Українська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Українська мова
Поширена в: Україна, Білорусь, Росія, Польща, Канада, США, Сербія.
Регіон: Східна Європа
Кількість носіїв: мова спілкування ~45 млн., друга мова ~15 млн.
Місце: 26
Класифікація: Індо-Європейська

 Слов'янська
  Східнослов'янська
    Українська мова
Офіційний статус
Державна: Україна Україна
Офіційна: Придністров'я (Молдова)
Регулює: Національна академія наук України
Коди мови
ISO 639-1 uk
ISO 639-2 ukr
SIL UKR
Поширення української мови
Поширення української мови


Украї́нська мо́ва — східнослов'янська мова, входить до однієї підгрупи з білоруською та російською. Подібно до цих мов українську записують кирилицею. Історично білоруська та українська мови походять з давньоруської (давньоукраїнської) — розмовної мови Київської Русі.[1]

Зміст

[ред.] Класифікація

Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської групи і разом з російською та білоруською до східнослов'янської підгрупи. Найближчою генеологічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять від давньоукраїнської і почали окремо розвитатися починаючи з 15-17 століть.

Українська мова має чотири групи діалектів, серед яких одна група деякими зарубіжними мовознавцями вважаєьтся за окрему мову — це русинська мова.

[ред.] Історія

Докладніше у статті: Історія української мови

У 4-5 століттях нашої ери, внаслідок взаємодії різних слов'янських племен, склався етнос, що у майбутньому сформував державу Київська Русь. Звідси багато науковців і починають відлік історії української мови як певно-означеної, яскраво-індивідуальної одиниці. Офіційна мова Київської Русі - давньоруська мова стала основою для майбутніх східнослов'янських мов російської, білоруської і власне української.

Ознаки в писемних пам'ятках XI-XIII ст. свідчать, що на той час граматика мови Русі вже набула виразних східнослов'янських рис. Тоді ж таки починає формуватися українська фонологія; з системи протоукраїнських говірок постає єдина мова.[2]

У часі панування Великого князівства Литовського на території України та Білорусі була поширена давньоукраїнська мова - спільний предок для білоруської та української.

З початком панування поляків українська мова поступово занепадає через тиск на неї збоку польської. Жива українська мова відділяється від книжної давньоукраїнської.

Переломним періодом стало видання поеми Івана Котляревського "Енеїда", написаної живою українською мовою. Звідси починається розвиток сучасної української мови, що згодом розвивалася завдяки таким митцям слова як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та інші.

Проте наприкінці 19 століття політика російського царизму щодо української мови стає значно жорсткішою і 1863 року виходить Валуєвський циркуляр, що забороняв видавати книги українською мовою, 1864 році було заборонено використовувати українську мову навіть у початковій школі.

Проте вже на початку 20 століття, в 1905 році, Академія Наук Російської імперії визнала українську мову повноцінною і самостійною мовою посеред інших слов'янських. Таким чином, вона позбулася статусу "діалекту" російської мови.

[ред.] Фонетика

Українська мова має шість голосних (a, e, i, y, o, и) звуків і напівголосний й. Поєднання й з голосною подають однією літерою (я, є, ї, ю). Двома літерами пишуть «йо», а також (тільки в окремих діалектах) «йи».

Більшість приголосних має 3 різновиди: твердий, м'який (палаталізований) та довгий, наприклад: л, лй, лл або н, нй, нн. На письмі різновид приголосного зазвичай позначають наступним голосним. В окремих випадках застосовують особливий знак м'якості — ь та твердості — апостроф. На позначення довготи приголосний пишуть двічі поспіль.

Звуки дз та дж не мають окремих літер. Їх позначають двома літерами. Це не два окремі звуки, а один (наприклад, дж — як в англійській мові у слові huge).

[ред.] Графіка

Українська абетка здебільшого фонетична, за винятком трьох звуків, що не мають окремих літер, і складних, але інтуїтивно зрозумілих (для носіїв мови) правил м'якості чи твердості приголосних, що її зумовлює наступний голосний.

