Креслення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Креслярська дошка (кульман)
Креслярські інструменти для виконання креслеників уручну

Кре́слення — дисципліна зі створення стандартизованих технічних малюнків, що виконуються фахівцями інженерами, архітекторами тощо.

Застосовують також термін технічне креслення — курс креслення, в якому розглядаються прийоми і правила виконання та оформлення креслеників машин та їх деталей, конструкцій, будівель та інших технічних об'єктів.

Кресленик — це графічний конструкторський документ, що визначає конструкцію виробу, а також містить відомості, необхідні для розроблення, виготовлення, контролю, монтажу й експлуатації виробу, включаючи його ремонт[1].

Види креслеників, як приклад, за ДСТУ 3321:2003[1]:

Термінологія[ред.ред. код]

В українській мові умовне графічне зображення якогось об'єкта (машини, споруди, виробу тощо), виконане за допомогою креслярських інструментів на папері, кальці тощо або з допомогою комп'ютера в САПР має назву «кресленик»[2][3] та «креслюнок»[4].

За ДСТУ 3321:2003[1] у системі конструкторської документації, у довідковій та навчально-методичній літературі, що стосується конструкторської документації слід вживати «кресленик» (слово «креслення» вживається лише у значенні процесу створення кресленика або як назва навчальної дисципліни).

Формати аркуша паперу[ред.ред. код]

Аркуші формату А

Міжнародний стандарт розмірів аркушів, ISO 216 (ГОСТ 2.301-68[5]), побудовано на основі німецького стандарту розмірів аркушів DIN 476. В стандарті ISO відношення ширини до довжини аркушів різних форматів однакова, та дорівнює \sqrt {2}), або приблизно 1 : 1,4142. Базовим форматом аркуша паперу є A0, площа якого дорівнює 1 м². Кожен з наступних форматів аркушів A1, A2, A3, і т. д., має вдвічі меншу площу за попередній. Ці формати за ГОСТ 2.302-68 мають назву «основні формати».

Основний формат — формат конструкторського документа, якому віддають перевагу, розміри сторін якого становлять 1189 мм × 841 мм (A0) або одержаний послідовним діленням його на дві рівні частини паралельно до меншої сторони до формату 297 мм × 210 мм (A4)[1].

Додатковий формат — формат конструкторського документа, який утворюють збільшенням меншої сторони будь-якого основного формату на величину, кратну до її розміру[1].

Докладніше: Формат паперу

Масштаби[ред.ред. код]

Масштабом називається відношення лінійних розмірів зображення, поданого на кресленні, до відповідних розмірів предмета.

Зображення предмета на кресленику може бути виконано в натуральну величину, зменшеним або збільшеним.

ГОСТ 2.302-68[6] встановлює наступний ряд масштабів зображень на кресленнях:

масштаби зменшення — 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25; 1:40; 1:75; 1:100; 1:200;
натуральна величина — 1:1;
масштаби збільшення — 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 40:1; 50:1; 100:1.

Масштаб зображення записують у відповідній графі основного напису креслення. Якщо деякі зображення креслення виконані у масштабі, який не збігається з масштабом, зазначеним в основному написі креслення, його записують у дужках поряд із позначенням виконаного нижче зображення.

Лінії[ред.ред. код]

Основними елементами будь-якого кресленика є лінії. В залежності від їх призначення вони мають відповідні тип і товщину. Зображення предметів на кресленні є поєднання різних типів ліній.

Типи ліній, їх призначення і товщина встановлені ГОСТ 2.303-68[7] (ISO 128). Суцільна товста основна лінія прийнята за вихідну. Товщина її S повинна вибиратися в межах від 0,6 до 1,5 мм. Вона вибирається в залежності від величини і складності зображення, формату аркуша та призначення креслення. Виходячи з товщини суцільної товстої основної лінії вибирають товщину інших ліній за умови, що для кожного типу ліній в межах одного креслення на всіх зображеннях вона буде однаковою.

