування, яке провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Париж потрапив до дванадцятки найкрасивіших міст світу[2].

Зміст

Назва[ред.ред. код]

Топонім Париж походить від назви кельтського племені паризіїв (Parisii). Сучасна назва є похідною від латинської назви міста, що спершу називалося Лютеція Паризіорум (лат. Lutetia Parisiorum) та Civitas Parisiorum, тобто місто паризіїв. Етимологія назви цього племені достеменно не встановлена. Ще декілька французьких топонімів мають спільне походження з назвою Париж: Вільпаризі, Кормей-ан-Паризі, Фонтене-ан-Паризі. З римських часів дійшли також згадки про паризіїв, що мешкали в Англії, в сучасному східному Йоркширі.

Географія[ред.ред. код]

Топографія[ред.ред. код]

Медальйон паризького меридіана на вулиці міста

Місто розташоване в центрі Паризького басейну, приблизно 65 м над рівнем моря. Межі житлових кварталів Парижа окреслені кільцевою автодорогою протяжністю 36 кілометрів. До території Парижа також відносять розташований на захід від міста Булонський ліс і розташований на сході Венсенський ліс. Периметр міста становить 54,74 км.[3] Площа міста становить 105 км², якщо включати площу цих парків, і близько 87 км² без них.

Зі сходу на захід місто досягає 18 км, з півночі на південь — 9,5 км.[3] Найвища точка міста (128,21) — у районі Монмартра, на тротуарі на розі між стіною огорожі біля будинку за адресою 2, rue de Mont Cenis і будівлею за адресою 4, rue de Mont Cenis[3]. Абсолютний висотний мінімум (30,5 м) знаходиться в 15 окрузі на перетині вулиць Leblanc і St. Charles.[3]

Паризький меридіан довгий час був нульовим меридіаном на французьких картах. Лінія паризького меридіана відзначена зараз 135 пам'ятними бронзовими відмітками на бруківці, тротуарах та будівлях. На цій лінії знаходиться і Паризька обсерваторія[4].

Антипод Парижа знаходиться у водах Тихого океану, на південному сході від Нової Зеландії, неподалік від островів Антиподів.

Клімат[ред.ред. код]

Зима в Парижі

Метеоспостереження в Парижі ведуться безперервно, починаючи з 1873 року, з метеостанції в парку Монсурі. Париж розташований у зоні помірного клімату. Близькість до моря сприяє проникненню теплих і вологих повітряних мас, а вторгнення холодного континентального повітря відбувається найчастіше з півночі й північного сходу[5]. Середня річна температура становить 12,0 °C, найхолодніший місяць — січень (4,7 ° С), найжаркіший — липень або серпень (20 ° С), середня річна кількість опадів — 600 мм[5]. Найбільш дощовий місяць — травень (64,9 мм), найменша кількість опадів випадає в лютому — 43,7 мм [4] . За багаторічними спостереженням, на рік припадає 111 дощових днів, 18 днів — зливові дощі з грозами, 11 днів у році випадають опади у вигляді снігу[5]. Мікроклімат Парижа, обумовлений скупченістю і забрудненням, відрізняється температурою повітря (в середньому на 2 °C вище середньої температури по регіону, різниця може доходити до 10 °C), зниженою вологістю, меншою світлістю в денний час і світлішими ночами. Напрямок панівного вітру відповідно до рози вітрів, побудованої за даними спостережень станції Météo-France — південно-західний[5].

Найспекотнішим за історію метеоспостережень днем у Парижі було 28 липня 1947 року, коли відмітки термометрів піднялися до 40,4 °C[6]. Найнижча температура була зареєстрована 10 грудня 1879 року — −23,9 °C[5]. Найрізкіша зміна температури протягом 24 годин — 31 грудня 1978 року: температура впала з +12 °C до −10 °C. Найсильніший вітер — 169 км / год, грудень 1999 (див. також fr:Tempêtes de fin décembre 1999 en Europe)[7]. Зниження температури нижче 0 С вважається холодом, а нижче-10 С — екстремальним холодом, в цей період мобілізуються соціальні служби міста для допомоги бездомним[8].

Екологія[ред.ред. код]

Повітряна куля над Парижем, яка вивчає стан повітря

Як у кожному великому місті, стан навколишнього середовища відчуває на собі фактори життєдіяльності багатомільйонного населення. За статистикою, столиця Франції і прилеглий Паризький регіон входять до першої сотні найбільш густонаселених агломерацій на планеті[9]. В межах міста об'єктів промисловості небагато внаслідок процесу деіндустріалізації, який розпочався в середині 20 століття, завдяки чому забруднення ґрунтів не є гострою проблемою[10], натомість шумове забруднення, транспортні вихлопи — головні проблеми екології цього міста, слід додати до цього також дефіцит паркових зон у французькій столиці і відставання за цим показником від інших великих європейських міст (14,5 м² на людину)[11]. З 2002 року в Парижі запроваджена практика сортування сміття[12]. Велика увага приділяється чистоті повітря, так, наприклад, над Парижем щодня запускається повітряна куля, колір якої змінюється в залежності від якості повітря. Кулю видно в радіусі 40 км.[13]. Крім того, спостереженням за станом повітря в місті з 1979 року займається організація AIRPARIF, рівні забруднення за шкалою від 1 до 10 афішуються на багатьох електронних табло міста[14][15] . За офіційними даними, якість повітря значно покращилася за останнє десятиріччя за багатьма параметрами[16]. Що ж стосується річкової екосистеми, то ще два десятиліття тому екологічний стан Сени залишав бажати кращого, про що свідчило масове вимирання риби в 1990 і 1992 роках. В 1988 році Жак Ширак, будучи мером Парижа, заявив, що через 5 років в Сені можна буде купатися[17], і справді, за останні роки якість води в Сені покращилася за багатьма параметрами настільки, що сьогодні в її водах у межах міста мешкає близько 28 видів риб[18].

У місті також робляться спроби боротьби із шумовим забрудненням, основна причина якого — автомобільний транспорт. Так, наприклад, планується використовувати звукоізоляційні технології в житлових будинках, в дорожньому будівництві, обмеження максимальної швидкості руху в центрі, посилення санкцій проти мотоциклістів[19]. Проте за статистикою 54% опитаних парижан турбує шум, а житло 150 000 чоловік виходить вікнами на вулицю, де рівень шуму перевищує 70 дБ[20]. Окрім того, Париж також сумно відомий великою кількістю собачих екскрементів на своїх тротуарах[21].

Гідрографія[ред.ред. код]

Сена виявилася найважливішим фактором для створення та розвитку міста, початок якому поклали численні на той час острови на річці. З островів, що лежать в межах міста, найбільший інтерес становить Острів Сіте . Заселений ще в античні часи, він є колискою Парижа. Саме тут знаходиться багато історичних пам'яток, такі як Собор Паризької Богоматері, Сент-Шапель, Консьєржері.

