Лисогірський провулок (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лисогірський провулок
Київ
Місцевість Багринова гора
Район Голосіївський
Назва на честь урочища Лиса Гора
Загальні відомості
Протяжність 1,5 км
Координати початку 50°23′23″ пн. ш. 30°32′19″ сх. д. / 50.389861° пн. ш. 30.538750° сх. д. / 50.389861; 30.538750Координати: 50°23′23″ пн. ш. 30°32′19″ сх. д. / 50.389861° пн. ш. 30.538750° сх. д. / 50.389861; 30.538750
Координати кінця 50°23′01″ пн. ш. 30°33′05″ сх. д. / 50.383750° пн. ш. 30.551389° сх. д. / 50.383750; 30.551389
Транспорт
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10907
У проєкті OpenStreetMap w126495094
Мапа
Мапа

Лисогі́рський прову́лок — провулок у Голосіївському районі міста Києва, місцевості Багринова гора, Лиса гора. Пролягає від Лисогірської вулиці до Пирогівського шляху (первісно — до Столичного шосе).

Історія[ред. | ред. код]

Провулок виник, ймовірно, не пізніше 2-ї половини 1940-х років як один зі шляхів до старої Обухівської дороги. Ймовірно, з початку 1980-х років втратив назву (можливо, через побудову у 1983 році залізниці Київ — Миронівка, що «перекрила» прямий вихід на Столичне шосе). Провулок існував у вигляді безіменного проїзду, що проходить від Лисогірської до початку Червонопрапорної вулиці. У 2009 році[1] було офіційно поновлено назву «Лисогірський провулок». На деяких електронних картах позначається як Лисогірський узвіз[2][3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рішення Київської міської ради від 13 жовтня 2009 року № 507/2576 «Про відновлення назв вулиць і провулків у м. Києві» // Хрещатик. — 2009. — № 177 (3623). — 16 грудня. — С. 5. [Архівовано з першоджерела 18 лютого 2013.]
  2. Карти Google[недоступне посилання]
  3. Яндекс: Карти. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 8 грудня 2011.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 96.
  • Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — 2-ге вид., випр. — К. : Реклама, 1979. — 416 с., іл.