Види, товщини та призначення ліній за ГОСТ 2.303-68

Назва Товщина відносно товщини основної лінії Основне призначення
Суцільна товста S Лінії видимого контуру. Лінії переходу видимі. Лінії контуру перерізу (винесеного та вхідного до складу розрізу).
Суцільна тонка Від S/3 до S/2 Лінії контуру накладеного перерізу. Лінії розмірні та виносні. лінії штрихування. Лінії-виноски. Полиці ліній-виносок і підкреслювання написів. Лінії обмеження виносних елементів на видах, розрізах і перерізах. Лінії переходу уявні. Сліди площин, лінії побудови характерних точок при спеціальних побудовах.
Суцільна хвиляста Від S/3 до S/2 лінії обриву. Лінії розмежування виду і розрізу.
Штрихова Від S/3 до S/2 Лінії невидимого контуру. Лінії переходу невидимі.
Штрих-пунктирна тонка Від S/3 до S/2 Лінії осьові та центрові. Лінії перерізів, що є осями симетрії для накладених або винесених перерізів.
Штрих-пунктирна потовщена Від S/3 до 2/3S Лінії, що позначають поверхні, котрі підлягають термообробці або покриттю. Лінії для зображення елементів, розташованих перед січною площиною.
Розімкнена Від S до 1,5 S Лінії перерізів.
Суцільна тонка із зламом Від S/3 до S/2 Довгі лінії обриву.
Штрих-пунктирна з двома крапками тонка Від S/3 до S/2 Лінії згину на розгортках. Лінії для зображення частин виробів у крайніх або проміжних положеннях. Лінії для зображення розгортки, суміщеної з виглядом.

Зображення[ред.ред. код]

Правило розгортання проекцій на основні площини
Основні види

Зображення у кресленні — це графічне відображення предмета на площині кресленика[1], отримане методами паралельного (переважно) або центрального проекціювання.

Зображення деталей на креслениках повинні давати повне уявлення про їх форму, розміри та інші дані, необхідні для їх виготовлення та контролю. При паралельному проекціюванні вони поділяються на зображення, отримані методом ортогонального і зображення, отримані методом аксонометричного проекціювання.

Ортогональні проекції[ред.ред. код]

Зображення предметів переважно повинні виконуватися за методом ортогональних проекцій. За основні площини проекцій беруть шість граней пустотілого куба, всередині якого розміщують предмет, який проектується на внутрішні грані куба.

Зображення на фронтальній площині проекцій береться на кресленні за головний вид. Предмет на головному виді розміщують так, щоб його зображення давало найповніше уявлення про його форму.

Залежно від змісту зображення поділяють на види, розрізи, перерізи та виносні елементи.

Види[ред.ред. код]

Правила зображення предметів (виробів) на кресленнях усіх галузей промисловості та будівництва встановлює міждержавний стандарт ГОСТ 2.305-2008[8]. При побудові ортогональних проекцій за основні площини проекцій беруть шість граней пустотілого куба (паралелепіпеда), всередині якого розміщують предмет, який проектується на внутрішні грані куба, утворюючи основні види, до яких відносяться шість основних видів, які одержують на шести внутрішніх гранях куба[1]: головний вид (вид спереду) — основний вид предмета на фронтальній площині проекцій, який дає найповнішу уяву про його форму і розміри відносно якого розташовують інші основні види зверху, зліва, справа, знизу, ззаду.

Якщо якусь частину предмета (деталі) неможливо показати на основній площині проекцій без спотворення її форм та розмірів, то застосовують допоміжні види.

Допоміжний вид — вид предмета на площині, непаралельній до жодної з основних площин проекцій, призначений для неспотвореного зображення поверхні, якщо її неможливо отримати на основному виді[1].

Зображення окремої, вузько обмеженої частини поверхні деталі називають місцевим видом. Якщо місцевий вид виконується не в проекційному зв'язку, його позначають.

Розрізи[ред.ред. код]

Приклад виконання східчастого розрізу
Докладніше: Розріз (креслення)

Розріз — ортогональна проекція предмета, який уявно розсічено однією чи декількома площинами для виявлення його невидимих поверхонь[1]. Розріз є умовним зображенням, бо при його виконанні тільки умовно проводять січні площини та уявно не показують окремі частини предмета, які розміщені між спостерігачем і даними січними площинами і показують лише ті деталі та їх частини, що розташовані за січною площиною.

Перерізи[ред.ред. код]

Приклади виконання перерізів за ГОСТ 2.305-2008:
а) винесений переріз;
б) накладений переріз

Переріз — ортогональна проекція фігури, одержана в одній чи декількох площинах або поверхнях за уявного розсічення предмета, що проектується[1].

Різницею між розрізом та перерізом є те, що в перерізі зображають лише те, що розміщене безпосередньо у січній площині, а все, що розміщене за нею, не зображується.