Традиційним є поділ міста на правий берег (торгова, ділова частина міста) і лівий берег (культурна, освітня частина міста).

Довжина Сени в межах Парижа — 12,78 км, глибина її варіює від 3,8 м (поблизу мосту Насьйональ) до 5,7 м (біля мосту Мірабо), ширина русла від 30 м (набережна Монтебелло до 200 м — біля мосту Гренель). Найнижчий рівень води в історії — 26,39 м, відмітка з історичними рівнями води знаходиться на стіні набережної острова Святого Людовіка. Швидкість течії води — 2 км / год, потужність потоку — 273 м³/с, середня температура — 14,1 С[22].


Водозабезпечення і санітарія[ред.ред. код]

Париж у своїй ранній історії черпав воду лише з Сени й її лівої невеличкої притоки Б'євр. Пізніші джерела постачання води — римський акведук I століття з розташованого на південь містечка Віссу (згодом занепав); з кінця XI століття воду брали з джерел пагорбів правого берега; в XV столітті збудовано водопровід, що йшов приблизно тим же шляхом, що й занедбаний римський акведук з Віссу; з 1809 року канал (DE L'Ourcq) почав забезпечувати Париж водою з менш забруднених річок на північному сході столиці. Париж мав своє перше постійне та повноводне джерело питної води тільки з кінця 19 століття, а саме 1857 року інженер Ежен Белґранд за Наполеона III і префекта Жоржа Ежена Османа, що курирував будівництво ряду нових мереж водопостачання, які забезпечили водою все місто, піднявши її з декількох водних пластів, що розміщалися в прибережних горах поблизу моря. Від тоді нова система водопостачання стала основним джерелом питної води в Парижі, а залишки старої системи надходять в нижні рівні водомереж, і з тих пір використовується для прибирання (каналізаційні) вулиць Парижа. Ця система, як і раніше, складає більшу частина сучасних мереж водопостачання Парижа.

Історія[ред.ред. код]

План Лютеції
План Парижа, 1223 рік

Заснування міста[ред.ред. код]

Докладніше: Лютеція

Місто було засноване в середині III століття до н. е., розвинувшись із кельтського поселення Лютеція племені паризіїв на місці острова Сіте. Сучасна назва міста походить від імені цього племені. Перша письмова згадка про Лютецію зустрічається в 6-ій книзі Юлія Цезаря про Галльську війну 53 р до н. е.

Коли 52 році до н. е. римляни після першої невдалої спроби вдруге спробували підійти до міста, парізії підпалили Лютецію й зруйнували мости. Римляни залишили їм острів і побудували на лівому березі Сени нове місто. Там вони звели терми, форум і амфітеатр. У Римській імперії місто не мало великого впливу.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Правління римлян скінчилося в 508 році з приходом франків. Римський палац, розташований на острові Сіте, франки неодноразово перебудовували для власних потреб. Цей палацовий комплекс, відомий як Палац Сіте (фр. Palais de la Cité), зберігся лише частково, уціліли споруди Консьєржері, Палацу Правосуддя та Сент-Шапель, які, щоправда, зазнавали частих перебудов. Найдавніша збережена частина палацу була споруджена в першій половині XIII століття за часів Людовика IX — це каплиця Сент-Шапель, архітектора П'єра Монтрея. Дещо пізнішого часу — фортечні вежі, розташовані поряд з Сент-Шапель: Срібна вежа (фр. Tour d’Argent), Вежа Цезаря (фр. Tour de César) та Годинникова вежа (фр. Tour de l’Horloge), споруджені за Філіпа IV. За масивними фортечними мурами розташовувалася королівська адміністрація Консьєржері (від фр. Concierge), яка вже з 1400 року використовувалася, як в'язниця, а за часів Французької революції називалася «залою чекання на гільйотину».

Вже 1358 року Палац Сіте перестав бути резиденцією французьких королів, які були переїхали спершу до Отелю Сен-Поль, що не зберігся, а потім до Венсенського замку. Відомий усьому світові Лувр збудували ще за часів Філіпа ІІ в 1190 році. Але тоді Лувр був лише фортецею на західній околиці Парижа. Королівською резиденцією він став за часів Карла II. У 1190 році було збудовано міський мур на правому березі Сени, а у 1210 — на лівому.

Починаючи з XI століття Париж — один з центрів європейської освіти, насамперед релігійної. У XII столітті в місті з'явився Паризький університет, визнаний королем Філіпом ІІ в 1200 році. У XIII столітті Робером де Сорбоном при університеті був заснований Сорбоннський коледж, назва якого згодом стала асоціюватися з усім Паризьким університетом.

Новий час[ред.ред. код]

У часи гугенотських воєн (1562–1598) місто залишалося в руках католиків. 24 серпня 1572 року у Варфоломіївську ніч в Парижі було вбито тисячі гугенотів.

За часів Людовика XIV королівська резиденція переїхала в Версаль, проте Париж як і раніше залишався політичним і економічним центром Франції. За Людовика XIV в місті з'явилося вуличне освітлення, модернізовано водопостачання, було засновано перші лікарні Дім Інвалідів та Сальпетрієр. Міський мур було розібрано, а на його місті розбито так званий Новий двір (Nouveau Cours), що згодом став бульварним кільцем Парижа.

У 1844 довкола міста будується третій міський мур, на місці сьогоднішньої кільцевої дороги довкола міста. У найближчих околицях Парижа були зведені фортифікаційні споруди довжиною 39 км з 94 бастіонами й 16 фортами, що на той час було найбільшою міською захисною системою у світі.

У 1855, 1867, 1878, 1889, 1900 та 1937 роках в Парижі проходили так звані Світові виставки, які ще більше підняли престиж міста.

Катастрофічний перебіг франко-прусської війни 1870–1871 років призвів до занепаду Другої імперії та зайняття Парижа німецькими військами, Паризька комуна, що складалась із робітників, ремісників та дрібних буржуа, виступила проти тимчасового консервативного уряду республіки.

За часи Третьої республіки до 1914 року Париж знову переживав часи свого розквіту, цей період увійшов в історію під назвою «Прекрасна епоха», Франція переживала небувалий підйом і економічний розвиток. Архітектура цього періоду представлена сьогодні такими спорудами, як Ліонський вокзал, Міст Александра III та деякими станціями метро.

У 1900 і 1924 роках Париж приймав II та VIII Олімпійські ігри нового часу.

У 1921 році місто мало найбільшу кількість населення за всю свою історію — близько 3 млн чоловік.

У роки Другої світової війни місто було зайняте німецьким вермахтом, окупація продовжилася до кінця серпня 1944. На щастя, місто під час війни не дуже постраждало.

У травні 1968 року паризький Латинський квартал став центром студентської революції, яка змінила обличчя країни й всієї Європи.

У 2005 році відбулися нові масові виступи, що увійшли в історію під назвою Війна передмість, тоді заворушення перекинулися й на інші міста країни.

