Українська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Українська мова
Поширеність української мови (20 століття)
Поширена в:	Україна, Білорусь, Росія, Польща, Румунія, Молдова, Канада, США, Сербія, Португалія
Регіон:	Східна Європа
Носії:	мова спілкування ~45 млн., друга мова ~15 млн.[1]
Місце:	26
Класифікація:	Індо-Європейська  Слов'янська   Східнослов'янська
Офіційний статус
Державна:	Україна
Офіційна:	Придністров'я (Молдова)
Регулює:	Національна академія наук України
Коди мови
ISO 639-1	uk
ISO 639-2	ukr
SIL	UKR

Ця стаття є частниною серії статей про народ Українці Культура Література • Музика • Архітектура Образотворче мистецтво • Кіно • Театр Танці • Кухня • Мода • Спорт Українська діаспора Австралія • Аргентина • Бразилія • Грузія Казахстан • Канада • Німеччина • Польща Португалія • Румунія • Росія • США • Угорщина Етнографічні групи українців Бойки • Гуцули • Кубанці • Лемки Литвини • Наддніпрянці • Подоляни Поліщуки • Русини • Слобожани Українська міфологія Релігія Православ'я: УПЦ (МП) • УПЦ-КП • УАПЦ Католицизм: УГКЦ • РКЦ Протестантизм • Іслам • Юдаїзм Мова Українська та її діалекти Інші статті Україна • Знамениті українці • Історія Всесвітні форуми українців • Голодомор Етнокультурні регіони • Розселення Цей шаблон: переглянути • обговорити • редагувати

Украї́нська або руська мова^[2][3] — східнослов'янська мова, державна в Україні та одна з трьох рівноправних офіційних мов у невизнаній Придністровській Молдавській Республіці. Для запису використовується український різновид кирилиці. Належить до східнослов'янської групи індоєвропейської мовної родини.

Зміст 1 Класифікація 1.1 Особливі риси у порівнянні з іншими слов'янськими мовами 2 Історія 2.1 Давньоукраїнська мова 2.2 Староукраїнська мова 2.3 Українська мова у XIX-XX століттях 3 Фонетика 4 Графіка 5 Морфологія 6 Лексика 7 Поширеність української мови 7.1 Українські осередки в країнах колишнього Радянського Союзу 8 Українська мова як ознака національної ідентичності українців 9 Примітки 10 Див. також 11 Український правопис 12 Словники сучасної української мови 13 Посилання

[ред.] Класифікація

Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської групи і разом з російською та білоруською до східнослов'янської підгрупи. Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять від давньоукраїнської і почали окремо розвиватися, починаючи з 15-17 століть.

Українська мова має три групи діалектів. Існують проекти кодифікації певних українських говірок в окремі мови. Наприклад, декілька південно-західних говорів було кодифіковано в русинську мову. Кількома зарубіжними мовознавцями ці кодифіковані говірки вважаються окремою.

[ред.] Особливі риси у порівнянні з іншими слов'янськими мовами

На фонетичному рівні:

• найбільша кількість фонем (47)
• найбільша вокалічність — «прозорість», милозвучність
• найбільша кількість кореляційних пар м'яких і твердих приголосних звуків.
• чітке розрізнення и та і на фонемному рівні

На морфологічному рівні:

• послідовне збереження флексій кличного відмінка (на відміну від інших східнослов'янських мов)
• паралельне використання флексій давального відмінка для іменників чоловічого роду (напр.: директор-у, директор-ові)
• збереження паралельних форм творення майбутнього часу (ходитиму, буду ходити).

Українська мова виявляє свою специфіку на рівні словотворчих моделей і найбільш рельєфно на рівні лексики — т. зв. лексичних українізмів.

[ред.] Історія

Докладніше у статті: Історія української мови

[ред.] Давньоукраїнська мова

У 4—5 століттях нашої ери, внаслідок взаємодії різних слов'янських племен, склався етнос, що у майбутньому сформував державу Київська Русь. Звідси багато науковців і починають відлік історії української мови як певно-означеної, яскраво-індивідуальної одиниці. Офіційна мова Київської Русі — давньоруська мова стала основою як для української, так і для інших майбутніх східнослов'янських мов: російської та білоруської.

