Зґвалтування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Злочин (КК України)
Зґвалтування
Загальна характеристика
Номер розділу IV
Злочин проти статевої свободи та
статевої недоторканості особи
Номер статті 152
Кримінальне покарання
види і термін покарань ч.1: від 3 до 5 років ПВ
ч.2: від 5 до 10 років ПВ
ч.3: від 7 до 12 років ПВ
ч.4: від 10 до 15 років ПВ
«Болгарські мучениці». Картина Костянтина Маковського[ru] (1877 рік); зображує зґвалтування жінок башибузуками в Болгарії під час придушення Квітневого повстання (1876)[ru], послужило закликом для мобілізації громадської підтримки Російсько-турецької війни (1877–1878) за декларовану ціль — звільнення болгар.

Зґвалтува́ння — вчинення статевого акту без добровільної згоди одного з партнерів. Є одним із статевих злочинів[ru]. Найчастіше відбувається із застосуванням фізичного насильства чи погрозою його застосування. Примус може відбуватися з використанням психологічного тиску й без застосування фізичної сили. У цьому випадку найчастіше використовується залежність жертви від насильника (економічна, соціальна, психологічна). Можливе використання безпорадного стану жертви — несвідомого стану, сильного алкогольного сп'яніння, психічного розладу.

Історія[ред.ред. код]

У стародавньому праві на зґвалтування дивилися як на вид насильства над особистістю взагалі, і навіть пізніше римське право підводило його лише під поняття vis (тобто просто фізичне насильство, безвідносно до сексуального характеру дій злочинця), і не передбачало його у відомому Lex Julia de adulteriis, присвяченому статевим злочинам (stuprum) взагалі. Лише в новому праві момент посягання на цнотливість висувається на перший план, момент же насильства грає другорядну роль.

За часів старозавітного права у євреїв доведене зґвалтування каралося стратою. Причому покарання поширювалося на обидві сторони, якщо жертва не закликала до можливої допомоги. Ця бездіяльність прирівнювалося до заохочення злочину. Якщо ж жертвою зґвалтування була заручена дівчина, то чоловік, що зробив це, повинен був заплатити її батькові 50 шекелів срібла і взяти її собі за дружину, втрачаючи право на розлучення[1].

В іноземному законодавстві XIX-початку XX століття найважливішою ознакою зґвалтування вже стало не насильство як таке, а відсутність згоди на статевий акт з боку потерпілої особи. Зґвалтування тому поділялося на два види: на секс без згоди жінки, але і без вживання насильства (Stuprum nec violentum, nec voluntarium), і на злягання проти волі жінки, за допомогою фізичного або морального насильства над нею (Stuprum violentum).

До першого виду було віднесено:

  1. Розтління малолітньої (по укладенню про покарання — особа, яка не досягла 14-річного віку, а в Закавказзі — 13-річного), без насильства, але із зловживанням її невинності і невіданням;
  2. Секс з жінкою, яка перебувала в такому стані, при якому не могла захищатися, якщо цей стан не викликано для мети злягання самим винним. До цього виду відносили випадки злягання з жінкою, що знаходилася в несвідомому стані, наприклад, в стані сну, сильного сп'яніння, божевільною, тощо Російське право не передбачало таких випадків безпосередньо, але судова практика визнавала їх зґвалтуванням. Такий же погляд був характерний для французької судової практики. Німецьке укладення (§ 176, п. 2), ні (ст. 2 43) і бельгійський Code pénal — передбачали такі випадки спеціально, хоча і вважали їх менш тяжким видом зґвалтування і визначали для них менше покарання;
  3. Злягання без насильства, але за допомогою обману. Багато законодавств передбачали і цей випадок окремо.
Зґвалтування (автор Мартін ван Маеле[ru] 1905)

До другого виду, — зґвалтування у вузькому сенсі, — відносили випадки вчинення статевого акту з жінкою, над якою для цієї мети були вчинені насильницькі дії, що усували її опір.