кирилиця А а Б б В в Г г Ґ ґ Д д Е е Є є Ж ж З з И и І і Ї ї Й й К к Л л М м
латинка A a B b V v H h G g D d E e Je je Ž ž Z z Y y I i Ji ji J j K k L l M m
кирилиця Н н О о П п Р р С с Т т У у Ф ф Х х Ц ц Ч ч Ш ш Щ щ Ь ь Ю ю Я я
латинка N n O o P p R r S s T t U u F f Kh kh C c Č č Š š Šč šč ' Ju ju Ja ja

Апостроф, що формально не входить до українського алфавіту (кирилиці), відображає твердість звучання попереднього приголосного (відповідає російській букві "ъ") і є обов'язковим до використання. Українська латиниця існує в кількох варіантах, що відрізняються як набором символів, так і правилами запису звуків, і використовується досить обмежено.

[ред.] Морфологія

Морфологія — це наука про частини мови. В українські мові є 12 частин мови. Серед них є самостійні і службові. Окремо виділяють вигук.

Самостійні Службові Окремі
Іменник Прийменник Вигук
Прикметник Сполучник
Дієприкметник Частка
Займенник
Дієслово
Числівник
Прислівник
Дієприслівник

Самостійні мають такі ознаки:

  • наявність граматичних категорій
  • наявність лексичного значення
  • можлива певна синтаксична роль
  • обов'язково відповідають на питання

Для інших (службових і вигуку) частин мови характерна відсутність всіх вищеподаних морфологічних ознак.

Іменник

Іменник — самостійна частина мови, що означає назву предмета, поняття, явища і т. ін. і відповідає на питання хто? що?. Морфологічні ознаки іменника:

  • має форму числа (однина і множина)
  • у формі однини обов'язково відноситься до одного з чотирьох родів (чоловічого, жіночого, середнього або спільного)
  • можуть змінюватися за відмінками.

Іменник може виступати у реченні:

  • підметом
  • іменною частиною складеного присудка
  • означенням
  • обставиною
  • рідше додатком

Іменники можуть означати назви істот або неістот. До іменників-істот належать:

  • назви людей
  • назви тварин
  • назви міфологічних істот
  • назви померлих людей
  • назви карт, шахових фігур

Ці іменники відповідають на питання хто?, всі інші — назви неістот і відповідають на питання що?

Іменники можуть бути загальні або власні. Власні іменники — це індивідуальні окремої особи чи одиничного предмету, тобто виділення з однотипного ряду чогось чи когось. Наприклад: Ярослав, Микита, Марія, Перун, Зевс, Гамлет, Київ, Україна, Карпати, Хрещатик, Дніпро, Шевченко, енциклопедія «Вікіпедія» тощо. Їх завжди потрібно писати з великої літери.

Є дев'ять розрядів власних назв:

1. антропоніми - імена, по-батькові, призвища людей

2. зооніми - клички тварин

3. топоніми - назви місцевостей (в свою чергу цей розряд поділяється на підрозряди - назви людських поселень, гір, водних просторів, под.)

4. космоніми - назви небесних тіл - планет, зірок, комет, сузір'їв

5. ергонімів - назв об'єднань людей за спільністю праці (видавництво Дніпро, Одесский національний університет)

6. хрононіми - назви часових проміжків, подій, битв (Руїна, Жовті води)

7. хрематоніми - назви одиничних об'єктів, що переміщуються у просторі (човен "Гетьман Сагайдачний", станція "Мир")

8. теоніми - назви богів, демонів, міфічних істот

9. ідеоніми - назви одиничних об'єктів духовної культури ("Роксолана", Біблія, Коран)

Всі інші іменники — загальні. Навідмінно від багатьох інших європейських мов в українській назви мов, народностей, етносів, місяців, днів тижня пишуться з малої літери.

В українські мові подібно до більшості слов'янських мов є 7 відмінків іменника.

Відмінок Питання для істот Питання для неістот
Називний Хто? Що?
Родовий Кого? Чого?
Давальний Кому? Чому?
Знахідний Кого? Що?
Орудний Ким? Чим?
Місцевий (На) кому? (На) чому?
Кличний

Прикметник

Прикметник — це самостійна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета. Може відповідати на питання який?, яка?, яке?, чий?, чия?, чиє?. У реченні присудок переважно виконує функцію означення або іменної частини складеного присудка. Є три розряди прикметників.

  • якісні. До них відносять всі ті прикметники, від яким можна утворити ступені порівняння. Наприклад яскравий-яскравіший-найяскравіший.
  • присвійні. Це прикметники, які виражають належність предмета певній людині або рідше тварині. Відповідають на питання чий?, чия?, чиє?. Наприклад: мамин, сестрин, Іванів, вовчий, курячий, зозулин.
  • відносні. Це всі інші прикметники.

Прикметник може відмінюватись за числами, родами і відмінками, проте тут існують винятки.