Ознаки в писемних пам'ятках XI—XIII ст. свідчать, що на той час граматика мови Русі вже набула виразних діалектних рис. Тоді ж таки починає формуватися українська фонологія; з системи протоукраїнських говірок постає єдина мова.^[4]

[ред.] Староукраїнська мова

У часі панування Великого князівства Литовського на території України та Білорусі була поширена писемна староукраїнська мова — спільний предок для білоруської та української.

З початком панування поляків писемна українська мова поступово занепадає через тиск на неї з боку польської. Жива українська мова відділяється від книжної староукраїнської.

[ред.] Українська мова у XIX-XX століттях

Переломним періодом стало видання поеми Івана Котляревського «Енеїда», написаної живою українською мовою. Звідси починається розвиток сучасної української мови, що згодом розвивалася завдяки таким митцям слова як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та інші.

Проте наприкінці 19 століття політика російського царизму щодо української мови стає значно жорсткішою, і 1863 року виходить Валуєвський циркуляр, що забороняв видавати книги українською мовою. У 1864 році було заборонено використовувати українську мову навіть у початковій школі.

Проте вже на початку 20 століття, в 1905 році, навіть Академія Наук Російської імперії визнала українську мову повноцінною і самостійною мовою посеред інших слов'янських. Таким чином, вона позбулася статусу «діалекту» російської мови.

[ред.] Фонетика

Докладніше у статті: Фонетика української мови

Докладніше у статті: Фонологія української мови

Українська мова має шість голосних (a, e, i, y, o, и) звуків і напівголосний й. Поєднання й з голосною подають однією літерою (я, є, ї, ю). Двома літерами пишуть «йо», а також (тільки в окремих діалектах) «йи».

Більшість приголосних має 3 різновиди: твердий, м'який (палаталізований) та довгий, наприклад: л, л^й, лл або н, н^й, нн. На письмі різновид приголосного зазвичай позначають наступним голосним. В окремих випадках застосовують особливий знак м'якості — ь та твердості — апостроф. На позначення довготи приголосний пишуть двічі поспіль.

Звуки дз та дж не мають окремих літер. Їх позначають двома літерами. Це не два окремі звуки, а один (наприклад, дж — як в англійській мові у слові huge).

[ред.] Графіка

Українська абетка здебільшого фонетична, за винятком трьох звуків, що не мають окремих літер, і складних, але інтуїтивно зрозумілих (для носіїв мови) правил м'якості чи твердості приголосних, що її зумовлює наступний голосний.

А а

Б б

В в

Г г

Ґ ґ

Д д

Е е

Є є

Ж ж

З з

И и

І і

Ї ї

Й й

К к

Л л

М м

Н н

О о

П п

Р р

С с

Т т

У у

Ф ф

Х х

Ц ц

Ч ч

Ш ш

Щ щ

Ь ь

Ю ю

Я я

Апостроф, що формально не входить до українського алфавіту (кирилиці), відображає твердість звучання попереднього приголосного перед йотованими(відповідає російській букві "ъ") і є обов'язковим до використання. Українська латинка існує в кількох варіантах, що відрізняються як набором символів, так і правилами запису звуків, і використовується досить обмежено.

[ред.] Морфологія

Морфологія — це наука про частини мови. В українські мові є 10 частин мови. Серед них є самостійні і службові. Окремо виділяють вигук.

Самостійні	Службові	Окремі
Іменник	Прийменник	Вигук
Прикметник	Сполучник
Займенник	Частка
Дієслово
Числівник
Прислівник

Самостійні мають такі ознаки:

• наявність граматичних категорій
• наявність лексичного значення
• можлива певна синтаксична роль
• обов'язково відповідають на питання

Для інших (службових і вигуку) частин мови характерна відсутність всіх вищеподаних морфологічних ознак.

Іменник

Іменник — самостійна частина мови, що означає назву предмета, поняття, явища і т. ін. і відповідає на питання хто? що?. Морфологічні ознаки іменника:

• має форму числа (однина і множина)
• у формі однини обов'язково відноситься до одного з чотирьох родів (чоловічого, жіночого, середнього або спільного)
• можуть змінюватися за відмінками.