Демографія[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Парижа

На території Парижа проживає 19,3% населення регіону Іль-де-Франс і 3,6% населення Франції. Таким чином Париж є найгустонаселенішим районом Франції з середньою щільністю населення 20 433 осіб / км ². Щільність населення варіюється в залежності від округу. Округ з найменшою щільністю населення — 12-й (8370 осіб / км ²) за рахунок включення в територію округу Венсенського лісу і 1-й (9228 осіб / км ²). Найбільш густонаселеним вважається 11-й округ з щільністю населення понад 40 000 осіб / км ²[23] .

Демографічний розвиток міста[ред.ред. код]

Динаміка змін
людності Парижа

1150 50 000
1200 120 000
1328 200 000
1365 275 000
1422 100 000
1500 150 000
1565 294 000
1590 300 000
1637 415 000
1680 515 000
1750 576 000
1789 650 000
1801 547 800
1810 714 600
1851 1 053 000
1872 1 851 702[24]
1881 2 240 000
1901 2 714 000
1926 2 871 000
1954 2 850 000
1975 2 300 000
1999 2 125 000
2007 2 143 000
Des villages Cassini

В античні часи й середньовіччя внаслідок численних воєн, епідемій і масового голоду число жителів часто різко падало. Наприклад, під час епідемії холери в 1832 році померло приблизно 20 000 осіб.

Індустріалізація XIX століття призвела до значного росту населення. У 1921 році кількість населення склала 3 мільйони, ця цифра досі є рекордною за всю історію Парижа. Наразі в Парижі мешкає трохи більше двох мільйонів осіб.

Зворотна ситуація спостерігається в передмістях за рахунок їхнього розширення — у 1921 році тут проживало 4,85 мільйона чоловік, в 2006 — вже 11 600 тисяч.

За рахунок того, що після виходу на пенсію більшість парижан переїжджає в передмістя й на південь Франції, Париж є досить «молодим» містом. Тут проживає велика кількість неодружених (незаміжніх) (51,5% всього населення міста)[25] — пересічна паризька сім'я складається з 1,88 людини[26]. Сумарний коефіцієнт народжуваності становить 1,64 — велика частина паризьких сімей має лише одну дитину[27]. На 2004 коефіцієнт народжуваності становив 14,8, коефіцієнт смертності — 6,6. Таким чином природний приріст населення склав + 8,1, а загальний + 2,1[28] .

Етнічний склад[ред.ред. код]

В даний час в Парижі проживають близько 310 000 іноземців, що становить 14,5% населення Парижа[29]. Лише третина з них — вихідці з ЄС[30]. Здебільшого це іммігранти з Португалії, Алжиру, Марокко та інших країн Європи й Африки.

Українці в Парижі[ред.ред. код]

Померли[ред.ред. код]


Адміністрація[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Докладніше у статті Адміністративний поділ Парижа

Сьогоднішній Париж поділяється на 20 адміністративних округів, нумерація яких йде від центру по спіралі за годинниковою стрілкою. Номер округу є водночас останніми двома цифрами поштового індексу Парижа (Наприклад, XIV округ має індекс 75014).

Органи влади[ред.ред. код]

З березня 2001 мером Парижа є Бертран Деланое від Соціалістичної партії Франції . У 2001 році за нього проголосували 92 із 163 членів міської ради в той час як його конкурент Жан Тибері отримав лише 12% голосів. У березні 2008 Деланое був повторно обраний на посаду мера міста.

Економіка[ред.ред. код]

Париж — найважливіший економічний центр Франції, тут виробляється 10% ВВП країни[31]. Майже чверть всіх виробничих підприємств країни відкрили в метрополії свої офіси й штаб-квартири. У місті створено 349 000 підприємств[32], що мають 1 640 тисяч робочих місць, а це в перерахунку на всіх працездатних парижан становить 1,5 робочого місця на людину[25]. Тим не менше, число безробітних парижан становить 8,7%, що однак нижче, ніж в цілому по країні (9,3%), за даними на кінець 2010 року[33].

Основна маса (85%) робочих місць Парижа відноситься до сфери послуг. Попри те, що промисловість активно виводиться за межі міста, вона дає досі близько ста тисяч робочих місць. Приблизно стільки ж робочих місць припадає на дрібні підприємства, зайняті у сфері сервісу (35%), виробництва (30%), будівництва (20%) і харчування (15%).

Розвинений туристичний бізнес, у середньому на рік французьку столицю відвідують 27 млн туристів, що в 12 разів більше чисельності населення міста[34]. B 2007 китайські туристи витратили 79 млн євро в паризьких магазинах такс-фрі, японці — 87 млн євро, російські — 72 млн євро, і американці — 71 млн євро[35].

У Парижі розташувалася велика частина французьких банків, страхових компаній та інших фінансових підприємств. Основні французькі телекомунікаційні компанії також розташовані головним чином у Парижі: Vivendi Universal, Groupe Lagardère, Groupe TF1. У Парижі перебувають також видавництва найбільших щоденних газет (див. розділ про ЗМІ), і безліч інших видавництв.

Сьогодні Париж (разом з відкритим у 50-60-і роки в передмісті Парижа діловим центром Дефанс) є одним з найважливіших торговельних центрів Європи.

Завдяки зосередженню французьких і міжнародних фірм в місті, Париж забезпечує приблизно третину ВВП країни.

Рівень занятості[ред.ред. код]

У 2007 році серед 1 569 679 осіб у працездатному віці (15-64 років) 1 189 388 були активні, 380 291 — неактивна (показник активності 75,8%, у 1999 році було 74,0%). З 1 189 388 активних працювало 1 057 058 осіб (531 882 чоловіки та 525 176 жінок), безробітних було 132 330 (64 966 чоловіків та 67 364 жінки). Серед 380 291 неактивної 201 686 осіб було учнями чи студентами, 66 523 — пенсіонерами, 112 082 були неактивними з інших причин[36].

У 2008 році у муніципалітеті числилось 1061697 оподаткованих домогосподарств у яких проживали 2145494 особи, медіана доходів виносила 24 298 євро на одного особоспоживача[37].

Культура й дозвілля[ред.ред. код]

Париж в списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО[ред.ред. код]

Набережні Сени

Набережні Сени в 1991 році[38] увійшли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Приміські Палац Фонтенбло[39] і Версальський палац[40] внесено до списку відповідно в 1979 і 1981 роках.

Музеї[ред.ред. код]

Музей Лувр, відкритий в 1793 в колишній резиденції французьких королів, складається з 8 тематичних відділів де на площі 60 600 м² представлена одна з найбільших світових колекцій, що складається з 35 000 експонатів — шедеврів західноєвропейського мистецтва від Середньовіччя аж до 1848 року, а також античних цивілізацій стародавніх єгиптян, римлян, етрусків, цивілізацій Близького сходу і мистецтва ісламських народів[41]. Саме тут зберігаються такі світові шедеври, як [Мона Ліза] (Джоконда) і Венера Мілоська .