Виносні елементи[ред.ред. код]

Докладніше: Виносний елемент

Виносний елемент — додаткове окреме, зазвичай збільшене, зображення частини предмета, щоб з'ясувати її форму, шорсткість поверхні та інші дані[1].

Аксонометричні проекції[ред.ред. код]

Прямокутна ізометрична проекція деталі типу «Втулка», виконана на основі її ортогональних проекцій

Проте не завжди ортогональні проекції мають достатню наочність. Тому виникає необхідність в таких зображеннях, які, маючи наочність, давали б уявлення про відносні розміри предмета та його форму. Таким видом зображень є аксонометричні проекції. Вони передають одним зображенням просторову форму предмета. Таке зображення створює у людини враження, близьке до того, яке виходить при розгляданні предмета в натурі. За способом розташування системи координат і вибором напряму проекціювання аксонометричні проекції поділяються на:

Написи на креслениках[ред.ред. код]

Приклад написання букв української абетки креслярським шрифтом

Усі написи на креслениках виконуються креслярським шрифтом, розміри якого та накреслення літер, цифр та знаків встановлює ГОСТ 2.304-81[9] . Згідно з вимогами стандарту шрифт буває без нахилу та з нахилом під кутом 75° до горизонту. На креслениках усі написи рекомендовано виконувати з нахилом літер, цифр та знаків.

ГОСТ 2.304-81 регламентує написання літер кирилиці, латинського та грецького алфавітів та арабських та римських цифр. У цьому стандарті також наведені приклади написання деяких знаків.

Шрифти розрізняють за розміром та типом. Розмір шрифту визначається розміром великої літери та береться з ряду: (1,8); 2,5; 3,5; 5; 7; 10; 14; 20; 28; 40. З цього ряду не рекомендується використовувати шрифт 1,8.

ГОСТ 2.304-81 встановлює типи шрифтів А та Б. Тип шрифту визначає товщину лінії накреслення шрифту. Цей параметр позначається літерою d.

Для типу А — d = 1/14h.
Для типу Б — d = 1/10h.

Дроби, показники, індекси і граничні відхилення виконуються відповідно розміром шрифту на один ступінь меншим, ніж розмір шрифту основної величини, до якої вони приписуються або однакового розміру з розміром шрифту основної величини.

Креслення вручну[ред.ред. код]

Виготовлення креслення починається з розміщення аркуша паперу чи іншого матеріалу на гладкій рівній поверхні з прямими кутами і прямими сторонами — зазвичай креслярській дошці з використанням креслярського інструменту (олівця, лінійки, циркуля, рейсшини, лекала, еліпсографа тощо).

Похідні креслення[ред.ред. код]

Копії і репродукції з вихідних креслень, доповнені при необхідності спеціальним змістом і призначені для вирішення поточних задач виробництва.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м ДСТУ 3321:2003 Система конструкторської документації. Терміни та визначення основних понять.
  2. Кресленик Словник української мови у 11 томах Київ, Наукова думка 1970–1980.
  3. Креслення // Словник української мови: у 11 т. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.
  4. Креслюнок Словник української мови у 11 томах Київ, Наукова думка 1970–1980.
  5. ГОСТ 2.301-68 Единая система конструкторской документации. Форматы.
  6. ГОСТ 2.302-68 Единая система конструкторской документации. Масштабы.
  7. ГОСТ 2.303-68 Единая система конструкторской документации. Линии.
  8. ГОСТ 2.305-2008 Единая система конструкторской документации. Изображения — виды, разрезы, сечения.
  9. ГОСТ 2.304-81 Единая система конструкторской документации. Шрифты чертежные.

Джерела[ред.ред. код]

  • ДСТУ ISO 128-1:2005 Кресленики технічні. Загальні принципи оформлення. Частина 1. Передмова та покажчик понять стандартів ISO серії 128 (ISO 128-1:2003, IDT)
  • Островський О. Інженерне креслення з додатком основ комп'ютерного креслення (CAD): Навчальний посібник для студентів технічних навчальних закладів. — Львів: Оксарт, 1998. — 184 с. — ISBN 966-7113-27-2
  • Інженерна графіка: креслення, комп'ютерна графіка: Навчальний посібник / За ред. А. П. Верхоли. — К.: Каравела, 2005. — 304 с. — Вища освіта в Україні. — ISBN 966-8019-35-0

Посилання[ред.ред. код]