Іменник може виступати у реченні:

• підметом
• іменною частиною складеного присудка
• означенням
• обставиною
• рідше додатком

Іменники можуть означати назви істот або неістот. До іменників-істот належать:

• назви людей
• назви тварин
• назви міфологічних істот
• назви померлих людей
• назви карт, шахових фігур

Ці іменники відповідають на питання хто?, всі інші — назви неістот і відповідають на питання що?

Іменники можуть бути загальні або власні. Власні іменники — це індивідуальні назви окремої особи чи одиничного предмету, тобто виділення з однотипного ряду чогось чи когось. Наприклад: Ярослав, Микита, Марія, Перун, Зевс, Гамлет, Київ, Україна, Карпати, Хрещатик, Дніпро, Шевченко, енциклопедія «Вікіпедія» тощо. Їх завжди потрібно писати з великої літери.

Є дев'ять розрядів власних назв:

1. антропоніми — імена, по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми людей

2. зооніми — клички тварин

3. топоніми — назви місцевостей (в свою чергу цей розряд поділяється на підрозряди — назви людських поселень, гір, водних просторів, под.)

4. космоніми — назви небесних тіл — планет, зірок, комет, сузір'їв

5. ергонімів — назв об'єднань людей за спільністю праці (видавництво Дніпро, Одеський національний університет)

6. хрононіми — назви часових проміжків, подій, битв (Руїна, Жовті води)

7. хрематоніми — назви одиничних об'єктів, що переміщуються у просторі (човен «Гетьман Сагайдачний», станція «Мир»)

8. теоніми — назви богів, демонів, міфічних істот

9. ідеоніми — назви одиничних об'єктів духовної культури («Роксолана», Біблія, Коран)

Усі інші іменники — загальні. На відміну від багатьох інших європейських мов, в українській назви мов, народностей, етносів, місяців, днів тижня пишуться з малої літери.

В українські мові, подібно до більшості слов'янських мов, є 7 відмінків іменника.

Відмінок	Питання для істот	Питання для неістот
Називний	Хто?	Що?
Родовий	Кого?	Чого?
Давальний	Кому?	Чому?
Знахідний	Кого?	Що?
Орудний	Ким?	Чим?
Місцевий	(На) кому?	(На) чому?
Кличний

Прикметник

Прикметник — це самостійна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета. Може відповідати на питання який?, яка?, яке?, чий?, чия?, чиє?. У реченні присудок переважно виконує функцію означення або іменної частини складеного присудка. Є три розряди прикметників.

• якісні. До них відносять всі ті прикметники, від яких можна утворити ступені порівняння. Наприклад: яскравий-яскравіший-найяскравіший.
• присвійні. Це прикметники, які виражають належність предмета певній людині або рідше тварині. Відповідають на питання чий?, чия?, чиє?. Наприклад: мамин, сестрин, Іванів, вовчий, курячий, зозулин.
• відносні. Це всі інші прикметники.

Прикметник може відмінюватись за числами, родами і відмінками, проте тут існують винятки.

Займенник Займенник в українській мові — повнозначна змінна частина мови. Відповідає на питання хто? що? скільки? який? чий? котрий? За значенням і граматичними ознаками займенники в українській мові поділяються на три групи:

• ті, що співвідносяться з іменниками (я, ти, вона, дехто, абищо, і т. д.)
• ті, що співвідносяться з прикметниками (твій, ваш, чийсь, нічий, і т. д.)
• ті, що співвідносяться з числівниками (скільки, стільки, казна-скільки, ніскільки і т. д.)

Розряди займенників за значенням:

• особові (я, він)
• зворотні (себе)
• вказівні (той, цей)
• означальні (весь, всякий, кожен)
• питальні (хто?, що? котрий?)
• питально-відносні (хто, що, який, котрий)
• неозначені (декотрий, абихто, що-небудь)
• заперечні (ніхто, ніякий, ніскільки)

Дієслово Українська має 4 часи:

• теперішній: читає
• минулий: читав
• давноминулий: був читав
• майбутній, який має дві форми: просту читатиме і складну буде читати

Усі дієслова поділяються на два види — доконаний і недоконаний. Щоб передати завершеність дії, слід уживати дієслова доконаного виду — наприклад, замість писати — написати.