Лувр. Крило Рішельє

Музей д'Орсе розташувався в приміщенні колишнього залізничного вокзалу Орсе на березі Сени. Вокзальну будівлю споруджено за проектом Віктора Лалу 1900 року для сполучення між Парижем і Орлеаном, однак вокзал було закрито 1939 року. У 1980-х роках під керівництвом Гае Ауленте будівлю переробили під новий музей. Музей д'Орсе насамперед знаменитий колекцією французьких імпресіоністов. Окрім того тут виставляються картини, скульптури, фотографії та меблі періоду 1848–1914 років.

Центр Жоржа Помпіду, побудований в 1977 за проектом Ренцо Піано, Річарда Роджерса і Жанфранко Франчіні, є головним осередком сучасного мистецтва Франції. У будівлі знаходиться не тільки музей сучасного мистецтва, але й бібліотека, кінозали, книжкові магазини і студії дитячої творчості. Особливою є вже сама будівля центру — вся інфраструктура (ліфти, вентиляційні шахти, ескалатори) винесена назовні і розфарбована в яскраві кольори.

Музей Пікассо містить лише близько 250 картин, але є одним з найкрасивіших музеїв Парижа. Експозицію складають роботи самого Пікассо, а також зібрана ним колекція робіт інших художників — Жоржа Брака , Поля Сезанна, Анрі Матісса і Амедео Модільяні. Музей розташувався у відбудованому в 1656–1659 роках особняку Салі в кварталі Маре.

У середньовічному палаці абатів Клюні зараз знаходиться Музей Середньовіччя (Музей Клюні) з колекцією середньовічних предметів мистецтва. Звідси можна потрапити в терми галло-римського періоду, руїни яких збереглися до нині. У вересні 2000 поруч з будівлею музею розбили середньовічний сад (jardin médiéval) площею 5000 м ².

До Всесвітньої виставки 1900 року спроектовано Великий і Малий палаци, що й досі правлять за виставкові павільйони. У Великому палаці не тільки виставляються предмети мистецтва, але також проходять різні ярмарки-виставки, наприклад, автомобільна виставка Mondial de l'automobile de Paris. У Малому палаці розташувалися колекції живопису французького та італійського Ренесансу, а також картини фламандських і голландських майстрів.

Театри[ред.ред. код]

Паризька опера внесла значний внесок у розвиток оперного мистецтва. Сьогодні в Парижі два оперні театри: Опера Гарньє, відома також як «Ґранд Опера», і Опера на Бастилії. Опера, що споруджена в 1875 і названа іменем архітектора Гарньє, має площу 11 237 м ² і є найбільшим оперним театром у світі. Нова Бастільская опера існує лише з 1989 року. З моменту відкриття нової опери Палац Гарньє програє в технічному оснащенні й використовується насамперед для балетних і класичних оперних вистав.

Знаменитий театр Комеді Франсез виник у 1680 із злиттям колишнього театру Мольєра Illustre Théâtre з кількома театральними трупами. Серед акторів, що грали на сцені Комеді Франсез, були такі відомі особистості, як Сара Бернар і Жан-Луї Барро . Сьогодні театр виступає в основному з класичним репертуаром.

Кабаре[ред.ред. код]

Для шанувальників вар'єте в Парижі відкрито велику кількість кабаре. Найвідоміші з них — Мулен Руж, Лідо, Крейзі Хорс і Парадіз Латін в Латинському кварталі.

Одним із символів Парижа вважається реклама кабаре «Tournée du Chat Noir» (турне дю ша нуар) намальована Теофілом Стейнленом в 1896. Кабаре знаходилося в богемному районі Парижа — Монмартрі.

Кінематограф[ред.ред. код]

Кінематограф як видовищне мистецтво народився саме в Парижі — 28 грудня 1895 в «Гран-кафе» на бульварі Капуцинок відбувся перший публічний показ «Сінематограф братів Люм'єр».

Гастрономія[ред.ред. код]

Ресторани в сучасному розумінні слова виникли в Парижі незадовго до Французької революції. Слово «ресторан» походить від французького дієслова restaurer, що означає «привести в норму», «додати сили» (той самий корінь, що в українського слова «реставрація»). Це слово довгий час застосовувалося до ситних страв, м'ясних бульйонів, а з другої половини XVIII століття — до закладів громадського харчування.

У 1786 вийшла постанова паризького прево, за якою дозволялося кухарям і рестораторам приймати відвідувачів до 23 (взимку) або до 24 годин (влітку)[42]. Для заможних городян стало звичкою призначати ділові, а також і особисті зустрічі не вдома, а в ресторані. Ресторанна справа розвивалося швидкими темпами, незабаром кількість ресторанів у Парижі вже було важко перерахувати.

Деякі паризькі кафе існують ще з часів епохи Просвітництва, коли вони виконували переважно соціальну функцію, ніж служили місцем для прийому їжі. Серед них Кафе Прокоп, перше літературне кафе (зараз вважається найстарішим рестораном Парижа) і Кафе де ля Режанс, що стало місцем зустрічей найкращих шахістів тих часів (проіснувало до 1950-х років).

Парки й сади міста[ред.ред. код]

Місто славиться своїми парками й садами, що окрім рекреаційної функції мають неабияке історичне й культурне значіння. Два найстарші сади в самому центрі Парижа — це сад Тюїльрі і Люксембурзький сад. Сад Тюїльрі створено в XVI столітті, на правому березі річки Сена поблизу Лувра, це був палацовий сад, що існує й досі. Люксембурзький сад, на лівому березі річки, в минулому належав приватному замку, і був побудований для Марії Медичі в 1625 році. Також відомий Сад рослин, закладений в ті самі часи, і створений Гі де ля Броссе, лікарем Людовика XIII, для вирощування лікарської рослини, згодом набув статусу першого громадського саду в Парижі.

Другим періодом розвитку паризьких садів були часи імператорські. В ті часи, створення зелених просторів є важливим аспектом політики аерації містоупорядників, оскільки швидкими темпами зростало населенням Парижа. Під керівництвом інженера Жана-Шарля Альфана (Jean-Charles Alphand) і художника-пейзажиста Жана-П'єра Баріллет-Дешана (Jean-Pierre Barillet-Deschamps) створено нові садові комплекси — Булонський ліс і Венсенський ліс, що розміщувалися в передмісті Парижа, (відповідно розташовані на крайньому заході та крайньому сході тогочасного Парижа, вони тепер є зеленою зоною самого міста). Також у нових районах міста розбито парки: Монсо (раніше відомий як «Фолі де Шартрі»), Монсурі (Montsouris), Бют-Шомон (Buttes-Chaumont) . З часом кількість парків і садів у Парижі ще більше зросла:

Архітектура[ред.ред. код]

Лувр з підсвіченою скляною пірамідою, що слугує головним входом у музей
Римокатолицька базиліка Священного Серця (Sacré-Cœur) на вершині Монмартру
Ейфелева вежа була побудована до Всесвітньої виставки 1889 року

Зовнішнього сучасного вигляду місто набуло в середині XIX столітті внаслідок грандіозної перебудови. Багато століть до цього місто складалося з лабіринта вузьких вулиць і дерев'яних будинків. У 1852 році за планом удосконалення міста, задуманим бароном Османом, було зруйновано цілі квартали старих споруд, а на їхньому місці з'явилися широкі проспекти і збудовані в єдину лінію кам'яні будівлі в неокласичному стилі, характерні для нової епохи буржуа. Принципи містоустрою часів Наполеона III і зараз не втратили своєї актуальності: висота і розміри будівель підкоряються єдиному закону рівномірності, а з середини XIX століття було зроблено всього лише декілька винятків з правила. Завдяки цьому Париж залишається містом невисокої забудови.