Займенник Займенник в українській мові — повнозначна змінна частина мови. Відповідає на питання хто? що? скільки? який? чий? котрий? За значенням і граматичними ознаками займенники в українській мові поділяються на три групи:

  • ті, що співвідносяться з іменниками (я, ти, вона, дехто, абищо, і т. д.)
  • ті, що співвідносяться з прикметниками (твій, ваш, чийсь, нічий, і т. д.)
  • ті, що співвідносяться з числівниками (скільки, стільки, казна-скільки, ніскільки і т. д.)

Розряди займенників за значенням:

  • особові (я, він)
  • зворотні (себе)
  • вказівні (той, цей)
  • означальні (весь, всякий, кожен)
  • питальні (хто?, що? котрий?)
  • питально-відносні (хто, що, який, котрий)
  • неозначені (декотрий, абихто, що-небудь)
  • заперечні (ніхто, ніякий, ніскільки)

Дієслово Українська має 4 часи:

  • теперішній: читає
  • минулий: читав
  • давноминулий: був читав
  • майбутній, який має дві форми: просту читатиме і складну буде читати

Усі дієслова поділяються на два види — доконаний і недоконаний. Щоб передати завершеність дії, слід уживати дієслова доконаного виду — наприклад, замість писати — написати.

У теперішньому та майбутньому часі дієслова відмінюються за особою та числом. У минулому часі дієслово не має характеристики особи, натомість має характеристику роду.

[ред.] Лексика

Українська мова належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов. Найближче українська споріднена з русинською (котра походить з лемківського діалекту української), також багато спільного з іншими мовами групи — білоруською, російською. За лексичним складом до української найближча білоруська мова (бл. 75 % спільної лексики), а також польська, словацька, болгарська (бл. 70 %), чеська, російська (бл. 60 %).[Джерело?]

[ред.] Поширеність української мови

Українська мова належить до найпоширеніших мов світу і займає за кількістю її носіїв 26-те місце. Вона є також другою за поширеністю серед слов'янських мов після російської. В Україні близько 31 мільйона осіб може спілкуватися українською мовою. В останні роки ця цифра поступово зростає. Близько 4.1 млн. українців в Російській Федерації знають українську мову.

[ред.] Українські осередки в країнах колишнього Радянського союзу

У цих країнах діє більше 150 українських осередків. Серед них:

[ред.] Примітки

  1. ↑ Ukrainian language, Encyclopædia Britannica
  2. ↑ Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови.

[ред.] Див. також

[ред.] Український правопис

[ред.] Посилання

Шукайте українська мова у
Вікісловнику, вільному словнику.
Wikisource
п • о • р
Українська мова
Історія Праслов’янська • Давньоукраїнська • Староукраїнська • Українська в Російській імперії • Українська в Австро-Угорщині • Українізація • Русифікація • Українізація 1920—30-х • Суржик • Поширення
Фонетика Фонетика • Наголос • Асиміляція і дисиміляція приголосних
Графіка Кирилиця • Глаголиця • Абецадло • Українська латинка • Ярижка • Драгоманівка • Українська абетка
Морфологія Морфологія • Іменник • Прикметник • Займенник • Числівник • Дієслово • Прислівник • Службові частини мови • Вигук
Синтаксис Синтаксис • Пунктуація
Лексикологія Лексикологія • Активна й пасивна лексика • Лексика за походженням • Лексика зі стилістичного погляду • Фразеологія • Діалекти
п • о • р
Українські діалекти
Північні : cxіднополіський • cередньополіський • західнополіський

Південно-східні : кубанський • середньонаддніпрянський • слобожанський • степовий

Південно-західні : лемківський • надсянський • закарпатський •
покутсько-буковинський • гуцульський • бойківський • наддністрянський • волинський • подільський
Слов'янські мови
Східні давньоукраїнська † | давньоновгородський діалект † | староукраїнська † | білоруська | російська | українська
Західні польська | чеська | словацька | кашубська | сілезька | лужицька: верхня - нижня | полабська †
Південні староцерковнослов'янська (давньоболгарська) † | церковнослов'янська | болгарська | македонська | сербохорватська: боснійська - сербська - хорватська - чорногорська | словенська
Інші праслов'янська † | змішані мови: суржик - трасянка | піджини: русенорськ † - кяхтинська † | штучні мови: словіо | сибірська мова | язичіє †
† мертві, які розділились чи змінились.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0
Особисті інструменти