У теперішньому та майбутньому часі дієслова відмінюються за особою та числом. У минулому часі дієслово не має характеристики особи, натомість має характеристику роду.

[ред.] Лексика

Українська мова належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов. Найближче українська споріднена з русинською (котра походить з лемківського діалекту української), також багато спільного з іншими мовами групи — білоруською, російською. За лексичним складом до української найближча білоруська мова (бл. 75 % спільної лексики), а також польська, словацька, болгарська (бл. 70 %), чеська, російська (бл. 60 %).^{[Джерело?]}

[ред.] Поширеність української мови

Українська мова належить до найпоширеніших мов світу і займає за кількістю її носіїв 26-те місце. Вона є також другою за поширеністю серед слов'янських мов після російської. В Україні близько 31 мільйона осіб може спілкуватися українською мовою. В останні роки ця цифра поступово зростає. Близько 4.1 млн. українців в Російській Федерації знають українську мову.

[ред.] Українські осередки в країнах колишнього Радянського Союзу

У цих країнах діє понад 150 українських осередків. Серед них:

• «Славутич», «Об'єднання українців Росії» — Москва.
• «Зелений клин» — Далекий Схід.

[ред.] Українська мова як ознака національної ідентичності українців

Українська мова є мовою найбільшого корінного етносу України і невід'ємною базовою ознакою його ідентичності протягом багатьох століть. Незважаючи на складні умови тривалих періодів бездержавності української нації та її територіальної роз'єднаності, українська мова зберегла свою самодостатність і стала важливим чинником возз'єднання українських земель і відновлення соборної незалежності України.

Українська мова — не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам'ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними складовими національної ідентичності. Одночасно українська мова створює мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців.

Суть заходів держави на підтримку української мови полягає не в її насильному нав'язуванні, а в тому, щоб надати громадянам України, які раніше були позбавлені свободи вибору, можливість вільно опанувати мову батьків і (або) свідомо вивчити мову свого громадянства з урахуванням перспектив, які відкриває її знання для самовдосконалення, самореалізації і повномасштабного здійснення конституційних прав та утворити умови для реалізації таких перспектив.

Українська мова в Україні призначена виконувати різноманітні функції, зокрема забезпечити консолідацію, єдність і вільний культурний розвиток українського народу, стояти на сторожі збереження його ідентичності та здорового духовного і ментального розвитку.

Українська мова — невід'ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України^[5], державний статус української мови означає її обов'язкове застосування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших визначених законом публічних сферах публічного життя, зокрема у роботі державних і комунальних навчальних закладів, сфері обслуговування, культурі, засобах масової інформації.

Державність української мови є ключовим чинником консолідації українського суспільства на всій території України, формування сучасної української політичної нації, символічним уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу і державної єдності України. З огляду на це українська нація і держава мають забезпечувати відродження і захист української мови, якісну розбудову українського мовного простору.

Принципове значення для майбутнього української мови і української держави має національна мовна свідомість і мовна гідність. У їхньому формуванні чільну роль має відігравати українська інтелектуальна еліта, насамперед вище керівництво держави, яке своїм особистим прикладом і зусиллями має утверджувати престиж української мови, української нації і держави. Вільне володіння державною мовою юридичний обов'язок кожного громадянина України.

Занепокоєння науковців і широкої громадськості викликає якість українського мовлення та масове поширення такого загрозливого для української мови явища як суржик, необґрунтоване вживання іншомовних слів, коли їм є цілком повноцінні відповідники в українській мові. Одне з першочергових завдань мовної політики - очистити мову від негативних нашарувань, вберегти її від засмічення та деградації. Особливого значення це набуває в тих сферах діяльності, які пов'язані з загрозою масового тиражування недоброякісних мовних зразків. Мовлення дикторів і журналістів теле- і радіостудій в ефірі, дублювання та титрування фільмів мають бути еталонними. Виконання нормативних вимог до якості мови стане обов'язковою умовою отримання дозволу на право займатися освітньою, медичною чи рекламною діяльністю, а систематичне їх порушення передумовою для позбавлення ліцензії.