Типовим для архітектури Парижа є особливий вид особняків — фр. hôtel particulier. Такий особняк — це багатий приватний будинок П-подібної форми з внутрішнім двором і садом з тильного боку середньої частини будівлі. Більшість споруд було збудовано в XVII–XVIII століттях, для споруд XVIII століття характерною рисою є замкнений з усіх чотирьох боків двір. Типовий приклад — будівля кардинальського палацу Пале Рояль з внутрішньою площею, фонтаном і парком. Більшість міських особняків, що збереглися, розташовані в кварталі Маре, наприклад Отель Субіз, Отель Салі та Отель Карнавале.

Незмінні межі міста, його чіткий план устрою і брак місця для нового будівництва поступово перетворили місто на музей, що діяв і жив. Заради збереження великої спадщини, історико-охоронні закони утрудняють споруду нових будівель і комунікацій в центрі, тому значна кількість ділових організацій переїхала або планує переїзд в зручні й дешевші передмістя. Вже зараз за межами історичного міста розташовані діловий район Дефанс із вежею Ган, великий продовольчий ринок (передмістя Ренжис), важливі освітні установи (Політехнічна школа), наукові лабораторії, спортивні споруди і навіть міністерства (наприклад, Міністерство транспорту).

Визначні місця[ред.ред. код]

собор Паризької Богоматері
Тріумфальна арка

У Парижі розташована величезна кількість визначних пам'яток, до яких відносяться не тільки архітектурні споруди, але також і вулиці, мости та майдани.

Три найвідоміші паризькі пам'ятки — це стародавній Собор паризької Богоматері, побудований на острові Сіте ще в XII столітті, Ейфелева вежа і Тріумфальна арка — конструкції XIX століття. Ажурна металева башта, побудована за проектом інженера Ейфеля, замислювалася як тимчасова споруда для входу на Всесвітню виставку 1889 року. Але вона не тільки пережила саме цей захід, але і стала відтоді справжнім символом міста. На півночі і на півдні від неї над лінією горизонту підносяться базиліка Сакре-Кер, побудована на вершині пагорба Монмартр, і самотня Вежа Монпарнас, що особливо вирізняється на тлі району невисокої забудови.

Історична вісь пам'ятників архітектури перетинає місто з центру на захід. Починаючись від всесвітньо відомого музею Лувр, вона продовжується через сад Тюїльрі, проспект Єлісейські поля до самої Тріумфальної арки в центрі площі Зірки. У 1960-х роках на продовженні лінії був побудований квартал Дефанс, центром якого стала Велика арка Дефанс.

У самому центрі історичної частини розташований Будинок інвалідів, в якому міститься військовий музей, тут же покояться останки Наполеона Бонапарта. Тут розташована і церква Пантеон, де знайшли вічний спокій найвідоміші діячі Франції. Колишній королівський палац Консьєржері став на час Великої французької революції в'язницею для поваленої королеви, звідки вона була згодом конвоїрована для публічної страти.

Ще одне нагадування про палаючі бої за свободу французького народу — статуя Свободи, встановлені на Лебединому острові. Велику копію цієї статуї було подаровано Сполученим Штатам Америки в 1886 році, й відтоді зустрічає мандрівників в порту Нью-Йорка.

У історичному центрі міста, на острові Сіте, знаходяться дві найзнаменитіші церкви Франції: Собор Паризької Богоматері і Свята капела.

Архітектурні напрями XX століття залишили місту такі пам'ятки як Культурний центр імені Жоржа Помпіду, в якому зараз розташований музей сучасного мистецтва, нова будівля опери на площі Бастілії, торговий центр Ле-Аль, побудований на місці історичного ринку «Черева Парижа», описаного в одноіменному романі Еміля Золя, а також район Ла Дефанс, що є архітектурним комплексом з хмарочосів і споруд з авангардними формами.

Неабиякий інтерес становить парковий ансамбль науково-промислового містечка, в якому розташований великий музей науки і техніки.

Пам'ятки культури та архітектури[ред.ред. код]

Цвинтарі[ред.ред. код]

кладовище Пер-Лашез

За сформованою християнською традицією покійних намагалися ховати на прилеглій до церкви землі. У 1786 році з міркувань суспільної гігієни було вирішено припинити поховання на переповнених кладовищах при церквах в центрі міста та закрити їх, a останки з цих кладовищ перенести в підземні каменоломні на південь від Парижа[43] (сучасні Катакомби Парижа в 14 окрузі)[44]. Відкриття найбільших паризьких кладовищ відноситься до початку 19 століття, епоху правління Наполеона I[45]. Розвиток міста призвів до того, що ці кладовища, які колись знаходилися на околицях, виявилися своєрідною зеленою оазою спокою в центрі різних кварталів галасливої ​​столиці. Багато великих людей Франції і всього світу знайшли свій останній притулок на цвинтарі Пер-Лашез, що є справжнім некрополем-музеїєм похоронного мистецтва 19 століття під відкритим небом[46], цвинтар Монмартра, лабіринт на 11 гектарах[47], цвинтар Монпарнас, що завдяки своєму чіткому плануванню здобув назву «бухти спокою»[48] та цвинтар Пассі, хоч і невеликий, але з найвищою щільністю знаменитостей на квадратний метр[49] .

Транспорт[ред.ред. код]

Знак паризького метро

Громадський транспорт[ред.ред. код]

Громадський транспорт французької столиці представлений підземними видами (метро і RER) і надземними (автобус і трамвай), а також водним (Voguéo) та мережею велопрокату Vélib і звичайно ж таксі, яких у місті 16 623[50] .

Основний оператор паризького громадського транспорту — RATP (фр. Régie Autonome des Transports Parisiens), в чиєму віданні перебувають всі лінії метро і автобусні маршрути, три лінії трамваю та дві лінії RER[51]. Трамвайна лінія T4 і більшість ліній RER обслуговуються французькими залізницями (SNCF).

Найзручнішим і найшвидшим транспортом Парижа вважається Паризький метрополітен, що складається з 16 ліній загальною протяжністю 212,5 км, що робить його одним з найбільших у світі.

