Лейко Сергій Ілліч
| Лейко Сергій Ілліч | |
|---|---|
| Псевдо | Лійка |
| Народився |
29 липня 1959 Шостка, Сумська область |
| Помер |
6 травня 1995 (35 років) Київ ·вбивство |
| Поховання | Совський цвинтар |
| Громадянство |
 Україна |
| Місце проживання | Київ |
| Відомий завдяки | кримінальний авторитет |
Лейко Сергій Ілліч (*29 липня 1959 — †6 травня 1995) — київський кримінальний авторитет («Лійка»).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 29 липня 1959 року в Шостці Сумської області. Кандидат в майстри спорту з боксу, двічі судимий — за зґвалтування і хуліганство. Коли він вийшов на свободу і повернувся до Шостки, рекет там процвітав щосили, практично не залишалося вільних сфер для вживання кримінальних талантів Лейки[1].
Тоді він створив бригаду і зайнявся сутенерством. На початку 1990-х, коли кримінальний світ ще жив за злодійськими поняттями, стягування данини з дівчат легкої поведінки не віталося злодіями. Місцеві авторитети обурились щодо порушення їх законів і 1993 року Сергію Лейку довелося покинути малу батьківщину, поїхавши до Києва. У столиці він сподівався заручитися підтримкою друзів з тюремних часів. Вони допомогли Лійці познайомитись з Віктором Рибалком (Рибкою).
Сергій швидко зійшовся з цим авторитетом, незабаром Лійка стає одним з трьох заступників Рибки. Кримінальна імперія Рибалка контролювала похоронне бюро «Скорбота», спортклуб «Локомотив», спорткомплекс педагогічного університету, кафе «Львів», «Вінничанка», «Бурбон», ресторани «Верховина» і «Краків». Маючи потужну підтримку, Лійка вирішив відвідати батьківщину, щоб поквитатись із кривдниками.
1994 року у супроводі київських бандитів він поїхав до Шостки. Під час зустрічі із старими «колегами» почалась перестрілка і двоє київських дев'ятнадцятирічних «спортсменів» з ОЗГ Рибки було убито. Після цього інциденту Лійка Шостку більше не відвідував і зосередився на столичному житті.
Київська кар'єра[ред. | ред. код]
«Кар'єрному» зростанню Лійки в Києві сприяла репутація неврівноваженого параноїка. Відвазі Лійки сприяло те, що він постійно вживав «екстазі». Спав він по 2—3 години і завжди виглядав свіжим, чого не можна було сказати про його охорону, яка при такому режимі роботи вибивалася з сил. Відпочити охоронцям Лійки вдавалося лише тоді, коли шеф брав в руки книжку — читав авторитет багато і все підряд.
Випадки підтримати імідж психопата надавалися Лійці часто. Одного дня він відрізав по шматочку від кожного вуха заправнику з АЗС, який спробував його обрахувати. Іншого разу Лійка знаходився в одному з київських кафе з «колегами» і його сильно дратував відвідувач, що голосно говорив. Після того, як докучливий гість не відреагував на зауваження Лійки, оскаженілий авторитет трохи не забив того стільцем до смерті.
Не прощав образ Лійка навіть найближчим соратникам. Особливу він затаїв на Костянтина Власюка (Хромого) — «завідувача наркотичним сектором» в ОЗГ Рибки. Той відбив у Лійки першу дружину. У кримінальних кругах цю подію безпосередньо пов'язують з вибухом машини Хромого 1993 року, тоді бригадирові відірвало ногу, але він лишився живим. За деякий час невідомий плеснув кислотою в обличчя його дружини. 19 квітня 1995 року подружжя знайшли розстріляним у власному ліжку.
На початку 1995 року між Лійкою і його шефом Рибкою виникли серйозні суперечки, бо Лійці захотілося самостійності. Лійка поставив за мету прибрати свого шефа, а той задався метою позбутися колишнього сподвижника. У цьому протистоянні успіх опинився на боці Рибки. 6 травня 1995 року Сергій Лейко був на ринку «Птичка» у київському районі Куренівка. По ньому відкрили вогонь з пістолетів. Кілер діяв швидко, і охорона авторитету не встигла зрозуміти, що відбувається.
Сергій Лейко похований у Києві на Совському кладовищі.
Джерела[ред. | ред. код]
- Фото могили й інформація про С. І. Лейка [Архівовано 29 липня 2014 у Wayback Machine.] на сайті «Некрополі Києва» (рос.)
| |||||
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лейко Сергей Ильич. kiev-necropol.narod.ru. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 27 вересня 2017.