Існують спроби культивувати в суспільстві уявлення про українську мову як ущербну й непрестижну. Насправді її пізнавальний, виражальний і комунікативний потенціал надзвичайно потужний. Український словник один з найбагатших у світі. Українська мова входить до третього десятка демографічно найпоширеніших мов світу і за цим параметром друга серед слов'янських. Значна частина її словника значно старша за майже півторатисячолітню історію її вживання в різних сферах громадського й культурного життя.

Українська мова — старописемна мова з великою історико-культурною спадщиною. Держава має піклуватися про наукове дослідження і публікацію давніх писемних пам'яток, їх популяризацію, використання їхніх елементів для збагачення ресурсу сучасної літературної мови. Залишається актуальним збереження й вивчення діалектів української мови — джерела її самобутності й життєвої сили.

Українська мова в її літературній формі набула високого рівня розвитку. Нею створено багату оригінальну літературу, перекладено найвидатніші твори світового письменства. Вона має досконало опрацьовану граматику, сформовану науково-технічну термінологію, розвинену стилістичну систему, здатну забезпечити спілкування і порозуміння в усіх сферах суспільного життя.

Підвищенню авторитету української мови має сприяти якнайшвидше практичне впровадження єдиного загальнонаціонального правопису. Однак, і після цього розвиток української мови має залишитись об'єктом науково обґрунтованого нормування і вдосконалення.

Державна мовна політика спрямовується також на підтримку і збереження української мови в середовищі українських спільнот за межами України шляхом надання відповідної допомоги громадським об'єднанням українців, центрам української культури, культурно-освітнім закладам українців в інших державах.^[6]

[ред.] Примітки

1. ↑ Опитування Центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова. (рос.)
2. ↑ http://izbornyk.org.ua/ohukr/ohu04.htm
3. ↑ http://litopys.org.ua/rizne/ukrtable.htm
4. ↑ Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови.
5. ↑ http://uk.wikisource.org/wiki/Рішення_Конституційного_Суду_N_10-рп/99_(_v010p710-99_)
6. ↑ Проект Концепції державної мовної політики

[ред.] Див. також

• Давньоукраїнська мова
• Староукраїнська мова
• Мови в Україні
• Поділи України — динаміка і сучасний стан соціально-економічних відношень поділеної української держави
• Мовна ситуація в Україні
• Романізація української мови (англ.)
• Romanization of Bulgarian
• Romanization of Russian

[ред.] Український правопис

• Чинний правопис
• Новий український правопис (проект), видавництво "К.І.С"
• Історія української мови на сайті «Ізборник»

[ред.] Словники сучасної української мови

Докладніше у статті: Українська лексикографія

Словник української мови: в 11-ти т. - К.Наук.думка, 1970-1980.
Російсько-український словник: У 3-х т. - К.: УРЕ, 1982-1983.
Тараненко О.О., Брицин В.М. Російсько-український словник для ділових людей. - К.: Укр. письменник, 1992.
Фразеологічний словник української мови: У 2-х т.- К.:Наук.думка, 1993.
Словник іншомовних слів / За ред.О.С.Мельничука.- К.:УРЕ, 1985.
Словник синонімів української мови у 2-х т. - К.Наук.думка, 1999.
Словник труднощів української мови/ За ред.С.Я.Єрмоленко.- К.:Рад.школа,1989.
Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературній мові. - К.:Вища школа, 1975.
Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник. - К.:Вища школа, 1975.
Головащук С.І., Пещак М.М., Русанівський В.М., Тараненко О.О. Орфографічний словник української мови. - К.:Наук.думка, 1994.
Погрібний М.І.Орфоепічний словник. - К.:Рад.шк., 1984.
Єрмоленко С.Я.,ЄрмоленкоВ.І.,Ленець К.В., Пустовіт Л.О. Новий російсько-український словник-довідник. К.:Довіра, 1996.