У старому праві сімейний стан підданої насильству жінки вважався суттєвою обставиною — за зґвалтування заміжньої жінки карали суворіше.

У деяких законодавствах конкретизувалося і поняття насильства, наявність якого обумовлює кваліфікацію діяння як зґвалтування. Російське Положення кінця XIX століття, за прикладом французького кодексу, залишало визначення його судовій практиці, що збереглося і до цього дня. У більш ранніх законодавствах вказувалися особливі умови, наявність яких були потрібні для пред'явлення звинувачення в зґвалтуванні, — умови доказового, процесуального характеру. Так, наприклад, Військовий статут Петра I (арт. 166) і тлумачення його вимагали доказів того, що жертва кричала і закликала на допомогу, або щоб насильницькі дії залишили сліди на тілі зґвалтованої тощо

У всіх сучасних законодавствах зґвалтування визнається одним з найтяжчих видів злочинів.

Характеристика злочину[ред.ред. код]

Зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілою від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Це означає, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди. Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо опір жінки статевому акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту. У кожній кримінальній справі ця обставина повинна бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.

При зґвалтуванні статевий акт вчинюється насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утримання силою, зв'язування, нанесення ударів, побоїв і такими подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, зламати його).

Види зґвалтування[ред.ред. код]

Зґвалтування з погрозою вбивства[ред.ред. код]

При зґвалтуванні статевий акт вчинюється із застосуванням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій чи її близьким та рідним (дітям, батькам), за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.

Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір:

  • застосувати насильство колись, у майбутньому;
  • знищити чи пошкодити малоцінне майно;
  • розповсюдити вигадки чи дійсні факти, які можуть уразити гідність потерпілої.

Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілої особи можливості вжити відповідних засобів захисту.

Зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи[ред.ред. код]

Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо він був вчинений з використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій, або чинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хвороби, похилий вік, фізичні недоліки, малолітство, патологічне сп'яніння і т. ін.

Фізіологічне сп'яніння, алкогольне чи наркотичне теж може бути визнано безпорадним станом, але таке буває лише тоді, коли потерпіла була такою і настільки п'яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти того, що з нею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.

Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через які причини виник безпорадний стан потерпілої — чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій.

Для визначення, чи була потерпіла особа у безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.

Зґвалтування вчинене повторно[ред.ред. код]

Зґвалтування визнається вчинене повторно, тобто особою, яка раніше вчинила такий злочин. При вирішенні питання про повторність зґвалтування не враховуються ті випадки, коли потерпіла від зґвалтування не подавала заяви про притягнення винного до відповідальності.

Не утворюють повторності:

  • зґвалтування, за які знята чи погашена судимість, стосовно яких уже закінчилися строки притягнення до відповідальності;
  • якщо особа, яка вчинила злочин, за попереднє зґвалтування була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.

При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів. Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першого зґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до кримінальної відповідальності.

Групове зґвалтування[ред.ред. код]

Зґвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинене: 1. Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один із винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чи психічно на потерпілу. 2. Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинили всі чи декілька членів групи. Зґвалтування, вчинене групою осіб, припускає спільні погоджені дії двох або більше осіб, які вчинили зґвалтування однієї потерпілої по черзі кожен окремо без допомоги іншого. Зґвалтування визнається вчиненим групою осіб і в тих випадках, коли особи, які брали участь у зґвалтуванні, діяли погоджено щодо потерпілої. Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремо не виключає того, що вони діяли групою і не виключає цієї кваліфікуючої ознаки зґвалтування — вчинення його групою осіб. 3. Групою осіб щодо декількох потерпілих, коли кожен із винних зґвалтував одну із потерпілих, а їхні дії поєднувалися спільністю наміру. Якщо ж насильство було застосоване хоча і одночасно, в одному і тому самому місці різними винними щодо різних потерпілих без такої єдності наміру, то таке зґвалтування не визнається груповим.