Також є регіональне експрес-метро (RER) — лінії приміських електричок, що проходять в Парижі під землею і перетинаються з лініями метро. Мережа RER складається з 5 ліній, позначених буквами A, B, C, D, E.

З 1992 року в Парижі почали знову будувати трамвайні лінії, знищені в 60-70-і роки. Мережа паризького трамвая складається з чотирьох ліній, три з яких сполучають паризькі передмістя, і лише одна (Т3) проходить в міській межі.

У Парижі існує широка автобусна мережа. Вона включає не тільки звичайні автобуси, але також і спеціальні лінії, що проходять туристичними маршрутами Парижа.

З недавнього часу з'явилася можливість подорожувати містом на велосипеді. Всюди в місті розташовуються автоматизовані велостоянки Velib'.

На всіх видах транспорту в межах міста приймається квиток Ticket t +[52], одноденні абонементи Mobilis[53] і Ticket jeune Week-end для осіб молодше 26 років[54] , а також одно- або багатоденний абонемент Paris Visite[55] або проїзний квиток Navigo[56].

Автотранспорт[ред.ред. код]

Кільцева автомагістраль Бульвар Періферік

Париж — значний транспортний вузол країни. Історично основні дороги країни радіусами розходилися від столиці, і до сьогоднішніх днів ці радіуси чітко видно на автомобільній карті Франції. Від Парижа радіусами сходяться дороги зі всіх можливих напрямів: А1 з Лілля, А4 з Реймса, А5 з Діжона, А6 з Ліона, А77 з Невера, А10 з Орлеана, А13 з Руана і А16 з Ам'єна.

Безпосередньо навколо міста побудована кільцева автомагістраль Бульвар Періферік, що має від 2 до 4 смуг руху в кожну сторону. Ще дві кільцеві дороги — A86[57] і A104[58] — дозволяють транзитному транспорту об'їхати Париж, не заїжджаючи в місто.

Авіатранспорт[ред.ред. код]

Париж обслуговують два великі міжнародні аеропорти:

  • «Шарль де Голль» з 57,9 млн пасажирів за рік (дані 2009 року) є другим в Європі за обсягом пасажироперевезень.
  • «Орлі» з 25,1 млн пасажири посідає 9-м місце в Європі, приймаючи передусім внутрішні рейси.

У відомстві компанії Aéroports de Paris знаходиться також 12 дрібних аеропортів та аеродромів паризького регіону, в тому числі:

  • Аеропорт Ле Бурже — відомий своїм авіасалоном, на протязі року переважно використовується приватними літаками і невеликими авіакомпаніями.

Бюджетні авіакомпанії для своїх «паризьких» рейсів можуть використовувати аеропорти, що знаходяться на деякій відстані від Парижа :

  • Аеропорт Ватрі (фр. Aéroport Paris — Vatry, 140 км на схід від Парижа).
  • Аеропорт Бове (фр. Aéroport de Beauvais-Tillé, 80 км на північ від Парижа).

Залізничний транспорт[ред.ред. код]

Вокзал Сен-Лазар, перед ним — вхід на 14-у лінію метро

Залізничні лінії паризьких вокзалів сполучають столицю зі всіма регіонами Франції і сусідніми країнами. Зв'язок між вокзалами добре налагоджений за допомогою громадського транспорту.

Для вантажоперевезень використовуються вокзали Ле Бурже, розташований в однойменній комуні, і Vaires, з Великою кільцевою дорогою, що йде від нього (Grande Ceinture).

Спорт[ред.ред. код]

Стадіон Ролан Гаррос

Історія Парижа зафіксувала різні спортивні змагання на його майданчиках: тенісні турніри XII століття, футбольні матчі XX століття, єдиноборства шпажистів XIX століття, велосипедні та кінні перегони. Париж, довший час, був законодавцем «спортивної моди» — Перше присудження звання «Чемпіон світу» в 1740 році (Clergé) в великому тенісі, вперше використання метричної системи в легкій атлетиці в 1798 році на «Олімпіаді республіки» (Olympiade de la République), перша конкурс кінної виїздки в 1866 році, перші велосипедні перегони в 1868 році, перший турнір з сучасного фехтування в 1893 році, перша жінка допущена до участі в Олімпійських ігор в 1900 році. Багато міжнародних спортивних рорганізацій були засновані й квартирують в Парижі. Саме тому місто має 360 спортивних майданчиків: 172 тенісних корти, 131 муніципальні гімнастично-тренажерних зали, 36 басейнів (які обслугожили 3,4 мільйона плавців в 2006 році) і 10 плавальних комплексів-шкіл, 32 муніципальні стадіони.

Місто має добре розвинуту спортивну інфраструктуру. Востаннє Париж приймав Олімпійські ігри доволі давно — одні з перших 1900 і 1924. Проте, в 1998 в Парижі проходив фінал чемпіоната світу з футболу. Париж також зацікавлений в організації літніх Ігор в 2020 року. Щороку в Парижі на кортах Ролан-Гаррос відбувається один із турнірів великого шолому з тенісу — Відкритий чемпіонат Франції. Популярними видами спорту є футбол, теніс, регбі, кінні перегони, баскетбол. Хоча відправною точкою в маршруті знаменитої велогонки «Тур де Франс» змінюється кожен рік, але на заключному етапі вона завжди завершується в Парижі, а з 1975року, гонка закінчується на Єлисейських Полях.

Стадіон «Парк де Пренс» (Parc des Princes) побудовано 1897 року на північно-західній околиці Парижа і реконструйовано 1972 року. Він вміщає 45 500 місць і є клубним стадіоном футбольної команди, хоча зазвичай на ньому проводилися головні спортивні видовища країни, особливо до 2000 року. «Палац омніспорт Париж-Берсі» (Le Palais omnisports de Paris-Bercy) цільний спортивний комплекс, побудований на сході Парижа, відкрився в 1984 році, в ньому проводять багато спортивних заходів, але він також служить, як шоу-концертна площадка, де відбуваються концерти, льодові шоу. «Стадіон Шарлет» (Stade Charlety), створена в 1939 році і перебудований у 1994 році, має славу «храму аматорського спорту» в Парижі і включає в себе: легкоатлетичний стадіон на 20 000 місць і та криту арену 1 500 місць. «Стад де Франс» (Le Stade de France) — 80 000 спортивна арена була побудована в Сен-Дені в північному передмісті до фінального турніру Кубка світу з футболу 1998 року і використовується для домашніх ігор національної футбольної команди Франції, а також є основною ареною для національної команди Франції з регбі під час турніру Шести націй, а іноді й визначальних матчів з регбі французьких команд. У 2007 році на стадіоні було проведено кілька ігор Кубка світу з регбі (в тому числі у фіналі турніру).

