Класична японська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Класична японська мова (яп. 中古日本語, chūko nihongo, англ. Late Old Japanese), або пізня старояпонська мова — японська мова і шрифт якими користувалися в епоху Хейан (7941185). Ця мова є прямим нащадком старояпонської мови і попередником середньояпонського періоду середніх віків в Японії.

Старояпонська мова використовувала на письмі китайський шрифт. В часи класичної японської мови виникли два нові шрифти: Хірагана та Катакана. Таким чином було спрощено письмову мову, що позитивно вплинуло на розвиток літературної мови і призвело до розквіту японськох літератури. В той час з'явилися такі класичні твори як Гендзі моногатарі (Genji Monogatari), Такеторі моногатарі (Taketori Monogatari) та Ісе-Моноґатарі (Ise Monogatari).

Фонеми[ред.ред. код]

Відбулися такі великі фонетичні зміни:

  • перехід від передньоносових приголосних до дзвінких
  • виникнення довгих голосних і закритих складів
  • перестали вимовляти деякі приголосні в певних ситуаціях
  • змінилася ритмічна структура мови, основним елементом ритму став не склад, а мора (одиниця ритму, що відповідає короткому голосному звуку)

В той час як в старояпонській мові було 88 базових складів, в класичній японській стало лише 66 складів:

a i u e o
ka ki ku ke ko
ga gi gu ge go
sa si su se so
za zi zu ze zo
ta ti tu te to
da di du de do
na ni nu ne no
ha hi hu he ho
ba bi bu be bo
ma mi mu me mo
ya   yu   yo
ra ri ru re ro
wa wi   we  

Найважливішою зміною став відхід від системи складів дзьодай токусю канадзукай (Jōdai Tokushu Kanazukai), яка розрізняла два види голосних -i, -e und -o. Цей відхід спостерігався вже в кінці періоду старояпонської мови, але повна відмова від цієї системи відбулася на початку періоду класичної японської мови. Останніми було втрачено фонеми /ko1/ and /ko2/.

Протягом 10 століття звуки /e/ та /ye/ злилися в /e/, а в 1 столітті /o/ та /wo/ злилися в /o/.[1][2][3]

Фонетика[ред.ред. код]

Голосні[ред.ред. код]

/a/
[a]
/i/
[i]
/u/
[u]
/e/
[je][1][2][3]
/o/
[wo]

Приголосні[ред.ред. код]

/k, g/
[k, g]
/s, z/
Теорії для /s, z/ включають в цю групу також [s, z], [ts, dz] та [ʃ, ʒ]. Вимова може, як і в сучасній японській мові, залежати від наступної голосної.
/t, d/
[t, d]
/n/
[n]
/h/
/h/ надалі відбиває звук [ɸ]. В 11 століття з'явився виняток, коли ця фонема між двома голосними почала відбивати звук [w].
/m/
[m]
/y/
[j]
/r/
[r]
/w/
[w]

Граматика[ред.ред. код]

Дієслова[ред.ред. код]

Класична японська мова успадкувала всі вісім типів відмінювання у старояпонської мови й додала один новий тип : нижній моноряд (яп. 下一段, shimo ichidan).

Відмінювання[ред.ред. код]

Клас дієслова Mizenkei
未然形
Irrealis
Renyōkei
連用形
Adverbial
Shūshikei
終止形
Conclusive
Rentaikei
連体形
Attributiv
Izenkei
已然形
Realis
Meireikei
命令形
Imperativ
Четверний ряд -a -i -u -u -e -e
Верхній моноряд - - -ru -ru -re -(yo)
Верхній подвійний ряд -i -i -u -uru -ure -i(yo)
Нижній моноряд -e -e -eru -eru -ere -e(yo)
Нижній подвійний ряд -e -e -u -uru -ure -e(yo)
Неправильні К-форми -o -i -u -uru -ure -o
Неправильні С-форми -e -i -u -uru -ure -e(yo)
Неправильні Н-форми -a -i -u -uru -ure -e
Неправильні Р-форми -a -i -i -u -e -e


Джерела та посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Akiho Yamaguchi, Hideo Suzuki, Ryūzō Sakanashi, Masayuki Tsukimoto: Nihongo no rekishi. Tōkyō Daigaku Shuppankai, 1997, ISBN 4-13-082004-4
  • Yasuhiro Kondō, Masayuki Tsukimoto, Katsumi Sugiura: Nihongo no rekishi. Hōsō Daigaku Kyōiku Shinkōkai, 2005, ISBN 4-595-30547-8
  • Susumu Ōno: Nihongo no keisei. Iwanami Shoten, 2000, ISBN 4-00-001758-6
  • Samuel E. Martin: The Japanese Language Through Time. Yale University, 1987, ISBN 0-300-03729-5
  • Masayoshi Shibatani: The languages of Japan. Cambridge University Press, 1990, ISBN 0-521-36918-5
  • Bjarke Frellesvig: A Case Study in Diachronic Phonology. The Japanese Onbin Sound Changes. Aarhus University Press, 1995, ISBN 87-7288-489-4

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Kondō: Nihongo no rekishi. S. 67-71
  2. а б Yamaguchi: Nihongo no rekishi. S. 43-45
  3. а б Frellesvig, S. 73