Зґвалтування неповнолітньої особи[ред.ред. код]

Зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18-річного віку, має ознаки складу злочину ч. З ст. 152 КК України, якщо винний знав або міг знати, що вчинює зґвалтування неповнолітньої. При сумлінній[Джерело?] помилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої особи, його дії немає підстав кваліфікувати за ч. З ст. 152 КК України.

Статистика в Україні[ред.ред. код]

Зареєстровано злочинів Відсоток розкриття
2007 2008 2007 2008
Згвалтування (та замах) 878 880 91,8 89,7

Історія правового регулювання питання на території України та СРСР[ред.ред. код]

Вперше поняття «зґвалтування» зустрічається в XI ст. в «Руській правді», а саме в «Статуті Ярослава Володимировича». У ньому зазначалось: «Коли наскочить на жінку на коні …». Чіткого визначення даного виду злочину в документі немає. Покарання за зґвалтування — грошовий штраф (вира), розмір якого зростав при замаху на злочин проти особи привілейованого стану.

У 1529 році був прийнятий перший статут Великого князівства Литовського, котрий, який встановлював: «Якщо хто-небудь зґвалтував жінку або дівчину, незалежно від її стану, то такий ґвалтівник повинен бути присуджений до страти. Якщо ж постраждала побажала б вийти за нього заміж, то це в її волі, а злочинець тоді прощається».

У першому загальноросійському («великокнязівському») Судебнику 1497 р. знайшли застосування норми «Руської правди», звичаєвого права того періоду, судової практики й литовського законодавства. Саме в цьому документі злочини проти моральності (звідництво, порушення сімейних основ і ін.) уводяться в загальну систему злочинних діянь. Раніше ж вони були відомі тільки церковному законодавству (ст.ст. 25, 26 гл. ХХП). Судебник 1550 р. багато в чому дублює й розвиває норми першого Судебнику.

Соборне уложення 1697 р. Зґвалтування згадується в ст. 30 гл. VII Уложення, що передбачає відповідальність за злочини, вчинений військовослужбовцями при проходженні на службу або під час повернення з неї. Закон особливо виділяє вбивство й зґвалтування як найтяжчі злочини, що тягнуть страту.

Артикул військовий 1715 року. Глава 20 Артикулу військового регламентує статеві злочини, розгляд яких раніше майже цілком відносився до компетенції церкви. Поряд зі зґвалтуванням встановлюється покарання за скотолозтво, мужолозтво, перелюбство, двошлюбність, укладання шлюбу в близьких ступенях споріднення, кровозмішення. Артикул 167, що передбачає покарання за зґвалтування жінки, встановлює однакове покарання незалежно від того, на своїй або на ворожій землі був вчинений злочин, проти чесної жінки або блудниці: «…насильство є насильство, хоч над блудницею або чесною жінкою, і слід… не на особу, але на справу й саме обставини дивитися» і «коли хто жіночої статі, стару або молоду, замужню або неодружену, на ворожій або дружній землі зґвалтує, і освідується, і тому голову відітнути, або вічно на галеру послати, по силі справи».

В 1845 р. було прийнято «Уложення про покарання карних й виправних», система злочинів якого включала дванадцять розділів, у тому числі й розділ Х «Про злочини проти життя, здоров'я, волі й честі приватних осіб» (ст. ст. 1920–2039) і розділ XI «Про злочини проти прав сімейних» (ст.ст. 2040–2093). Тут зґвалтування згадується як кваліфікуюча обставина іншого злочину.

Карний кодекс 1903 р. Регламентувались злочини проти моральності главами 26 «Про злочинні діяння проти особистої волі» і 27 «Про непотребство» Карного кодексу. Існувала градація потерпілої залежно від її віку. Законодавець особливо виділяє стан жертви, що по різних обставинах залежить від винного. Як покарання за ці злочини виступало тримання у в'язниці або у виправному будинку.