[ред.] Посилання

• Українська мова, Граматика, Фонетика, Лексика і фразеологія)
• Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн (містить понад 207 000 словникових статей)
• Орфографічний словник української мови (253 000 слів)
• Чинний український правопис (Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Інститут української мови НАН України. — Київ. Наукова думка, 2007)
• Орфоепічний словник української мови (1984), укладач М.І.Погрібний. (формат djvu)
• Ukrainian-English Dictionary
• Українсько-англійський словник
• Українська локалізація програм, український словник комп'ютерних термінів
• Уроки державної мови
• Освітньо-інформаційний Інтернет-проект оновлення української мови «Нова мова»
• Словник скорочень української мови
• Лінгвістичний портал «MOVA.info»
• Короткий словник Антисуржику
• Іван ОГІЄНКО. Історія української літературної мови
• Володимир Романцов. "Як населення України користувалося рідною мовою"
• Ukrainian Language Online Course
• Ukrainian Language Online Resources: Language Profile, Dictionaries, Grammar and Language History
• Radio Canada International daily Ukrainian language news broadcasts and transcripts
• Ukrainian–English Dictionary
• Dialects of Ukrainian language
• Ukrainian Translation
• Ethnologue report for Ukrainian
• Українську мову визнано основною мовою судочинства - постанова КС
• Лексичні запозичення до української мови
• Лексичні запозичення з української до сусідніх мов
• Портал «cybermova.com». (укр.), (англ.)
• Фільми, кліпи, мультфільми, софт українською мовою. (укр.)

п • о • р Українська мова
Історія	Праіндоєвропейська до 10 ст. до н. е. • Праслов’янська до 7 ст. н. е. • Протоукраїнська до 11 ст. • Давньоукраїнська до 14 ст. • Староукраїнська до 18 ст. Славенороська • Язичіє • Угроруська Українська в Російській імперії • Українська в Австро-Угорщині • Українізація • Дерусифікація • Русифікація • Українізація 1920—30-х • Суржик • Поширення
Фонетика	Фонетика • Наголос • Асиміляція і дисиміляція приголосних
Графіка	Кирилиця • Глаголиця • Абецадло • Українська латинка • Ярижка • Драгоманівка • Українська абетка
Морфологія	Морфологія • Іменник • Прикметник • Займенник • Числівник • Дієслово • Прислівник • Службові частини мови • Вигук
Синтаксис	Синтаксис • Пунктуація
Лексикологія	Лексикологія • Активна й пасивна лексика • Лексика за походженням • Лексика зі стилістичного погляду • Фразеологія • Діалекти

п • о • р Українські діалекти
Північні	східнополіський • середньополіський • західнополіський
Південно-східні	середньонаддніпрянський • слобожанський • степовий
Південно-західні	лемківський • надсянський • закарпатський • покутсько-буковинський • гуцульський • бойківський • наддністрянський • волинський • подільський
Інше	західнополіська мова • русинська мова • балачка • канадський діалект • львівська ґвара
говірки → говори → наріччя → українська мова

п • о • р Слов'янські мови Східні: давньоукраїнська † • давньоновгородський діалект † • староукраїнська † • білоруська • російська • українська Західні: польська • чеська • словацька • кашубська • сілезька • Лужицькі: горішньолужицька - долішньолужицька • полабська † Південні: староцерковнослов'янська (давньоболгарська) † • церковнослов'янська • болгарська • македонська • сербохорватська: боснійська - сербська - хорватська - чорногорська • словенська Інші: праслов'янська † • змішані мови: суржик - трасянка • піджини: русенорськ † - кяхтинська † • штучні мови: словіо • язичіє † • сибірська † мертві, які розділились чи змінились.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА
За періодами	Трипільська культура • Київська Русь • XIII-XV століття • XVI-XVIII століття • XIX століття • XX століття
За галуззю	Релігія • Міфологія • Мова • Література • Музика • Архітектура Образотворче мистецтво • Кіно • Театр Танці • Кухня • Мода • Спорт
Інші статті	Українська християнська культура • Сценарії цивілізаційного майбутнього України
п • о • р