Перший турнір-чемпіонат з футболу у Франції, відбувся в Парижі в 1894 році і боротьбу розпочали чотири клуби столиці і два з її передмість. Наразі, «Парі Сен-Жермен» є найпопулярнішим футбольним клубом Парижа, в місті є ряд інших напівпрофесійних футбольних клубів: «ФК Париж» (Paris FC), «Червоні Зірки» (Red Star), «РКФ Париж» (RCF Paris) і «Стад Франсе Парі» (Stade Français Paris). Останній клуб є загально-спортивним, оскільки представляє команди в регбійному та гандбольному турнірах країни й розвиває інші види спорту.

Основні регбійні команди міста «Стад Франсе Парі» (Stade Français Paris) та «Ресінґ Метро 92 Париж» (Racing Métro 92 Paris), які грають в турнірі Top 14, яі мають давню історію суперечностей, ще з 1892 року, коли вони провели між собою фінальну гру. В місті популярні баскетбольна «Парі-Левалюа Баскет» (Paris-Levallois Basket) та гандбольна команда «Парі Гандбаль» (Paris Handball) — колишня команда «Париж-Аньєр» (Paris-Asnières). Значних успіхів почали добиватися колишні університетські команди — волейбольна «Парі Волей» (Paris Volley) та бейсбольна дружина «Парі Університе клуб» (Paris Université Club).

Найпопулярніші іподроми Венсен (Vincennes), Лонґшамп (Longchamp) і Отой (Auteuil), в Парижі проводяться значні кінні перегони, до яких часто залучаються й іподроми за межами самого Парижа, в Шантільі (Chantilly), Мезон-Лаффітт (Maisons-Laffitte), Сен-Клу (Saint-Cloud). Графік кінних змагань різноманітний, майже щодень, від галопу, смуги перешкод, до виїздки — Париж відзначається престижними перегонами «Приз Тріумфальної арки» (le Prix de l'Arc de Triomphe), «Гранд Стіпл-Чес де Парі» (le Grand Steeple-Chase de Paris) і «Приз Америки» (Prix d'Amérique).

Освіта та наука[ред.ред. код]

Овальний зал в старій будівлі Національної бібліотеки

Найпрестижніші навчальні заклади Франції розташовані в її столиці.

Найвідоміший Паризький університет — Сорбонна — був заснований в 1257 році Робером де Сорбон з метою навчити декілька десятків бідних студентів богослів'ю[59]. Досить швидко Сорбонна (свою назву університет отримав лише в XIV столітті) стала найбільшою і престижнішою освітньою установою Парижа і Франції. Навколо Сорбонни утворився знаменитий Латинський квартал, чия назва потім розповсюдилася і на студентські квартали інших міст. У 1968 році Паризький університет був реформований і розділений на 13 незалежних вищих навчальних закладів, деякі з яких зберегли в своїй назві ім'я Сорбонна й знаходяться в Латинському кварталі, а 5 університетів розташовані в передмістях Парижа[60].

У Парижі також розташований Інститут Франції, що складається з 5 академій, головною і найпрестижнішою з яких вважається Французька академія, що стала частиною Інституту в 1803 році. Французька академія виникла з паризького літературного гуртка, заснованого в 1629 році Валентеном Конраром. Статус державної наукової установи Академія отримала в 1635[61].

Іншими престижними навчальними закладами є Колеж де Франс, Політехнічна школа, Вища нормальна школа, Католицький інститут, Гірнича школа, Національна вища школа красних мистецтв та Національний інститут управління.

Найбільша бібліотека Парижа — Національна бібліотека Франції, заснована в 1368 році королем Карлом V зі своєї особистої бібліотеки в Луврі. На момент заснування бібліотека налічувала всього 911 манускриптів, оскільки в ті часи було прийнято знищувати після смерті монарха всі його документи. Цей звичай порушив Людовик XI, з якого і почалося розширення фонду. У 1988 році президент Франсуа Міттеран оголосив про будівництво нової будівлі Національної бібліотеки за проектом архітектора Домініка Перро. Зараз бібліотека налічує 30 мільйонів одиниць зберігання, з них понад 13 мільйонів друкованих видань[62].

Іншими визначними бібліотеками Парижа є Бібліотека Мазаріні, Бібліотека Святої Женев'єви, Публічна бібліотека інформації (розташована в Центрі Жоржа Помпіду), Бібліотека Арсеналу (частина Національної бібліотеки Франції).

У XIX окрузі Парижа розташована українська Бібліотека імені Симона Петлюри.

У кварталі Маре розташований центральний корпус Національних архівів Франції

ЗМІ[ред.ред. код]

Офіс газети Ле Монд

У Парижі розташовані головні офіси центральних телевізійних каналів TF1, France Télévisions, Canal+, France 24 та каналів радіо (Radio France internationale, Europe 1, Radio France,).

Саме тут виходять центральні щоденні газети Франції Ле Монд, Ле Фігаро, Ліберасьйон, Паризьєн та загальнофранцузькі культурно-політичні тижневики Нувель Обсерватер, Ле Пуен, Л'Експрес, Парі-Матч та ін.

Тут також розташований офіс одного з провідних інформаційних агенств світу Франс Прес.

Передмістя[ред.ред. код]

Сен-Дені — найвідоміше передмістя Парижа з абатством Сен-Дені та однойменною базилікою, усипальницею французьких королів. До списку Світової спадщини ЮНЕСКО занесено також Версаль зі знаменитим палацово-парковим ансамблем у стилі французького класицизму (в основному другої половини 17 ст.). Чудові замки знаходяться також у Мальмезоні, Сен-Жермен-ан-Ле та Екуані. Віддаленіші від Парижа палаци і парки у Фонтенбло і Рамбує (резиденція президента Франції), собор у Мо і зруйновані абатства Пор-Руаяль та Руайомон.

За винятком небагатьох заможних районів Паризької околиці на заході й півдні (Нейї-сюр-Сен, Сен-Клу та Со), у передмістях Парижа переважають односімейні будинки, побудовані в міжвоєнний період, та багатоповерхові будівлі, споруджені після 1945 року. Після Другої світової війни було споруджено багато односімейних особняків у нових містах-супутниках Парижа — таких, як Марн-ла-Валле на заході, Сержі-Понтуаз на північному заході, Мелен-Сенар, Еврі й Сен-Квентен-ан-Івелін на півдні. Незважаючи на бурхливі темпи житлового будівництва, у Паризькій агломерації все ще відчувається брак житла, а багато будинків не мають сучасних зручностей. Соціальні аспекти будівництва багатоповерхових житлових будинків викликають палкі дебати, а серед мешканців таких будинків переважають незаможні іммігранти.

Одним з успішних проектів будівництва в передмісті Парижа стало спорудження ділового кварталу в районі Дефанс на захід від столиці, куди з центру переїхали багато фірм. На заході комплекс хмарочосів підступає до Нантерру, де знаходиться кампус одного з 13 паризьких університетів — Університет Париж X Нантер, інший кампус Університету Париж XII Валь-де-Марн знаходиться в Кретеї, на південний схід від центру Парижа. Ще один район виник у Бобіньї, на північний схід від Парижа.