Уведений у дію в 1960 р. Кримінальний Кодекс РСФСР — за здійснення зґвалтування особа засуджувалась або до позбавлення волі на тривалий час, або, як міра відповідальності за злочин, вчинений за особливо кваліфікуючих обставин, — до страти як найвищої міри покарання.

У сучасних нормативно-правових актах вища міра покарання за зґвалтування це позбавлення волі.

Наслідки зґвалтування[ред.ред. код]

Наслідками зґвалтування можуть бути короткочасний або тривалий розлад здоров'я жертви, зараження венеричною хворобою, небажана вагітність, тимчасові психічні розлади і захворювання, самогубство та ін.[2]

В українському кримінальному праві особливо тяжкими наслідками зґвалтування вважають смерть або самогубство потерпілої, психічні захворювання, які настали внаслідок зґвалтування. До особливо тяжких наслідків відноситься також заподіяння при зґвалтуванні тілесних ушкоджень, що викликали втрату зору, слуху, переривання вагітності, втрату здатності до дітонародження, непоправне знівечення обличчя[2].

Одним з потенційних наслідків зґвалтувань є небажана вагітність. В українському судочинстві позбавлення потерпілої незайманості і настання вагітності внаслідок зґвалтування не відносяться до числа особливо тяжких наслідків. Не відноситься до них і зараження венеричною хворобою, якщо остання не викликала тяжких тілесних ушкоджень[2].

Сам фактор зґвалтування може викликати труднощі під час і після вагітності, з потенційними негативними наслідками для здоров'я матері і дитини. Медичний догляд після зґвалтування включає в себе перевірку, запобігання чи контроль за вагітністю. Жінка, яка завагітніла внаслідок зґвалтування, може стояти перед рішенням про те, щоб зробити аборт, віддати дитину на усиновлення тощо. У деяких країнах, де аборти заборонені навіть після зґвалтування й інцесту, понад 90% вагітностей у дітей 15 років і молодше стаються в результаті зґвалтування з боку членів сім'ї[3]. В Україні вагітність внаслідок зґвалтування віднесена до соціальних показань для переривання вагітності[4].

Помилкове переконання, що вагітність майже ніколи не може бути результатом зґвалтування, було поширене протягом століть. У Європі з часів середньовіччя і в 1700-х років чоловік міг використовувати фактор вагітності жінки у ролі правового аргументу, щоб довести, що він не міг би зґвалтувати її, оскільки настання вагітності нібито означала, що жінка насолоджувалася сексом і тому погодилася на нього. В останні десятиліття деякі політики, що виступають проти абортів взагалі (рух «за життя»), та організації, що борються проти легальних абортів у випадках зґвалтування, представили претензії, що вагітність виникає вельми рідко від зґвалтування і що практична значущість таких винятків із закону про аборти обмежена чи взагалі відсутня.[5][6][7]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Біблія, книга Второзаконня, глава 22. (рос.)
  2. а б в Судово-медична експертиза у випадках зґвалтування
  3. O'Toole, Laura L.; Schiffman, Jessica R., eds. (1997). Gender Violence: Interdisciplinary Perspectives. p. 235. ISBN 978-0-8147-8041-1.
  4. Науковий коментар до ст. 134 КК України
  5. Brian Clowes, The Facts of Life: An Authoritative Guide to Life & Family Issues, Chapter 3: Exceptions for Abortion: The Frequency of Rape-Caused Pregnancies (Human Life International, 1997). ISBN 978-1-55922-043-9.
  6. Health Experts Dismiss Assertions on Rape
  7. Health Experts Dismiss Assertions on Rape. The New York Times

Література[ред.ред. код]

  • Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів.- К., 1998.
  • Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, Ельга-Н.-2001. — 380 с.
  • Российское законодательство Х — ХХ веков. В 9 томах / Под общ. ред. Чистякова О. И. — М.: Юридическая литература, 1984. Т. 3. С. 97.

Посилання[ред.ред. код]