Зовнішні зв'язки[ред.ред. код]

Консульства[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Париж має одне місто-побратим і багато міст-партнерів.

Місто-побратим:

  • Рим, Італія, з 1956 (Seule Paris est digne de Rome; seule Rome est digne de Paris / Solo Parigi è degna di Roma; Solo Roma è degna di Parigi / «Тільки Париж вартий Рима; тільки Рим вартий Парижа»).

Міста-партнери:



Примітки[ред.ред. код]

  1. Дані національного інституту статистики та економічних досліджень (INSEE) наведені за французькою вікіпедією
  2. World's Most Beautiful Cities / «Forbes», 22.01.2010
  3. а б в г Dimensions. Géographie de la capitale.(фр.) // Mairie de Paris, 20.08.2010
  4. Situation géographique.(фр.) // Mairie de Paris, 01.07.2010
  5. а б в г д http://www.paris.fr/portail/viewmultimediadocument?multimediadocument-id=21506
  6. Le climat.(фр.) Mairie de Paris, 01.07.2010
  7. 20 minutes, № 1560, 13 лютого 2009року, «Les prévisions, bien plus qu'un passe-temps»
  8. A partir de quelle température déclenche-t-on le plan «Grand Froid» à Paris ?(фр.). // Mairie de Paris, 30.11.2010
  9. The largest cities in the world by land area, population and density.(англ.) // City mayors statistics
  10. http://www.paris.fr/portail/viewmultimediadocument?multimediadocument-id=21507
  11. Dévélopper le végétal à Paris
  12. Paris trie ses déchets
  13. Ballon Air de Paris: un ballon pour mesurer la qualité de l'air de Paris
  14. Qualité de l'air à Paris Le Site officiel de l'Office du Tourisme et des Congrès de Paris
  15. Air Quality Now — Comparing Cities — Paris Air Quality Details
  16. La qualité de l'air s'améliore à Paris.(фр.) Le Figaro, 22.10.2010
  17. Se baigner dans la Seine.(фр.) // La-Croix.com, 05.07.2010
  18. Etat initial d'environnement.(фр.) // Mairie de Paris
  19. Plan de lutte contre le bruit
  20. Conseil de Paris: Plan anti-bruit
  21. http://www.paris.fr/portail/Environnement/Portal.lut?page_id=5922&document_type_id=5&document_id=5870&portlet_id=13278 Barometre de la propreté 2003 см. Les causes de la malpropreté
  22. Quelques chiffres….(фр.) // Mairie de Paris, 30.10.2006
  23. Щільність населення (англ.)
  24. У проміжку між 1856 і 1861 роками до Парижа приєднали навколишні передмістя, внаслідок чого населення воднораз зросло на півмільйона чоловік.
  25. а б http://www.paris.fr/portail/viewmultimediadocument?multimediadocument-id=85403
  26. Plus de 2 millions de Parisiens
  27. INSEE: Демографічні дані (англ.)
  28. INSEE: Демографические показатели, 2004 (фр.)
  29. INSEE: Доля иностранцев в регионе Иль-де-Франс, 1999 (фр.)
  30. RECENSEMENT. Premiers résultats
  31. Les dimensions de Paris.(фр.) // Mairie de Paris, Textes du plan local d'urbanisme
  32. 600 nouvelles entreprises à Paris chaque semaine.(фр.) Mairie de Paris, 20.01.2011
  33. Chiffres-clés.(фр.) // Mairie de Paris — Direction du développement économique, de l'emploi et de l'enseignement supérieur, 11.2010
  34. Combien de touristes visitent la capitale chaque année ?
  35. Газета «Метро» від 5 червня 2008 року.
  36. «Emploi et population active 1999 et 2007» [Зайнятість та активність населення у 1999 і 2007] (фр.). INSEE. Архів оригіналу за 2012-08-27. Процитовано 2011-05-05.  (наближені дані, у 1999 році тимчасова зайнятість врахована частково)
  37. «Revenus fiscaux des ménages en 2008» [Оподатковані доходи домогосподарств у 2008 році] (фр.). INSEE. Архів оригіналу за 2012-08-29. Процитовано 2011-05-25.  Діти та онуки які проживали у двох місцях враховані як 0,5 особи в обох місцях проживання. Перша особа у домогосподарстві це один особоспоживач (ОС), інші дорослі — по 0,5 ОС, діти до 14 років — по 0,3 ОС.
  38. Береги Сени, список Юнеско (англ.)
  39. Дворец Фонтенбло в списке ЮНЕСКО (англ.)
  40. Версальский дворец в списке ЮНЕСКО (англ.)
  41. Oeuvres | Musée du Louvre
  42. Alfred Fierro. Histoire et dictionnaire de Paris
  43. Snapshot: Paris Underground.(англ.) // Smithsonian magazine, 05.11.2007
  44. Empire of the Dead .(англ.) // Smithsonian magazine, April 2000
  45. Le Père-Lachaise.(фр.) // Mairie du XXème arrondissement
  46. Père-Lachaise.(фр.) Mairie de Paris
  47. Au cimetière de Montmartre(фр.) // LEXPRESS.fr, 31.10.2010
  48. cimetière Montparnasse(фр.) // Mairie de Paris
  49. Cimetière de Passy.(фр.) Mairie de Paris
  50. Combien de taxis circulent à Paris?
  51. L'essentiel RATP.fr
  52. Ticket t+
  53. Mobilis
  54. Ticket Jeunes Week-end
  55. Paris Visite
  56. Titres pour 1 semaine / 1 mois
  57. В теперішній час (2008) ведуться роботи із замикання кільця в районі Версаля, решта частини траси функціонує.
  58. В теперішній час (2008) ведуться дослідження з замикання траси на заході від Парижа.
  59. Історія Сорбонни на офіційному сайті (фр.)
  60. Культура і система освіти
  61. Офіційний сайт Французької академії (фр.)
  62. Сайт Національної бібліотеки (фр.)

Посилання[ред.ред. код]


Вид на західну частину Парижа з вершини Вежі Монпарнас.
Вид на західну частину Парижа з вершини Вежі Монпарнас.

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Vincent Cronin (1989). Paris on the Eve, 1900–1914. New York: Harper Collins. ISBN 0-312-04876-9.
  • Vincent Cronin (1994). Paris: City of Light, 1919–1939. New York: Harper Collins. ISBN 0-00-215191-X.
  • Jean Favier (1997-04-23) (in French). Paris. Fayard. ISBN 2-213-59874-6.
  • Jacques Hillairet (2005-04-22) (in French). Connaissance du Vieux Paris. Rivages. ISBN 2-86930-648-2.
  • Colin Jones (2004). Paris: The Biography of a City. New York: Penguin Viking. ISBN 0-670-03393-6.
  • Rosemary Wakeman (2009). The Heroic City: Paris, 1945–1958. University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-87023-6.

Джерела інформації[ред.ред. код]

Географія Франції Це незавершена стаття з географії Франції.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.